Наступного ранку Бо А зателефонували.
- яка взагалі година? — жінка потерла очі, дивлячись на екран телефону. - оу ва..так?
- Бо А..—з того боку чувся заплаканий голос молодої дівчини.
- Вон Кі, що трапилося?
- мій брат, він..він скоїв самогубство, на роботі..в своєму кабінеті.
- коли..?
- вночі. Він не повернувся додому, вранці його знайшла колега..приїдь будь ласка, треба твоя допомога з організацією похорону та кількома питаннями на роботі.
В той самий час в будинку Сеїджі.
- ти сьогодні в доброму гуморі?
- сьогодні погода чудова, хіба ні?
- вперше бачу аби ти радів погоді.
Сеїджі усміхнувся, не зводячи очей з Каяо.
- бо це дуже по-людськи?
- саме так, а ти це ненавидиш.
- ти знаєш мене краще за інших.
В двері постукали, відволікаючи від розмови.
- кого там принесло..—брюнетка встала з-за столу за лічені секунди вже стоячи перед вхідними дверима.
- хто ти такий?—мовила до молодого хлопчини, який привітно усміхнувся.
- вітаю. Мені потрібен Рюу Сеїджі.
- нема тут такого, ти дверима помилився.
- думаю це неможливо, двері тут лише одні, мить тому я чув його голос який, до речі, лунав саме з цього будинку.
- йди звідси..
- Каяо, пусти його в дім.
Почувши голос дракона молодик ще ширше посміхнувся, чекаючи на подальші дії брюнетки.
- сьогодні твій щасливий день, як тебе там, та не важливо, заходь. — повернулась, йдучи до Сеїджі.
- я б спитав, який біс тебе сюди відправив, але ми обоє знаємо відповідь, адже так, Тай Мон?
- так, Рюу Сеїджі, нам обом відома відповідь. — Тай Мон зупинився біля столу, за яким сидів чоловік. - давно не бачилися, проте я ніколи не мав сумніву, що побачу тебе принаймні ще раз.
- так, давно, з жесту доброї волі твоєї матері.
- так, так, пауза, брейк. — Каяо стала перед Моном. - це син тієї відьми, яка тебе кинула і не допомогла з датою…
- далі не обов’язково продовжувати. — Тай досі усміхався, зберігаючи звичну для себе холоднокровність і стриманість, а Сеїджі кивнув на слова дівчини, піднявшись з крісла.
- Сеїджі, я тут за наказом своєї матері, вартової межі. Ти маєш з’явитися до неї і понести покарання за те, що минулої ночі з твоєї вини загинула людина.
- що ти несеш?
- наш друг розуміє, що я маю на увазі.
- Каяо, не втручайся в цю справу.
- кого ти вже вбив? — знову озирнулась на молодика. - і яке покарання? Що з ним зроблять?
- покарання оголосить вартова, я маю лише супроводити Сеїджі до межі.
- що ж, не будемо змушувати вартову чекати.
- ти правда підеш?
- так, чом би й ні? Я не бачив тітоньку п’ятсот років.
- я з тобою.
- ні, не втручайся в цю справу.
- Сеїджі..
- більше нічого не кажи і повертайся до своїх справ. Тай Мон, дай мені кілька хвилин, не піду в такому вигляді до такого місця.
- так, жодних проблем, я почекаю на тебе тут.
- чекай, чекай. — перевів погляд на, знервовану і дещо розгублену, Каяо. - не роби своє личко таким зажуреним, ніби на смерть мене відправляєш. — усміхнувся і неспішно пішов до своєї кімнати. Тай Мон з цікавістю спостерігав за Каяо і Сеїджі, аналізуючи побачене і почуте.
- Рюу вирішив відкрити своє серце ще комусь?
- що ти там сказав?
- ви мене чітко почули, Каяо.
- твоя ідіотська посмішка мене дратує.
- ця злість і грубість вам до лиця, щоправда десь там всередині ви таки ніжна і потребуюча любові дівчина. Змусили мене задуматися, чому така, як ви, поруч з таким, як Сеїджі.
- між нами нічого немає, і ти поганого його знаєш. — зробила крок до Мона, вдивляючись в його обличчя. - ще раз спробуй сказати щось схоже.
