Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Герміона притискає коліна до грудей, кладучи на них голову. Пенсі довго затягується цигаркою. В цю мить між ними нависла мертва тиша.
Пенсі сидить за маленьким столиком на балконі, Герміона — на підлозі, притулившись до стіни.
Небо темне, вкрите безліччю зірок, сади перед ними оповиті темрявою. Повітря дарує відчуття, які не можна віднести до магії. Герміону переповнюють почуття, але її голова занадто каламутна, щоб хоч якось в них розібратися. Одна половина її хоче повернутися всередину і витягнути всіх. Спробувати пояснити красу звичайних речей, але вона точно не знає, що вона має на увазі під цим, або навіть якби вона це пояснила.
— Ти сьогодні тиха, — зауважила Пенсі.
— Це був довгий день.
Пенсі дістає цигарку з рота і простягає Герміоні, вставляючи її між губ дівчині. Ґрейнджер розвертається всім тілом, щоб отримати цигарку. Робить глибокий вдих, так, як Пенсі навчила її. Пенсі киває на знак схвалення:
— Чудово зроблено, Ґрейнджер.
— Я практикувалася, — вона передає сигарету назад.
Пенсі штовхає її ногою:
— Намагаєшся справити на мене враження?
— Нізащо, — відказує Герміона. Хоча насправді саме тому вона практикувалась.
Пенсі нічого не говорить і вирішує ще раз затягнутися. Герміона тягнеться, щоб забрати цигарку назад, і вона легко дістається їй.
— Було б добре, якби Тео дійсно був тут. Він буде таким гордим, що нам нарешті вдалося зіпсувати тебе.
— Та я не зіпсувалася.
— Нікотинова залежність — це перший крок.
— Хто це щось сказав про залежність? — запитала Герміона.
Дим втікає від її губ, коли вона говорить. Пенсі відбирає сигарету назад.
— Достатньо вже для тебе.
Герміона закочує очі.
— Якби я гукнула Тео, він би дав мені ще одну цигарку.
Струшує попіл над парапетом балкона.
— Але ти ж не будеш кликати Тео сюди, чи не так?
— Ні, не буду.
Пенсі окидає її поглядом:
— І чому це так, Герміоно?
З вуст Пенсі ім’я Герміони звучить, як зброя, а з її язика злітають склади, наче отрута. Сьогодні ввечері свіже повітря та вогняне віскі дали Герміоні імунітет.
Вона відповіла:
— Тому що я хочу бути наодинці з тобою.
Вона не першою розриває зоровий контакт. Пенсі кладе залишок цигарки.
— Дійсно? А ти розбещена. Справжня ґрифіндорка ніколи не хотіла би бути в такій тісній близькості зі змією, як я.
Вона схилилася до Герміони, дивлячись на неї зверху вниз.
— Я буду не проти, якщо підійдеш ближче.
Це найсміливіша Герміона, яка коли-небудь була. І зараз вони були близькі до того, щоб визнати те, що фактично було між ними останні тижні.
Напруга. Спалахи. Тихі дотики.
Пенсі посміхається:
— Обережно, Ґрейнджер, змії мають ікла.
Її блиск для губ світиться, а очі блищать, і вона виглядає так добре. Герміона тягнеться до її зап’ястя і шепоче:
— Мені байдуже.
Пенсі дозволяє притягнути себе до землі, і відразу ж вони зближуються. Занадто близько: руки Герміони знаходяться на шиї Пенсі, а дихання Паркінсон сплуталося з її власним.
Герміона десь у глибині відчуває, як їхні друзі просто крізь стіну все ще сміються і танцюють. Напевно, їм цікаво, куди вони з Пенсі поділися.
Але все, про що вона справді може думати, — це про те, наскільки близько до неї Пенсі: її губи, її руки та вся вона.
Паркінсон шепоче:
— Ти впевнена?
І на цей раз вона звучить налякано, невпевнено. Герміона насолоджується тим, що може мати таку силу над настільки впевненою в собі людиною. Вона змушує Пенсі нервувати.
— Я впевнена, — Герміона шепоче у відповідь. Ніколи в житті вона ні в чому не була більш впевнена.
Пенсі, хоч би як вона нервувала, не потребує додаткових підтверджень. З легкою усмішкою, з блиском в очах, вона нахиляється.
Поцілунки Пенсі з Герміоною не схожі ні на що.
Нічого схожого на ті поспішні спроби з Роном на зустрічах старост (спроби, під час яких не розуміла у чому саме суть). І навіть нічого схожого на дослідницькі спроби з Тео, коли вона йому довірилася після того, невдалого досвіду з Роном.
Цілуючи Пенсі, Герміона точно знала, у чому сенс. Вона б ніколи не зупинялася.
Якби вона могла залишитися там, згорнувшись калачиком на підлозі балкона під зірками, вічно цілуючи Пенсі, вона була б вічно щаслива.
За мить Паркінсон трішки відсунулась, а потім притулилась лобом до Ґрейнджер. Якусь мить вони обидві мовчали, розділяючи тяжке дихання під зірками.
— Герміоно, — починає Пенсі м’яко.
Герміона не дозволяє їй продовжити, нахиляючись вперед, щоб знову поцілувати її, заплутавшись руками в її короткому волоссі.
Пенсі переміщається, рука ковзає до талії Ґрейнджер, і та тремтить.
Пенсі знову зупиняється:
— Герміоно, ми повинні зупинитися.
— Чому? — важко не звучати як примхлива дитина.
— Ми повинні зайти всередину. Їм буде цікаво, де ми.
— Нехай дивуються, — Герміона схилилася вперед.
Швидка, як жерех, Пенсі кладе палець на губи Герміони (прим. жерех, або білизна́ звичайна — риба родини коропових) :
— Я не думаю, що у нас є шанс. Вони всі дуже прив’язуються до тебе, знаєш. Вони захочуть, щоб ти була там.
Герміона посміхається:
— А ти прив’язуєшся до мене?
Пенсі цокає язиком:
— Не будемо поспішати, Ґрейнджер, — але вона легко усміхається, визнаючи, що вони поспішили, тим паче цього вечора.
Паркінсон встає, проводить рукою по волоссю й поправляє чубчик. Вона простягає доглянуту руку Герміоні, піднімаючи її з запиленої підлоги.
Герміона поправляє свою сукню (білу, подарунок від Дафни):
— Я маю охайний вигляд?
Пенсі закінчує опускати спідницю назад до належної довжини й відкидає її:
— Ти ідеальна, Ґрейнджер.
Герміона помітно сяє від компліменту, а Пенсі закочує очі:
— Легко догодити?
— Дуже, — Герміона відповіла. — Але ми це вже знали.
Поклавши руки на талію, Пенсі розвертає Герміону, обережно штовхаючи її назад до вечірки. Герміона глузливо стогне, відштовхуючись від тиску.
Щойно вони підійшли до дверей, поза межами очей тих, хто все ще всередині, Пенсі обертає її навколо, ловлячи її в останньому поцілунку.
Потім, не глянувши жодного разу, вона крокує назад до кімнати, Герміона тримається позаду.
Примітка від автора(ки): Лише коротка Пенсміона, одна замальовка — завжди були дещо одержимі ідеєю, що Герміона дружить зі Слизеринцями, тож це народилося з цієї концепції. Сподіваюся, вам сподобалось!