Доб’ємо по банці різдвяного в цій вузькій кухні – смішно намагаєшся повторити це наше слово «комуналка»
таким не нашим говором. Маєш такий чаруючий та класний говір, особливо як для людини, яка майже зі мною не говорить.
Вікна б відкрити – немає, чим дихати, тільки провітрили після підгорілих яєшень: жодна з двох порцій не вийшла як слід,
жовтки плакали замість моїх очей. Вікна б відкрити – ми вже накурили, і вже давно в нас пересихає у роті не від скажених цілунків,
а від лакі страйк від солених горішків від анчоусів від всього у всесвіті окрім
скажених цілунків, мій Вілле. Вікна б відкрити, але холодно: так і кажу тобі, що мені холодно, а насправді я просто боюсь, що стрибну.
Боюсь – страх тримає мене, стримує, правда. З іншого боку – я нічого так не боюся, мій Вілле, як
жити далі, не померши просто зараз. Юджене Женю Євгене коханий Клопотенко мій мій мій – ти наче забираєш мої імена із собою,
а потім викинеш їх у смітник біля дому, як непотрібний букет. Я зрозумів, що моє серце сконало тоді, коли перестали виходити страви.
Я не мив голову біс знає скільки, не голив обличчя, не підстригав вуса: тільки курив та прокидався ночами,
здавалось, що знов ночі сповнені пристрастю наших стонів, здавалось, що відчуваю пальці у своєму волоссі. Прокидався – так тихо в кімнаті,
став чи то годинник, чи серце. Ти підеш, мій Вілле, лишиш мене в цьому розбитому всесвіті спалених яєшень переварених макаронів кислих борщів
рецепти розсипались, наче написані не для мого життя.
Якби ти покохав мене, Вілле, я міг би стати геніальним кухаром. Але він, Ганнібал, покохав тебе.