Чорна собака, завбільшки з ведмедя, сиділа на бордюрі вулиці Прівіт Драйв, 4. У сірій ранковій напівтемряві очі собаки, розміром з блюдце, здавалося, сяяли, відбиваючи помаранчеве світло вуличного ліхтаря, що стояв поблизу. Випадковий перехожий, який, позіхаючи, виглянув би з вікна, щоб подивитись яка на вулиці зараз погода, був би сильно вражений цим створінням.
Але Гаррі, який не міг спати від збудження, не був випадковим перехожим і, з його вікна спальні на другому поверсі, він одразу впізнав собаку — його хрещеного батька, Сіріуса Блека.
Гаррі зістрибнув з ліжка та швидко одягнувся. Валізу свою він зібрав уже давно. Насправді, він її майже і не розпаковував після того, як приїхав до Дурслів 2 тижні тому; настільки він був впевнений у тому, що суд над Пітером Петтігрю швидко скінчиться і Сіріус матиме можливість забрати його на літо до себе.
Проте все зайняло більше часу, ніж він очікував.
А потім, вчора в обід, до нього прилетіла сова з коротким повідомленням:
Суд скінчився. Підберу тебе завтра.
-Сіріус.
Гаррі схопив свою валізу та клітку Гедвіґи, яка докоряюче пугукнула на нього, та поспішив донизу. Він зупинився біля входу до кухні, де сімейство Дурслів вже встигло прокинутись. Було дивно бачити їх утрьох не сплячими у таку годину, але, Гаррі подумав, що це сталося тільки тому що вони хотіли пересвідчитись у тому, що він дійсно їх покидає. Тим не менш, ніхто з них на нього не дивився; вони просто сиділи за столом, та похмуро дивились на скибочки грейпфруту, які стали частиною дієти Дадлі. Гаррі було складно стримати посмішку. Він не знав, що вони з Сіріусом матимуть на сніданок, проте він знав, що це точно буде не грейпфрут.
— Ну що ж, — сказав він радісно, — я йду.
Дурслі його проігнорували. Дадлі ще сильніше нахмурився, дивлячись на свій фрукт.
Гаррі на секунду завагався. Йому здавалось, що потрібно сказати ще щось. Він не знав, чи побачить знову сімейство Дурслів. Можливо цього вже ніколи не станеться.
Дурслі і досі мовчали. З телевізора, що стояв на холодильнику, лунали ранкові новини. Дядько Вернон проштрикнув виделкою свій грейпфрут. Гедвіґа тихо пугукнула. Дядько миттєво повернув голову та скривив обличчя.
— Забери цю чортову пташку з кухні, — прогарчав він.
Гаррі придушив у собі бажання гаркнути на нього у відповідь про те, що Гедвіґа була не на кухні; вона була у коридорі.
— Добре, — холодно відповів він, — так і зроблю. Щасливого вам літа.
Він не дочекався відповіді, а просто виніс свою валізу з дверей на газон, досі мокрий від ранішньої роси. Гультяй кинувся до нього, як тільки Гаррі вийшов назовні, з посмішкою на його собачому обличчі, схожою на людську. А потім, раптом, там де була собака тепер був чоловік, який зустрів Гаррі на півшляху та міцно обійняв.
— Ранку, Гаррі, — сказав радісно Сіріус, коли випустив похресника з обіймів, хоч він і залишив обидві свої руки на його плечах. Сіріус виглядав набагато краще. ніж коли Гаррі бачив його останнього разу, у ніч коли він нарешті показав себе та зловив Пітера Петтігрю. Його волосся було коротке та аккуратно вкладене, а обличчя нарешті було сповнене кольору. Він не був більше одягнений у лахміття, в якому він втік з Азкабану; натомість зараз він був у новому маґлівському одязі.
— Доброго, — відповів щасливий Гаррі. — Коли ми вирушаємо?
Сіріус засміявся.
— Як тільки з’явиться наш транспорт.
Він просканував вулицю, і Гаррі подивився навкруги разом з ним. Він знав, що Сіріус колись мав чарівний, літаючий мотоцикл — той самий літаючий мотоцикл, на якому Геґрід вперше привіз Гаррі на Прівіт Драйв. Він задумався, чи вони будуть їхати на ньому. Йому чомусь дуже сподобалась така думка.
Проте мотоцикл не приїхав. Замість нього, з-за повороту, з’явилась старенька маґлівська машинка, яка ну дуже сильно деренчала, проте обличчя Сіріуса засяяло від цієї картини.
На настільки добре доглянутій вулиці, як Прайвет Драйв, така пошарпана машина була настільки ж фантастичним явищем, як і літаючий мотоцикл. Цю машину немов би зліпили з шматків інших машин, і якби можна було б визначити один об’єднуючий колір цих частинок, то це був би колір іржі.
Проте йому було байдуже на це все, адже за кермом автомобіля знаходився професор Люпин.
— Ви нічого мені про це не казали! — прокричав Гаррі, коли Люпин вийшов з машини.
Сіріус знову розсміявся, і було дуже легко побачити в ньому чоловіка, який був на фотографіях з весілля батьків Гаррі.
— Ми не були впевнені у тому, що все вийде, проте Муні люб’язно запропонував взяти нас до себе, поки я навожу порядок у моєму домі.
— Мені все це тільки в радість, — посміхаючись, відповів Люпин. Як і Сіріус, він виглядав набагато краще, ніж коли Гаррі бачив його останнього разу. Він ніби набрав нарешті тієї здорової ваги, але разом з цим він також почав стояти рівніше. Більш широко посміхався. Він виглядав молодшим.
— Готовий йти, Гаррі? — запитав Сіріус.
Гаррі обернувся й знову поглянув на дім. Троє Дурслів стояли перед вікном та похмуро дивились на них. Коли вони спіймали його погляд, то здригнулися. Він підняв руку, щоб помахати на прощання та побачив із задоволенням, що вони всі знову здригнулися.
— Так, — сказав Гаррі, опускаючи руку, та повернувся до Дурслів спиною. Він посміхнувся. — Поїхали.
***
Люпин жив в Уельсі, який знаходився у трьох годинах від них. На їх шляху вони зупинились один раз, щоб поснідати у маґлівському придорожньому ресторані, що знаходився біля заправки.
— Замовляй стільки, скільки хочеш, Гаррі, — порадив Сіріус, коли вони сіли за столик. Він поклав свою руку на стінку кабінки, позаду Люпина. — Мої гроші просто валялись у банку протягом тридцяти років. Мені потрібно компенсувати багато витрат.
Після трьох тижнів вимушеної дієти Дурслів, ці слова здались Гаррі чудом. Він замовив бекон та сосиски, грінки та яйця, боби та смажену картоплю. Сіріус посміявся, проте замовив все те ж саме. Люпин, похитавши головою, попросив чай та грінки.
— Що ти зазвичай любиш робити влітку, Гаррі? — спитав Люпин після того, як їм подали їжу. Сіріус нескромно вивалив зміст половини своєї тарілки на тарілку Люпина.
Гаррі завагався, та все ж таки вирішив відповісти чесно.
— Зазвичай я просто намагаюсь триматися подалі від Дадлі.
Люпин задумався.
— Що ж, я думаю ми вже вирішили цю проблему.
— Ми щось придумаємо, я впевнений, — сказав Сіріус. Він нахилився через стіл та змовницьки посміхнувся. — Ну а зараз я хочу почути все про те, яким Муні був викладачем. Сам він каже, що був непоганим, але мені здається, що він себе недооцінює.
Гаррі здивовано подивився на Люпина.
— Непоганим? Ви були найкращим професором Захисту від темних мистецтв який у нас коли-небудь був!
— Не те щоб була велика конкуренція, — зауважив Люпин.
Гаррі похитав головою та повернувся до Сіріуса.
— Він був краще ніж усі наші інші професори також. На нашому першому занятті він показав нам Боґарта і..
Він розповів Сіріусу про все. Той сильно гиготав, коли дізнався про те, як Люпин направив до носа Півза великий клейтух жуйки, а потім засміявся ще сильніше над тим, що Снейп був одягнений в одяг бабусі Невіла.
— Ти завжди був хитрим, — сказав Сіріус, з гордістю дивлячись на Люпина, який глибоко вдихнув. — Хотілося б мені там бути і це побачити.
— Ну, що поробиш, — відповів Люпин, а потім зробив ковток свого чаю. Проте з-за чашки Гаррі бачив, що той посміхався.
Поттер був готовий допомогти Сіріусу з грошима — з досвіду Гаррі, дорослі чарівники рідко знали як працюють маґлівські гроші, і Сіріус, після дванадцяти років в Азкабані був би скоріше за все особливо розгубленим. Але Сіріус здивував його тим, що відразу віддав свої гроші Люпину. Цей жест здався Гаррі майже руттиним, так як Рон, наприклад, покладався на Гаррі і Герміону, коли йшла мова про маґлівські речі.