- дозволю собі посперечатися на рахунок того, що я погано знаю Сеїджі. — посмішка з молодого обличчя ніяк не зникала, що виводило Каяо з рівноваги.
- тобі смішно?
- досить вам, як діти. — Сеїджі, одягнувши червоний костюм, повернувся до вітальні. - пішли вже.
- пообіцяй повернутися додому до кінця цього дня.
- я не даю таких дрібних обіцянок. — ледь помітно посміхнувся, прямуючи до дверей.
- було цікаво побачити вас, Каяо, на все добре.
- сподіваюсь більше не побачимось, телепню.
Дорогою до межі Сеїджі ігнорував всі питання Тай Мона.
П’ятсот років потому дракон знову повернувся в місце, де він вперше і востаннє дозволив собі принижуватися і про щось просити. Зайшовши до приміщення він нічого не відчув, всередині була та сама порожнеча та бажання мститися, як і всі п’ятсот років до цього дня.
Вартова межі стояла обличчям до вікна, тримаючи руки за спиною.
- останнє місце, в яке я б хотів повернутися. — Сеїджі хмивнув, сівши на дивані й поклавши ногу на ногу.
- Тай Мон, залиш нас на одинці.
- сподіваюсь ще побачимось, Сеїджі. — хлопець кивнув, виконуючи наказ матері.
- ти вбив людину, знаєш, що це означає?
- що ти читатимеш свої дибільні нотації і придумаєш мені дибільне покарання, яке, щоб ти знала, ніяк мене не зупинить і не змусить змінити своєї думки та планів.
Вартова усміхнулась, обернувшись до дракона.
- ти не змінився, хіба тільки став нахабнішим.
- а ти так і лишилась без сердечним старим стерво. Досі так само нехтуєш Тай Моном, як слугою.
- щось в світі має залишатися сталим, для підтримання балансу і рівноваги.
- і всяка така інша маячня в твоєму старечому і маразматичному репертуарі. Чого кликала?
- тебе чекає покарання, вбивати людей за бажанням чи від того, що тобі нудно, не можна.
- плювати я на це хотів. Яке покарання?
- пекло, ти підеш до пекла німих на десять років. Там плин часу інший, тут пройде всього кілька днів, але для тебе вони будуть здаватися нескінченними.
Сеїджі трохи по мовчав, ледь-ледь зажмурившись, ніби вивчаючи, дивлячись на вартову.
- могло бути гірше, давай вже, відчиняй свої двері. — відвернувся від жінки і встав.
- так само кудись квапишся. — клацнула пальцями, після чого одні з дверей приміщення відчинилися.
- колись в одні з цих дверей зайдеш і ти, тітонько. — Сеїджі не став чекати на відповідь вартової, бажання гаяти час на суперечки чи повчальні фрази також не виникало, тому він зайшов в двері, які одразу зачинилися, лишаючи його без виходу з пекла, яке було по особливому страшним для дракона, адже було схожим на його в’язницю.
Ввечері до межі прийшла Каяо, вже з вулиці викрикуючи ім’я вартової.
- стара почваро, куди ти його відправила? — зайшла до кабінету, блискавично опинившись біля столу жінки, по якому й вдарила долонями.
- а ти теж туди хочеш? — жінка відклала папери.
- не жартуй і скажи мені, де Сеїджі.
- як ти смієш говорити зі мною в такому тоні?
- котись до біса зі своєю посадою, роби що хочеш, тільки не займай Рюу, ти достатньо наробила.
- що ти можеш знати? З’явилася в його житті нічого не знаючи, чого він сидів на дні того колодязя.
- я все знаю, він покликав мене не просто так.
- покликав? Якою нікчемною ти стала. Вважаєш себе особливою? Сеїджі покликав тебе до того колодязя, аби ти допомогла йому звідти вибратися. Коли випаде нагода чи ти просто перестанеш бути корисною–він відбере твоє життя.
- може я й нікчема, але ніколи не залишу і не відвернусь від того, хто став мені сім’єю, чого не скажу про тебе.
