Глава 6. Затишшя перед буревієм

 

   Коли через декілька коротких годин Леві роздер невиспані пекучі очі та відчув всеохоплюючу гидоту від того, як вологий одяг обліпив його тіло. Повітря в кімнаті стояла прохолода, але під ковдрою неможливо було перебувати через спеку. Він відкинув її з себе і тут же поїжився. Від різкого перепаду температури було неприємно, тіло відчувалося нестерпно слабким, наче наповненим ватою. Леві пощупав себе, доторкнувся до лоба, перевіряючи, раптом теж захворів. Начебто ні. Напевно, це наслідки недосипу.

   Шиплячи і підстрибуючи від холоду, він переодягнувся і пішов топити камін. Що ж там за мороз на вулиці, що будинок так остигає за ніч? Ялинові дрова, які він підкидав на ніч, горіли кілька годин і до ранку повинні були ще тліти, віддаючи тепло.

   Закінчивши з каміном, Акерман увійшов до спальні, провідати Ерена. Той все ще спав, скуйовджений і мокрий. Груди повільно здіймалися, видаючи на видиху свист. Чоловік розчаровано похитав головою і вирішив не турбувати хлопця, поки той сам не встане. Найкращі ліки – це сон.

   Залишившись віч-на-віч із собою, Леві взявся за улюблене заняття – повторне прибирання, якого ніколи не буває замало, та розбір наявних ресурсів. Вчора ні в нього, ні в Ерена не залишилося сил займатися генеральною ревізією, і якщо сьогодні день обіцяв бути вільним, можна присвятити час саме цьому. До того ж, вони застрягли в Прибережному шляху невідомо наскільки, і мало сенс налагодити побут для свого ж комфорту.

   Насамперед Леві оцінив їхню ситуацію. Будь-якої миті могла початися затяжна хуртовина, а для цього в будинку завжди повинен бути запас дров, щоб не доводилося зайвий раз бігати надвір, і їжа. Небезпека появи поганих людей у місті так само нікуди не випарувалася. Якщо в дім заявляться небажані гості і обнесуть їх під дулом вогнепальної зброї, непогано було б сховати частину запасів десь в затишному місці. Також варто пристосуватися добувати їжу, але Леві відразу відмахнувся від ідеї полювання. Навіть якщо Ерен одужає та проявить свої родові якості мисливця, боєприпаси були обмежені. Ті три коробки по двадцять набоїв краще поберегти на випадок самооборони. Для решти можна розставляти пастки на зайця та ловити рибу. Поки вони йшли автомобільною дорогою вздовж затоки, він бачив кілька рибальських будиночків, що стояли на льоду.

   Обідній стіл, за яким вони не їли, вважаючи за краще трапезувати біля каміна, був завалений речами, і Леві почав розбирати їх. На камінну полицю перекочувала більшість сірників, а також трут і газети. Знайдені в магазині свічки були покладені на видне місце у всіх кімнатах для швидкого доступу. Також у тумбочку батьківської спальні вирушили медикаменти з будівлі адміністрації.

   Заглянувши до свого рюкзака, Леві з подивом виявив упаковки крекерів: «Єгер же собі їх клав. Невже мені все перекинув, поки я не бачив? От же нахабний паршивець». Їх він відніс на кухню, а потім виставив на кухонний стіл усе, що було з їжі. Вперше за час їх поневірянь кількість їстівного радувала око, але не можна було не відзначити, що навіть з економією цього вистачить лише на півтори тижні.

   «Що, якщо нам доведеться стирчати на острові ще місяць чи два? – Акерман потер свіжу щетину на щоках і стиснув кулак. – Як же це все дратує». Якщо відразу після падіння літака він був певен, що тижня не пройде, як їх розшукають, то зараз надія вислизала, як вода крізь пальці. Ще трохи, і буде місяць, як вони зазнали авіакатастрофи. За цей час стало ясно, що стан справ на Великому Ведмеді гірше нікуди. Нині вони – буквально в’язні у крижаній клітці.

   Леві згадалася мапа Прибережного шляху: «Треба дізнатися у Ерена, як пройти до радіовежі. Як тільки з’явиться полярне сяйво, ми маємо спробувати знову зв’язатися з кимось». Радіовежа знаходилася не близько, і до неї вело кілька доріг, але яка з них була краща?

