Брюнетка сиділа на вулиці, на сходах приміщення зали вартової.
- збираєтесь сидіти тут до світанку? — поруч сів Тай Мон, зацікавлено дивлячись на Каяо.
- збираюсь сидіти тут до тих пір, поки з дверей не вийде Сеїджі.
- він повернеться тільки на вихідних.
- байдуже, я чекатиму тут.
Завзятість і відданість Каяо викликала в Тай Мона посмішку та повагу.
- я зрозумів, чому така як ви лишаєтесь поруч з таким, як Сеїджі.
- припини звертатися до мене на «ви» — підняла погляд на провідника. - чому я лишаюсь поруч з ним?
- може спочатку даси відповідь на це питання самостійно?
Каяо відвела погляд від хлопця, дивлячись на далекі гори, затуманені вершини яких виднілися навіть вночі.
- я ніколи не підіймалась на гору Кадо. Батьки завжди казали, що там блукає розгніваний дракон, який вбиває всіх, хто йому трапиться. Не дивлячись на ці розповіді мені чомусь завжди було шкода того дракона, завжди хотілося піти на ту гору. Мені здавалося, що там мій дім. Однієї ночі я почула, як мене хтось кличе, цей голос чула вперше, але виникало відчуття, що він мені дуже рідний. Я сама не зрозуміла, як прийшла на гору, та голос не стихав. Він сказав, що я можу допомогти йому звідти вибратися, але як виявилося, тоді мені бракувало сил. — усміхнулася. - у мене нічого не виходило, абсолютно нічого, проте Сеїджі жодного разу мене не образив. Він терпляче чекав, коли я зможу зруйнувати чари Бо А і відкрию йому вихід. Так минали дні, тижні, роки, а потім і століття. Батьки дізналися про мою майже вдалу спробу звільнення Сеїджі, звернулися до твоєї матері і вона повернула його назад до колодязя, а мене покарали. Проте навіть тоді він лишався поруч, не звинувачував, не квапив, хоч по-своєму, але він був вдячний за все, що я робила. — подивилась на Тай Мона, продовжуючи посміхатися. - мені байдуже, для чого Сеїджі залишив мене поруч з собою, чому досі не вбив, я ніколи від нього не відмовлюсь, навіть якщо цей дракон знищить землю я завжди стоятиму на його боці.
Хлопець уважно слухав брюнетку, не зводячи очей з її обличчя.
- між вами завжди був і буде особливий зв’язок. На його голос пішла тільки ти.
- зв’язок?
- так, ви пов’язані. — молодик усміхнувся. - я з сумом спостерігав за Сеїджі і душею його сестри всі ці століття. Вона старанно працювала в потойбічному світі, аби дотримати обіцянки і повернутися до свого брата, а він з останніх сил намагався залишатися при своєму розумі і робив все, аби вибратися зі своєї в’язниці.
- до чого тут його сестра? Ти хочеш сказати, що Суйон це..
- поки залишу це в здогадках, мені цікаво, що скаже сам Сеїджі. Проте тобі краще відоме його ставлення до твоєї особистості. Він поруч, але не підпускає тебе достатньо близько, так само не дає піти достатньо далеко. Йому байдуже, але в той самий час твої кривдники раптово помирають. Ти сама, але він завжди поруч. — піднявся зі сходів, поклавши руки за спину. - не сиди тут так довго, це розлютить вартову. До зустрічі, Каяо.
Хлопець зайшов до зали, лишивши Каяо наодинці з новими темами для роздумів.
В п’ятницю Бо А збиралась на роботу, думаючи, що чоловік та донька ще сплять, але через кілька хвилин на кухню прийшла сонна Лу Хая, потираючи шию.
- мамо..
- доню, чому ти не спиш? — присіла перед донькою.
- мені ось тут боляче. — вказала на шию.
- ходи сюди, я подивлюсь. — жінка посунула одяг доньки, оголюючи спину. Починаючи з шиї по спині Хаї тягнулися чорні вени, повільно розходячись іншими частинами тіла.
- чорт..ні, ні, цього не може бути. Лу Хон!
- матусю, не кричи так, мені страшно, і дуже холодно.
- вибач, доню, вибач. Нам треба повернутися в ліжечко. Ходімо.
Бо А вклала доньку до ліжка, накривши ковдрою, а до кімнати увійшов Лу Хон, не розуміючи причини криків дружини.
- що вже трапилося?
- я казала тобі, що мої сни мають сенс. — заплакана жінка вказала на дитину, по руках якої розходились вени.
- чорт забирай, де вона могла підхопити цю заразу? Востаннє схожі захворювання я бачив коли..
- Сеїджі заразив мій народ тієї осені.
1523рік. Гора Кадо.
Дракон сидів під деревом, пустим поглядом дивлячись кудись в далечінь.
- що ти коїш? — Бо А, вперше після вбивств Суйон, піднялась на гору. - кілька сотень людей помирає за один день, не ходи до мого народу і дай ліки від своєї клятої отрути.
Сеїджі усміхнувся, перевівши погляд на принцесу.
- чому б тобі не попросити допомоги у вартової межі? Вона тебе послухає.
- подивись на себе, ти такий жалюгідний. Кому ти був потрібен? Люди тебе бояться і оминають твою гору, як щось жахливе. Ти все втратив, Сеїджі, сам самісінький, несеш лише зло і смерть. Народові буде краще без тебе.
- і що ти зробиш? — очі, як і серце гірського дракона, палали. - хіба не зробила вже все, що могла? — піднявся на ноги.
