Глава 4. Над прірвою

 

   Леві міцно спав, змучений за добу безперервної біганини. Поруч так само сопів Ерен, втупившись йому в потилицю. Їх накривала куртка, краї якої зовсім не тримали тепла, але до цього нікому не було діла. Після стількох пригод розбудити їх міг хіба що гарматний постріл. Так, у всякому разі, могло здатися на перший погляд.

   Вночі ГЕС «Картер» завмирала, і лише зрідка можна було почути скрегіт металу чи крапання води у надрах станції, куди не дістався морозець. Тому, коли замок на вхідних дверях холу зламали, це було чути з будь-якої точки верхньої греблі, мабуть, окрім тільки турбінної зали.

   Леві вскочив так різко, ніби йому наснився кошмар. Спершу він так і подумав, але разом з ним прокинувся і Ерен, і обидва застигли, прислухаючись. По станції хтось ходив, і це могло означати лише одне – за ними прийшли.

   Єгер, як вжалений, скинув з себе куртку і сів. Те саме зробив і Леві. Він потягнувся за светром, який зняв перед сном, страждаючи від лихоманки. Вивихнута кісточка була туго перебинтована і на ній знову були всі шкарпетки, але навіть так було видно, що набряк помітно спав. Поки чоловік одягався, Ерен скинув до їхнього єдиного рюкзака медикаменти зі столу. Вони особливо не розкладалися, дістаючи тільки найнеобхідніше, бо з самого спочатку не збиралися залишатися тут надовго.

   Леві став на карачки і пошукав у темряві черевики. Навіть із травмованою ногою він не міг піти невзутим. Пуховик, що звільнився, Ерен поспіхом надів, повільно і тихо застебнувши змійку і ґудзики. Весь цей час вони чули відлуння кроків по станції, і не можна було сказати, звідки саме вони лунали – звук розносився звідусіль.

   Коли краєм ока Ерен побачив світло гасових ламп у турбінній залі, він швидко присів, щоб його випадково не побачили, підповз до вікна й визирнув з-за краю – по залу бродило двоє. «Не всіх вовки перебили», – з досадою подумав він, і повернувся до Акермана:

   – Ви зібралися?

   Леві глянув на нього з обуренням і показав на босу стопу, біля якої все ще стояв черевик. Друга нога при цьому була вже взута.

   – Я при всьому бажанні не можу зробити це швидко, – прошепотів він.

   – Давайте, допоможу, – Ерен підібрався до нього. – Закусіть що-небудь про всяк випадок.

   Леві вгризся у свій рукав, і дозволив Єгеру впоратися самому. Хлопець спочатку зволікав, але зрештою натягнув черевик на стопу. В цей раз взути його вийшло набагато легше, аніж знімати кілька годин тому. Сніговий компрес зіграв неабияку роль у зменшенні набряку, і Ерен радів своїй винахідливості. Так на острові завжди лікували синці, і цей раз не став винятком.

   Акерман витерпів усе якнайкраще, не видавши жодного звуку. Він відпустив рукав, і протяжно видихнув, вже самостійно зашнуровуючи черевик:

   – Є ідеї, як звідси вибратися?

   – Двоє ходять турбінною залою. Потрібно сходити на розвідку і подивитися, чи є ще хтось і де.

   – Так ми втратимо дорогоцінний час, – похитав головою Леві. – Їх спочатку було п’ятеро. Бороданя погриз вовк, навіть якщо не смертельно, навряд чи він зараз тут.

   – І на одного з моїх переслідувачів теж напав один, – пригадав Ерен. – Значить їх лише троє, якщо не двоє.

   – Тим більше. Йдемо.

   Ерен одягнув рюкзак і обігнув Акермана. Він обережно відчинив двері й визирнув назовні. Темрява на станції стояла непроглядна, але якщо вони нічого не могли бачити, то й переслідувачі теж.

   Єгер обхопив Леві за ребра, підставляючи своє плече, як опору, і вони дуже повільно пішли, як сліпі кошенята, втикаючись практично в кожен предмет меблів на своєму шляху. Орієнтуванням служили спогади, в яких приблизно був побудований маршрут від холу до кабінету керівника. Ерен пам’ятав, що їм треба пройти коридором і повернути в першому ж повороті праворуч, а Леві – ґратчасті огорожі, що відокремлювали зону відпочинку від робочих верстатів, ліворуч від яких і знаходився заповітний вихід.

   – Ти знайшов їх?

   У темряві спалахнуло віддалене світло лампи, освітлюючи сходову клітку, що була зовсім недалеко. Ерен і Леві завмерли, намагаючись навіть не дихати.

   – Нагорі їх немає.

   – В турбінній залі також. А як щодо кабінетів на першому поверсі?

   – Вони навряд чи зупинилися біля входу, тут їх надто легко знайти. Швидше за все, пішли на нижню греблю, там є піч та лежанка.

   – Ти впевнений? Може, все таки перевіримо?

   – Слухай, Алексе,… хочеш знайти жертву, думай як жертва.