   Закінчивши з розкладанням їжі, Леві поліз у холодильник, якого досі ніїто не торкався, і вигріб звідти все, що давно наказало жити. Сир, покритий плямами, який явно не скидався за благородний з пліснявою, потухла форель, баночки з соусами, недоїдена піца в розмоклій коробці. Родина Єгерів або дуже поспішала на літак, або розраховувала швидко повернутися, проте тепер за ними доводилося прибирати Акерману. А він тим часом не був проти – заняття прибиранням звільняло мізки від зайвих думок.

   – Леві?

   Рука з ганчіркою завмерла. Чоловік так захопився, що не одразу почув поклик. Він обтер руки і пішов у спальню. Ерен піднімався з ліжка і його тіло дрібно потрясало.

   – Я подумав, ви пішли кудись, – мляво зрадів він, вимучено дивлячись на Леві безбарвними очима.

   – Як твоє здоров’я? – спитав Акерман і, не чекаючи відповіді, приклався долонею до лоба. Воно було вологим та прохолодним. Жар спав.

   Відчувши теплу руку, Ерен уперся в неї і блаженно прикрив повіки. Може, температури й не було, але він дихав насилу. Слабкість киселем розливалася по тілу, незважаючи на те, що хлопець проспав досить довго.

   – Переодягнися в сухе, і присядь біля вогню. Я поки зміню постільне.

   Леві прибрав долоню і Єгер мало не повалився вперед, але вчасно схопився. Він підвів на нього сумний погляд:

   – Ми так ніякого одягу та білизни не напасемося, якщо постійно їх мінятимемо.

   Акерман пирхнув:

   – А ти волієш ходити мокрим, щоб взагалі не вилікуватися? Я виперу сьогодні, не хвилюйся про це.

   – Нині не найкраща погода, щоб морозити руки у воді.

   – Годі, я вже сказав, щоб ти не хвилювався за це.

   Ерен сунув ноги в черевики, хитко підвівся, мов стародавній старець, і перебрався до своєї кімнати, шукати одяг на зміну. Поки він копався в тумбочках, Леві встиг змінити простирадло і наволочку, на якій спав хлопець, і віднести усе у ванну. Потім пройшовся по будинку і зібрав решту брудного одягу. Ні про які пральні машини в їх умовах не доводилося думати, тому на допомогу прийшов старий, як світ, метод з милом. Нагрібши у два великих відра снігу, він поставив їх на вогонь, а між ними притулив чайник для лікарського чаю. Хлопець від неробства вже лежав на дивані і чи то дрімав, чи байдуже спостерігав за діями товариша з-під опущених вій.

   – Ерене, – Леві обернувся на нього. Той трохи кивнув головою, показуючи, що чує. – Мені потрібно, щоб ти пояснив, як дістатися радіовежі.

   – Хочете спробувати ще раз?

   – Так. Як тільки з’явиться хоч найменший натяк на полярне сяйво, я вирушу на вежу. Але мені треба розуміти, якою дорогою туди краще дістатися.

   Єгер перевів погляд убік, всім виглядом не поділяючи прагнення Леві:

   – Дорога туди небезпечна для такого городянина, як ви. Неподалік радіовежі є ведмежий барліг. Те, що ми не бачили жодного ведмедя, ще не говорить про те, що аномалія на них ніяк не вплинула. Зачекайте, поки я одужаю, і сходимо разом.

   – Ерене, ми не можемо чекати. Що, якщо сяйво з’явиться сьогодні, а наступного разу буде лише за місяць? Ми повинні подати сигнал одразу, як це стане можливим. Якщо ти не повернешся у форму до цього моменту, я піду один.

   Хлопець аж сів і брови його нахмурилися від несхвалення:

   – Навіть якщо через місяць, куди нам поспішати? У нас є дім та запаси. Сидіть та чекайте, доки рятувальники самі не прийдуть за нами. А ні, як тільки я одужаю, підемо разом. Я не відпущу вас одного, ви ж майже безпорадні проти диких звірів! А якщо трапиться буря?

   Леві підскочив на ноги:

   – Вже місяць минув, і я щось не бачив жодного рятувальника. А якщо насправді ніхто нікого не шукає, бо вважає всіх мертвими? Рано чи пізно вони відключать приймачі, і тоді просто не буде з ким виходити на зв’язок.

   – Та звідки у вас стільки песимізму? Та пошукова служба з Бенкса ніколи не відключить приймачі, це ж їхня робота врешті-решт! Чому ви не можете просто розслабитись? Ми пройшли такий довгий шлях, дайте хоч трохи прийти до тями.

