Підготовка до Різдва

Різдво завжди було для Джина головним святом року. Скільки себе пам’ятає, він завжди напередодні свята кружляв по будинку з усмішкою на всі тридцять два під різдвяні пісні, які йому вмикали батьки. А з яким нетерпінням він чекав, коли батьки принесуть додому ялинку, щоб усією сім’єю прикрасити її різноманітними кульками та іграшками.
Загалом, він любив не тільки свята, а й саму зиму. Хтось каже це через те, що він народився на початку зими, але він думає, що це ніяк аж не пов’язано. Хіба обов’язково народитися взимку, щоб любити новорічні свята, зиму та сніг?
Ось і це Різдво змушує Джина згорати від нетерпіння. Сьогодні двадцять четверте число і передчуття перед улюбленим святом з’їдають його зсередини. А до цього додається ще й особлива радість, бо це перше Різдво, яке він святкує у їхній з Намджуном купленій квартирі.
Здається, зовсім недавно вони відкладали кожну вільну копійчину на власне житло, де вони зроблять усе, як забажають, а тепер їхня мрія здійснилася. Вони купили цю квартиру на початку літа, ретельно відбираючи варіанти. Для них було важливо знайти квартиру, яка підходить по плануванню, виду з вікна, району та інфраструктурі поблизу. Але труднощі пошуку і великі витрати варті того, щоб відчути себе вдома, де ти можеш у будь-яку мить прикріпити нову полицю, чи викинути старий диван, замінивши його на новий. Але головне — це відчуття дому. Кохана людина і власна квартира — ось справжня формула дому.
У Джина вже почалася новорічна відпустка, а у Намджуна сьогодні останній робочий день і він якраз має прийти додому раніше. Поки його немає, Джин вирішує не гаяти час і розібрати коробку з новорічними прикрасами. Деякі відразу полетіли у смітник, а деякі він бігав по квартирі приміряти, де ж вони будуть краще пасувати. Плюс до того ж, так легше зрозуміти, що потрібно докупити. Звісно, у крамниці він навряд чи буде купувати тільки те, що треба, бо хто взагалі може купувати те, по що прийшов, коли усі полиці забиті різноманітними різдвяними штучками, біля яких просто неможливо пройти повз?
Закінчивши з розпаковкою, Джин бачить повідомлення від Намджуна, де той пише, що вже їде додому. Не очікувавши, що той так рано звільниться з роботи, він швиденько переодягаються у торговий центр, у який вони домовилися поїхати, як тільки Намджуна відпустять з роботи. Їм не завадить відпочити і заодно потрібно купити необхідне (і навіть зайве), щоб прикрасити квартиру до Різдва.
Джин зібрався якраз вчасно до того моменту, як Намджун уже стояв під під’їздом. Він швиденько зачиняє двері, перевіряючи чи точно вони зачинені, та спускається до машини.
Надворі немає і натяку на сніг, тільки мінусова температура нагадує, що зараз зима. Вулиці у їхньому районі не особливо прикрашені різдвяними прикрасами, тільки на дверях кафе поблизу висять різдвяні вінки, а вікна прикрашені паперовими сніжинками та гірляндами.
Джин швиденько долає відстань до потрібної машини, залазячи на переднє сидіння.
— Привіт, коханий, — він залишає невагомий поцілунок на ланіті свого чоловіка.
— Привіт. Що робив сьогодні, поки я вимолював відпустити мене раніше, бо мій хлопець має життєво необхідне бажання витратити гроші на те, що використовується тільки раз на рік.
Джин закочує очі, пристібаючись паском безпеки. У Намджуна видно аж занадто гарний настрій, раз він жартує з порогу.
— Кому ти брешеш? У тебе ненормований робочий день і якщо б ти пішов трохи~ раніше додому, ніхто і не помітив би.
Намджун натискає на газ та виїжджає з двору житлового комплексу, набираючи на навігаторі адресу їхнього улюбленого торгового центру.
— Тобто друга частина речення тебе аж ніяк не турбує? — Намджун усміхається, хоч і не бачить лиця Джина, але відчуває кожну його емоцію.
