Розділ 6.

 

- так, що це за дитя поруч з тобою?—спитав Нірагі, кладучи на стіл дві пляшки пива.

- якщо вірити словам божества і вірити в те, що говорить Нарі, виходить вона моє спасіння від того, ким я є зараз.

- тобі так набридло бути демоном і користуватися всіма можливостями, які перед тобою відкриті?

- так, адже коли живеш тисячу років, бачиш створення та розпад цілих імперій, бачиш народження нових країн та міст, вкотре намагаєшся знайти ту душу, якій дав обіцянку за життя…—Йону зробив кілька ковтків.

- і ця мотузка заважає дихати, ніби ззаду стоїть кат і знову намагається затягнути її щосили. 

- демон імперії Мун, тепер мені ще цікавіше, що насправді сталося з тобою в той час.—Нірагі постукав пальцями по столі і відпив з пляшки. - що з тобою буде коли руда виконає свою місію?

- ти такий грубий.—демон перевів погляд на жнеця.

- тільки не говори, що тобі це не до вподоби.

- не буду. Коли Нарі розв’яже мотузку, я нарешті перетворюся на попіл, на цьому моє покарання закінчиться.

- тобто, тебе просто не стане і все? 

- саме так.

- чому саме руда може розв’язати мотузку?

- тому що вона особлива, здається тільки вона і бачить ту мотузку.

- вона її точно бачить? Може просто використовує твоє демонічне обличчя і можливості? 

- та ну тебе, з чого раптом тобі так цікаво?

- ну якщо вона справді твоє спасіння, то вона просто позбудеться тебе і дім буде моїм.—Нірагі посміхнувся дивлячись на Йону.

- то тобі треба тільки мій дім? Мені вже шкода душі, які проходять через твою чайну, та тут жодного співчуття не дочекаєшся. 

- коли розлетишся за вітром, тоді можеш зайти в мою чайну і перевірити на собі, заодно відгук залишиш для начальства.—вказав пальцем вгору і зробив кілька ковтків.

- більш ніж на одиницю не чекай.—Йону знову посміхнувся і встав з місця.

- я піду працювати, з появою Нарі геть забув про роботу.

- закохався?

- ні, я дав обіцянку.

- цікаво хто той щасливчик. Може я?

- мрій, я точно не міг закохатися в когось схожого на тебе.

- взаємно, це було б більшим покаранням, ніж життя жнеця.

- вірно мислиш.—хлопець зайшов до своєї кімнати, сідаючи перед екраном монітора і беручись за проект, який йому не вдалося закінчити минулого разу.

Нірагі викинув пляшки і зайшов в свою кімнату, сівши за письмовий стіл, на якому лежало два нові конверти.

- так, подивимося хто і скільки в мене часу.—відкривши один із конвертів Нірагі побачив прізвище та ім’я чоловіка, який має померти через два дні. 

- а тут у нас..—відкрив другий конверт. Червоними чорнилами було написане прізвище та ім’я.

- не може бути.—вскочив з місця і пішов до кімнати Йону.

Постукавши в двері залишився чекати на відповідь.

- заходь.—Йону подивився на двері.

- за правилами я не маю права робити щось подібне, але..та до біса.

Нірагі протягнув Йону другий конверт.

- що це? 

- мені прийшов конверт з датою смерті твоєї рудої.

- жартуєш? Конверт пустий.

- ні, просто ти не бачиш. Там пише Хі Нарі, смерть настане завтра, причина смерті–падіння. Дивись не втрать свій шанс на спасіння, демон.

- дякую, виявляється ти вмієш бути корисним.

- не сильно радій, позбудься своєї мотузки як можна скоріше, адже після спасіння Нарі її рахуватимуть загубленою душею, яку треба повернути на місце задля збереження рівноваги.

- я залишу тобі дім, не хвилюйся. 

- дуже на це сподіваюсь.—Нірагі вийшов з кімнати, повертаючись до себе.

- завтра. І куди ти зібралась лізти? Ай, чому я сподівався на те, що тут все буде гладко і без підстав зверху?—хлопець одягнув пальто і пішов до дверей, відчиняючи їх прямо в місцеву бібліотеку, де часто проводила час після занять Нарі.