Люпин відокремив частину купюр, а інші передав Сіріусу, після чого покликав їхню офіціантку, дівчину з кучерявим волоссям, яка здавалось була всього на кілька років старше самого Гаррі. Зупинившись, вона взяла гроші, і потім стишила голос, озираючись навколо щоб переконатись, що ніхто їх не підслухає.
— Я лише хотіла сказати, що думаю, що ви маєте чарівну сім’ю.
Сіріус та Люпин обидва почервоніли. Гаррі посміхнувся. Ніхто ніколи не говорив нічого такого у ті рідкісні випадки, коли йому дозволяли піти з Дурслями у ресторан.
— Дякую, — відповів він.
***
— Звідкіля ти стільки знаєш про маґлівські гроші? — з цікавістю запитав Гаррі коли вони повернулись назад до машини.
— Моя мати була маґлом, — пояснив Люпин. Він криво посміхнувся. — Й іноді було легше знайти роботу у світі маґлів, ніж у світі чарівників.
Сіріус спохмурнів.
— Я б убив Снейпа, — сказав він.
— Я знаю, Сіріусе, — відповів Люпин. Він завів машину своєю паличкою, очевидно намагаючись закінчити цю розмову. Сіріус нахмурився ще сильніше. Він дивився на Люпина настільки інтенсивно, що Гаррі задумався, чи пам’ятає його хрещений про те, що він також був разом з ними.
— Сіріус має рацію, — сказав Гаррі. — Це нечесно, що через нього Вас звільнили.
— Я подав у відставку, — відповів Люпин. Шкіра навколо його губ побіліла, і Гаррі подумав, що навіть після того, як він рік був у них професором, він ніколи не бачив, щоб Люпин злився на когось чи був кимось роздратований — або ж, як мінімум, не так явно. Проте зараз він точно був роздратований через Сіріуса.
— Під тиском, — трохи голосніше сказав Сіріус.
— А чим ви зараз займаєтесь? — швидко запитав Гаррі, намагаючись розрядити атмосферу.
Люпин та Сіріус переглянулись між собою.
— Чим я займався завжди, — відповів Люпин, після того як вони із Сіріусом безслівно поговорили. — Дивними роботами. Трішки дослідженнями та редагуванням.
— Наш Муні дуже розумний, — тихо сказав Сіріус, і Гаррі не був впевнений у тому, кому це було адресовано. Його хрещений дивився у вікно, з гримасою упертості на обличчі.
Решта їхнього шляху пройшла спокійно. Зовсім скоро вони опинились за містом, і Гаррі роздивлявся зелені пагорби та пасовища з вівцями. З часом пагорби ставали вищими та крутішими, краєвиди — більш дикими. Перед ними виросли гори, а містечка та амбари ставали попадатися на їх шляху дедалі рідше і рідше. Навколо них була така дика природа, яку Гаррі звик асоціювати з тією, що знаходиться навколо Гоґвортсу, під час фінальної частини подорожі на Гоґвортському експресі.
Нарешті вони дісталися житла Люпина. Їхня машина різко, тремтячи зупинилась на під’їзній доріжці з гравію. Будиночок був маленьким, але на вигляд доволі затишним та складався з двох поверхів, мав блакитні віконниці та двері, які виглядали так, ніби ніхто вже не згадає, коли в останній раз їх фарбували. Сад перед будинком захопили чагарники та бузок, а маленькі ворота вели до саду за будівлею. Доріжка, яка була викладена каменем у абсолютно хаотичному порядку, вела до дверей.
— Дім маленький, — почав говорити Люпин.
— Він прекрасний, — відповів Гаррі, вже на половину вискочивши з автомобіля. Він обережно витягнув клітку Гедвіґи та дозволив Сіріусу взяти його валізу.
Вони разом увійшли в будинок. На відміну від Барлоги, він був такого ж розміру, яким і здавався назовні. Підлога була потертою, з дерева, проте вкритою килимами; меблі виглядали старими, але зручними. Всюди було багато книг, і Гаррі впізнав кілька речей з офісу Люпина, коли він ще був професором.
— Ти будеш у моїй старій кімнаті, — сказав йому Люпин. — Вона нагорі. Там не повинно тхнути пилюкою.
Гаррі кивнув та кинувся нагору сходами, прагнучи побачити свою нову кімнату.
Стара кімната Люпина не тхнула пилюкою, проте пахла так, ніби її зовсім нещодавно поспіхом провітрювали. Стіни були побілені, підлога — такою ж потертою та вкритою килимом, як і знизу. Купа ковдр лежала на краю маленького, з дерев’яною рамою ліжка, біля узголів’я якого стояла невисока книжкова шафа з лампою, яка на ній стояла, вона виконувала функцію імпровізованої тумби. Стіл розташовувався біля стіни у дверей. Його ящики були здебільшого пустими, за винятком кількох пер та рулонів пергаменту,що лежали на дні. Це було затишне місце, проте, якщо не брати до уваги кількох книг на полиці, воно зовсім нічого не говорило про особистість попереднього мешканця. Гаррі подумав, що Люпин напевно завчасно прибрав усе перед його прибуттям.
Він поставив клітку Гедвіґи на підлогу та відчинив її. Вона сердито пугукнула та залетіла на підвіконня, що знаходилось над ліжком. Гаррі відкрив для неї вікно та задивися на краєвид. Він побачив зелені пагорби, на вершечках яких були темні переліски дерев. Крім цього у полі зору не було жодного іншого помешкання. Гедвіґа матиме достатньо місця для полювання, а також Гаррі зрозумів, що можливо їм навіть вдасться там політати.
Він зліз з ліжка та нахилився, щоб оглянути книжкову полицю. На ній стояли книжки, які, здавалося, були старими шкільними підручниками — Гаррі навіть впізнав декілька заголовків з його власних уроків — та маґлівські книжки, з паперовими обкладинками і загнутими кутиками сторінок, разом з кількома історичними книгами магічного світу та книгами, присвяченими Темним істотам, проте жодна не була безпосередньо про вовкулак, помітив Гаррі. Він схопив одну з них, що здалась йому найцікавішою, та проглянув її. Сторінки одразу відкрились так, щоб показати йому фотографію, яку використали у ролі закладки.
Чотири хлопці, на кілька років старші за нього, весело махали йому з фото. Шокований, він спочатку впізнав свого батька, чиє худорляве обличчя майже повністю відтворювало його власне. Джеймс сидів на столі тієї самої кімнати, в якій зараз був Гаррі, хоча тоді стіл стояв навпроти іншої стіни.
Люпин та Блек сиділи на ліжку. Ремус притулився до узголів’я, а Сіріус до вікна. Їхні ноги були сховані під величезним шматком пергаменту.
А Пітер Петтігрю сидів на підлозі; його кругле, мишаче обличчя було ясним та щасливим, а поряд з ним розкинулись ще кілька шматків пергаменту.
Гаррі спочатку дивився на четвірку, а потім глянув на стіл, на якому двадцять років тому сидів його батько.
— Я сподіваюсь, вона не занадто маленька, — прозвучав голос Люпина позаду нього, і Гаррі скочив на ноги та швидко обернувся. Люпин стояв на порозі дверей, з Сіріусом на крок позаду нього та з валізою Гаррі в руках.
— Ні! — швидко відповів він. — Вона чудова. Справді.
Люпин з цікавістю поглянув на фотографію в його руках.
— Що це там в тебе? — спитав він.
Гаррі показав їм.
Обличчя Сіріуса спохмурніло, коли він побачив Пітера.
— Мені не подобається думати про те, що він зараз в Азкабані, — сказав він.
— Якщо хтось на це і заслуговує… — невпевненим, тихим голосом відказав Люпин.
— Ніхто на це не заслуговує, — відповів той.
Гаррі ж нічого не сказав. Це було його рішення не дати Люпину та Сіріусу вбити Петтігрю, і він досі вважав, що зробив правильний вибір — хоча б заради них. Проте після всього, що він дізнався про дементорів протягом минулого року, він не знав, чи цей вибір пішов на користь самому Петтігрю.
Вони всі замовкли на хвилину, а потім Сіріус тихо сказав:
— Який ти думаєш це був рік?
Люпин знову поглянув на фото, задумливо нахмурившись.
— Літо після п’ятого, — відповів він, постукавши по рамці, — саме тоді ми почали працювати над Мапою, — він посміхнувся. — В будь-якому випадку; я знаю, що ще доволі рано, але, Гаррі, ти щось надумав з приводу того, що хотів би на вечерю?
— Будь-що, — щиро відповів він та спитав: — Чи можна я залишу це фото собі? Я б хотів почепити його на стіну.
Люпин здивовано на нього поглянув.
— Звісно, — відповів він, — у мене мабуть ще залишились й інші фотографії твоїх батьків, якщо хочеш, я тобі і їх покажу.
— Так, — сказав Гаррі, а після скривився. — Тільки, напевно, вже не сьогодні.
Він не знав, чи зможе це витримати.
