«Уявіть собі, як воно - задушити когось власноруч. Це дуже особисте. Близький контакт. Шкіра до шкіри. Плоть жертви у вас під руками. Ви стискаєте горло й відчуваєте, як життя вичавлюється з нього.»
Тесс Ґеррітсен «Асистент»
Шия Анни Лектер відволікала.
Вітторія Ґрем невдоволено похитала головою, намагаючись зосередитися на трупові, що лежав навпроти. Поруч спинилась Анна. Елегантна, як завжди, у стильному брючному костюмі в смужку, вона наче навмисне схилила голову вбік і зацікавлено розглядала місце злочину. Верхній ґудзик білої сорочки не застібнутий. Мовби докторка знала, що Вітторія буде дивитися саме на шию, прикрашену ледь помітним, проте безсумнівно дорогим ланцюжком.
Та звісно ж, Лектер знала. Вітторія не раз натякала, що бажала б задушити її. Такі розмови зазвичай приводили до вельми неочікуваних кінцівок. Наприклад, одного разу Анна зауважила, що Вітторія таким чином інтерпретує власне сексуальне бажання бути разом з психіатринею. Вітторія ніколи не розглядала намір убити Анну з такої точки зору, адже досі вважала, що просто хоче покінчити з серійною убивцею…
- Вітторіє, що скажеш? - Ґрем здригнулась, усвідомивши, що поруч завмер Джек Кроуфорд. Керівник поведінкового відділу ФБР завмер зі схрещеними на грудях руками, очікуючи вердикту профайлерки.
- Як на мене, типове пограбування, - озвався з глибини дому Зеллер, котрий збирав докази. У просторій світлій вітальні все було перевернуте догори дном, а труп жінки у доволі комічній позі ніби довершував картину хаосу. - Убивця заліз до будинку, а жінка невчасно повернулася додому. Або не розрахував час і подумав, що її нема вдома…
- Ні, - коротко заперечила Вітторія. Тепер погляди присутніх були звернені до неї. Профайлерка майже фізично відчувала зацікавлений хижий погляд Анни на собі. Погляд, що проникав під шкіру і руйнував усі її захисні бар’єри свідомості. Докторка Лектер бачила Вітторію такою, якою її не бачив ніхто. Чомусь профайлерка вважала це інтимним і була не проти.
Може, Ґрем насправді хотіла, щоб Анна розкрила її таємниці, щоб знала про неї те, чого сама Вітторія про себе не знає?
Варто зосередитися на вбивстві. Вона надто довго мовчить.
- Це не пограбування, - розвинула свою думку Ґрем. - Вбивця хотів заплутати слідство. Все це — імітація, дешеві декорації, під якими криється справжній злочин.
Профайлерка схилилася над убитою. Не помітивши крові, відгорнула довге чорне волосся. “Жертва дбайливо доглядала за волоссям”, - промайнула думка. - “Воно гладеньке, текуче й приємне на дотик. Ця жінка любила дбати про себе.”
На шиї Вітторія помітила синюшні сліди пальців. Її задушили. Швидше за все, убивця був у рукавичках. Коли душив жінку, то знаходився не позаду, а навпроти. Хотів бачити останні миті життя жертви. Хотів насолоджуватися владою над нею і її тілом. Можливо, кілька разів він послаблював хватку, щоб побачити, як жінка хапає ротом повітря. Потім знову стискав тендітну шию, хоч і робив це повільно, майже з любов’ю. Його збуджували передсмертні хрипи і широко розкриті від жаху очі. Ґрем поклала руку на холодну шкіру трупа й ніби сама бачила все це. Ніби душила жінку. Та на місці убитої була Анна Лектер. І вона казала:
- Зроби це, Вітторіє, якщо тобі це потрібно.
“Все, що мені потрібно — це ви, докторко”, - подумала Ґрем, різко піднявшись. В очах на мить потемніло. Картини вбивства досі були надто яскравими.
- Злочинець або знав жертву, або довгий час за нею стежив, - повідомила Вітторія. - Він задушив жертву, бо любить відчувати себе володарем людських життів. Ця мить, коли він всемогутній і від нього залежить життя, для нього наче наркотик. А щоб ще більше контролювати ситуацію, він душив цю жінку руками.
- Доволі інтимний спосіб убивства, - озвалась Анна, підійшовши ближче. Вітторія вловила ненав’язливий аромат її парфумів. Як же чуттєво… - Гадаю, вбивця заодно задовольняв і власні сексуальні бажання.
Докторка говорила до Джека, проте зверталася до Вітторії.