— Ні, це чистісінька правда, але в одному ти помилився, — кутики його губ піднімаються у легкій злорадній посмішці. — Це в твоїх інтересах, бо якщо я (на слові “я” Джин робить особливий акцент) не куплю чогось різдвяного, я буду злий, а тобі ще зі мною в одній квартирі жити.
— І що ти мені зробиш? Зацілуєш до смерті?
Джин, вражений від небаченого зухвальства свого чоловіка, стискає губи. У голові крутяться сотні планів помсти, але він вибирає зосередитися на найбільшій слабкості Намджуна.
— Зацілувати мені не підходить, але от… — Джин трохи нахиляється до Намджуна, протягуючи свою руку до його талії, — залоскотати в самий раз.
Він бачить як на чужому обличчі проскакує страх і безпорадність від того, що зараз Намджуну немає куди втекти. Він нечасто користується цією слабкістю чоловіка, щоб виграти у словесній перепалці, але іноді це єдиний спосіб зробити Намджуна шовковим.
— Джин-хьоне, не треба, я за кермом, будь ласка, — Намджун скиглить, відчуваючи навіть через одяг дотик чужих пальців до зони ребер.
— Оу, то я вже хьон? — вдавано дивується Джин, проводячи пальцями по кофті Джуна.
Він вирішує помилувати Намджуна, бо, як мінімум, він його занадто кохає, а як максимум, він ще повинен носити усі сумки з придбаними товарами.
Джин відхиляється від Намджуна і чує полегшене зітхання з його боку. Коли він вперше дізнався про боязнь лоскотання у Намджуна, то сильно здивувався. У дев’ятнадцять років, коли вони саме познайомилися, Намджун уже мав доволі накачане тіло і ріст у 180 см. І, дивлячись на цього хлопця, Джин навіть трохи боявся Намджуна, особливо його суворого погляду. Звісно, як тільки вони краще познайомилися, Джин звик до цього, але почувши випадково від його друзів, що той до жаху боїться лоскотання, він, м’яко кажучи, був у глибокому шоці. Ба більше, він думав, що друзі Джуна його розігрують. Але одного разу вони бісилися вдома у Намджуна і Джин вирішив спробувати, щоб нарешті перевірити, чи правда те, що казали друзі. І реакція Намджуна, коли той відскочив від нього, як тільки пальці торкнулися ребер, була більш ніж переконлива.
Минали роки, Намджун усе більше часу проводив у спортзалі, але його боязнь нікуди не ділася. Насправді, це доволі кумедно. Якби він просто побачив його на вулиці, нізащо не здогадався б, чого Намджун боїться найбільше.
По приїзді вони першою справою знаходять атмосферне кафе, де можна смачно поїсти і випити кави. Намджун, щоб швидше звільнитися, пропустив обід, а Джин, хоч і нічого не пропускав, але поїсти зовсім не проти.
У кафе грає ненав’язлива музика, столики прикрашені маленькими штучними ялинками з мінігірляндами, а в повітрі вирує запах випічки та гарячих напоїв. Люди навколо говорять про свої клопоти, смакуючи ароматні напої та десерти. Офіціантки метушаться, граційно обминаючи столики, та даруючи відвідувачам широкі усмішки.
Вони сідають за єдиний вільний столик неподалік каси і до них відразу підходить офіціантка. Намджун вибирає кілька страв, орієнтуючись на те, щоб повністю заполонити абсолютно пустий шлунок, а Джин обмежується десертом з красивою (звісно ж, різдвяною) назвою і гарячим шоколадом. Він довго вагався між какао та гарячим шоколадом, але все ж вибрав останнє, думаючи про те, що краще він приготує какао вдома.
Поки вони очікують замовлення, Намджун робить кілька світлин кафе, щоб запостити в інстаграм. Йому подобається закарбовувати моменти, навіть такі дрібниці як похід у кафе, на телефон, щоб колись подивитися на це фото і повернутися у дану мить. Або ж навіть просто листати світлини, коли сумно, або потрібно натхнення для написання пісень.