Повісив фотографію над своїм ліжком він вже після того, як Люпин та Сіріус пішли з кімнати. Гаррі на секунду подумав про те, що можна було б вирізати з неї Пітера. Проте Пітер був другом його батька. І тоді ніхто ще не знав про те, що на них чекає. Він намагався придумати щось таке, що б змусило його зрадити Герміону та Рона — чи Герміону та Рона зрадити йому — проте так нічого і не вигадав.
***
— А де Сіріус буде спати? — запитав Гаррі у ту ніч перед вечерею. До того моменту він вже розслідував весь дім і зрозумів, що у ньому є тільки дві спальні — одна на першому поверсі, де спить Люпин, та одна на другому, де буде жити Гаррі. На другому поверсі була і ще одна кімната, яка могла б слугувати спальнею, але, здавалось, що Люпин використовує її як кабінет.
— Мені зручно на дивані, — з легкістю відповів Сіріус. Коли Гаррі стурбовано поглянув на нього, той засміявся. — На ньому краще, ніж усюди, де я спав останні тринадцять років.
— Саме так, — швидко додав Люпин. — Гаррі, чаю?
І, звісно ж, коли він наступного ранку спустився на перший поверх, Гультяй лежав скручений на кінці дивану, з ковдрою, яка зім’ятою валялась позаду нього і відкрив очі, як тільки Гаррі ступив на скрипучу частину підлоги.
— Вибач, — сказав він, дивлячись як Гультяй знову перетворювався на Сіріуса. — Я не хотів тебе розбудити.
— Все гаразд, — відповів той, позіхаючи. — Муні вже давно не спить. Він десь у саду, — додав Сіріус, коли Гаррі почав оглядатись. — Скажи йому повертатись на сніданок, добре?
Гаррі кивнув та вийшов з дому. На вулиці вже потепліло. Люпин схилився над кущами, які розрослись по всьому задньому ґанку, з корзиною в руці та купою бур’янів позаду.
— Професоре Люпин… Ой, — Гаррі зморщився, коли той підняв свій погляд та звів брови, потішаючись. — Ремусе? Сіріус сказав, що слід повертатися у дім на сніданок.
Люпин підвівся на ноги та струсив бруд зі штанів. На руках він мав яскраво-рожеві садові рукавички, які були схожі на щось, що могла носити Місіс Візлі, та капелюх із широкими полями.
— Він дійсно так сказав? — спитав Люпин. — Як мило з його боку. Я міг би до цього звикнути.
— Я теж, — посміхаючись, відповів йому Гаррі.
***
У них доволі швидко виробилась рутина. Гаррі робив своє домашнє завдання на літо, яке стало набагато легше та цікавіше через постійну допомогу Люпина та періодичні втручання Сіріуса. Люпин мав і власну роботу — дослідження та редагування, як він пояснив Гаррі — і часто вони пліч-о-пліч сиділи за столом вранці, пили чай та працювали. Іноді Люпин задавав питання Сіріусу, або ж сам Сіріус втручався в якісь складніші завдання Гаррі, а потім вони обидва довго обговорювали історію чаклунів, поведінку темних створінь, тонкощі теорій Трансфігурації, про які хлопець ніколи навіть і не чув, їх час у Гоґвортсі. Гаррі подумав, що, напевно, вперше за все своє навчання він повернеться до школи знаючи те, чого навіть Герміона ще не знає.
Коли Блек не був з Гаррі і не заважав Люпину, Сіріус займався тим, що лагодив усе, що було зламане в будинку, або ж працював у садку.
— Приємно бути корисним. Приємно бути на свободі, — пояснив він Гаррі, коли той спитав чи не хотілось би йому займатись чимось іншим. — Можливо, через деякий час, я спробую знайти роботу, якщо хтось мене прийме. Але зараз мені подобається просто бути чимось зайнятим тут.
— Я чув, що в Гоґвортсі наймають, — сказав Люпин, підійшовши до Гаррі, який стояв на ґанку. — Я міг би замовити за тебе слівце перед директором.
Сіріус засміявся.
Після обіду, якщо погода була гарна, хлопчина зі своїм хрещеним батьком займались дослідженням території, що оточує будинок Люпина. Гультяй завжди біг вперед, виганяючи з нір маленьких тварин та плескався у струмках, а Гаррі збирав гладкі річкові камені.
Також, вони часто літали. У такі дні, літні вечори, здавалось, тривали дуже довго, і вони літали через нескінченне бузкове вечірнє сяйво, доки перші зірки не починали їм підморгувати з темнуватого краю горизонту.
— Літаєш так само добре, як і твій батько, — радісно сказав Сіріус одного вечора, — можливо навіть краще.
Гаррі зашарівся від гордості, а потім широко посміхнувся.
— У мене просто дуже хороша мітла, — відповів він.
— Я впевнений, що навіть найкраща мітла є настільки ж хорошою, наскільки такою є людина, яка на ній літає, — сказав йому Сіріус. Він поплескав Гаррі по спині, а потім почав вести його додому. — Принаймні щось таке говорив твій батько.
Гаррі глянув на нього з цікавістю.
— Ти колись з ним грав? За ґрифіндорську команду?
— О Мерліне, ні, — відповів зі сміхом Сіріус, — у мене завжди було чим зайнятись, чимось важливішим, ніж тренування. І Золоторіг вигнав би мене буквально за кілька тижнів через порушення субординації. Хоча Муні, здається, грав кілька разів.
— Правда?
Сіріус кивнув.
— Він доволі непогано літає, а також у нього хороші рефлекси. Саме тому Золоторіг змусив його кілька разів підмінити загоничів, які вийшли з гри.
— Чому ж він тоді ніколи по-справжньому не доєднався до команди?
— Розклад матчів та тренувань не завжди збігався з календарем місяця, — відповів Сіріус, і звучав він дещо сумно. Але потім він знову посміхнувся. — Та і Муні було все одно на квідич, хоча він і непогано грав.
— Все одно на квідич?
— Божевілля якесь, чи не так? — сказав той, та підштовхнув Гаррі до дверей. — Але якщо ти попросиш, я думаю він був би не проти допомогти тобі з тренуваннями.
Після вечері вони або слухали радіо, або читали, або Сіріус з Люпином згадували минуле. Гаррі подобались такі вечори найбільше, навіть якщо йому і було від них дещо боляче.
— О, Сіріус спершу ненавидів Лілі, — одного разу розповів Люпин, — я завжди думав, що це були ревнощі.
— Це не були ревнощі, — огризнувся Сіріус, — я вже…
Він різко замовк, і вони з Люпином обидва почервоніли. Гаррі дивився на них з цікавістю, проте вони не спішили з поясненнями. Люпин кашлянув.
— В будь-якому разі, я думаю, що він заздрив тому, скільки часу Джеймс проводив з нею.
Сіріус пирхнув та змінив тему розмову, проте Люпин перехопив погляд Гаррі та посміхнувся.
— Ревнощі, — прошепотів той.
***
Вони їли овочі з Люпинового саду і раз на тиждень їздили в місто та повертались з машиною, наповненою продуктами. Іноді сусіди-маґли приходили до них з подарунками у вигляді їжі: хлібом, який щойно спікся, свіжими яйцями, або травами. Колись до них приїхала дівчинка на велосипеді і привезла корзинку маленької, немов рубіни, полуниці.
— Бабуся попросила подякувати за допомогу з її артритом, — сказав вона, прибираючи пасмо світлого волосся з очей. Вона з цікавістю роздивлялась Гаррі та Сіріуса, які так само дивились на неї у відповідь.
— Артрит її бабусі? — звівши брову спитав Сіріус після того, як дівчинка поїхала від них.
— У мене з’явилась репутація через мої народні методи лікування, — безтурботно відповів Люпин. Він підніс корзинку до обличчя та глибоко вдихнув, а потім подав її Гаррі. — Пахне літом.
Гаррі так ніколи і не зрозумів до пуття, чим же таким займався Люпин і за що йому давали подарунки. Але, здається, що Сіріус розумів, і це було кумедно. Ну, через це у них хоча б завжди була купа їжі.
Люпин вмів готувати тільки прості страви, а Сіріус міг впоратись хіба з приготуванням яєць з консервованими бобами на тості. На превеликий подив виявилось, що Гаррі готував краще за них обох.
— У цьому є сенс, — сказав Сіріус, — Золоторіг та Лілі добре готували. Я думаю, що це єдина причина, чому ми не померли з голоду під час війни.
Гаррі про себе розумів, що це більш за все тому, що тітка Петунія постійно змушувала його допомагати на кухні, і якщо він поводився тихо та нічого не псував, то до нього ставились скоріше з байдужістю, аніж з буденною відкритою ворожістю. Проте йому було приємно думати про те, що можливо це було через його батьків, що його щось з ними поєднувало, як його волосся чи очі, або ж стіл в кімнаті Люпина.
— А що вони готувати? — спитав Гаррі.
— Ох, багато всього, — відповів йому хрещений, — у Лілі було багатенько кулінарних книжок, а Джеймс, в більшості випадків, просто імпровізував.
— Гаррі, якщо хочеш, ми могли б піти до “Флоріш і Блотс”, — запропонував Люпин. — Можливо у них знайдуться якісь кулінарні книги.