   Чоловіки разом почали спускатися сходами вниз. Гасова лампа висвітлила частину коридору, по якому тицялися Ерен і Леві, і навіть їх самих, але жоден з них не здогадався глянути в той бік. Мимовільні втікачі продовжили шлях уже впевненіше, встигнувши розглянути приміщення при світлі.

   ГЕС залишилася позаду чорним кам’яним квадратом, вробленим у скелі. Ерен і Леві брели протоптаною доріжкою до сітчастого паркану. Клямка з хвіртки була збита і сама вона непередбачливо відкрита. Біля виходу лежала свіжа вовча туша.

   Переслідувачі залишили гідроелектростанцію буквально на хвилину пізніше, як втікачи пірнули в тунель. Вони не бачили їх і залишилися при думці, що ті пішли зовсім іншим шляхом – на Звивисту річку, що вела в зовсім іншу сторону.

 

 

   До самого ранку Леві та Ерен брели вздовж залізничних колій. Вони пройшли тунель, таки пожертвувавши однією коробкою сірників, бо йти ним, та ще й вночі, було практично неможливо. Потім він закінчився, і рейки потягнулися вздовж вузької ущелини, праворуч якої незабаром з’явився крутий обрив, висота якого змушувала голову паморочитися.

   – Все, я більше не можу, – Леві зупинився. – Треба відпочити.

   Він спирався на палицю, яку знайшов одразу, як вони вийшли в ущелину. Якби вона потрапила йому раніше, йти було б значно легше.

   Ерен повернувся на всі боки, шукаючи, де б примостити п’яту точку, бо його ноги теж гули і вимагали перепочити тут і зараз. На невеликій галявині зліва виявилася парочка повалених дерев, чиї широкі пні так і запрошували сісти на них.

   – О, дивіться! – радісно вигукнув він. – Майже трон!

   Провалюючись у кучугури, хлопець дістався одного з них і збирався вже сісти, як щось привернуло його увагу. Акерман, що весь цей час спостерігав за ним із повним скептицизмом, теж перевів погляд у той бік. У прямовисній скелі була продовблена печера. У подібній вони ночували в першу ніч після авіакатастрофи, і ця на вигляд нічим не поступалася тій, хоча раніше б Леві фукнув, мовляв, там надто незатишно, але тижні на острові загартували його. Печера тепер здавалася подарунком небес серед суцільних снігів.

   Ерен побіг туди першим, залишаючи Акермана шкутильгати в манері буркотливого діда і долати глибокі замети самостійно.

   Печера була неглибокою, усіяною дрібними камінчиками, і рукотворною. На це натякали залізничні рейки, що закінчувалися біля входу до неї та порожня вагонетка.

   – Що тут видобували?

   Ерен підібрав камінь із землі:

   – Мабуть, вугілля, – він показав на пальці, вимазані в сажі.

   – Вугілля добре горить.

   Ерен одразу зрозумів натяк:

   – Я бачив багато гілок ззовні. Піду, зберу, – він скинув рюкзак на землю. – Ех, шкода, сокири у нас більше немає.

   – Як прийшла, так і пішла, – зітхнув Леві, теж шкодуючи про втрату. Зараз кожна дрібниця була важлива, а сокира взагалі найцінніший предмет – згодиться не тільки для рубання полін, а й для захисту від диких тварин і поганих людей.

   Як раніше Акерман доглядав пораненого Ерена, так тепер хлопець доглядав його. Поки Єгер зі спритністю гірського барана тягав у печеру палки та товсті гілки, Леві вибрав найзахищене від протягів місце і розклав там спальник. Він зібрав побільше вугілля і склав його там, де передбачалося майбутнє багаття.

   – Хух, впорався, – задоволений собою, Ерен заніс останній оберемок палиць.

   – Нам так і на два дні вистачить, – оцінив старання товариша Леві.

   – І я б сказав, що це хороша ідея, тому що вам варто більше відпочивати для того, щоб нога скоріше прийшла до норми.

   Розпалили багаття. Вугілля легко спалахнуло і віддавало стільки тепла, що сидіти в куртці та светрі біля вогню стало практично нестерпно. Леві розстібнувся і стягнув з голови шапку. Давно нестрижене сальне волосся злиплося і лізло в очі, і він гидливо прибрав його за вуха, хоча частина все одно вивалилася і впала на лоб. Він пошкрябав нігтями заросле підборіддя – йому ще ніколи в житті не доводилося відчувати себе настільки брудним.

   – Єгере, як гадаєш, коли ми дістанемося до твого будинку, то зможемо помитися?

   – Авжеж. У мене є ванна, але, цур, ви будете після мене, – хлопець нахабно посміхнувся.

   – Хто старший, той і піде першим.

   – Чий дім, того й правила!

   Шлунок когось із них забурчав, і суперечка обірвалася. Обличчя Ерена вмить стало нещасним. Вони нічого не їли вже два дні.

   – У мене залишалася одна консерва, – згадав Леві. – Дістанеш?