- Але він її не ґвалтував, - заперечила Ґрем, не бажаючи визнавати правоту Анни. Лектер ніби чекала на цю репліку, бо мовила:
- Не завжди сексуальне бажання означає сам секс. Як бачиш, дотиків до шиї жертви йому вистачило. Може, він спочатку не хотів убивати. Та вигляд безпомічної жінки, яка задихалася під ним, зірвав маску самоконтролю. Йому це сподобалося.
Вітторія усвідомила, що ледь не облизнула губи. Зараз голос Анни був надивовижу звабливим.
- Як нам його знайти? - Джек не помічав напруги, що виникла між Вітторією й Анною.
Ґрем похмуро глянула на чоловіка.
- Як вже сказала докторка Лектер, злочинцю сподобалося вбивати, - сказала жінка, ховаючи руки до кишень. - А це означає, що скоро він зробить це знову.
*****
- Що ти думаєш про це вбивство? - спитала Анна, коли вони з Вітторією сиділи у кабінеті Лектер. Докторка зняла піджак, і профайлерка відверто витріщалася на її блузку вільного крою з рукавами, що закінчувалися трохи нижче ліктя. У докторки були витончені зап’ястя з помітними венами. Звісно, адже цими руками Анна могла задушити людину так само легко, як і приготувати фірмову страву чи з особливою ніжністю гладити підборіддя профайлерки.
- Це був особливий вид близькості, - зізналася Вітторія. - Принаймні, для вбивці.
- Він не використовував ніяких знарядь, окрім своїх рук, - докинула докторка. Вона встала й підійшла до шафки з вином. - Не відмовишся від Шато Сан-Емільйон? Приємне на смак з легким ароматом.
- Сподіваюся, там не опиняться якісь психотропні речовини, - озвалась Вітторія, нагадуючи докторці про те, що вона зробила з профайлеркою. Лектер не прокоментувала шпильку. Ввічливо всміхнулася, наливаючи терпкий напій рубінового кольору в два келихи. Подала один Вітторії. А Ґрем продовжила: - Вбивця не використовував знарядь убивства, бо він впевнений у власній силі. Знає, що легко може вичавити життя з тіла жертви.
Жінки помовчали. Дивилися одна на одну, смакуючи вино. Анна ніби кидала виклик Вітторії лукавим поглядом з-під довгих густих вій.
- Коли ти уявляла сцену вбивства, то бачила жертву? Чи когось іншого? - запитала докторка.
“Вона знає”, - здогадалася Ґрем, відчуваючи незбагненне задоволення від того, що Анна так глибоко розуміє її.
- Іди до мене, Анно, - майже наказала Вітторія. Вона не знала, чому це сказала. Певно, стало цікаво, чи підкориться докторка. Лектер нікому не дозволяла домінувати над собою.
Проте жінка відставила келих, підійшла до Вітторії й схилилася над нею. Біляве волосся ледь відчутно лоскотало щоку профайлерки. Ґрем підняла голову. Тінь Анни падала на неї, наче ховала від усього світу.
Якби Люцифер мав жіночу подобу, то був би Анною - небезпечною, владною аристократкою з бездоганним смаком і стилем.
- Я справді бачила, як душила тебе, - зізналася Вітторія, не відводячи погляду від чорних очей Лектер. - Мені хотілося б торкнутися до тебе.
- Ти можеш робити все, що захочеш, Вітторіє, - голос докторки знизився до м’якого напівшепоту. - Не бійся мене. Я більше не стану тобі шкодити.
- Як і я, - профайлерка погладила шию Анни пучками пальців. Проводячи лінії на теплій шкірі, піднялася до підборіддя. Зараз вона відчувала майже те ж саме, що й убивця, і не соромилася своїх почуттів. Нехай їхні з Анною стосунки дивні, лише завдяки докторці Ґрем віднедавна відчула себе живою. - Ми говорили про вбивство.
- Ми можемо говорити й зараз, - обличчя Анни було навпроти обличчя Вітторії. Розстібнутий верхній ґудзик оголював частину декольте — зовсім невелику, аби дати простір уяві доповнити те, що сховане за тканиною блузки.
- Не про вбивство, - заперечила Ґрем, потягнувши Анну на себе. І знову докторка дозволила їй таке зухвальство. Вона опинилася на колінах профайлерки. - Ти любиш, коли до тебе торкаються?
- Бажано, аби не душили, - іронічно зауважила Лектер. Її короткі нігті з французьким манікюром ніжно дряпали підборіддя Вітторії. - Хоча, можливо, я б дозволила тобі задушити мене.
Вітторія притягнула Анну до себе. Вони майже торкалися губами. Руки Ґрем тримали докторку за талію, долоні Лектер лежали на плечах профайлерки. Перш, ніж поцілувати правильні тонкі губи, Вітторія загадково мовила:
- Я над цим подумаю.