   – Якщо в місто заявляться мародери, вони тобі уж точно не дадуть відпочити.

   – Ну от тепер ви й за них згадали! – хрипло закричав Ерен. – Тоді подумайте про те, що якщо підете, залишивши мене одного, то вони можуть прийти сюди і щось зробити зі мною. Вбити, наприклад. Вас такий варіант влаштовує?

   Акерман скрипнув зубами і стиснув кулаки. Ось про це він не подумав, що правда, то правда. Зброя у них одна, і доведеться вибирати, кому її лишити. Йти в ліс беззбройним і залишати Ерена з гвинтівкою на випадок нападу, або брати її з собою та сподіватися, що до міста ніхто не прийде. Леві відчув себе загнаним у кут. Він так розлютився, що хотів зігнати на чомусь ледь стримуваний гнів, але трощити меблі або, тим паче, бити Ерена, було занадто.

   І не тільки він був злий. З-під насуплених брів на Леві дивилися палаючі очі, буквально бажаючі спопелити його на місці. Ерен дихав важко і з присвистом, і цього стало достатньо, щоб Акерман заспокоївся так само швидко, як і спалахнув. Напружені пальці розігнулися.

   – Вгамуйся, Єгере, – наказним тоном сказав він, відвертаючись до каміна. – Потім поговоримо.

   – Що? – мало не скрикнув той. – Ви серйозно зараз ось так просто звалите від розмови?

   – Так.

   Обернувши долоні рушниками, Леві зняв з вогню відра з розталим снігом, і пішов у ванну кімнату. Йому потрібно терміново відволіктися, і прання було якраз доречним. Накопичене роздратування на Ерена і на самого себе він почав зганяти на простирадлі, натираючи його милом і з маніакальним задоволенням терзаючи в пальцях. Бовтатися в теплій воді було так захопливо, що Леві не відразу помітив хлопця, який стояв у дверях і спостерігав за ним.

   – Чого тобі?

   – Я прийшов вибачитись.

   – Тобі нема за що вибачатися, – кинув Леві, всеціло зосереджений на тканині. – Це я винен, що не продумав усі ризики.

   – Хіба ви можете бути винним, якщо хотіли допомогти нам?

   – Не обманюйся, я хотів в першу чергу допомогти собі скоріше забратися звідси.

   Щиро Леві так не думав. Він настільки прив’язався до Ерена за цей час, що хотів кращого їм обом. Йому було важливо не тільки якнайшвидше опинитися в Європі, а й щоб хлопець дістався дл батьків і своєї подружки цілим і неушкодженим. Ця мета не давала йому повністю розслабитись. Поки вони не повернуться до цивілізації, Акерман не може просто сидіти і чекати з моря погоди.

   Ерен сів поруч навпочіпки і поклав голову на прохолодний бортик ванної, сунувши руку під щоку, і допитливо вдивився в похмурий профіль Леві:

   – Ви ж кажете неправду.

   Чоловік обернувся до нього і зустрів добру усмішку, від якої занило в грудях:

   – Припини скалитися, Єгере! І нема чого сидіти тут, йди в ліжко і дотримуйся постільного режиму, хворобливий.

   – Тільки якщо ви почитаєте мені казку, – ще сильніше посміхнувся той, оголюючи рівний ряд білих зубів з іклами. Маленьке хитре вовченя.

   Акерман втягнув повітря у легені, і на видиху прошипів:

   – Я зараз дам тобі в лоба, і ти надивишся казок, поки будеш у відключці. Забув, як було того разу?

   – Ви не вдарите мене.

   – Ти випробовуєш моє терпіння…

   Ерен дунув собі під ніс, здуваючи каштановий чубок з очей, і підвівся, зображуючи всім виглядом, як зачеплений:

   – Іноді ваші слова прямо розбивають моє серце. У мене незабаром ніякого клею не залишиться, щоб склеювати його знову і знову.

   – Припиняй, ти не драма-квін.

   – Так, бо я бандит, – категорично заявив Ерен, не приховуючи лукавства.

   – Максимум температурна шмаркля, – Леві втомлено махнув рукою. – Йди геть з моїх очей, нечисть.

   Хлопець пішов, і вже зі спальні пролунало діловите:

   – До речі, я ніяк не можу бути шмарклею, тому що їх в мене немає. Я кашляю.

   – Ти свій рот колись закриєш чи ні?

   – Не в цьому житті.