   Повторювати двічі не довелося. Ерен швидко вивудив скарб, що здавався зараз найапетитнішою у світі квасолею в томатному соусі. Встромивши в кришку ніж, він тремтячими від жадання руками криво відкрив її, і підставив ближче до вогню. Обидва голодно витріщилися на банку. Квасоля в ній замерзла і зараз поволі відтавала. Обгортка поступово зіщулювалася і згоряла від дотику язичків полум’я, поширюючи запах паленого паперу.

   – Ми можемо розтягнути квасолю на вечір і ранок, – сказав Ерен. – А до ночі якщо дістанемося мого будинку, то вже нормально поїмо.

   Леві покосився на свою ногу, яка все ще була в черевику.

   – Не впевнений, що вийде. Хіба що ти підеш першим і підготуєш все до мого приходу, – він криво усміхнувся, вже мріючи про більш різноманітну гарячу їжу і не менш гарячу ванну. Зрозуміло, що воду доведеться гріти на багатті, і це займе деякий час, але ці зусилля будуть коштувати того, щоб нарешті відчути себе наїденою відмитою людиною. «Боюся уявити, що зі мною буде, коли я дорвуся до нормального душу та супермаркету», – глузливо подумав він.

   – Ви так і мрієте, щоб я залишив вас одного, – невдоволено перепитав Ерен.

   – Ага, тільки й думаю про те, щоб самому пробиратися через сніги, зате без набридливого базікання.

   – Ой, вам прямо так не подобається моя присутність?

   Леві вловив себе на думці, що починає отримувати дивне задоволення від суперечок з Єгером. Ось він – довгоочікуваний супротивник, з яким можна досхочу позмієсловити. Та й сам Ерен, схоже, був не проти, тільки й шукаючи, як би нарватися на колкість.

   – Я все запитую себе, Єгере, – почав чоловік, – що якщо ти набрид мені за майже чотири тижні, то, як тебе терплять батьки все твоє життя? Це ж сімнадцять років, вірно?

   – Дев’ятнадцять! – напружено випалив Ерен. – І нічого мене не терплять. Мене, навпаки, люблять!

   – Ага, особливо коли ти мовчиш.

   – Не правда! У мене багато друзів. І… і дівчина навіть є, а у вас нема! Га? З’їли?

   Нервова жилка заграла на скроні Акермана. Буде ще цей хлопак підколювати його відсутністю особистого життя.

   – Ти нариваєшся, Єгере.

   – Самі перші почали!

   – Сил вже немає тебе терпіти, паршивцю, – лаявся Леві. – А ну дай-но, я тебе все ж таки задушу!

   Ерен вскочив на ноги, задерикувато регочучи.

   – Спробуйте наздогнати!

   – Якщо я встану, то ти ляжеш! – погрожував Акерман, виставивши вказівний палець.

   – Спочатку кісточку вилікуйте, а потім подивимося, – хитро підморгнув Ерен, про всяк випадок відходячи на кілька кроків. Він весело скалив зуби, аж раптом схопився за светр на грудях і сильно закашлявся.

   – Чого кашляєш? – насторожено поцікавився Леві.

   – Та нічого, муха в рот потрапила, – крізь проступивші сльози усміхнувся Ерен.

   – Так я і повірив.

   – Ну, тоді слиною подавився. Так більш підійде? – відмахнувся хлопець, перестаючи здригатись.

   Їхня невдала бійка зійшла нанівець, і запал вщух. Єгер повернувся на спальник, і Леві не став пориватися, щоб дотягнутися до нього. Натомість він відвернуся і взявся за розшнурування черевика. Якщо вони залишалися в печері до ранку, то варто було дати відпочити щиколотці якнайдовше. Шиплячи собі під ніс, Акерман стягнув взуття, і з насолодою витягнув ноги, відкидаючись головою на коліна спантеличеного Ерена:

   – Розбудиш, коли квасоля закипить, – він прикрив очі, збираючись подрімати.

   – Я її сам з’їм, доки ви спатимете.

   Рука миттю підхопилася і спритно зловила хлопця за ніс, чутливо стиснувши його між пальцями.

   – Я тоді примушу тебе все виблювати, щоб не дісталося ні тобі, ні мені.

   – Гаразд-гаразд, я зрозумів! Відпустіть! – замотав головою Ерен, вивільняючись з болючої хватки.

   Леві було так тепло і зручно, що він моментально задрімав. Думки сплуталися і перетворилися на сум’ятливий фільм, у якому було не зрозуміти, що відбувається і навіщо. Просто божевільна нісенітниця, під час якої, тим не меш, мозок відпочивав і тіло відновлювало сили.

   Не було сумнівів, що як тільки обід буде готовий, Ерен розбудить Акермана, а не їстиме сам. Тому, коли його обережно поплескали за плечу, чоловік одразу розплющив очі, відчуваючи звірячий голод. Вони дістали з рюкзака єдину ложку і взялися за їжу.

