- ви знаєте нашу доньку?
- ми знайомі значно ближче, ніж ви можете собі уявити.
- це..цікаво. Я думала, що ми з чоловіком знаємо всіх друзів нашої дівчинки.
- здається ви сприймали бажане за дійсність.—брюнет усміхнувся, закинувши голову назад.
- дозвольте спитати, чому ви тут?—жінка, років сорока п’яти, трохи занепокоєно мовила до хлопця.
- з сюрпризом, схоже вас не попередили.
- сюрпризом?—трохи старший за жінку чоловік подивився в тому ж напрямку, що й дружина, ніби зачаровано спостерігаючи за кожним рухом брюнета.
- не відчуваю довіри між вами і Бо А.— перевів погляд на подружжя, діставши телефон й лишивши привітність позаду.
- повернемось до сюрпризу. — через кілька секунд на дзвінок відповіли.
- так? З ким я розмовляю?
- не впізнаєш?—посміхнувся, а голос з того боку різко змінився.
- що ти…як?
- так швидко пристосувався до сучасних технологій чи прокинувся? Дуже добре, пробудження було таким довгоочікуваним. Знаєш, я так довго чекав зустрічі з тобою, з твоїми рідними.—перевів погляд на подружжя. - ну, чого ви? Передайте донці вітання.
- сволота, не смій їх чіпати, я…
- що ти? Твій час спливає, Бо А, а я попереджав, казав, що повернусь і тоді тебе нічого не врятує. Я обіцяв знищити все, що має для тебе ціну, обіцяв вбити кожного, хто тобі не байдужий. Хіба тобі не знати, що я дотримую слова і немає значення, скільки часу минуло? Мені набридло розмовляти, хочу померти.—жодних слів чи пояснень, гість скинув дзвінок, а чоловік та жінка встали з своїх місць, з затьмареним поглядом йдучи на кухню, згодом вмикаючи газову плиту.
- був радий побачитись, передам Бо А про вашу раптову кончину. Думаю це засмутить вашу донечку достатньо сильно.— Сеїджі встав з крісла, поправляючи свій чорний піджак. - зустрінемось в пеклі, батьки клятої гадюки.—усміхнувшись, вийшов на вулицю. - три, дві..—ще крок, Сеїджі підійшов до свого авто, клацнувши пальцями. - бум. — дім, колись щасливої, родини Шін злетів в повітря, змінюючи спокійну атмосферу тихого району на хаос.
- ти мала достатньо часу аби подбати про них, Бо А, але схоже тебе більше приваблювала думка, що я не прокинусь. — брюнет сів в авто, залишаючи позаду один з етапів плану, на втілення якого він чекав століттями.
За тиждень до цього дня.
- з поверненням. Це зайняло менше часу, ніж я уявляла.
- п’ятсот років для тебе жарт?—чоловік, за людськими мірками, років тридцяти, повернувся до молодої брюнетки, хитро посміхаючись.
- достатньо часу аби скучити і ще сильніше зненавидіти твоє «снодійне». — усміхнулася, склавши руки на грудях.
- я не хочу марнувати жодної хвилини, Каяо. — підійшов до скляного столика в центрі вітальні, на якому стояло кілька пляшок віскі. - мені треба багато наздогнати. — взяв одну пляшку. - знати все. Де вона працює, що робить у вільний час, з ким зустрічається…що ще зараз роблять сучасні люди? — трохи янтарної рідини розлилося кришталевим стаканом.
- ходять в клуби, ресторани, мають якесь дурнувате хобі, ходять до кінотеатрів, театрів, їздять закордон. — Каяо посміхнулася, дивлячись на зосереджене і водночас здивоване обличчя Сеїджі. - розслабся, я все покажу.
- сказала б це одразу. — сів на диван, роблячи ковток віскі. - це мені подобається. — на обличчі з’явилася розслаблена посмішка. Дівчина обійшла диван і стала навпроти брюнета.
- тобі багато чого сподобається, тільки не сиди на одному місці, треба наздогнати п’ятсот років цілковитої темряви. — Сеїджі зробив ще один ковток, прикривши очі.
- чого ми чекаємо?
- нарешті впізнаю тебе. — Каяо забрала стакан з рук чоловіка, після чого потягнула за собою до виходу з будинку.
- щоб було легше жити тобі треба навчитися водити авто, користуватися телефоном, відкрити рахунок в банку, і..попрацювати над гардеробом. Визнаю, ти гарний, одягаєшся непогано, але від сучасної моди не тямиш.
- я тобі зараз..—брюнет вийшов на вулицю, зупинився поруч з авто і на слова дівчини закотив очі.
- ха, як мені цього не вистачало. — сіла за кермо, не припиняючи посміхатися.
- ти чого це так радієш?—Сеїджі сів в авто, оглядаючись, а потім дивлячись на брюнетку.
- що за питання? Мені достатньо твого повернення і передчуття того хаосу, який ти за собою принесеш в цей світ. —хмикнула, трохи злісно переводячи погляд на дорогу. - вони заслуговують на все, що ти їм даси, без сумніву.
Слова Каяо змушували Сеїджі усміхатися.
- ти досі така лиха. Куди ми їдемо?
- мені це ніколи не заважало. За телефоном, потім покажу, де зараз твоя пташка.
- пташці пора до клітки.