   «Чортів Єгер, як же часом хочеться тебе прибити», – Леві витяг з води наволочку і безжально скрутив її вузлом, вичавлюючи все до краплі. Він уявив, що з таким нервуванням і сам стане схожим на зім’яту ганчірку.

   Вибігши на кілька хвилин розвісити речі на мотузках, Акерман миттєво пошкодував, що не накинув перед цим куртку. Мороз стояв лютий, і поки він впорався, ще вологі пальці вже перестали слухатися. Досить було п’яти хвилин, щоб простирадло почало дубіти. Леві поспішив назад, щоб не спіткати долі нещасної тканини і теж не перетворитися на крижинку.

   Єгерівський будинок зустрів затишним теплом, і в нього промайнула зрадлива думка прислухатися до слів Ерена і нічого не робити. Будь що буде, якось потім вони зв’яжуться з рятувальниками, а поки хіба їм погано вдвох?

   І все ж таки, Леві боявся. Боявся, що згає час. Його передчуття підказувало, що зараз лише затишшя перед буревієм, і далі нічого хорошого на них не чекає. Може, він просто звик накручувати себе, бо доля весь час тільки й підкидала всілякі сюрпризи, не даючи перевести подих. Леві не вірив, що тепер на них чекають світлі часи – не могло все просто так налагодитися.

   Він увійшов до вітальні, де затишно потріскував вогонь. Як же добре перебувати тут. Мабуть, нічого кращого з ним не траплялося за цей місяць. У Мілтоні було бридко холодно, на Загадковому озері задушливо небезпечно. І тільки Прибережний шлях подарував відносний спокій. Леві глянув у дверний отвір, на Ерена, який зосереджено читав, лежачи у ліжку.

   Ні, Акерман не правий. З ним постійно відбувалися добрі моменти. Бесіди вечорами, шлях, пройдений пліч-о-пліч, взаємодопомога і захист, підбадьорювання, коли здавалося, що настав кінець – всього цього не було б, не знайди вони один одного після катастрофи. Ерен замерз би на місці, оплакуючи мертвого Жана, а Леві трохи згодом від холоду в крижаній печері. Їх не стало б ще тоді, і зараз нікого не було б у будинку в Прибережному шляху. Тому кожне сказане слово, кожен погляд і дотик був кращим, що сталося з Леві на цьому проклятому острові.

   Але щоб продовжити їхнє безтурботне життя перед новими випробуваннями, він повинен добре підготуватися. Акерман глянув на приставлену до стіни гвинтівку, підійшов і взяв її до рук. Варто було пристосуватися стріляти з неї, щоб і він міг захистити їх від звіра чи когось гірше.

   – Ерене, нагадай, скільки у нас патрон? – запитав Леві, одягаючи куртку. Відповіді не було, і, пов’язуючи шарф на шиї, він покликав. – Гей, ти там заснув чи що?

   – Було тридцять допоки я не зарядив гвинтівку, – пролунало з протилежного боку, із кухні. Чоловік здригнувся всім тілом, мало не вистрибнувши зі своїх штанів, і витріщився на Ерена, цілком бадьорого і підпираючого одвірок з коробкою крекерів у руках.

   – Чорт тебе роздери, Єгере, як ти примудрився пройти повз мене непоміченим? Ти ж у ліжку щойно був!

   Той округлив очі від здивування:

   – Ви, напевно, просто задумалися? Якщо так копошитися, як ви, можна все життя пропустити, – він похрумтів крекером. – Хочете постріляти?

   Леві зробив помітку в голові, що з урахуванням вистріляних двох куль всього залишилося двадцять сім. Чи варто витрачати такий небагатий скарб?

   – Так, хочу спробувати, щоб розуміти, як із цим працювати. На випадок, якщо в мене таки буде одиночна вилазка.

   Єгер відставив коробку на кухонну тумбу:

   – Тоді я з вами!

   – Ти нікуди не підеш.

   – Ну, Леві, ви самі себе підстрелите, якщо вас одного залишити.

   – Що ти сказав? – Акерман блиснув холодними райдужками.

   Той із невинним єхидством прикусив язика:

   – Жарт. Дурний жарт, – і вихором пронісся у кімнату, поспішаючи одягнутися.

   «Ого, який прудкий. Хворим тут і не пахне», – подумав Леві, спостерігаючи за ним. Відмовляти Ерена було марно, він гірший за голодного упиря. Коли хлопець уже одягнувся в зимове пальто і мало не підстрибував на місці від збудження, Леві стягнув з вішалки широкий вовняний шарф.