   Дуже шкода, що рюкзак Ерена залишився на вежі – у ньому було багато медикаментів, зібраних по дорозі, трут і кресало, стос паперу для багаття, дві кофти та шарф, та трохи їжі. Пачка чаю та недоїдені хлібці залишилися там же, і обидва зараз шкодували, що не впхнули їх у рюкзаки одразу після вечері. Можливо, щось із цього потрапило би до Леві і зараз вони насолоджувалися ароматним напоєм, і доїдали хлібці, не марнуючи банку квасолі. Втративши все це, у них принаймні залишився кухоль з ГЄС, і після невеликого обіду Ерен сходив за снігом, щоб нагріти окропу і попити хоч щось. Йому пощастило, і він знайшов трохи ягід шипшини, що ще не встигли склювати птахи.

   Протягом дня хлопець ще кілька разів виходив назовні, збираючи по околицях палички для багаття, хоча всього вистачало з головою, і печера вже починала бути схожою на боброву греблю. Леві час від часу прикладав свіжий сніг до кісточки, і більшість часу просто лежав. Він спостерігав за Ереном і його вигляд починав насторожувати. Хлопець був у піднесеному настрої, надто активував, не міг усидіти на одному місці, і на щоках його горів яскравий рум’янець. Занадто яскравий навіть в такий холод.

   – Ерене, з тобою все гаразд? – запитав Леві підвечір.

   – Так, а що? – підняв брови той. Він сидів навпочіпки перед багаттям і грів долоні, хоча навколо було доволі спекотно.

   – У тебе очі дивно блищать.

   Єгер знітився:

   – Та це від багаття так здається.

   Про щось подумавши, він хохотнув і одразу мокро кашлянув. Леві підсунув до нього кухоль з чаєм шипшини.

   – Випий чаю і більше нікуди не ходи.

   – Навіть в туалет не можна? – розвесело перепитав Ерен.

   – Навіть в туалет, – з суворим спокоєм відповів Акерман, починаючи здогадуватися, що відбувається. – Лягай поруч і полежи спокійно.

   Хлопець відпив добру половину чаю і відставив кухоль, не перестаючи дурнувато скалитися. Він потоптався на місці, збираючись дотримуватися вказівок і знайти місце, де б лягти. Леві посунувся і запрошувально поплескав по спальнику. Ерен задоволено хмикнув, і розтягнувся вздовж Акермана, дивлячись в кам’яну стелю і продовжуючи посміхатися.

   З такої відстані стало ясно видно піт на його чолі. Леві прибрав убік каштановий чуб і змахнув сухою долонею блискучі бісеринки з розпеченого лоба.

   – Що ви робите?

   – Нічого, – відмахнувся Акерман і відчув незручність, коли на нього глянули надто вологими і блискучими очима, в куточках яких почервоніли капіляри. «Тільки цього ще не вистачало», – з досадою подумав він, і сказав. – Ти гориш, Ерене.

   – Горю, – охоче погодився хлопець, – бо як не горіти, коли з одного боку багаття, а з іншого ви? До речі, у вас таке чорне волосся, ви випадково не арабської крові?

   Леві закотив очі:

   – Індуської, – саркастично видихнув він. – Якщо тобі так цікаво, я єврей.

   Ерен вмить округлив очі, щиро дивуючись:

   – Тоді чому у вашому рюкзаку так порожньо?

   Акерман скривив губи:

   – Що за расистські жарти? Припиняй, Єгере. У тебе лихоманка.

   Хлопця починало не на жарт нести, і варто було припинити назріваючий словесний пронос. Залишилось тільки зрозуміти, як. Що, якщо просто не звертати на нього уваги?

   – Леві, га, Леві? Знаєте, що зараз найприкріше?

   Зелені очі виглядали так жалісно, що чоловік не зміг чинити опір, і опер голову об долоню, морально готуючись слухати температурне марення:

   – Ну?

   Ніздрі Ерена роздулися, стримуючи сльозливу грудку в горлі:

   – Я тільки-но почав зустрічатися з Хісторією, і ми навіть не встигли переспати.

   – Велика втрата, – пирхнув той. – Ще натрахаєшся з нею, як виберемося.

   – Ви не розумієте! – вперто вигукнув Ерен. – Вона – дівчина моєї мрії. Я за нею бігав всю старшу школу. А вона так і не дала мені, а тепер ми тут… А я їй, напевно, вже й непотрібен. Замість мене з нею зараз Імір …

   – Хто? – підняв брову Леві. Не те, щоб йому було цікаво, але якщо Ерен забалакається, то швидше засне і перестане компостувати мізки своїми юнацькими проблемами.

   – Лесбіянка, – просто відповів хлопець. – Вони були разом, а потім чогось там посварилися, і Хісторія погодилася зустрічатися зі мною. Жан казав, що вони продовжували переписуватись, а я не вірив йому.

   Куточки очей Єгера сповнилися сльозами, і він тихо захникав. Леві здивувався:

   – Ти що, ревеш через те, що так і не переспав з нею?

   – Ні, – провив Ерен, – це я вже за Жаном сумую. Мені його не вистачає, Леві.

   Хлопець повернувся до чоловіка і закопався сопливим носом у його светр. Плечі дрібно затремтіли. Ця слабкість Ерена засмутила Леві. Він взагалі-то тільки й тримається на веселощі цього дурня, а так би і сам давно зневірився.

