Один раз можна і цей один раз був учора

          Баси було чутно ще в ліфті, а коли його двері випустили Фішера у коридор підвального поверху, то його ледь не збило з ніг новим треком «Свідомої Фальсифікації», який лунав з квартири друга. Зайшовши крізь відчинені двері, він почав проштовхуватись крізь учнів старшої школи Нокфелла, вишукуючи очами знайомі обличчя. Ешлі сиділа на дивані з Тоддом та Нілом, Чаг на кухні про щось шушукався з Мейпл. Ходили чутки, що вони зустрічаються, хоча обидвоє відхрещувалися від подібних «звинувачень».
Саллі почувався трохи розгублено у квартирі Джонсона, яка нагадувала вже не бет-печеру, а дім якогось популярного учня, який збирає вечірки за запрошеннями. Уявивши Ларрі снобським багатієм, хлопець тихенько хіхікнув під протезом і направився до дивану.

─Йоу, Салео! ─ крикнув першим Ніл.
─ Привітики. Як сидите? ─ почав Фішер, вмостившись на журнальному столику навпроти.
─ М’якенько і досить весело, ─ не сказати, що Ешлі була вже дуже п’яна, але Сал прийшов більше ніж на годину пізніше за інших.
─ Ларрі скоро прийде, ─ Тодд спіймав здивований погляд друга, але він точно знав, що той хотів спитати, ─ він вийшов стріти кур’єра з піцою. Ви певно розминулися.
Саллі кивнув, перевівши погляд на Ніла, який ніжно тримав руку на талії Моррісона. Добре що під протезом не було видно, як зачервоніли його щоки тому, що його мозок чомусь уявив, як би його так тримав Ларрі.

«Це все після тієї клятої записки від Тревіса. Мої думки тепер думаються навмання», заспокоював він себе.

─ А.. добре, ─ Саллі перевів погляд на коробку з пивом, виколупав з неї дві банки і передав одну Еш, оскільки та сиділа без нічого. Хлопець не любив пити, але зараз хотілось кудись подітись від нав’язливих думок про друга. Він снився йому, бачився на вулиці, а іноді, коли Сал дрочив, то згадував теплі долоні Ларрі на своїх щоках, того разу, як з нього злетіла маска. Згадавши це знову, Фішер прокашлявся і підняв банку пива, промовляючи тост і випиваючи майже все залпом.
─ Ну що? За закінчення школи. Будьмо!
─ Будьмо! ─ Відповіли хором з дивану.
─ Будьмо! ─ Покотилось по кімнаті.
─ Будьмо-будьмо, ─ Пролунав знайомий голос, заносячи крізь двері п’ять великих коробок піци, ─ Налітайте, шуліки прокляті.
Ларрі, сміючись, пройшов на кухню, де залишив піцу на столі. Хлопець витяг з холодильника ще дві коробки по шість банок пива і поніс їх до вітальні, дорогою потріпавши по голові молодшого брата Еш, який, судячи зі всього, виклянчив дозвіл на те, щоб піти з сестрою, і зараз просто тонув в увазі старшокласниць.
─ Не нудьгували без мене, чуваки? ─ Джонсон, посміхаючись, ляснув сидячого спиною до нього Сала по плечу так, що той аж поперхнувся. Фішер зрозумів, що треба більше пива.