   – Нахилися.

   – Ви могли б просто взяти табуретку…

   – Стули писок.

   Єгер посміхнувся і покірно опустив голову, щоб дати накинути собі на плечі шарф. Леві обернув його кілька разів навколо шиї хлопця так, щоб через нього було видно лише широко відкриті очі.

   – Леві, я задихнуся!

   – Краще так, ніж наковтаєшся морозного повітря.

   Він підібрав зі стола зброю, і вони вийшли надвір. За домом знаходився дровник, де стояв ящик, що якраз підходив по висоті. Щоб Ерен зайвий раз не напружувався і не потів, Леві сам поставив дерев’яні колодки на нього, і разом вони відійшли метрів на десять.

   – Я не хотів би витратити більше п’яти патрон, – сказав він. – Наші запаси не надто багаті.

   – А ви впевнені, що за п’ять пострілів навчитеся?

   – Постараюся.

   Ерен глухо поміркував з-під шарфа:

   – Ми завжди можемо влізти в чийсь будинок і пошукати там патрони чи зброю. Майже у кожного на острові вона є, і у нас на місто припадало аж п’ять справжніх мисливців. І я знаю, де вони мешкають.

   Леві несхвально зиркнув на нього:

   – Припини свої мародерські потуги, Єгере. Ось як жерти стане нічого, тоді й подумаємо над цим. А поки що рано опускатися до беззаконня.

   – Каже той, хто магазини підчищав.

   – Вони громадські, а приватний будинок це дещо інше. Все, заглухни.

   Акерман зняв рукавички, щоб вони не заважали, підняв гвинтівку і впер ложе у плече. Ерен мовчки спостерігав за ним, склавши руки на грудях. Раз його попросили закрити рота, він принципово мовчатиме, навіть якщо той робитиме щось неправильно. Леві ж не був повним дурнем – недаремно він уважно читав учора книгу щодо поводження зі зброєю. Повернувши запобіжник, він відсунув затвор, посилаючи патрон у патронник, повернув його на місце і, примружившись, упіймав на мушку колоду. Палець ліг на спусковий гачок, повагався секунду і натиснув на нього.

   Гучний постріл з незвички заклав вуха. У плече штовхнула чутлива віддача, обіцяючи багряний синець. Куля й близько не пройшла поряд із колодою. Поруч важко зітхнув Ерен.

   – Ще раз так зітхнеш і підеш додому, – роздратовано прошипів Леві.

   – І ви витратите всі п’ять патрон, так і не навчившись потрапляти в ціль.

   – Я вже казав, що ти мене нервуєш?

   Ерен схилив голову вбік і повіки примружилися від усмішки, невидимої через шарф. Він показав на себе великим пальцем:

   – Як щодо парочки порад від представника роду мисливців?

   – Боже, це так пафосно звучить, що мене зараз знудить, – з огидою промовив Леві, на чисто вольових дозволяючи хлопцеві підійти ближче.

   Він роздратовано смикнув затвор, змінюючи патрон. Прихилившись до гвинтівки, глянув на колоду через приціл, і трохи здригнувся, коли Ерен узяв його за лікоть:

   – Якщо так триматимете гвинтівку, то відіб’єте собі все плече, – він м’яко пересунув кисті Леві, поправляючи положення зброї в його руках. – А якщо дихати так, як ви, то й сплячого зайця з трьох кроків не вбити.

   – Не можу повірити, що мене вчить такий пацан, як ти.

   – Іноді й у таких, як я, є чого повчитися, — добродушно посміхнувся Ерен, присунувся впритул до обличчя, і стягнув край шарфа на підборіддя. – Повторюйте за мною.

   Він задихав глибоко і повільно, видихаючи гарячу пару в повітря. Хоч би як Леві не було складно вгамувати роздратоване пихкання, він поступово впіймав темп Єгера. Якоїсь миті вони задихали в унісон, і тільки тихе посвистування хлопця різнило їх. Вдих. Видих. Вдих.

   – Коли будете готові, затримайте дихання на видиху, – прошепотів Ерен, так тихо, ніби боявся зіпсувати атмосферу єдності, що оточила їх, – і плавно натисніть гачок.

   Акерман сильніше стиснув шийку ложа, відчуваючи, як починають потіти долоні і замерзати кінчики пальців. Він готовий. Зараз.

   Гвинтівка сіпнулася, роблячи громоподібний постріл. З дерев’яної колоди посипалася тирса, а в кучугурі за нею утворилася дірочка.