   Акерман заспокійливо погладив хлопця по плечу:

   – Я впевнений, що Жан спостерігає за тобою. Тільки подивися, як нам щастить. Думаю, не без його допомоги.

   Єгер відлип від чужих грудей і допитливо глянув на нього:

   – Ви справді так вважаєте?

   Леві згадав свою померлу матір, і в самого на душі стало сумно, але він постарався підбадьоритися:

   – Ерене, дорогі нашому серцю люди після смерті нікуди не йдуть. Вони лишаються з нами і стежать, щоб у нас все було добре.

   Хлопець шморгнув носом і глухо кашлянув, потім сказав:

   – Леві, я забороняю вам вмирати і потім дивитися на мене з небес, хоча скоріше вже з пекла – з вашим-то характером, – чоловік при цьому анітрохи не образився, розуміючи, що той через температуру просто базікає всякі дурниці. – Ви потрібні мені тут, зрозуміло?

   – Якщо ти зараз не заткнешся і не спробуєш заснути, то швидше мені за тобою доведеться доглядати, а не навпаки.

   Очі Ерена загрозливо примружилися:

   – Якщо я помру, то потягну вас із собою!

   – А давай краще ніхто не помре, гаразд?

   – Так-так, так буде краще, – швидко погодився хлопець, заплющуючи очі, і підкладаючи руку під щоку.

   Леві опустив голову на згин свого ліктя і вперся підборіддям у маківку Єгера. «Ніхто не помре, ні ти, ні я. Ми обов’язково знайдемо вихід і повернемося на материк живими», – подумав він, спустошеним поглядом дивлячись на багаття.

 

 

   Пару разів за ніч Леві прокидався, щоб підкинути палива в багаття і накрити їх курткою. Зовні печери було спокійно і тихо, ухали сови і ліниво кружляли сніжинки. Ерен спокійно спав. Жар зник і він тихо сопів без хрипоти, так що у Леві відлягло від серця. Небезпека минула. «Молодий організм», – прорік він, укладаючись назад і про всяк випадок ще раз прислухаючись – ні, дійсно, дихає розмірено та чисто.

   Вранці першим прокинувся Ерен і з нудьги розбудив Акермана. Той невдоволено бурчав, бо так і не виспався, але залишки гарячої квасолі і чай з шипшиною привели його до тями.

   – Все ще болить? – спитав хлопець, разом з Леві розглядаючи на кісточці фіолетовий синець, що вже трішки зменшився. Набряк остаточно зійшов, і, крім різнобарвної плями, нога виглядала цілком здоровою.

   – Терпімо, – той обережно посував ступнею, перевіряючи її на рухливість. – Сьогодні вже буде легше. А ти як? В тебе ввечері піднялася температура.

   – О, – Єгер помацав чоло під патлатим чубом, – правда? Мені здавалося, я був в порядку.

   Леві пирхнув:

   – Так, в такому порядку, що іспанський сором брав за твої вигадки.

   – Так, про Хісторію я даремно наговорив, – опустив погляд почервонілий Ерен.

   – Забий, це дрібниці. Головне, що все пройшло і зараз ти нормально почуваєшся. Інакше навіть не уявляю, чим тебе лікувати посеред лісу, звалися ти прямо тут.

   Вони одягнулися, зібрали речі та загасили багаття. Порожню банку протерли снігом, набили вугіллям для майбутніх розпалювань і поклали у рюкзак. Їжі більше не лишилося.

   Спираючись на палицю, Леві йшов набагато впевненіше, ніж день тому. Він шкутильгав і все одно не встигав за Ереном, але вже не був завадою в їхньому дуеті. Просто для подолання відстані йому потрібно було трохи більше часу.

   Єгер весело тупав попереду, передчуваючи скору зустріч із рідним домом. Він сподівався знайти там їжу, чистий одяг, помитися та відігріти змерзлі кісточки. Його засмучував і насторожував той факт, що всю дорогу з місця падіння літака вони не зустріли людей, окрім тих, що напали на них на Загадковому озері. Так, гори і до аномалії не нагадували мегаполіс, але щоб вже ніхто по них не ходив, такого ніколи не було. Вони пройшли кілька мисливських засідок, кемпінгових будиночків, турбазу та гідроелектростанцію і скрізь було порожньо. Складалося враження, що всі мешканці просто випарувалися у повітрі. Ерен підозрював, що доки вони блукали лісами, на острові оголосили евакуацію, але тоді це означало одне з двох: або на Прибережному шляху нікого не залишилося, або там влаштували гуманітарний пункт допомоги. Добре, якщо другий варіант. В іншому ж випадку, вони прийдуть у безлюдне місто, яке, швидше за все, буде ще й без будь-яких припасів.

   Але що однозначно тішило Ерена, це вихід на зв’язок, хоч і невдалий, з Бенксом – невеликим островом на сході. Недарма пошуково-рятувальна служба вийшла на їхню частоту – вони, напевно, були спантеличені зникненням цивільного літака з радарів, і все ще не припинили шукати його. Це вселяло надію на порятунок незважаючи на те, що Ерен не встиг сказати, де саме знаходиться.

