«Знову цей дурень, - подумала Намі, крокуючи вуличками чергового міста в пошуках Марімо. - Кожен раз одне і те саме. Невже не можна хоч раз послухати мене і не розділятися з командою?». Вже другу годину дівчина марно намагалась знайти Зоро. Звичайно, було б набагато легше, якби їй хоч хтось допоміг. Та нажаль, у долі як то кажуть, свої плани.
Ні, ви не подумайте, спочатку їх було і справді багато, але наш чудовий капітан разом із лікарем побачили величезний парк розваг і вже буквально за секунду від них і сліду не було. Френкі з Усопом залишились на кораблі через якусь невелику поломку, та насправді для того, щоб випробувати нову гармату, яку тільки встановили. Тож далі їх пішло п’ятеро.
Брук крутився навколо дівчат, а Санджі із Зоро намагалися з’ясувати хто ж із них сильніший, що незабаром набридло Намі. Вона пригрозили їм, що збільшить їхній борг, якщо вони негайно не припинять. Почувши голос любої Намі сан, Санжді негайно кинувся до неї в обійми, та був зупинений одним влучним ударом в голову.
Зоро, побачивши все це, почав сміятися але ще одне нагадування про немаленький борг змусило його замовкнути. «Клятий борг, - подумав він розвертаючись. - Я і так не зможу віддати його до кінця життя з урахуванням відсотків що додає ця жінка». Гроші в нього звичайно були, та вистачало їх переважно на їжу та зброю. Тому з кожним днем надії розплатитися з Намі у нього залишилося менше і менше.
Чого вона до нього прислала з цим боргом? Он у Луффі він вдесятеро більший ніж у нього, а вона жодного разу не нагадала йому про це. Та, певно, якщо вони знайдуть той скарб, ця жінка забере його собі і навіть не гляне ні на кого. Та чому він зараз думає про неї, коли на острові має бути стільки магазинів зі зброєю. Поринувши в глибокі роздуми, хлопець не помітив як повернув кудись не туди і опинитися на незнайомий вулиці.
- От чорт. – сказав Марімо оглядаючи вулицю. – Куди всі поділися? Щойно ж були тут. Ай. Нема так нема. Піду по магазинах, а потім вже повернуся назад.
У цей самий час за кілька десятків метрів на іншій вулиці Санджі з скелетом натрапили на ресторанчик у якому офіціантки носили бікіні. Це означало, що найближчі кілька годин їх ніхто звідти не виманить.
Намі, радісна від того, що має трохи вільного часу, який зможе провести з Робін вже хотіла піти далі, та помітила що залишилась одна. Її подруга кудись ділась, хоча щойно стояла біля неї.
-Куди вона пішла?- запитала дівчина себе оглядаючи вулицю. – Вона ж стояла біля мене. І чого це я знову сама?
Намі ще раз обернулась і зрозуміла: « Стоп. Сама? - Стогін розпачу злетів з її губ. - Чортів Марімо. Куди він знову дівся? Ну нічого. Нагуляється і повернеться до корабля. - Від останньої думки їй стало смішно. - Ага, він та й сам повернеться. Швидше Луффі наїсться м’яса, ніж цей топографічний кретин знайде дорогу.»
Але яка їй різниця? Це ж просто Зоро. Хлопець з яким вона разом від початку, який завжди бісить і зачіпає її, якого вона завжди готова прибити за його дурні жарти і бійки з Санджі. Він просто цікавить її бо винен гроші і все. Чому б іще вона могла думати про нього?
Ні, це не через його сильні руки чи майже кам’яні м’язи до яких вона кілька разів «випадково» торкалася. І не через турботу, яку він неохоче показував, рятуючи її в небезпечних ситуаціях чи даючи іноді непомітно від усіх теплий одяг для того щоб вона «не відморозила свої…». Хоча речення він ніколи не закінчував, а просто кидав їй одяг. І вже точно не через те, що кожної ночі приходив до неї у снах.
Намі могла б продовжувати і далі згадувати про ті сни в яких вона… та тут її погляд привернула сяюча вивіска казино. Думка про гроші вибила Зоро з голови і вона миттю попрямувала заробляти для команди гроші.