- я виховувала Сеїджі, як власного сина і була поруч до тих пір, поки він не став відповідальним за гору Кадо.
- а потім покинула його і допомогла тим клятим виродкам вбити його сестру.
- мовчи. — вартова різко піднялась і вхопила Каяо за шию. - знаєш лише сльозливу частину історії з розповідей Сеїджі? Восени 1523 року він збожеволів, забув про свої обов’язки і став найбільшим страхом близьких до гори сіл. Сеїджі перетворив світ смертних на пекло, і знаєш, вогонь там не найстрашніше. Він вбивав всіх, без винятку. Спалював будинки, вирізав цілі сім’ї. Коли хтось ступав на гору–там і залишався, Сеїджі жорстоко вбивав невинну людину. Знаєш скільки душ він загубив? Ти навіть гадки про це не маєш. Він ходив серед народу заражаючи всіх чумою, від якої згодом померли тисячі мешканців околиць Кадо.
Каяо вхопилась за руку вартової, трохи хрипло мовлячи:
- чому ти..жодного разу не обмовилась про причину, яка стала початком його…божевілля?
- його божевіллю немає виправдання.
- як і твоїм..вчинкам.
1523рік. Гора Кадо.
- Суйон, досить тобі ховатися, я приніс дещо.
Сеїджі підійшов до дерева, під яким завжди проводив час зі своєю сестрою, вчив її писати, читати, захищати себе і просто слухав, як та з захопленням про щось розповідала, ділилась успіхами і плакала в моменти розчарування та образи.
- Суйон, якщо зараз не прийдеш, я сам все з’їм і тобі нічого не дістанеться. — оглянувся
- де її носить..
- вона не прийде. — Бо А піднялася на гору, з відстані дивлячись на Сеїджі.
- Суйон пішла до людей? — дракон обернувся на голос подруги, яка усміхалася, не намагаючись сховати свої закривавлені руки.
- Бо А, що з тобою трапилося? Ти поранена?
- про мене хвилюватися не треба. Твоя Суйон не в людей, вона з того боку гори.
- чому твої руки закривавлені?
- краще розповім тобі одну історію. — підійшла до Сеїджі - про долю дитини дракона і фенікса, може тобі когось нагадає. Колись одна, важлива для надприродного, жінка-фенікс злигалась з драконом, який задурив їй голову, а потім покинув з дитям в лоні. Народження такої почвари принесло б багато проблем і смертей для народу, серед якого вона народиться, тому кращим з варіантів було позбутися цього, але та жінка була надто доброю, тому залишила прокляття в своєму животі. Вона народила дівчинку, гібрида фенікса й дракона, сила якої з роками мала тільки рости, а досягнувши вісімнадцяти років перейти всі межі і стати безконтрольною, що не могло нести за собою чогось хорошого. Згодом народ дізнався про те, що народилося й жило поруч з ними, тому жінці довелося тікати, та втекти вона б не змогла..тому вирішила принести своє дитя на гору Кадо, бог якої був сином того дракона, котрий скористався її почуттями і зник. Жінка мала надто м’яке серце, вже встигла полюбити ту дитину, тому залишала її на горі з надією, що дракон буде добрішим за батька та зможе захистити її дитину від розлюченого народу й примх вартових меж. Вона тікала, але поза горою була вбита злими селянами. Дракон почув плач дитини змішаний з криками людей по інший бік гори, які не знайшли втілення прокляття, але йти на гору не наважувалися. Жінка залишила лист поруч з гібридом, в якому пояснила причину свого вчинку і благала подбати про дівчинку, яка була його сестрою, а ім’я її було Суйон. Дракон не зміг позбутися своєї сестри і залишив з собою на горі. Він вчив її всьому, що знав сам. Вони ділили на двох всю їжу, веселощі, печалі. Коли вона хворіла, гірський бог докладав всіх зусиль аби вилікувати її. Так те дитя росло і ставало сильнішим. Коли Суйон виповнилося сімнадцять–вартові занервували, бо чули її силу і боялися того, що втратять контроль над ситуацією. Дракон знав, що його сестра небезпечна і з роками може принести біди та хаос, проте завжди лишався на її боці і боровся за шанс на життя для того нещастя. Одного дня вартова покликала до себе принцесу та її вірного охоронця. Вона розповіла про небезпеку, яка ховається за милим обличчям доньки фенікса й дракона, сказала, що чекатиме на народ принцеси, тому та вирішила покласти край існування помилки і захистити себе та своїх людей. Вона та її охоронець прийшли на гору, дочекавшись моменту, коли бога там не буде, і ранили його сестру мечем, котрий вбивав сутність фенікса в одному тілі і переносив її в інше, даючи новому власникові безсмертя. — Бо А замовкла, а секунду по тому зайшлась сміхом, прикриваючи рот кривавою рукою. - Сеїджі, ти маєш придумати кінець для цієї історії.