Намджун справді радий, що має ненормований робочий день і може піти раніше, щоб провести час з коханою людиною, купуючи дрібниці для дому та проводячи час у кафе. За останній тиждень він віддав забагато сил та енергії роботі, щоб мати змогу раніше піти у відпустку. Він знає, як Джин любить зимові свята і не міг не розділити з ним цю радість. Щодо Джуна, то в нього немає аж такої любові до Різдва. Йому подобається атмосфера, що створюють люди перед святами, але щоб з нетерпінням чекати цих самих свят, — ні, він залишає цю роль Джину. Куди приємніше дивитися на нього, сповненого дитячої наївності та щастя. Бачити як той бігає по дому у теплих стопцях, прикрашає ялинку, готує піщане печиво. Джин дарує набагато більше емоцій та щастя, ніж самі свята. Бо свята стають особливими, коли поруч кохана людина.
Їм приносять замовлення і Намджун поспішає швидше з’їсти усю наявну їжу на столі, поки його живіт не заспівав різдвяну пісню на все кафе. А Джин, коли перед ним поставили його десерт, який так і сяяв духом Різдва, був вражений його красою. Ємність, схожа на бокал, наповнена кремами, по боках розташовані пісочні люди, а зверху десерт прикрашений вершками та печивом у формі сніжинок. На смак десерт такий же смачний, як і на вигляд, а печиво настільки м’яка, що буквально тане на язику.
Поки Сокджин насолоджується десертом, Намджун доїв останню свою страву. Він п’є каву, яка вже встигла охолоти і дивиться на Джина.
Чи можливо закохатися у людину настільки, що тобі її постійно мало? Ось ніби вона сидить біля тебе, ти можеш у будь-яку мить доторкнутися до неї, поцілувати, обійняти, але тобі цього мало. Хочеться сховатися з нею від усього світу десь під ковдрою і не відпускати нікуди. Дивитися у темні карі очі, бачачи таке ж сильне кохання, а подушечками пальців відчувати тепло чужого тіла. Це може супроводжуватися мовчанням, розмовами ні про що, чи навпаки дискусією на важливі теми. Це не має значення, коли ви разом, сховані від усього світу.
— Спробуй це печиво. Воно таке смачне і ніби розсипається, коли ти його їси, — Джин простягає руку з печивом до рота Намджуна. Той усміхається і вихоплює зубами печиво, відчуваючи той ефект, про який сказав Джин.
— Вау, справді, дуже смачно, — відповідає Намджун, жуючи печиво.
Вони ще трохи проводять часу в кафе і після того, як розплачуються, прямують на перший поверх, де знаходиться ікеа.
Відразу на вході починається персональний рай Джина з різдвяними прикрасами для дому. Не проходить і секунди, як він біжить до першої полиці з різдвяними гномами. Того року, коли ці гноми були на піку популярності, Джин не міг їх знайти і врешті-решт переключився на щось інше. А цього разу вони з розпростертими обіймами зустрічають його при вході, натякаючи купити їх.
Поки Джин обмацує кожного гнома, Намджун бере візок, відразу розуміючи, що у корзину навіть третина їхніх покупок не поміститься.
— Та де ти так довго вештаєшся? У мене виникла проблема і я не знаю, що робити, — поклавши руки на свою талію, Джин повернувся до Намджуна, маючи незадоволений вигляд.
Милий. Головне Джину не казати, що він милий, коли він намагається робити вигляд сердитого, інакше це може загрожувати вашому життю.
— Що за проблема? — ледь усміхаючись, запитує Джун.
— Як ми назвемо другого гнома? Першого, — Джин бере з полиці невеликого гнома, сантиметрів 40 у висоту у традиційному різдвяному одязі, і показує Намджуну. — Ось цього звати Чарапулька.
— Чому Чарапулька? — звично запитує Намджун, ніби Джин вибрав звичайнісіньке ім’я для різдвяного гнома.
— «Чар» — бо чарівний, «пулька» — бо це мило звучить, — Джин знизує плечима.