   – У вас вийшло! – вигукнув Ерен, переможно скидаючи руки вгору. Незграбно послизаючись, він побіг перевіряти підстрілену колоду.

   – Рожу прикрий! – гаркнув йому Леві. – А то зараз дорадієшся, що знову температура підніметься.

   – Ага, ага, – закивав хлопець, натягуючи шарф на ніс.

   Він почекав, поки той помацає колоду і задоволений повернеться назад:

   – У вас чудово вийшло, Леві. Ну що, ще разок?

   – Так, як тільки ти замовкнеш.

   – Гаразд, але може вам допомогти ще подихати?

   Леві примружився:

   – Я тобі баба під час пологів, щоб ти мені дихати допомагав?

   – Ну, вистрілювати кулю це майже як…

   – Єгере!

   Ерен позадкував, відходячи на безпечну дистанцію, і закусив губу. Леві знову пихкав, розлючений на хлопця. Та він так ніколи спокою не знайде, якщо цей дурень буде вічно стояти над душею і виводити його. Він спробував повторити все те, чого щойно навчився, але так і не зміг взяти себе до рук, і куля просвистіла за сантиметр від колоди. Повертаючи запобіжник, Акерман роздратовано кинув:

   – На сьогодні досить.

   – Ви не хочете продовжувати через мене? – засмучено здогадався Ерен.

   – Не в тому справа. Я просто турбуюсь про твоє здоров’я. Ми на вулиці вже досить довго.

   Леві зробив кілька кроків до будинку, однак хлопець так і продовжував стояти:

   – Але ви так і не навчилися стріляти, – сказав він і похмуро додав. – Я все зіпсував своєю поведінкою.

   Акерман цокнув язиком і повернувся до нього, щоб міцно схопити за лікоть.

   – Я вже сказав, справа не в тобі! Я просто втомився. Йдемо.

   Ерен поплентався за ним, зовсім не повіривши сказаним словам. З чого Леві так швидко втомився? Треба було просто тримати язик за зубами, а не хихикати і підколювати. Це з Жаном він міг перемовлятися аж до дружніх образ, і це ніяк не впливало на стрілянину. Ех, гарні були часи…

   Занепокоєння Леві виправдалося, коли після навіть такої невеликої прогулянки Ерен почав знову хрюкати і сопіти, а іноді зовсім згинатися навпіл від сильного кашлю. Довелося відпоювати подвійною порцією чаю з шипшиною, пігулками від застуди і загнати хлопця на диван, під декілька ковдр, щоб жоден протяг не зміг дістатися до нього. Акерман докоряв собі за те, що дав слабину і не відмовив Єгера йти з ним на вулицю.

   Надвечір погода стихла так, ніби весь світ завмер. Леві вийшов надвір, подихати свіжим повітрям і подивитися на захід сонця, і помітив, як дзвінко тихо стало навкруги. На чистому рожево-блакитному небі не було жодної хмаринки, затока не шуміла, вітер не збивав сніговий пил з заметів. Він ще ніколи не бачив, щоб природа могла застигнути, як німа фотографія, так що чоловік здавався тут єдиною живою істотою. У глибині душі почала ворочатися невгамовним котом тривога. Леві повернувся додому:

   – Ерене, ти коли-небудь бачив, щоб було так спокійно довкола?

   Хлопець сонно визирнув з-за ковдри. Він спостерігав за вогнем у каміні і той його поступово приспав.

   – Так, – позіхнув він, – так буває перед авророю…

   – Завжди?

   Єгер ліниво знизав плечима:

   – Дивлячись, наскільки все спокійно.

   Акерман не став говорити, що на вулиці все виглядає неживим до сюрреалізму. Якщо йшлося до сильної бурі, то так тому й бути. Вони вже переживали таке і в гірших умовах. Але запастися дровами все таки вартувало.

 

 

   Леві розбудив набридливий тріск і гудіння. Звук з’явився під час розмови з Ервіном, дурної й незрозумілої, яка викликала сильне роздратування. Він збирався посваритися зі Смітом, але в якийсь момент перестав чути самого себе. Нахмурившись, він сонно брякнув лайку собі під ніс, і прокинувся.

   Настільний світильник блимав і його епілептичне світло било по очах. Леві потягнувся, щоб вимкнути його, але рука на півшляху зупинилася. Він різко усвідомив, що відбувається дещо нетипове.