- цього не достатньо. Мій народ має жити в спокої, без страху, без принесених тобою хвороб, а поки ти тут, це не можливо.
- я не піду, як би ти не просила, Бо А, та гору я не залишу. Твоєму народові, як і тобі, доведеться засинати і прокидатися з страхом, завжди думаючи, що я зроблю сьогодні.
- Рюу Сеїджі, ти забуваєшся. Божок, як ти, не стане нам на заваді. — поруч з Бо А став Лу Хон, цілючись луком в Сеїджі.
- гадаєш, це мене вб’є? — чоловік усміхнувся, злісно дивлячись на, колись, своїх друзів.
- просто стріла звичайно ж ні, та й ми не збираємося тебе вбивати.
- як жалюгідно. — розсміявся. - двоє людей уявили з себе всемогутніх богів. Одна відібрала собі силу фенікса, отримавши безсмертя, а інший сліпо слідує за розбещеним дитям королівської родини. Чому ви були поруч зі мною? Чому слізно благали про допомогу? Чому в один момент забули все, що було і послідували за словами старої, яка ще з народження Суйон жадала її смерті?
- не живи минулим, Сеїджі, ти був корисним і тому ми лишались поруч. Як майбутній правитель я маю керуватися розумом, а не почуттями. Зараз ти несеш велику загрозу, тому я маю тебе позбутися.
- навіть якщо ти мене вб’єш, я так чи інакше знайду спосіб повернутися і перетворити ваші життя і життя всіх дорогих вам людей на пекло. Ви обоє будете благати про смерть, але я не вб’ю вас до тих пір, поки мені цього не захочеться. — підійшов впритул до Бо А.
- а ти страждатимеш найбільше. Я одне за одним відберу в тебе все до останньої живої душі. На твоїх очах помруть твої рідні, а ти нічого не зможеш з цим зробити. Вони приходитимуть до тебе в кошмарах, звинувачуючи, що ти ніяк їх не врятувала. Від колишньої величі принцеси лишаться тільки записи, та й ті я теж знищу. Потім, коли тебе роз’їдатиме пекучий біль від втрати, я і тебе вб’ю, ніяка сила фенікса тобі не допоможе.
Бо А зробила крок назад, а Сеїджі продовжував посміхатися, в той момент як його очі змінювалися на жовті, а усмішка здавалась ще більш божевільною.
- пусті слова, ти не матимеш шансу на втілення цих балачок.
- Лу Хон, я гірський дракон, а ти смертний охоронець принцеси. Подумай про різницю між нами і усвідом, що для тебе час має значення, а для мене жодного.
- досить! Я покладу цьому край і твої слова так і лишаться словами. — Бо А вихопила кинджал, котрий до цього отримала від вартової межі, вдаривши ним Сеїджі.
- тобі пора спати, Рюу Сеїджі, а мені спокійно жити і правити в цьому світі не одне століття.
Наш час.
- тоді він ходив поміж людей і таким чином наслав цю заразу. Як він зробив це зараз? Він ж не бачив Хаю.
- бачив! Чорт забирай! Він бачив нашу Хаю. Він зустрів її після повернення з нянею.
- тобто він правда повернувся?
- здається, що так.
В будинку Сеїджі.
- я вдома. — брюнет йшов до вітальні, на ходу знявши свій піджак. - Каяо?
- нарешті, нарешті. — дівчина бігла сходами на зустріч чоловікові, а дійшовши до нього міцно обійняла, не припиняючи посміхатися.
- куди ти..ай, ніби мене не було кілька століть.
- мені вистачило кількох днів. З тобою все добре?
- так, все в порядку, тільки не мовчи.
- не мовчати?
- не мовчи. Тиша зводить мене з розуму.
- не буду. — притислась до дракона ще сильніше. - у мене дуже багато запитань до тебе, але спочатку хочу аби ти відпочив.
- буду відповідати на них відпочиваючи.
- гаразд, тоді почнімо. — відійшла від чоловіка, після чого він ліг на диван, а дівчина сіла поруч.
- як давно ти знаєш Тай Мона?
- ти глянь. Чого питаєш про нього? Ще на початку тижня ти була готова його розірвати, як тільки він зайшов в цей дім.—поклав ноги на коліна Каяо.
- просто цікаво. Я розмовляла з ним, поки сиділа під залою.
- і що ти там забула?
- тебе. Так відповідь буде?
- божевільна. Я знаю Тай Мона дуже давно, ми були друзями, іноді він навідувався на гору і намагався попередити мене про вибрики своєї матері. Коли його батько і сестра загинули, він почав приходити частіше і ми багато розмовляли. Потім я від всіх відмовився, Тай Мон не був винятком.
- тобі б хотілося повернути все назад?
- назад? Ні, нізащо.
- так я тобі й повірила. Наступне питання.
- чого раптом у тебе виникло так багато питань?
- тебе майже тиждень не було. Чому ти вбив того лікаря?
- а це вже хороше питання. Той ідіот був не лише другом Бо А, він був її коханцем. Вона кілька років зраджує Лу Хону, так само як і він їй з її ж подружкою. Щаслива сім’я, правда?
- серйозно? Я завжди знала, що та погань не така вже й хороша. — сперлась на спинку дивану, тримаючи руки на ногах Сеїджі.
- вона втратила не лише друга. Бо А любила того лікаря, бо він розумів її краще ніж Хон. Спочатку він, потім батьки, подруга, донька, після вона має взнати, що її чоловік не такий вже ідеальний та люблячий, яким здається, а він дізнається, що його дружина не така вже й помішана на ньому, як п’ятсот років тому. Пора готуватися до сюрпризу.