Поклавши першого гнома у візок, Джин дістає другого, який йому сподобався, і майже в обличчя соває його Джуну. Напевно гадає, що так йому буде краще метикувати над іменем.
— Можливо, Шарапулька? — один Санта знає, як це прийшло Намджуну в голову.
— Шарапулька? — Джин замислюється, нахмуруюючи брови. — Мені подобається. Чарапулька-Шапулька гарно звучить.
Намджун полегшено зітхає, почувши схвалення головного критика. Серйозно, він не так боїться, чи схвалить його замовник пісню, як боїться несхвалення Джина у таких ніби дрібних речах.
Наступна зупинка ароматичні свічки. Тут вони вправляються швидко. Джин не особливо зацікавлений у цьому, тому він швидко вибрав два аромати, які найбільше асоціюються із зимовими святами. Намджун також прихопив свічку із запахом хвої, яку ще з дитинства полюбив (не дивно, що у нього вся студія пропахнута цим ароматом).
Вони проходять повз набори шарів для ялинки і Джин з важким серцем не кладе нічого у візок. Вони тільки того року оновили свої іграшки на ялинку, які ідеально комбінуються між собою. Купувати ще просто немає сенсу, бо їх попросту не буде куди вішати.
Вони блукають по рядах з прикрасами, час від часу зупиняючись біля чогось, що особливо привернуло їхню увагу. І так, крок за кроком, їхня корзина переповнена святковими прикрасами. Навіть складно уявити, скільки вони залишать грошей на касі. Але хіба це має значення, коли вони щасливі? У них є можливість купувати всякий непотріб і якщо їх це робить щасливими (точніше Джина, а вже Джин робить щасливим Намджуна), тоді ці гроші не викинуті на вітер.
І останнє, але найважливіше, — ялинка. Їхній ялинці вже погано від старості. Вона в них вже більше п’яти років і тільки цього року в них дійшли руки змінити її (можливо, це через те, що більшість гілочок були зламані, або без колючок, і відтягувати вже не було куди).
Вони проходять по рядах між різноманітними ялинками, розглядаючи кожну, яка їм підходить. У них лише дві вимоги: щоб ялинка була зелена і приблизно 2 метри у висоту. Насправді, варіантів настільки багато, що аж очі розбігаються. Але, один крок і в поле зору Джина впадає божественно-різдвяно-зеленюсінька ялинка, яка залишила інших конкуренток далеко позаду, бо “Джуне, це вона, ніби спеціально для нас зроблена”. Не те, щоб Намджун зрозумів, що особливого було у цій ялинці, але покірно взяв упаковану в коробці ялинку та поклав у візок.
Черга до каси величезна, навіть попри те, що у магазині відкриті всі 3 каси. Втім, це було очікувано 24-го грудня перед самісіньким Різдвом. Хтось забув щось термінове, і хоча взяв лиш одну річ, зобов’язаний вичікувати довжелезну чергу, де люди, здається, скупили пів магазину (як Намджун і Джин, наприклад). Хтось взагалі взяв те, що абсолютно не пов’язано зі святами, а хтось тільки різдвяні прикраси. У всіх різне наповнення корзин та візків, але всіх об’єднує одна черга, де зовсім неважливо, чи ти взяв одну невелику вазу, чи цілий візок різноманітних речей.
Коли наступає їхня черга, у них відчуття, ніби вони простояли в ній не менше трьох годин, хоча насправді минуло лише 20 хвилин. Вони грузять усе в машину і швиденько їдуть додому.
Після шопінгу у них вистачає сил лише на те, щоб дотягнути усі речі в квартиру. Одноголосно вони вирішують спочатку сходити в душ, а вже після з новими силами прикрашати їхню аж зовсім не різдвяну квартиру (кілька нещасних старих прикрас, які Джин почепив де-не-де, не рахуються!).
Увімкнувши різдвяний плейлист, першою справою вони встановлюють ялинку. Вона ідеально вписалася у кут кімнати біля плазми.