— І щоб на нас всі витріщалися? — перепитав Сіріус.
— Раніше тобі подобалось, що на тебе витріщаються, — сказав Люпин з дражливою посмішкою.
— Тільки від тих людей, яких я вважав привабливими, — відповів той з такою ж посмішкою на обличчі.
Люпин засміявся та почав накривати на стіл.
— Хоча, вже зараз думаючи про це, — сказав він, — мені здається, що більшість книжок Лілі були маґлівськими. У містечку поряд є книжкова крамниця, можна спробувати пошукати там.
Вони пішли туди наступного дня. Це була крамниця вже використаних книжок, та, яку б тітка Петунія та дядько Вернон завжди проходили з огидою на обличчі та тихими словами про продаж непотребу інших. З іншого боку, не те щоб їм сильно подобались книгарні з новими книгами. Як мінімум, Гаррі не міг згадати коли в останній раз хоча б один з них заходив в таку.
Всередині книгарні було вогке повітря, проте воно не було неприємним, і єдиною людиною там окрім них була старенька жінка з бородавкою на носі, яка б виглядала природно і в “Дірявому Казані”. Вона кивнула Люпину, ніби впізнала його, а потім продовжила читати свою доволі велику книгу.
Усі полички знаходилися близько одна до одної і були щільно заповнені книгами. Здавалось, ніби це був лабіринт, проте Люпин впевнено пішов в одну сторону, а Сіріус в іншу. Після миті вагання, Гаррі послідував за хрещеним.
— Потримай ось це для мене, будь ласка, — попросив Сіріус, одним помахом забравши всі книжки з полиці та поклавши їх в руки Гаррі.
Той почав перевертати книжки, щоб краще їх втримати, і під час цього процесу помітив одну з обкладинок та розсміявся. Чоловік без сорочки з довгим білявим волоссям та вузькими чорними штанами тримав за талію грудасту брюнетку, яка дивилась на нього з відкритим ротом та червоними губами.
— Це що таке? — спитав він.
Сіріус вишкірився.
— Муні подобаються більш інтелектуальні книги, ніж мені. Раніше я читав ці книги, щоб дратувати мою матір, проте згодом став від них дещо залежним. Хочу подивитись, чи це досі так.
Гаррі похитав головою, досі трішки посміюючись, а Сіріус повів його до ще однієї полички і знову схопив купу книжок – цього разу детективи в м’яких обкладинках.
— Ці також доволі весело читати, — сказав він Гаррі, — можливо навіть дозволю тобі позичити деякі з них.
Гаррі посміхнувся йому у відповідь.
— Я думаю мені вистачить і тих книжок, які вже є у Люпина.
Сіріус засміявся.
— Обережно, Гаррі, може статись таке, що ти навіть щось вивчиш за це літо, а я впевнений, що твій батько того б не хотів.
— Ви вже все? — спитав Люпин, просунувши голову в прохід. Він тримав 2 книги. — Тому що я знайшов копії деяких кулінарних книг Лілі.
— Так, — відповів Гаррі, — якщо, звісно, Сіріусу не потрібно щось ще.
Йому було сумно. Він хотів би з власного досвіду дізнатись, як готувала його матір, думку його батька про справжнє літо, що він просто на кілька днів залишався у друзів батьків, що він зовсім скоро знову побачить їх. Але навіть якщо це було неможливе бажання, було також складно не бути щасливим зараз, в приємній, напівзруйнованій книгарні, з Сіріусом та Люпином, такими безтурботними та жартівливими, і з сміхотворно-великою купою книг в руках.
— Цього мені має вистачити на довго, — відповів Сіріус з маленькою посмішкою; і він пішов до каси та заплатив за все.
***
Вони читали у дні, коли дощило, що траплялось доволі часто. Гаррі найбільше подобались сонячні дні, проте він любив і дні з поганою погодою, адже тоді були затишно-темні вікна та нескінченні чашки гарячого чаю та сумна, драматична музика Люпина, яка звучала з маґлівського програвача. Гаррі зазвичай вмощувався в старе, пошарпане крісло, що стояло найближче до непрацюючого каміну, і Люпин з Сіріусом займали такий же пошарпаний диван, Ремус сидів спиною до ручки дивану, з витягнутими ногами та пледом на колінах. Раз або два, коли Гаррі піднімав погляд, він помічав, що ступні Люпина були на колінах Сіріуса і рука Сіріуса лежала на щиколотках Люпина.
— Ох, — сказав Люпин, як побачив, що саме читає Гаррі: книга про Короля Артура, та ж сама, яку Гаррі взяв з полички ще у перший день. — Це була моя улюблена. Моя мама подарувала мені її, коли я поїхав до Гоґвортсу. Вона сказала, що якщо я хочу навчитись бути чарівником, то мені потрібен хороший приклад. Здається, я читав її щоліта протягом багатьох років.
Місцями Люпин підкреслив деякі речення та уривки різнокольоровими чорнилами, і Гаррі подумав, що ці підкреслення створювались під час постійних перечитувань.
Біля того місця, де Гаррі знайшов фотографію, Люпин підкреслив наступний уривок:
Зараз, у своєму коханні, яке було сильніше, були насіння ненависті, страху та збентеження, які росли водночас: бо кохання може існувати з ненавистю, полюючи одне на одного, і це те, що дає йому найбільшу лють.
Він прочитав це і подумав про фото; ті четверо, завжди щасливі хлопці, кінець яких був назавжди заморожений з відстані часу. Колись вони любили один одного.
***
Кілька разів під час дощових днів, Сіріус йшов по “сімейних справах”.
— У нього є дім в Лондоні, — пояснив Люпин одного вечора під час того, як вони з Гаррі готували. — Я не думаю, що він придатний для того, аби там жили люди.
— Він не був придатний для цього, коли там ще жили люди, — відповів Сіріус, залітаючи на кухню, немов буревій. Він нахмурився, а потім похитав головою, щоб змахнути дощові краплі.
Люпин зітхнув та змахнув паличкою, і теплий вітерець пролетів кухнею, підсушивши Сіріуса та підлогу.
— Дякую, — коротко сказав Сіріус. Він почвалав до столу та важко сів за нього.
— Настільки погано? — нейтральним тоном запитав Люпин. Він дивився на плиту, а не на Сіріуса.
Той просто пирхнув. Гаррі дивився на них обох, чекаючи поки хтось знову щось скаже. Проте вони мовчали. За вікном, дощ продовжував бити по вікнах. Люпин, здавалося, сфокусувався на приготуванні їжі, а Сіріус дивився в нікуди. Гаррі налив та приніс хрещеному батьку горнятко чаю.
— Який у тебе будинок? — запитав він. Гаррі подумав, що йому слід знати, адже одного дня він буде там жити, хоча думка про це його засмучувала. Йому подобалось жити у Люпина. Він хотів би навідуватись сюди на канікулах.
Блек різко кинув на нього здивований погляд, ніби він і забув, що хлопець був тут. Сіріус іноді був таким, зрозумів Гаррі. Він не був впевнений, чи це через Азкабан, чи його хрещений батько завжди був таким.
— Це мій… Сімейний будинок. Площа Ґримо, — відповів Сіріус, після деякої паузи. Він взяв чай з рук Гаррі та зробив ковток, а потім знову нахмурився. — Моя кузина Нарциса одружилась з Луціусом Мелфоєм; це просто щоб ти зрозумів, яка у мене сім’я. Була.
Це здивувало Гаррі, і ця емоція напевно була чітко помітною на обличчі юнака, тому що Сіріус коротко засміявся.
— Гультяй пішов з дому коли йому було шістнадцять, — тихо сказав Люпин. — Твої дідусь та бабуся взяли його до себе.
— Я не знав цього, — промовив Гаррі.
— Вони були хорошими людьми, — відказав Сіріус. — Звісно ж, мої батьки їх ненавиділи.
— І це те місце, куди ми поїдемо, коли його нарешті полагодять? — скептично запитав Гаррі. — Будинок твоїх батьків?
Сіріус глянув на Люпина, але той відвернувся, розмішуючи суп.
— Думаю, так, — відповів Сіріус, та поглянув в інший бік.
***
Наступного ранку і досі дощило. Гаррі дивився на небо зі свого ліжка, сподіваючись на хоча б невеличку паузу в цій погоді, щоб вийти на вулицю та політати. Він краєм ока помітив якийсь рух та виглянув з вікна.
Северус Снейп стояв посеред стежки, згорблений та насуплений. Він тримав щось у руці, але Гаррі не міг розгледіти, що то було.
Він зліз з ліжка та почав бігти донизу й дістався до підніжжя сходів у той самий момент, коли Люпин відкрив двері Снейпу. Гаррі сів на східці та дивився на них через балясини.
Снейп зайшов всередину з виразом презирства на обличчі. Дощ зробив його волосся ще більш млявим та приклеїло його до голови, показуючи форму черепа. Поділ його мантії був у багнюці.