          Йшли години, п’яненькі випускники потроху розходилися. Ешлі повела брата додому, Тодд поїхав до свого хлопця, а Чаг з Мейпл піднялись до його квартири. Поки Ларрі курив з хлопцями надворі, намекавшийся Сал ліниво намагався поприбиратись, але виходило так, що він просто таскав сміття з кімнати до кухні і навпаки. Зрозумівши безглуздість своїх дій, Фішер вирішив перепочити. Диван був зайнятий, тому хлопець спокійно зайшов в кімнату Ларрі і вмостився на кріслі-мішку. Малюнки і плакати по стінах танцювали перед очима, тому Саллі заплющив їх, аби його раптом ще не знудило прямо тут.
Не помітивши, як задрімав, хлопець прокинувся від того, що хтось відстібнув його маску. Сал миттєво підскочив, уперся в коричневу футболку, яка пахла цигарками і потом. Кілька секунд він напівстоячи просто притискався до неї голим обличчям, відчуваючи крізь тканину тепло тіла, після чого сів назад, здивовано витріщившись на Ларрі.
─ Що ти..?
─ Вибач, ─ перебив його Джонсон, ─ мені здалось, що спати в ній незручно.
Ларрі прибрав волосся від обличчя друга, зачісуючи його пальцями назад так само, як він завжди поправляв його собі. Від теплих дотиків, спина Фішера узялася сиротами, добре, що в напівтемній кімнаті хоч не було видно його червоних щік.
─ Не хотів будити тебе, але якщо хочеш поспати, то лягай на ліжко, ─ Долоня сповзла по скроні до щоки, а Ларрі нахилився нижче, зазираючи в очі хлопцю ─ ти не застудився, друже? Щоки горять.
Сал не знав, що відповісти. Прямо перед ним було це обличчя, яке б нікуди не зникло навіть якщо він знову заплющить очі. Цей ніс, який, здається, став ще довшим з того разу, як по ньому прилетів протез, ці очі, що вдивляються йому у саму душу, ця мила родимка під правим оком, ця самовдоволена посмішка. Ларрі завжди посміхається так, ніби глузує, але робить це якось беззлобно. Посміхається так, що неможливо відвести погляд від його вуст. Саллі так довго дивився на них, що не помітив, як присунувся майже в притул й завмер. Хлопець відчув гаряче дихання друга на тому, що лишилось від його губ. Обличчя Ларрі тим часом прийняло більш серйозний вигляд. Він глибоко вдихнув і видихнув носом, все ще тримаючи Сала за понівечену щоку.
          Жоден з них не зміг би сказати, коли трапився той поцілунок, але отямились обидва вже на ліжку. Розпатлані, розхристані, захекані і червоні, як два раки. Саллі постійно трусив головою, мов пес, ховаючи обличчя за волоссям, а Ларрі поправляв його, виціловуючи шрами і крадучи збуджені видихи з вуст друга, що по-свійському сидів у того на стегнах.
─ Що як.. хтось зайде? ─ запитав хлопець, коли поцілунки ліпшого друга перемістилися на шию.
─ Не зайде, ─ тихо, але впевнено відповів Джонсон, відірвавшись від поцілунків лиш для того, щоб зняти з Сала худі.
─ А Ліза?
─ Мама з твоїм батьком на побаченні. Він не казав тобі? ─ Ларрі зрозумів, що Фішеру потрібна як мінімум невеличка перерва, тому сів рівніше і підсунув його до себе ближче, тримаючи хлопця за талію так, ніби боявся, що той може втекти. Джонсон дійсно боявся, він досі не міг повірити в те, що зараз відбувалося. Ларрі зазирнув йому в очі.
─ Все добре?
─ Так… Напевно, ─ Саллі відвів очі, ─ Ти хоч знаєш, що вкрав мій перший поцілунок?
Джонсон блимнув очима, усвідомлюючи, що він тільки що почув і вголос засміявся.
─ Чого регочиш? ─ Сал явно образився.
─ Вкрав? Як я міг його вкрасти? Кажеш так, ніби беріг його для когось іншого, ─ Ларрі притиснув хлопця ближче, упершись обличчям йому в груди.
─ Який же ти бовдур! Проткнеш мене своїм носом, ─ Саллі зачовгався на стегнах друга, ─ Слухай, Ларрі, то ти такий радий мене бачити, чи в тебе мій геймбой в кармані?
В очах Ларрі заграли бісяві вогники, а долоні перемістилися з талії на сідниці, обтягнуті вузькими джинсами.
─ Ти навіть не уявляєш, ЯК я радий тебе бачити, Саллі Фейс.