Поки Намджун милується закінченою роботою (будемо чесні, Джин відповідає тільки за декорування ялинки, а Джун за все інше), Джин потайки вмикає камеру та наводить об’єктив на Намджуна.
— Джун-і, подивися в камеру, — з яскравою усмішкою просить Джин.
Намджун цокає, бо знову не побачив, коли Джин узяв у руки телефон, але усміхається. Як можна не усміхнутися, бачачи щиру усмішку Джина і чуючи сміх, що зігріває серце?
— Ах ти, знову почав зйомку без моєї згоди? — Намджун наближається до Джина, у той час як другий починає відступати.
— Я ж знаю, що ти перший будеш переглядати відео на наступний ранок! — радісно заявляє Джин, не встигаючи втекти від міцних обіймів Намджуна.
Вони заливаються сміхом, знімаючи це все на відео. Звісно, камера скакає то вниз, то вгору, і чіткої картинки як такої немає, але звук записується на відмінно.
З кожного року в них є таке відео, де вони щасливі дуріють, наче малі діти. Вони люблять жити цим моментом і люблять записувати це на камеру. Це воістину прекрасно дивитися відео з моменту, який ніколи більше не настане. Буде ще не один рік, який вони проведуть разом, але не буде знову початку 2024 року. Наступні — так, але цей — ніколи.
Ще трохи покрутившись у теплих обіймах Намджуна, Джин все ж біжить по коробку з прикрасами для ялинки. Ялинка — символ прикрашання дому у їхній сім’ї, і якщо немає ялинки, чи вона не прикрашена, — значить будинок не готовий до Різдва.
Першою справою вони чіпляють гірлянду на ялинку, щоб після прикрасити синьо-сріблястими кульками. Це, як завжди, супроводжується сміхом, бо Намджун знову ледь не впускає кілька іграшок. Він навчився вже ловити будь-що, що випадковим чином вилітає у нього з рук. Джин в обов’язковому порядку хвалить Намджуна та дарує м’який поцілунок.
Пісня одна за одною перемикається, поки Різдвяний дух крок за кроком захоплює всю квартиру. На столі з’являються фігурки Санта Клауса, гномів та ельфів з відповідними серветками, що зображають усіх цих героїв. Гірлянди, здається, ледь не у кожному кутку, створюють ідеальну гармонію теплих кольорів у квартирі. Чарапулька і Шарапулька займають своє почесне місце біля плазми навпроти ялинки. Пледи з різдвяним принтом, дістані зі шафи, летять прямо на диван перед телевізором, а ліжко фарбується у білий колір з червоними намальованими оленями.
І в кінці, як вишенька на торті, вони вмикають у розетку основну гірлянду, що прикрашає ялинку. Цей момент означає, що вони і їхня квартира повністю готові до Різдва. Джин із щастям в очах обіймає Намджуна, носом вдихаючи шоколадні парфуми коханого. Джин якось подарував їх йому на Різдво, знаючи, що Джун любить солодкі аромати (не тільки ж йому хвою нюхати!). І тепер, коли він вдихає аромат, що терпко пробирається у ніс, він відчуває, що цей запах справді підходить Намджуну. Навіть із закритими очима уява асоціює шоколад тільки з однією людиною.
Джин м’яко відсторонюється і бере чужі ланіти у долоні, щоб зрештою з усією силою кохання поцілувати найдорогоціннішу людину у своєму житті. Він безмежно любить зимові свята, але якщо поруч не буде дорогих серцю людей, то радість від свят буде мінімальна, якщо взагалі буде.
— Я кохаю тебе, Джуні. Більше, ніж можу показати це тобі.
— Я також тебе кохаю, мій маленький любителю Різдва.
Вони торкаються чолами, стискаючи руку один одного, і усміхаються як найщасливіші люди у світі. Бо вони насправді мають усе, щоб вважати себе щасливим. І саме в цей момент з неба падають перші за цю зиму сніжинки, щоб на ранок покрити землю білою ковдрою, по якій Джин буде бігати, а Намджун спостерігати за ним з коханням в очах та найщасливішою усмішкою на вустах.