— Твою доріжку не завадило б дещо полагодити, Люпине, — крижаним тоном сказав він, а потім переклав з однієї руки – тепер Гаррі побачив, що це був келих – в іншу, і тепер вже вільною рукою витяг свою паличку. Він направив її на себе, і весь бруд злетів з його мантії та опинився на підлозі Люпинового вестибюлю. Гаррі встав на ноги з незадоволеним вигуком. Снейп глянув в його бік, і його погляд немов став ще холодніше.
— То ж це правда, — сказав він.
— Так, — відповів Люпин. Він взяв келих у Снейпа, і від зілля, що було в ньому, злегка йшла пара. Це, напевно, Аконітове вовкозілля, зрозумів Гаррі. Він і забув, що вже скоро буде повня, незважаючи на те, що бачив його, такого товстого та сріблястого, кілька днів тому, коли вони з Сіріусом літали.
— Дякую за це, Северусе, — продовжив м’яко говорити Люпин. — І за твою пораду про доріжку. Мені завжди дуже важливо почути твої спостереження. Наступного разу, якщо забажаєш, можеш використати летючий порох.
Гаррі знову сів на сходи. Він вишкірився на професора, але розумів, що Снейп не міг розібрабрати його вираз обличчя з цього кута. Йому стало цікаво, чи Сіріус знав, що Северус був тут. Він сумнівався, що той був би дуже щасливий, якби знав.
Снейп глузливо посміхнувся. Проте він більше нічого не сказав, коли Люпин випив зілля, а потім повернув назад келих. Кивнувши, Снейп повернувся, щоб піти.
Гаррі знову встав на ноги.
— Ви не збираєтесь прибрати це, професоре? — спитав він, вказуючи на бруд, який досі був розбрисканим на підлозі.
Снейп засміявся, і це був лицемірний, потворний звук, а потім неприємно посміхнувся Люпину.
— Я бачу, що твоє виховання залишає бажати кращого так само, як і викладання.
— Він чудовий вчитель! — сказав Гаррі. Він перескочив останні кілька сходинок для того щоб подивитись Снейпу прямо в обличчя. Люпин швидко перемістився, і, раптово, він опинився між ними.
— Дякую, Северусе, — твердо сказав він, направляючи Снейпа до дверей. — З нетерпінням чекаю нашої зустрічі завтра.
Снейп гупнув за собою дверима. Люпин зітхнув, його плечі опустились. Він оглянув бруд на підлозі, а потім взяв свою паличку та широким змахом руки прибрав його звідти.
***
Того вечора Сіріус повернувся додому в особливо жахливому настрої. Гаррі навіть не встиг захвилюватися про те, як розповісти про візит Снейпа, тому що Сіріус схопив свою вечерю зі столу та пішов на вулицю, щоб поїсти. Він сидів там весь вечір, незважаючи на дощ, який не збирався закінчуватись. Люпин нічого про це не сказав, лише лагідно нагадав Гаррі про те, що йому потрібно працювати над есе з Історії Магії, а потім пішов до своєї кімнати почитати.
Снейп приходив щодня ще три дні поспіль, але ніколи тоді, коли Сіріус був поряд. Здавалось, ніби вони сплановували все так, щоб не попадатись один одному на очі. Іноді це означало, що Сіріус йшов займатись сімейними справами, а іноді те, що вони з Гаррі проводили день не біля будинку Люпина, літали або досліджували ліс.
Одного вечора він спіймав Люпина та Сіріуса під час сварки, після того як вони з Сіріусом повернулись з їхнього походу. Гаррі був по коліна в багнюці, і пішов прийняти душ. Коли він спустився зі сходів, він завмер, коли почув, як Сіріус прокричав: — Ти міг хоча б дати мені змогу спробувати!
Гаррі сів на сходинку та почав дослухатись до відповіді Люпина.
— І що як це не спрацює, Сіріусе? Коли востаннє ти робив щось настільки складне?
— Муні, я можу це зробити.
Люпин відповів занадто тихо для його вух, а потім він почув кроки і як відкрились та закрились двері. Він заглянув через перила. Люпин і Сіріус зникли. Гаррі подумав, що вони, напевно, його почули та продовжили сварку в кімнаті Люпина.
Він повернувся у свою кімнату нагорі.
Сіріус певно виграв цю суперечку, тому що наступного дня Блек залишився вдома, а Снейп прийшов раніше, з маленьким котлом та чорною торбою.
— У нас є котел, Снейпе, — злісно сказав Сіріус, зі схрещеними на грудях руками.
Снейп слабко всміхнувся.
— Можливо я помиляюсь, проте сумніваюсь, що Люпин міг дозволити собі котел потрібної якості, що потрібен для цього зілля.
— Можливо, — швидко відповів Люпин, і доволі гучно, щоб не дозволити Сіріусу відкрити рота і вставити щось непотрібне. — Не дивлячись на це, я ціную те, що ти запропонував свою допомогу Сіріусу із зіллям, Северусе.
Обоє на ці слова тільки скривились. Люпин дививсь кудись посередині, і, якщо він нервував, то цього не було помітно на його обличчі. Натомість він повернувся до Гаррі та посміхнувся.
— Гаррі, у мене є кілька справ у місті. Не міг би ти піти туди зі мною?
— Емм.. — Гаррі поглянув на Сіріуса, потім на Снейпа. Вони обидва проігнорували його. Було дивно дивитись на те, як Снейп ненавидить когось сильніше за Гаррі, але він розумів, що нічим не допоможе, якщо залишиться. Він знизав плечима.
— Добре, — відповів він.
Люпин кивнув головою та поспішив вивести його з будинку.
— Давай помолимось за те, щоб будинок ще й досі стояв, коли ми повернемось, — пробурмотів він, закриваючи двері.
Гаррі засміявся.
***
Того разу Гаррі бачив Снейпа востаннє за літо. Вони наближались до повного місяця, і через кілька днів Сіріус замкнувся у Люпина в офісі, щоб з’явитись з нього через декілька годин зі свіжозвареним котлом Аконітовим вовкозіллям. Коли Снейп пішов, певна напруга також покинула дім. Не зважаючи на це, вранці, за день до повні, коли Гаррі зайшов до вітальні, Гультяя не було на дивані, як і в інших частинах будинку та саду. Поттер подумав, що можливо сталась ще одна сварка.
Він зробив собі горнятко чаю та сів на диван, щоб почитати листа від Герміони та дописати есе з Історії Магії. Пройшло півгодини, потім двері кімнати Люпина відчинились, звідки вийшов Сіріус.
— О, — сказав Гаррі. — Ось ти де.
Сіріус завмер та поглянув на нього.
— Ти рано встав, — прокоментував він.
Гаррі знизав плечима. Гедвіґа розбудила його раніше, ніж зазвичай. Її не було кілька днів, поки вона доставляла листи Герміоні та Рону, і хлопець вже не зміг повернутись до сну.
Сіріус прокашлявся та присів біля Гаррі.
— Муні себе не дуже добре почуває, — сказав він. — Так завжди відбувається перед повним місяцем. Я… Емм… Просто перевіряв, як він там.
Він замовк. Гаррі здалось, що його хрещений батько хотів ще щось сказати, і тому просто чекав. Проте, через хвилину, Сіріус похитав головою, ніби відганяв неправильну думку, та підняв есе Гаррі. Він байдуже його проглянув, а потім, зітхнувши, відклав пергамент та підвівся.
— Ти переживаєш? — запитав Гаррі.
— Переживаю?
— За те, що зілля не спрацює.
— Ох, — Сіріус слабо посміхнувся. Він провів рукою по своєму волоссю. — Напевно. Я б не здивувався, якби Снівелус сказав щось не те, аби навмисно його зіпсувати.
— Воно спрацює, — твердо сказав Гаррі. Він був впевнений у тому, що чоловік, який допоміг створити Карту Мародерів, втік з Азкабану, ухилявся від Міністерства і дементорів цілий рік, а також був найкращим другом його батька, зміг би розібратись з чимось настільки легким, як зілля.
Сіріус напружено посміхнувся.
— Дякую за довіру, — сказав він та замовк на деякий час. — Проте, незважаючи на те, спрацює воно чи ні, ти сьогодні залишишся у Візлів.
Гаррі нахмурився.
— Я не проти тут залишитись, — сказав він, — це те, що зробив би мій батько, чи не так?
— Це дійсно так, — сказав Люпин. — Але Золоторіг ніколи не вирізнявся своєю мудрістю, Гаррі.
Сіріус та Гаррі здивовано підняли голови. Люпин так тихо вийшов зі своєї кімнати, що жоден з них не почув. Він виглядав блідим та слабким, і під його очима виднілись темні мішки. Сіріус хутко допоміг йому сісти в крісло.
Гаррі благально глянув на Сіріуса, проте той похитав головою та поклав руку на плече Люпина і м’яко його стиснув.
— Пробач, Гаррі. Але наші погляди у цьому сходяться.
— Однак я ціную солідарність, — сказав Люпин і накрив руку Сіріуса своєю. — Проте, думаю, ми з Гультяєм впораємося.