          Тієї ж миті Саллі опинився знизу, одяг полетів у різні боки, а з краю ліжка впали якісь блокноти і журнали. Ларрі намагався бути ніжним, але не міг втриматися, щоб не вкрити блідий живіт Фішера укусами. У нього голова йшла обертом кожного разу, як Саллі стримано видихав і втягував живіт, коли гострі зуби хлопця залишали на шкірі червоні сліди.
─ Чуваче, ти хочеш мене трахнути, чи з’їсти? ─ Сал посміхнувся, він намагався втримати контроль над ситуацією, але в обіймах Ларрі всі сили йшли на те, аби хоча б не розтанути від задоволення.
Ларрі гмикнув, і Фішер зрозумів, що лиш подав другу ідею. 
Зрозумів він це вже тоді, як його розвернули на живіт і притягнули ближче. Ларрі продовжив кусати і цілувати сідниці хлопця, розводячи їх руками і насолоджуючись краєвидом.
─ Це… Ти знаєш, це не зовсім те, що я мав на увазі, ─ але, не зважаючи на тремтячий голос Сала, язик Джонсона вже повністю проникнув у нього, розтягуючи кільце м’язів і готуючи хлопця до дечого більшого.
Власне, це «дещо» стояло прямо перед носом Фішера і, соромлячись застогнати вголос, він накрив голівку прутня друга губами. У Ларрі ж від того аж зірочки перед очима застрибали і хлопець почав пестити друга ще активніше. У ньому боролися бажання огорнути Саллі турботою та ніжністю, торкатися його кінчиками пальців і цілувати кожен сантиметр тіла з бажанням взяти хлопця тут і зараз, владно придушувати і шепотіти на вушко брудні речі, від яких він буде стогнати в подушку ім’я Ларрі і просити ще. За цими думками він все сильніше впивався відрослими нігтями в худорлявий зад Фішера, який і сам вже підмахував стегнами назустріч пестощам.

          Хлопці бавили одне одного декілька годин, роблячи павзи на поїсти та покурити. Іноді здавалось, що настав час зупинитись та лягати спати, але один-два хтивих жарти, прикушена губа або ж спокусливий погляд, і все починалось наново. Вони не пам’ятали, о котрій заснули, але коли Ларрі прокинувся, то Фішера поряд не було. З кухні лунав звук води і щось шкварчало на пательні.

«Мати точно буде не задоволена тим, що ми залишили такий безлад вчора». Натягнувши домашні штанці, Джонсон почимчикував на кухню, щоб зустріти там не маму, але Сала у своїй вчорашній футболці з ініціалами групи. Миє посуд і наспівує «Войд», яку вони вчора слухали перед сном. Ніц не чує, ніц не бачить. Ларрі обережно підійшов ззаду і опустив голову на маківку хлопця.

─ Давно прокинулись, хазяйко? ─ Хлопець поклав долоні на талію Сала, ледь не муркочучи, мов наївшийся сметани кіт. 
─ Йой! Не лякай ти так, ─ Сал аж підстрибнув, та й так, що Ларрі прикусив язика, ─ Спав, то й спав би далі.
─ Ай! Ти чого такий смурний? Прутня не смачного їв? ─ Джонсон вимкнув воду і, підхопивши хлопця, вмостив його на робочу тумбу так, щоб їх очі були на одному рівні. Він спробував торкнутись його щоки під протезом, але вийшло кепсько.
─ Якби ж то.., ─ Саллі обвив друга ногами, притискаючи його ближче, ─ Не знаю, що більше болить, голова чи срака. Ти ж знаєш, що мені не варто пити, це погано закінчується.
─ Ну, чого ж? ─ Ларрі обережно розстібнув обидва ремінця на потилиці Фішера, ─ Як на мене, цього разу все закінчилось чудово. І взагалі, можемо вважати, що один раз можна і цей один раз був учора.
Саллі дозволив зняти з себе протез, але відвів погляд, не звиклий до того, що його так пильно роздивляються.
─ Ти навіть не уявляєш, який ти гарний, Саллі Фішер. Я б до кінця життя дивився лиш на тебе, ─ так ніжно, як Ларрі, на нього колись дивилась тільки мама. 
─ Я певен, що тобі б рано чи пізно то набридло, ─ Саллі червонів і ніяк не міг цьому завадити.
─ Можемо перевірити, але я б не радив говорити за мене те, чого ти не знаєш, ─ Ларрі потягнувся за ранковим поцілунком і отримав його. Хлопці так і завмерли на кухні, аж поки з-під кришки пательні не потягнуло смородом згорілого бекону.

Сніданок вони переробляли разом.