   Швидко взувшись і, ризикуючи навернутися через не заправлені шнурки, Акерман попрямував до сусідньої спальні. Усі світильники в хаті мерехтіли і тріщали, гудів у кухні холодильник, і цей калейдоскоп звуків дуже нервував. Він і не здогадувався, що вистачить одного місяця, щоб звикнути жити без усієї електроніки і навіть почати отримувати від цього задоволення.

   – Гей, Єгере, – гукнув він, зупиняючись у дверях.

   – А? – пролунало з кокона на ліжку. – Леві, вимкніть шум, він заважає…

   – Хутко прокидайся. Полярне сяйво.

   Ерен відразу висунув перелякане обличчя:

   – Ви підете? – задав він найважливіше для себе питання.

   – А ти як гадаєш? – Леві зник в темній вітальні.

   – Стривайте! Не йдіть! – хлопець вискочив з ліжка, як ошпарений, і вимкнув найближчий світильник, щоб той перестав припадочно мерехтіти.

   Акерман вже закінчував шнурувати черевики, стоячи біля вішалки, щоб потім одягнути куртку. Хлопець підбіг і зірвав її з гачка. Леві випрямився і суворо глянув на нього:

   – Віддай.

   – Ні! – хитнув головою Ерен, роблячи крок назад. – Я вас не пущу.

   – Єгере, я не маю часу вмовляти тебе. Мені треба встигнути потрапити на радіовежу, поки є сяйво.

   – Та куди ви зібралися у такому вигляді? Ви не готові і не знаєте, куди йти! Якщо підете вночі, то заблукаєте і замерзнете!

   Леві дійсно був недостатньо зібраний. На ньому був не весь комплект одягу, який він зазвичай одягав перед виходом на вулицю, тому мав усі шанси померти від переохолодження. Але він збирався йти швидко і безупинно, і таким чином тримати тіло в теплі. В усьому іншому все було готове. Рюкзак з невеликим набором їжі та медикаментів стояв на кухні біля дверей. Мисливський ніж для самозахисту лежав всередині – Леві вирішив, що гвинтівку він таки лишить Ерену. Звісно, ідея тхнула нерозсудливістю, але ввечері чоловік чітко усвідомив для себе, що не може дозволити хлопцеві залишитися в небезпеці, навіть мінімально можливій.

   – Я зайду в адміністрацію та подивлюся мапу ще раз. А тепер віддай мою куртку по-хорошому, поки я остаточно не розлютився, – він простягнув долоню, поманивши пальцями.

   Обличчя Ерена виражало цілковитий розпач. Притиснувши куртку до себе, хлопець відійшов до каміна. Останнє поліно в ньому догоряло, випльовуючи іскри, і майже не давало світла.

   Леві упер руки в боки, і ледь спокійно промовив:

   – Ерене, у нас з’явився шанс зв’язатися з рятувальниками. Я схожу туди і назад, і до світанку повернуся додому. Ти ще спатимеш.

   – Це ви так вважаєте. До вежі по такому снігу не менше шести годин шляху. Якщо після сяйва почнеться аврора, ви застрягнете там на кілька днів.

   – Якщо? Тобто може не початися? Тоді що означає те затишшя, про яке я тебе питав?

   Ерен нервово ковтнув. По очах видно було, що він щось знає, але спеціально не розкаже. Леві почав повільно підходити:

   – Ти щось приховав від мене, так, Єгере?

   Хлопець мовчав, підібгавши тремтливі губи. Відстань між ними небезпечно скоротилася. Акерман зупинився так близько, що в його сірих райдужках виразно віддзеркалився Ерен.

   – Наприклад, те, що так буває перед сяйвом? – прошипів він.

   – Якби я сказав вам, як є, ви б одразу зібралися і пішли. Я сподівався, що ви не прокинетеся вночі і все пропустите.

   Леві схопив Ерена за грудки і з силою струснув. Хотілося вдарити хлопця так сильно, щоб той звалився непритомним і більше не заважав, але рука не підіймалася цього зробити. Скалячи зуби від лютого безсилля, Акерман спопеляв поглядом, бо це було єдине, що він міг вдіяти проти Ерена, а той ніяк не зіщулився, не опустив голову, не почав скиглити, навпаки, уперто дивився у відповідь, без вагань і страху. І це розпалювало гнів ще сильніше. Леві зрозумів, що нічого не може вдіяти – він став заручником емоційного глухого кута, з якого немає виходу. Проричавши, він відпустив хлопця і стрімко пішов до вішалки:

   – Можеш хоч зжерти мою куртку, начхати. Візьму твоє пальто.