Фрукти впали з рук гірського дракона, а в його очах промайнув страх та злість.
- якщо вона хоч трохи постраждала, клянусь, я перетворю твоє життя на пекло. — Сеїджі кинувся до іншого боку своєї гори, лишаючи Бо А позаду.
З іншого боку на нього чекав Лу Хон, присівши над ледь притомним, закривавленим і замученим тілом Суйон.
- змушуєш сестру довго чекати на себе, вона майже покинула нас..як шкода — засміявся, піднявшись на ноги. Рюу сів на землю поруч з Суйон, кладучи її голову на свої коліна.
- не заплющуй очі, чуєш мене? Я обов’язково щось вигадаю, з тобою все буде добре.
- дурень..я давно не мала дитина і розумію, коли приходить…кінець. — Суйон посміхнулася, а її щоками котилися сльози.
- ти ще зможеш жити, як дракон. — чоловік витер сльози з щік сестри, ледь стримуючи свої власні.
- я не можу…жити з однією половиною..ти ж знаєш, що це не можливо…— взялась за руку брата, продовжуючи усміхатися крізь сльози. - я рада..що моїм братом був саме ти. Сеїджі…
- нічого не хочу чути, не витрачай сили, я знаю, що тобі боляче.
Здалеку чувся звук грому, було зрозуміло, що наближається гроза.
- Сеїджі..давай зустрінемося знову…за інших обставин…коли ти навчишся обирати собі за друзів хороших..людей, а не покидьків.
- пообіцяй повернутися, я завжди чекатиму на тебе.
- я повернусь.. — очі Суйон повільно заплющились, а серце зупинилося.
- так зворушливо, я ледь не заплакав, серйозно. — Лу Хон подивився на небо, яке затягли чорні хмари, сховавши за собою сонце, а Сеїджі опустив голову, сидячи мовчки та ігноруючи слова Лу Хона.
- якщо спробуєш мститися і якось захочеш нашкодити Бо А–я тебе вб’ю.
- проста людина, яка на побігеньках в принцеси погрожує гірському драконові? — Сеїджі піднявся, відійшов від тіла сестри й подивився на Хона, проте його погляд більше не можна було назвати людським.
Яскраві жовті, схожі на зміїні, очі палали від злості, яка от-от мала вирватися зсередини, знищуючи все, що трапиться дорогою.
- я не бажаю дивитися на твої надприродні вистави і слухати порожні погрози.
- я змушу тебе дивитися на них і все слухати. — тіло Сеїджі почало змінюватися, вкриваючись лускою, а ще через хвилину від людської подоби не лишилося сліду. Над горою Кадо піднявся великий, чорний дракон, розмах крил якого відкидав хвилю, котра не лишала можливості встояти на ногах, а його ревкіт змушував закривати вуха й вкривав тіло мурахами.
Наш час.
- та саме ти покинула..його в тому колодязі після того, як забрала в нього..сестру руками Бо А та Лу Хона.
Вартова відкинула Каяо на підлогу.
- того дня він спалив ціле село. Життя одного гібрида не порівнюється з сотнями інших.
- якби ти лишила його та Суйон в спокою, ті люди лишилися б живими. — Каяо важко вдихнула, тримаючись за шию.
- скажеш ще слово і я тебе вб’ю прямо тут.
Брюнетка усміхнулась і піднялась з підлоги, злісно дивлячись на вартову.
- Сеїджі якось казав, що правда гірше гострого меча.