   – Леві, дивіться! – він різко зупинився, помітивши щось попереду.

   Акерман ще не наздогнав його, але побачив, що так вразило хлопця. Вузька полиця, якою вони йшли, обривалася, і за нею починався дерев’яний віадук, зведений над величезною прірвою, внизу якої протікала річка, вкрита зараз товстим шаром льоду. Єдиним місцем, де воду не скувало кригою, був водоспад, що з громоподібним шумом обрушувався з гори по ліву руку від них.

   – Тут немає іншого шляху? – Леві в надії подивився на всі боки, але крім цієї дороги іншої не спостерігалося.

   – Боїтеся висоти?

   – Мене бентежить сама конструкція.

   – Міст як міст, – знизав плечима Ерен і пішов до нього, впритул підходячи до урвища.

   Рейки лежали на кволій дерев’яній конструкції, і один невірний рух міг призвести до провалу між шпалами, під якими зяяли порожнечі. Леві засумнівався, чи зможе подолати цей міст і не вбитися.

   Ерен обернувся до нього:

   – Це буде легко, – посміхнувся він і зробив кілька кроків по шпалах. – Ой-ой! – він раптом захитався і, щоб не впасти, сів навпочіпки, хапаючись руками за рейку. – Тут вітряно!

   – А ти думав, інакше буде? – процідив Леві, якого трохи серце не схопило секунду тому. – Злазь звідти, пошукаємо обхід.

   – Який? – Ерен кивнув на тунель, що починався одразу за мостом. – Це єдина дорога! Нас від Прибережного шляху відокремлює цей міст. Лише цей міст!

   – Єгере, а як я повинен пройти по ньому? – гнівно поцікавився Леві, здіймаючи руки й показуючи всім своїм видом, що не в змозі так само вправно стрибати по шпалах. Він хитався, усією вагою спираючись на одну ногу, а іншу згинав у коліні і намагався не торкатися миском черевика землі. Те, що біль уже не був таким гострим, як день тому, ще не свідчило, що він готовий до повноцінних фізичних навантажень.

   Ерен з досадою оцінив незавидне становище Леві, але одразу його голову осяяла ідея:

   – А ви спробуйте навкарачки!

   – Я, на твою думку, ящірка, на пузі повзати? – невдоволено скрипнув зубами Акерман.

   – Та чого ви так переживаєте? Ну, зійдете до горизонтального положення, переповзете міст і далі пошкандибаєте, як і шкандибали. Ніхто, крім мене, вас все одно не бачить, то чого соромитися?

   – Я не соромлюсь! – гаркнув Леві. – Я просто вважаю це абсурдним, а міст небезпечним. І годі там сидіти, повертайся негайно, я сказав!

   Ерен заграв бровами:

   – Хвилюєтеся? Ну, то зніміть мене звідси.

   Він підвівся, розставивши руки для балансування, і проскочив ще кілька дошок далі по мосту. Тепер їх поділяло метрів п’ять. Ерен стояв над прірвою, і серце Леві шалено колотилося. Він боявся за хлопця, бо в того вистачить нерозсудливості викинути якийсь трюк, даремно ризикнувши життям, і за себе, адже міст і справді вселяв побоювання. Може раніше віадук і виглядав безпечно, але вже місяць не ходили потяги і били страшні морози, від яких будь-яке дерево розсохнеться на волокна, і метал перетвориться на ламке скло. Звісно, Леві перебільшував. Він все життя прожив у комфортних міських умовах та ніколи не займався екстримом. І не хотів займатися цим зараз, а ходіння по віадуку, побудованому на запаморочливій висоті, та ще й без страховки, було ще гіршим.

   Але Ерен не лишав йому вибору! Хлопець знову сів на шпалі і скалився, кидаючи своєю єхидною посмішкою виклик – зможе Леві побороти себе чи ні, і прямо чув у голові сміх: «Боягуз! Боягуз!», який дражнив за те, що він так і не поліз на міст.

   «Нас від Прибережного шляху відокремлює цей міст. Тільки цей міст!», – згадав він слова Єгера. І мав же рацію, негідник. Їм всього лише треба пережити тимчасової труднощі, щоб нарешті опинитися в комфорті. Леві уявив, як зможе відігрітися і помитися, змінити своє дрантя на чистий цілий одяг – він би зараз багато чого віддав за це. То невже він не може трошки ризикнути?

   Скрегочучи зубами від роздратування, Акерман підійшов до початку мосту і, відчуваючи сором, опустився навколішки. Одна справа, коли вони повзли навкарачках по лісопильці, тому що інакше їх би побачили і впіймали, інша – робити це зараз, коли такой необхідності немає. З палицею довелося розпрощатися прямо тут, і Леві сподівався, що на іншому боці знайде ще, і не гірше за попередню.

   Він висунувся на міст і мимоволі заглянув між шпалами. У голові запаморочилося.

   – Просто не дивіться вниз, – порадив Ерен. – Зосередьтеся на кінцевій точці.