***
Зазвичай Гаррі любив проводити свій час у Барлозі, проте весь вечір йому було дуже тривожно. Він постійно відволікався під час гри у Квідич, в яку він грав з Роном та його братами, а під час вечері був дуже тихим. Місіс Візлі поміряла рукою температуру, і потім ще більш стурбовано цокнула язиком, коли зрозуміла, що він не гарячий.
— Що ж… — повільно сказала вона, — можеш тоді йти відпочивати. Я не відправлю тебе до.. — вона замовкла, не впевнена, як правильно назвати Люпина та Сіріуса. — Я не відправлю тебе назад хворим.
Гаррі кивнув та пішов до спальні Рона. Він розлігся на ліжку, дивлячись як сходить повний місяць над Барлогою. Люпин, напевно, вже повністю змінився. Йому стало цікаво, чи перетворення досі завдавало болю, чи зілля попіклувалось про це також. Це було дивно; йому не було так тривожно минулого місяця. Він не думав про це.
Двері відчинились, і Гаррі глянув на Рона, який зайшов в кімнату.
— Мене мама ніколи не звільняла від допомоги з прибиранням, — пробурмотів він.
Гаррі ніяково знизав плечима.
— Як, думаєш, вони там справляються? — спитав він, дивлячись у вікно.
— Він же прийняв зілля, чи не так? — прагматично відповів йому Рон. Він сидів на краєчку ліжка, позаду Гаррі. — І з ним зараз Сіріус, а вони сказали, що коли з тобою інша тварина це допомагає. А якщо це правда, то Люпину напевно зараз набагато краще, вперше за тривалий час.
— Це так… — відповів Гаррі. Він вирішив не розповідати про те, що це Сіріус виготовив зілля.
— Тому вони напевно просто… Роблять те, що повинні, лише не як люди.
Гаррі спробував це уявити: собака та вовк, разом відпочивають у спальні Люпина. Але він занадто добре пам’ятав глибокі подряпини на стінах Войовничої Верби, зламані меблі, як навіть роками потому це місце навіювало лише страх та біль.
— Ти хвилюєшся за своїх батьків? — спитав він.
— Звісно, — сказав Рон після задумливої паузи. — Коли у тата якісь проблеми на роботі, або коли вони сваряться, або коли мама дуже переживає через гроші чи за те, що накоїли Фред і Джордж. В цьому немає нічого дивного.
— Це правда, — відповів Гаррі і піднявся з ліжка у сидяче положення, а потім запустив руку у своє волосся. — Я знаю, що з ними все буде добре. Просто…
Рон співчутливо кивнув і поплескав його руку.
— Так все і буде. І, дивись, я знаю, що тебе підбадьорить, — він посміхнувся, — мені не слід поки що нічого говорити, але… Тато дістав квитки на фінал Кубку Світу з квідичу, і він вже мені сказав, що ти можеш піти з нами.
***
Сіріус приїхав за ним наступного дня.
— Як він? — відразу ж запитав Гаррі. — Зілля спрацювало?
— З ним все добре, і так, — коротко відповів той. — Ця трансформація була набагато легша за попередні.
— Так чому ж ти тоді злий? — перепитав Гаррі.
Сіріус здивовано подивився на нього.
— Ні, я не злий. Просто… — він затнувся, а потім коротко засміявся. — Мабуть, я дійсно злий.
Гаррі терпляче дивився на свого хрещеного, але той просто похитав головою.
— Я не на тебе злюся, — сказав він, — а зараз пішли-но. Нам потрібно дістатись додому до того, як Люпин вб’є себе, намагаючись бути самодостатнім.
***
Дні після повні були дивними. Сіріус проводив ще більше часу поряд з Люпином, ніж зазвичай, і певна втома та неспокій знову засіли в його рисах обличчя. Декілька разів, коли Гаррі заходив на кухню, вони стояли близько один до одного та тихо про щось розмовляли. Як тільки вони чули Гаррі, то відскакували швиденько з червоними щоками, і Гаррі тепер кожного разу, як доходив до кухні починав кашляти, щоб попереджати їх.
В один з таких випадків, Люпин прокашлявся, коли Гаррі повернувся до крану, щоб набрати собі води. Хлопець з цікавістю поглянув на професора.
— Ми з Гультяєм обговорювали дещо, і Гаррі, якщо хочеш, ми могли б запросити Герміону та Рона до нас. Або ж навіть влаштувати вечірку в честь твого дня народження.
Гаррі глянув на них з подивом.
— У мене ніколи до цього святкування не було.
Він раптом зрозумів, що його день народження буде вже через кілька днів. Протягом свого життя він звик до того, що не потрібно чогось очікувати на цей день, але йому й на думку не спало, що в цьому році все може бути по-іншому. Гаррі навіть не знав, чого хотів. Він лише розумів, що не хоче такого свята, як у Дадлі.
Люпин відступив від Сіріуса та доброзичливо посміхнувся.
— Подумай трішки про це. Якщо не хочеш, то це не буде щось масштабне.
— Мені здається, — повільно відповів Гаррі, дивлячись на них по черзі, — що вечірка з приводу дня народження це чудова ідея.
***
Візлі та Герміона прийшли перші, і вісім людей вийшли з каміну, разом з двома столами та горою їжі.
— Ох, якби ж ви тільки раніше мене попередили, — сказала місіс Візлі, обіймаючи Гаррі, — у мене взагалі не вистачило часу, щоб все приготувати.
— Чесно, вже достатньо і того, що є, — сміючись відповів Гаррі. Він вивів усіх на двір, де Сіріус та Люпин встановили один стіл, декілька гірлянд і велику повітряну кулю у формі дракона.
— До речі, — сказав Гаррі Фреду та Джорджу. Він вказав на хрещеного батька та професора. — Це вони допомогли зі створенням Мапи, яку ви мені дали минулого року. Це вони Муні та Гультяй.
— Що!? — викрикнув Джордж. — Ти хочеш сказати, що це вони Муні і Гультяй?! Муні і Гультяй це наш улюблений професор-перевертень та сумнозвісний, але несправедливо ув’язнений злочинець, винуватець масового вбивства?! — він з благоговінням підніс руку до обличчя. — Фреде, тримай мене. Мені раптом стало дуже погано.
Гаррі посміхнувся та пішов від них, залишаючи їх у шоці.
Геґрід прибув разом з Макґонеґел. Гаррі через неї нервував, але після короткого “З днем народження, Поттере”, її більше зацікавила розмова з Сіріусом. Гаррі уривками чув їх розмову — професорка розпитувала Сіріуса про те, що він Анімаг. На її обличчі грала маленька, горда посмішка.
— Боюся, Дамблдор не зможе приїхати, — сказав Геґрід, — цього року в Гоґвортсі серйозні речі назрівають.
А потім він підморгнув і швиденько додав: — Але я тобі нічого не казав. Тим не менш, він попросив мене віддати тобі ось це, а оцей від мене.
Гаррі обережно прийняв два пакунки від Геґріда. Минулого дня народження хлопчик отримав від нього книгу, яка кусається, тому він був напоготові.
— Дякую! — сказав він. — І дякую за те, що прийшов. Як там Дзьобокрил?
— Добре, — відповів Геґрід. — Дуже добре, завдяки тобі та Герміоні.
Його очі вже виглядали ніби в тумані, і він поплескав Гаррі по плечу, настільки сильно, що у нього почала боліти спина. — Я не можу передати, наскільки важливо мені бачити тебе щасливим.
— Тут дійсно добре, — сказав Гаррі, хоча здавалось, що цих слів недостатньо, щоб описати його почуття. Він подарунками вказав на Геґріда. — Я покладу їх до всіх інших.
Невіл також завітав до них зі своєю бабусею. Гаррі кинув на неї один погляд, а потім пригнувся з Роном під стіл, давлячись від сміху.
— Дякую, що покликав мене, Гаррі, — щиро сказав Невіл, коли Гаррі виліз назад. — Знаєш, у мене вчора теж був день народження.
— Правда? — перепитав Гаррі. — Тоді це має бути наша спільна вечірка. Думаю, ми зможемо змінити торт.
Невіл зашарівся.
— О, ні, ні. Не потрібно… Я не хотів…
— Ми маємо це зробити! — вигукнув Гаррі. — Я був би дуже радий.
Йому більше подобалось розділяти день народження. Йому було ніяково, коли вся увага зосереджувалась тільки на ньому.
Вечір потроху перетворювався у спокійну, теплу ніч. Дорослі ставали дедалі більш розслабленими та веселими. Навіть професорка Макґонеґел сміялась, сидячи на ґанку поряд з бабусею Невіла, обидві мали рожеві щоки та очі, що лукаво сяяли.
— О, Гаррі, — покликала його Моллі. — Знайди своїх хрещених батьків! Ми готові подавати торт.
Хлопчик кивнув та побіг у дім їх шукати; він зрозумів, що пройшло немало часу з того моменту, як він останній раз бачив Люпина та Сіріуса. Рон та Герміона пішли разом з ним. А Невіл розмовляв з Фредом та Джорджем, а Гаррі дещо занепокоївся через те, що не бачив їх досить довго.
