- чому саме лікарня? Дивно усвідомлювати, що така нечисть раптом захотіла грати в добродійку.
- в цьому часі вона робить вигляд хорошої і доброї доньки науковців. Мабуть думає, що так до пекла не потрапить чи принаймні матиме трохи захисту і прощення.
- захист і прощення?—чоловік постукував пальцями по своїй нозі. - вона не отримає ні захисту, ні прощення. Їй ніхто і ніщо не допоможе, я подбаю про це.
- знаю, щасливе життя підходить до завершення.—помовчала, перевівши погляд на Сеїджі. - як я й казала дорогою сюди, в Бо А є батьки, кілька друзів серед смертних, і вона в стосунках з Лу Хоном, у них є донька.
- батьки і Лу Хон?
- так. Він теж досі існує. Батьки живуть всі ці століття завдяки її зусиллям. Бо А грається з їхніми спогадами, продовжує життя і вони думають, що нічого не змінюється, не пам’ятають свого минулого.
- вона дуже сильно їх цінує, раз тягне за собою п’ятсот років.—усміхнувся, трохи задумавшись продовжив. - що на рахунок Лу?
- вони побрались кілька років тому. Він має невеликий бізнес і досить важлива особа в вищому середовищі смертних.
- комусь все, а комусь нічого. — хмикнув, відвернувши погляд від стін лікарні.
- поїхали.
- куди?
- хочу випити.
- отже знайомство з сучасними розвагами.
Того ж вечора.
- мене не покидає дивне відчуття, ще й сон наснився. — жінка відклала сумку, знімаючи взуття.
- що тобі наснилося? З чим пов’язане твоє відчуття?—трохи вищий чоловік зайшов слідом.
- скоро щось станеться та я не знаю, що саме. Мене дратує коли ситуація поза моїм контролем.
- Бо А, не забувай про свою роботу, вона відбирає сили і ти дуже дратівлива, може в ній вся справа?
- милий, тут щось інше. Я відчуваю, що скоро щось має трапитися..мені сниться дракон.
- дракон..ти хочеш сказати?
- я ні з ким не сплутаю його жовті очі.
- але хіба ти його не приспала? Чому б він мав прокинутися саме зараз?
- не знаю, не знаю, мене так лякає думка про повернення Сеїджі після всього, що було минулого разу.
- так, з опалу він наговорив зайвого, його слова тебе зачепили, але я впевнений, що зараз він на дні того холодного і темного колодязя, де ти й лишила його п’ятсот років тому. — Лу Хон усміхнувся і підійшов до дружини, проводячи кінчиками пальців по її щоці.
- навіть якщо він повернеться–я відправлю назад. Якась тінь минулого не затьмарить нашого щастя.
- я б дуже хотіла, аби все було так просто. — помовчала, подумки повертаючись в минуле.
1523 рік. Гора Кадо.
- подивись на себе, такий жалюгідний. Кому ти був потрібен? Люди тебе бояться і оминають твою гору, як щось жахливе. Ти все втратив, Сеїджі, сам самісінький, несеш лише зло і смерть. Народові буде краще без тебе.
- і що ти зробиш? — очі, як і серце гірського дракона, палали. - хіба не зробила вже все, що могла?
- цього не достатньо. Мій народ має жити в спокої, без страху, а поки ти тут, це не можливо.
- я не піду, як би ти не просила, Бо А, та гору я не залишу. Твоєму народові, як і тобі, доведеться засинати і прокидатися з страхом, завжди думаючи, що я зроблю сьогодні.
- Рюу Сеїджі, ти забуваєшся. Божок, як ти, не стане нам на заваді. — поруч з Бо А став Лу Хон, націлюючись луком в Сеїджі.
- гадаєш, це мене вб’є? — чоловік усміхнувся, злісно дивлячись на, колись, своїх друзів.
- просто стріла звичайно ж ні, та й ми не збираємося тебе вбивати.
Наш час.
- з чого будеш розпочинати?—Каяо відклала стакан на барну стійку, спираючись на свою руку.
- саме думаю, хто перший отримає мій сюрприз.
- хочеш подовжити задоволення чи всіх відразу?
- ні, ні, нема куди квапитися, відплата..— покрутив стакан і відклав поруч з стаканом Каяо, переводячи на неї погляд. - має бути за кожен день, який я провів в тому колодязі. — посміхнувся, так само спершись на свою руку.
- про що ти зараз думаєш, Каяо?
- чому не змогла зробити цього раніше. — видихнула. - чому не виходило повернути тебе раніше.
- магія принцеси була сильною, лише з часом ослабла. Та чи вистачить принцесі магії, аби захистити тих, кого вона так старанно оберігає?—кілька пляшок за спиною бармена розлетілися на друзки. - чи все ж їй забракне сил?