   – Аргх, твоїх порад ще не вистачало, – прогарчав Леві. – Стули писок і повзи мовчки!

   – Ну, повзти – це ваша прерогатива.

   – Єгер! Ще слово, і я залишуся тут!

   – І позбудетеся теплої ванни, – Ерен засміявся і пішов рейками далі, залишаючи Леві на самоті проклинати все на світі.

   Акерман повз по віадуку так повільно, що добре було б встигнути перебратися хоча б до вечора. Сонце стояло в зеніті, і небо було напрочуд чистим, але милуватися красою не було ніякого бажання. Він ніколи не помічав за собою, що боїться висоти, але коли вибрався на середину віадука, застиг під поривом вітру, що норовив здути його, як набридливу комаху. Все тіло вмить спітніло. Міст відчутно тремтів, а водоспад ліворуч гуркотів у вухах, змішуючись зі скрипом та тріском деревини. «Ти вже подолав половину шляху, залишилося зовсім небагато», – заспокоював себе Акерман, переносячи руку на наступну дошку.

   – Леві, ну що ви там застрягли?

   Він підняв голову. Ерен уже стояв на березі, закінчивши перехід, і тепер чекав на нього, діловито вперши руки в боки.

   – Я зараз! – роздратовано вигукнув Акерман.

   – Та ви висоти боїтеся! – усміхнувся Єгер, неабияк задоволений тим, що побачив маленьку слабкість товариша. – Давайте, я допоможу вам.

   – Ні, я сам!

   – Та годі, ви так ніколи не вилізете, – хлопець скинув рюкзак на землю і ступив на віадук, і той наповнився загрозливою вібрацією.

   – Стій! Щось не так з мостом!

   Ерен насторожено завмер, теж помітивши підозрілий рух конструкції. Леві взяв себе в руки і почав прискорено повзти далі, що в нього навіть непогано виходило, поки рука не лягла на чергову шпалу. Дошка хруснула і обломилася. Він втратив опору і пірнув плечем у прірву, але зміг утриматись і не впасти повністю.

   – Леві! – закричав Ерен на всю горлянку.

   Акерман підтягнувся назад і побачив, як хлопець робить кілька кроків назустріч:

   – Навіть не думай!

   – Я не можу просто стояти і дивитися, як ви ризикуєте впасти! – затявся Ерен, але далі не пішов.

   – Я позавчора надивився на твої геройські витівки, тепер твоя черга.

   – Це зовсім не весело, знаєте!

   Леві роздратовано насупився:

   – Тепер ти зрозумів, що я тоді відчував?

   Ерен весь напружився від активної мозкової діяльності. Він не знав, послухатися і залишитися стояти на місці, чи кинутися на допомогу. Який із варіантів вірний? А якщо через його бездіяльність Акерман провалиться вже з кінцями?

   Леві побачив розгубленість на обличчі хлопця, і вже спокійно сказав:

   – Припини паніку, Ерене. Все буде добре.

   Він витяг руку, дотягуючись до наступної шпали і намагаючись не дивитись вниз. Йому належало подолати розрив завширшки трохи менше метра.

   Ерен побачив усе набагато раніше. Труха посипалася з дошки, і він заволав, вимагаючи, щоб Леві швидше забирався звідти. Акерман не одразу зрозумів, що сталося, а коли до нього дійшло, було вже запізно. Шпала, слідуючи долі попередньої, розвалилася надвоє, і її половина полетіла вниз, ударяючись об дерев’яні опори і розлітаючись на дрібні шматки. Верхня частина тіла зависла у повітрі, і врятувало Леві лише те, що він встиг схопитися за колію.

   – Ну все, я йду! – рішуче заявив Ерен і сам сів навпочіпки, по дорозі перевіряючи на міцність дошки перед собою.

   – Ти ідіот? – запитав Леві в простір, дивлячись у прірву, як примагнічений. – Якщо тут все прогнило, то ми впадемо вдвох.

   – І що ви пропонуєте? Повернутися та пошукати обхід? А якщо дорогою назад теж дошка обломиться? Ви застрягнете на мосту остаточно.

   Ниття починало дратувати Акермана. Він набрав у легені повітря і з силою відкинув себе назад, повертаючись у вертикальне положення. Тепер він бачив Ерена, що сидів на віадуку за два метри від нього. Хлопець виглядав вкрай нажахано: очі розширилися, рот відкрився, рвано видихаючи гаряче повітря, обличчя зблідло.

   – Заткнися, Єгере! – з нестримним гнівом рявкнув Леві. – Панічку мав схопити я, а не ти!

   Ерен не мовив жодного слова. Акерман поспостерігав за ним якийсь час, переконуючись, що той хоч і переживає, але нерозважливо лізти на допомогу вже не стане. Хлопець дивився у відповідь і мимоволі починав вірити, що чоловік тримає ситуацію під контролем. Інакше б люди не могли бути такими рішучими знай, що перебувають у повному лайні. До того ж вони бували в ситуаціях, гірших за цю, то невже така дрібниця могла здатися безвихіддю?