— Тобі пощастило, що ти зміг провести ціле літо з професором Люпином, — сказала Герміона, заходячи на кухню. — Він… Оу!!
Герміона вмить відскочила назад та почервоніла. Гаррі поглянув через її плече і якраз встиг побачити, як Сіріус та Люпин відступили один від одного, з такими ж червоними обличчями, як у Герміони. Волосся Люпина було розпатлане, а Сіріус сміявся.
— У вас тут все добре? — повільно запитав у них Гаррі. Він знову поглянув на Герміону. Її щоки і досі були яскраво червоними, і вона не піднімала очей на його хрещеного та професора.
— Все чудово, Гаррі, — дуже голосно відповів йому Сіріус. Люпин зиркнув на нього, але потім почав реготати, сильно та істерично. Він вхопився за стільницю.
— Святий Мерліне, Гультяй, — прохрипів той.
— Емм, — відповів Гаррі. — Ми прийшли вам сказати, що скоро будемо їсти торт.
— О! — радісно сказав Сіріус. — Торт. Чудово. Так. Ходімо. З’їмо цей торт! — він знову почав сміятись, цього разу сильніше, а потім вони з Люпином схопились один за одного, продовжуючи хихикати та повільно сповзли на підлогу.
Рон ніяково засміявся.
— Що ж… Тоді побачимося вже там, — сказав він, а потім почав відступати назад, потягнувши за собою Гаррі і Герміону.
— Як думаєте, що було причиною сміху? — збентежено запитав Рон, коли вони вийшли назовні.
Гаррі знизав плечима.
— Забагато вина?
Герміона промовчала. У неї був задумливий погляд.
— Що вони там взагалі робили? — запитав рудий хлопчина, повертаючись до Герміони.
Вона знову почервоніла.
— Оу, — дещо пискляво відповіла дівчина, — не можу точно сказати. Сіріус стояв спиною до мене, а передом був повернутий до професора Люпина…
Вона затихла і навмисне не піднімала на них свій погляд.
— Це не дуже дивно, — відповів Гаррі, повністю збитий з пантелику. — Я так заставав їх купу разів.
— Я впевнена, що нічого дивного не було! — пропищала Герміона. — О, дивіться! Це Джіні? Хотіла з нею поговорити весь вечір.
І після цих слів, дівчина помчала в іншу від них сторону.
Рон знизав плечима, а вираз його обличчя сигналізував про те, що він, як і Гаррі, нічого не розумів.
— Гаррі, ходімо, — сказала Моллі, перериваючи їх роздуми, — ти теж, Невіле, — швидко додала вона. — Торт готовий.
Вона поставила на стіл величезний, хиткий торт. Він був увесь вкритий свічками, їх маленькі вогники м’яко миготіли у тихій, спокійній ночі.
Гаррі сів за стіл поряд з Невілом, якому було трішки ніяково. Гаррі посміхнувся йому.
— Я теж до цього не дуже звик, — поділився він, а потім підняв очі, як тільки всі зібрались довкола і почали співати пісню. Він помітив Сіріуса та Люпина скраю, які обидва були розпатлані, обидва досі сміялись, але й обидва дивились на нього з любов’ю. Не було подарунку, подумав він, який міг би з цим зрівнятись.
Вечірка поступово почала завершуватись після того, як всі поїли торт. Гаррі був вдячний за присутність Невіла, адже це означало, що всі подарунки просто тихо пронесли всередину, щоб не було нікому ніяково, а ще це означало те, що Гаррі не довелося виконувати незручний ритуал відкривання їх на публіку.
Під кінець залишились лише Рон та Герміона. Їм обом батьки дозволили погостювати у Гаррі наступні кілька днів.
— Я можу поспати на дивані, — невпевнено сказала дівчина, коли вони закінчили прибирати та зайшли додому. Гаррі зрозумів, що вони так і не обговорили те, хто і де буде спати. Він просто гадав, що Сіріус та Люпин щось вигадають.
— Але ж Сіріус там спить, — відповів Гаррі.
Після його слів була дивна пауза, під час якої професор та його хрещений переглянулись один з одним.
— Дійсно, — сказав Люпин, червоніючи. Він прокашлявся та швидко звів свої долоні. — Я думаю, все буде гаразд, якщо Герміона буде спати разом з тобою та Роном, Гаррі. Звісно ж, якщо ти вважаєш, що вам вистачить місця.
***
— Гаррі… — повільно промовила Герміона, коли вони всі вже закінчили підготовку до сну. Вона була на ліжку, в той час як хлопці розмістились на підлозі. — Це звісно не моя справа, але… Між професором Люпином та Сіріусом щось відбувається?
Рон і Гаррі спантеличено глянули на неї.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Рон.
Герміона почала крутити пасмо волосся навколо свого пальця.
— Просто, не знаю. Вони здаються такими щасливими, коли разом. Професор Люпин виглядає набагато щасливішим, ніж коли ми його бачили протягом навчального року.
— Та звісно ж, — відповів їй Гаррі, тепер ще більш розгублено. — До нього повернувся його найкращий друг.
Рон кивнув, погоджуючись, а Герміона, у відповідь на це, фиркнула.
— Я мала б здогадатись, що до вас двох ніколи не дійде, — сказала вона сердито.
— Герміоно! — огризнувся на неї Рон. — Якщо ти хочеш щось сказати, то просто скажи. Ти знову поводиш себе, як всезнайка.
Дівчина почервоніла.
— Мені здається, що вони… Разом, — сказала вона, — я думаю вони, ну, тоді, знаєте… — вона притишила голос, — вони цілувались. Коли ми зайшли на кухню.
Рон засміявся.
— Ти читаєш забагато романів Сіріуса, — сказав він.
Гаррі про себе погодився з ним.
Вона нахмурилась.
— А ви б мені повірили минулого року, якби я сказала, що професор Люпин перевертень?
Рон та Гаррі засумнівались.
— Ну, ні, — через певний час відповів рудий. — Але це тому, що це дійсно жахливо – звинуватити когось у цьому. Проте це, це незвично, але не… це не те саме, що бути перевертнем.
— То ж чому ви мені зараз не вірите? Ну правда, у вас обох спостережливість на рівні хробака.
— Це не правда! — запротестував Рон. — Я помічаю багато чого.
— Назви хоча б щось.
— Ну… — Рон почав озиратись навкруги. Його погляд впав на Гаррі, і він засяяв, — той факт, що Гаррі став вище, — він посміхнувся. — Або ж те, що ти стала нижче, Герміоно.
— Аж ніяк!
***
Герміона та Рон гостювали у них два дні, і ця тема більше не підіймалась, хоча кілька разів Гаррі помічав, що Герміона задумливо дивилась на Люпина та Сіріуса, і це змусило і його робити те саме. Це була правда, що коли вони разом, це робило їх щасливішими, і тепер, коли Гаррі дійсно за ними спостерігав, він зрозумів, що вони постійно один одного торкались: це були легкі, дружні дотики до спини, руки чи плеча. Сіріусу особливо подобалось торкатись волосся Люпина, а той в свою чергу завжди клав свої ноги на Сіріусові. Але, певно ж, це все могло бути просто дружніми жестами.
Проте, якщо це все-таки не було просто дружбою, якщо вони дійсно були разом, як говорить Герміона, був би Гаррі не проти? Ні , відразу ж подумав він. Якщо вони роблять одне одного щасливими, то це все, що має значення. Одного разу, під час поїздки до Лондону, Гаррі згадав, як дядько Вернон тихо та злісно прокоментував чоловіків, що тримались за руки, а тітка Петунія ближче пригорнула до себе Дадлі. Він тоді подумав, що це дещо незвично, але він бачив речі та людей, куди більш дивні, і, до того ж, його влаштовувало все, що так сильно не подобалось Дурслям. Він тоді їм дружньо посміхнувся, і був нагороджений двома щирими та здивованими посмішками.
Але, звісно ж, це не означало, що Сіріус та Люпин разом. Вони могли довіритись Гаррі і тому, що він їх не засудить. Сіріус не вдавався б до брехні та хованок у власному ж домі.
Це вирішило для нього все, і він більше про це не думав. Проте, у ніч, коли Герміона та Рон поїхали, він все ніяк не міг заснути. Було дивно знаходитись в кімнаті без них. З часом, він перестав намагатись заснути та пішов донизу набрати собі склянку води. Гультяю не було на дивані. Гаррі кашлянув на вході до кухні, і, коли нічого не почув звідти, зайшов всередину. Він майже налив повну склянку води, коли почув тихий голос Сіріуса.
— Я знаю, чого хочу, Ремусе.
Гаррі майже підстрибнув та швидко озирнувся. Проте в кімнаті нікого не виявилось. Він швидко усвідомив, що голос доносився з вулиці. Хтось залишив вікно відчиненим. Хлопець обережно підійшов до нього, якраз коли Люпин відповів. Гаррі довелось напружитись, аби його почути.