   – Леві! – крикнув Ерен, відразу втрачаючи самовладання. – Перестаньте, прошу! Ви ризикуєте загинути! На вежу немає короткої дороги, до неї довго йти, і там часто зустрічаються дикі звірі. Чому ви не хочете послухати мене?!

   Чоловік нервово одягав верхній одяг хлопця, потопаючи у рукавах. Він повинен дістатися радіовежі, будь-що-будь! Навіть якщо доведеться волочитись у пальто Єгера, притримуючи його, як дворянка сукню.

   Леві підняв з підлоги рюкзак і накинув на плече:

   – Тому, Ерене, що я хочу повернутися додому! Ти вже вдома, а я ні! Для мене тут все чуже. Така причина тебе влаштує?

   Ерен глибоко втягнув повітря:

   – Гаразд, ваша правда. Я вдома, і тому поспішати мені нема куди. Я можу провести в цих снігах хоч вічність, бо на відміну від вас, це моя батьківщина, нехай я і намагався втекти від неї під різними приводами, – він стиснув кулаки, і в голосі почулися набігаючі сльози. – Але не смійте казати, що для вас тут все чуже! У вас є я! Ті ваші слова вчора… Мені здавалося, ми стали досить хорошими друзями за цей час, щоб триматися разом і не кидати один одного за першим бажанням!

   Акерман продовжував триматися за холодну ручку вхідних дверей, але запал його зменшився. Він хмурився і зло сопів, бо слова неприємно били навіть не по вухах – в саме серце. Ерен мав рацію, як ніколи, вони дійсно стали кимось більшим, ніж просто вимушеними знайомими, хоча спочатку Леві навіть не планував сповнюватися щемливим почуттям до Єгера. Але тут вже спробуй встояти, коли цей дурень майорить перед очима двадцять чотири на сім чотири тижні поспіль, зубоскалить, жартує, витворює таке, що волосся на голові стає дибки. І зараз, насправді, Леві більше не хотілося нікуди йти навіть заради високої мети. Його підштовхувала до цього нав’язана самому собі ідея у тому, що вони мають врятуватися і якнайшвидше. Адже вони з самого початку до цього йшли – намагалися зловити сигнал на Загадковому озері, і ось він хоче спробувати знову, адже план нікуди не подівся, хіба ні? Леві зовсім не подумав про те, що Ерен уже повернувся додому, і його поневіряння насправді скінчилися.

   Він не помітив, як хлопець підійшов і обережно стягнув лямку з його плеча вниз. Леві не став пручатися, і Ерен зняв рюкзак, відразу відставляючи його вбік.

   – Якщо ви так сильно хочете потрапити на радіовежу, я розповім вам, як туди дістатися. Але, будь ласка, не йдіть вже нікуди. Вночі справді небезпечно, – прошепотів він глухо і з мольбою.

   Леві хмикнув:

   – Небезпечно…, – він підняв на Ерена холодний погляд. – Небезпечно залишатися тут, навіть якщо це твій дім. Зараз ми одні в Прибережному шляху, але ти не знаєш, хто ще залишився на острові, де вони й куди прямують. Скільки міст на Великому Ведмеді? Два? Три? У такі морози і без електрики всі прагнутимуть потрапити в них, щоб віднайти їжу та тепло. Думаєш, вони просто пройдуть повз, побачивши дим з труби?

   Акерман обігнув Ерена, грубо зачіпаючи плечем, і пішов геть з кухні, але на півдорозі обернувся:

   – Я турбуюся про нас більше, ніж ти думаєш. І так, щоб ти не розплакався остаточно, я залишуся, але тільки до ранку. Полярне сяйво буде завтра?

   Ерен пробурмотів:

   – Погода підходяща…

   Леві затримався на секунду, роблячи якісь висновки у своїй голові:

   – Надобраніч, – сказав сухо і зник в темряві вітальні.

   «Чорт, я упустив можливість! – злився він, знімаючи з себе пальто і вирушаючи в кімнату, в якій тепер ночував. – І все через безмозкого Єгера».

   Ерен, якого зараз подумки усіляко лаяли, повимикав всюди світло і тінню прошмигнув до своєї спальні. За стіною вибухнув кашель, між яким Леві вловив щось схоже на надривне схлипування. З неприємним відчуттям у грудях, що завдавало болю сильніше, ніж будь-який ніж чи куля, він подумав: «Я залишився, а ти все одно розревівся».