   – Що збираєтесь робити? – тихо спитав він, уже без паніки в голосі.

   Леві подивився на провал, що відокремлював їх один від одного. Таке вже не можна було переповзти чи переступити. Але залишався й інший варіант, дуже сумнівний. Чи погодиться Ерен на нього?

   – Ти збирався мені допомогти, так? – перепитав він, і хлопець охоче закивав. – Тоді пообіцяй, що на все, що я зараз запропоную, ти погодишся.

   – Ви серйозно? – випалив Ерен. – За такими словами завжди криється якась драматична фігня!

   – Ерене, – Леві нахмурився, втрачаючи терпіння, – ми зараз не у фільмі, а в реальному житті, і я, по-твоєму, займатимуся подібною нісенітницею?

   – Ну…

   – Ерене.

   – Гаразд, – здаючись, покивав той головою. – Просто скажіть, ви точно впевнені у своєму плані?

   Леві знову глянув на пролом. Правду кажучи, він ні в чому не був впевнений. Ідея в його становищі була на межі божевілля. Не було жодних гарантій, що все вийде так, як задумувалося. Акерман розглядав дошки попереду і вони здавались йому міцними й стійкими, але те, що він запланував, могло запросто зламати їх. Єдине, що вселяло надію успішно пройти випробування, це те, що він з Ереном були відносно недалеко від твердої землі. У разі чого у них буде шанс вискочити на неї. Маленький, але буде.

   – Так, – твердо промовив Леві, щоб у Ерена не залишилося жодної краплі сумніву.

   – Добре, я допоможу. Що потрібно робити?

   – Посунься на одну дошку ближче, сядь і зачепися за що-небудь для упору.

   Ерен здивовано підняв брови, але зробив так, як йому наказали. Він переповз на наступну шпалу, широко сів на коліна і сунув миски черевиків між дощок. Леві навпаки, відповз назад і повільно підвівся на обидві ноги, розставляючи руки в сторони.

   – Леві, що ви…? – здивоване запитання застрягло у горлі хлопця.

   Стояти, спираючись на вивихнуту кісточку, було нестерпно. Акерман вирішив, що чим швидше він все зробить, тим скоріше зможе перепочити, а значить, тимчасовий біль не вартий уваги. Він розмахнувся і зробив стрибок уперед, відштовхнувся від дошки, на якій сидів перед цим, і стрибнув. 

   Уповільнено, наче у якомусь фантастичному фільмі, він перелетів через провал, ступив на крайню шпалу і та, не витримавши різкого навантаження, тріснула. Змахнувши руками, Леві за інерцією пірнув вперед й мішком свалився у руки Ерена. Віадук обрушився на кілька дощок, але сам чоловік залишився на мосту, в чіпкій хватці, бовтаючи ногами в повітрі.

   – Ви божевільний! – волав Ерен. – А якби ви не змогли перестрибнути? Або збили б мене, і тоді ми полетіли разом!

   Леві штовхнув його кулаком у бік:

   – Досить! Розвертайся і шуруй, поки і ця частина не обвалилася.

   Залишивши розмови – перебувати далі на мосту і справді було небезпечно – вони хутко вибралися на берег. Відчувши тверду поверхню під собою, Леві прорвало. Все роздратування, злість і страх, які накопичилися в ньому під час переправи по віадуку, вимагали виходу назовні, і він швидко знайшов, на кому зігнати емоції. Піднявшись на ноги і опинившись віч-на-віч з Єгером, він схопив його за грудки:

   – Поки ми разом, не смій більше тріпати мені нерви, чуєш?! – прошипів Леві в саме обличчя.

   Ерен розгублено витріщився, не розуміючи, що на нього найшло. Він спробував прибрати руки з себе, але хватка була сталевою.

   – Я вас чимось образив?

   – Так! – гаркнув Акерман. – Ти найгірше, що зі мною траплялося!

   Ерен мало не присів від кинутих слів. Дочекавшись, поки чоловік перестане дивитися на нього, сповнений люті, і дихати так голосно і гаряче, немов вогнедишний дракон, він відійшов вбік, як тільки його комір відпустили.

   Чортихаючись, Леві підхопив рюкзак зі снігу, не проґавивши буркнути, який Ерен розтяпа, хоча в того й часу не було підібрати річ, і покульгав до тунелю, по дорозі видивляючись нову палицю. Хлопець поправив шапку, що сповзла на лоба, і потоптався на місці, не наважуючись піти слідом. Він ніяк не міг збагнути, що пішло не так. Адже він зробив усе так, як його просили, і вони успішно подолали міст.

   – Ну чого ти встав, як баран? – невдоволено спитав Леві, стоячи перед тунелем. У його руках уже була нова палиця, на яку він спирався.

   Ерен зітхнув і поплентався слідом. Разом вони увійшли в тунель, і світло ще якийсь час освітлювало їм шлях, а потім у темряві спалахнув сірник.

   – Не витрачай сірники.

   – Та годі, скоро додому дістанемося, чого берегти?

   – …як ти мене дістав…

   – Вибачте.

   – Закрий рота.