— Тут не важливо те, чого ми хочемо, Сіріусе.
Гаррі виглянув з вікна. Сіріус та Люпин стояли на ґанку, спинами обернуті до вікна. Сіріус тримав у руці сигарету, і Гаррі прослідкував за рухом невеличкої червоної цятки, коли його хрещений передав її Люпину. Його ніс смикнувся від запаху. Він почував себе дещо винним за те, що підслуховував, але це відчуття в момент зникла, коли він почув, що Сіріус сказав далі.
— Про що ти говориш? Гаррі обожнює це місце.
Вони говорили про нього.
— Гаррі чотирнадцять, — коротко відказав Люпин. Він швидко затягнувся сигаретою та віддав її назад.
— І що? — запитав Сіріус, — Муні, подумай про те, чого хотіли б Джеймс та Лілі.
— Як ти смієш втягувати в це Джеймса та Лілі? — розлючено прошепотів Люпин, але Гаррі подумав, що Сіріус має рацію. — Гаррі не заслуговує на життя з перевертнем!
— Гаррі заслуговує на те, щоб його виховували люди, які його люблять! — обурено проревів його хрещений.
— Сіріусе, тихіше!
Той нахмурено на нього подивився, а потім тихіше, але не менш обурено продовжив: — А ти не заслуговуєш на житті наодинці, Муні. Не тоді, коли у тебе є люди, які тебе люблять.
— Я так живу протягом тринадцяти років, — холодно відповів Люпин, — що, думаєш, станеться, коли світ дізнається про те, що Гаррі Поттер живе з перевертнем? Що, думаєш, зробить Міністерство? Що, думаєш, вони зроблять з Артуром, коли дізнаються, що він про це знав і нічого не казав? Ні, Сіріусе. Я цього не потерплю. Було весело, але ти повинен зрозуміти, що так не може бути завжди.
— Чому ні? Мені все одно, що ти перевертень! І Гаррі теж все одно!
— Є й інші люди крім тебе та…
— Усім важливим людям все одно! — прокричав Сіріус. Люпин намагався змусити його замовкнути, але той перебивав його. Він махав руками, коли говорив і виробляв злі, червоні зиґзаґи сигаретою. — Я не для того втік з клятого Азкабану, щоб ти міг мене відштовхувати через свій комплекс перевертня! — Він схватив Люпина за руку та притягнув ближче. Гаррі тепер бачив його обличчя у профіль, і в його очах був дикий, відчайдушний погляд.
— Я тебе кохаю, — сказав Сіріус. — Ми усе владнаємо. Я більше не хочу бути без тебе.
— Я тебе також кохаю, Сіріусе, — з сумом відповів йому Люпин, — і ти це знаєш, але ж…
Сіріус поцілував його. Люпин, через секунду, поцілував його у відповідь. Здалось, ніби він захитався та впав на Сіріуса, а рукою він схопив Сіріуса за передпліччя. Гаррі швидко пірнув під підвіконня, його щоки горіли. Він ніколи не бачив, щоб хтось так цілувався, окрім як у фільмах. Але під цією хвилею ніяковості, він був дещо роздратований тим, що Герміона була права. А потім його роздратували Люпин та Сіріус. Все це було драматичніше, ніж мало бути.
Він тихо повернувся до своєї кімнати.
***
Наступного дня, Сіріус кудись зник. Люпин пробурмотів якесь виправдання, нібито він пішов по сімейних справах, і Гаррі дозволив цьому пройти стороною до того, як вони закінчили снідати, коли почали мити посуд.
— Сіріус завжди тікає, коли злиться? — м’яко поцікавився він, коли передавав Люпину тарілку.
— Сіріус не злиться, — відповів Люпин після короткої паузи.
— Ну, — сказав Гаррі, досі м’яко, — мені здається, він був доволі злим вчора вночі, коли я почув вашу суперечку.
Люпин повільно опустив палочку, і тарілка, яку він сушив, плавно опустилась на стіл.
— Я ж сказав йому не кричати, — сказав він, але він раптово сав виглядати дуже напруженим.
Гаррі похитав головою.
— То не через крики. Я спустився за склянкою води, та почув вас.
— Оу, — відповів Люпин. Його вираз обличчя не змінився.
Гаррі поглянув на нього. Ранкове світло потрапило до кухні та підсвітило сіре волосся на голові Люпина, через що він здався ще більш дорослим та вразливим ніж зазвичай.
— Ти міг би у мене запитати. Ви обоє могли просто мене запитати, — сказав Гаррі. — Бо Сіріус правий. Мені тут подобається. Я хочу тут залишитись. І якщо ви з Сіріусом… Щасливі разом, то я не хочу бути причиною вашого розлучення.
Він любив Люпина та Сіріуса, а також любив цей дім, про який вже почав думати, як про свій власний. Йому не хотілося його покидати.
Люпин скривився.
— Все не так просо, Гаррі, — лагідно відповів він.
— Ти хочеш, щоб ми тут залишились? — запитав Гаррі, бо, раптом, в його голові з’явилась жахлива думка. Можливо Люпин не хотів, щоб вони були з ним, і саме тому він так протестував.
Люпин з подивом на нього подивився.
— Звісно ж я хочу, Гаррі. Понад усе.
— Тоді чому ми не можемо цього зробити?
Люпин відвернувся від нього. Гаррі дивився на його плечі, намагаючись зрозуміти, що він відчував.
— Це смішно, — відповів Люпин і його голос був спокійним. Але, якщо він був спокійний, то чому ж Люпин тоді не подивиться на нього? — Я боявся того, що скаже твій батько, коли дізнається про нас з Сіріусом. Це безглуздо, я знаю. Він спокійно сприйняв той факт, що я перевертень. Проте…
— Проте що?
— Проте, мені здається, я ніколи не переставав жити у страху. — Люпин зітхнув, а Гаррі побачив, як його плечі опустились. Потім, професор подивився на нього. — Я повинен перестати дивуватись тому, наскільки сильно ти схожий на своїх батьків, Гаррі.
— Ти думаєш Сіріус правий? Що вони хотіли, аби я жив з вами?
— Так, — відповів Люпин. Він поклав долонями вниз руки на стільницю та трішки нахилився вперед, перекидаючи на них свою вагу, а потім нахилився назад, і його зігнулись від такого руху. Він глибоко вдихнув.
Гаррі кивнув.
— Тому що вони хотіли, щоб я був щасливий. І мені здається, вони хотіли, щоб ти з Сіріусом також були щасливими.
Люпин коротко, вражено засміявся, а потім підняв одну з рук до свого обличчя.
— Добре, — сказав він. — Добре. Я бачу, що у меншості.
А потім він посміхнувся, неспокійно та збентежено, але під цим всим щасливо, однозначно щасливо.
***
Сіріус повернувся ввечері, перед тим як зайшло сонце, з похмурим виразом обличчя. Люпин зустрів його у дверях. Гаррі залишився на кріслі, проте він визирнув з нього та спостерігавав за тим, як Люпин близько підійшов до Сіріуса та тихо почав з ним говорити. Обличчя Сіріуса проясніло і він з подивом дивився на Люпина. Він кинувся вперед, ніби збирався поцілувати його, а потім згадав, що Гаррі досі в кімнаті і відсахнувся.
— Ти серйозно? — запитав він, досі витріщаючись на Люпина.
— Так, — відповів професор. — Я хочу, щоб ви обидва залишились. Тут. Зі мною.
— І вам не потрібно приховувати те, що ви разом, — крикнув Гаррі зі свого місця у кріслі.
Сіріус та Люпин глянули на нього.
— Ми не те що б щось приховували, — сказав його хрещений, з незвичним для нього рум’янцем на щоках. — Ми ще просто розбирались у всьому.
— Ну і як воно? — перепитав Гаррі. — Розібрались?
Сіріус знову поглянув на Люпина. У його очах було видно питання. Люпин подивився на нього у відповідь, рівно та спокійно, а потім взяв чоловіка за руку.
— Так, — сказав він, досі дивлячись на Сіріуса. — Думаю, що так.
— Добре, — відповів Гаррі. Він їм посміхнувся. Вони стояли у дверному проході, і над ними було видно сутінкове світло. Гаррі подумав про хлопців на фотографії, і все, що було у них попереду, все, що звело їх разом, у цей дім, у цей момент. Одного разу, вони кохали одне одного, і тепер вони кохають один одного знову.
І тепер вони його сім’я теж. Попереду у них була ціла купа літніх канікул та Різдва, майбутніх поїздок на старій машині Люпина, походів у гори, польотів, вечерь та власних фотографій. Гаррі ніколи не міг уявляти щось більше, ніж на два роки вперед у майбутнє, але зараз він уявляв роки за роками, і те, що він бачив, сповнювало його величезною надією.
Вони були б щасливі, подумав він. Це точно.
— Ласкаво просимо додому, Сіріусе, — сказав він. — Ми запікаємо м’ясо на вечерю.
А потім він вмостився у кріслі та знову відкрив свою книжку.