- я так і знав, що побачу тебе тут.

- Боже, що ти тут робиш? Я не задмухала сірника, чесно.

- знаю, я сам прийшов.

- оо, так ти сумував?—Нарі посміхнулась і закрила книжку.

- ще чого? Я по справі. Забирай свої книжки і ходімо, треба поговорити.

Дівчина підійшла до Йону і приклала руку до його лоба.

- хм, та наче температури немає. Братику демон, це справді ти?

- мого двійника не існує. Ти йдеш?

- почекай хвильку, візьму необхідне.

Кілька хвилин потому Нарі йшла поруч з Йону по нічній вулиці. Легкий туман оповив будинки та дерева, крізь нього пробивалися приглушені промені місячного світла.

- так про що ти хотів поговорити? 

- буде звучати дивно, проте це правда. Жнець сказав, що завтра ти помреш.

- братику, у вас погані жарти.

- я серйозно, ти помреш від падіння, скоріше всього розіб’єш свою розумну голівоньку.

- ей, не смішно, я не хочу помирати так рано, що ти будеш робити без мене?

- тому і говорю тобі про небезпеку. Посидь завтра вдома, почитай книжки і роби щось спокійне і не пов’язане з висотою.

- я не можу, завтра мій перший робочий день.

- справді?

Дівчина кивнула.

- і куди ти влаштувалась?

- в те кафе, куди ти мене водив.

- я жартома сказав про кафе, коли ти питала пораду, ти буквально прийняла мої слова.

- ну, там справді добре, хазяйка хороша жінка, тому не переживай, нікуди лізти не збираюся.

- і не думай, від тебе залежить і моє життя.

- ай, міг і не нагадувати, я всеодно пам’ятаю.

- молодець, тішить. 

- почекай.—Нарі зупинилась. - тобі сказав жнець? 

- так, в чому справа? 

- ти знаєш жнеця? 

- чому тебе так дивує те, що я знаю таких осіб? 

- мене дивує, що ти досі живий. Ти ж знаєш, якщо жнець тричі промовить твоє ім’я–ти помреш. А, братику, не дивись йому в очі, зачарує ще.

- йому нема до мене діла, так що не зачарує.

- а це прозвучало якось сумно.

- не вигадуй, ходімо, ти там казала щось про перший робочий день, пора спати.

- говориш так, ніби я мале дитя.

Йону усміхнувся.

- ти і є мале дитя.

- ей, та годі тобі. Нічого подібного.

- тримай сірники при собі, якщо почуєш небезпеку то знаєш, що треба зробити.

- гаразд, зразу ж прийдеш мене рятувати?

- в мене немає вибору. Тітка більше не чіпала?

- ні, вона зайнята своїми справами, я приходжу додому вже тоді коли вона спить, а спить вона міцно.

- от і добре, однією проблемою менше. Ми на місці.

- швидко, з тобою ніби час йде по іншому.

- тобі здається. Лягай спати і будь обережна.

- виявляється навіть демони можуть про когось турбуватися.—Нарі посміхнулась і пішла до будинку. - доброї ночі братику демон.—сказала дівчина, стоячи біля дверей.

- доброї ночі.

Наступного дня Йону прокинувся раніше ніж зазвичай, слова Нірагі трохи непокоїли його, адже від цієї дівчини залежало, як швидко закінчиться його покарання.

Трохи зібравшись з думками він пішов вниз.

- кудись зібрався?—спитав Ю Рі, вкладаючи до рук Йону чашку кави.

- ти коли приїхав? 

- кілька хвилин тому, так куди зібрався? 

- в мене справи, дякую за каву.

- він біжить рятувати загублену душу.—з усмішкою сказав Нірагі, зайшовши до будинку.

- загублену..що?

- Ю Рі, не слухай цього телепня,він сам не тямить що говорить.

- сам ти телепень, така твоя вдячність? Міг би і нагодувати.

- прямо з ложечки?—Йону подивився на Нірагі.

- ну спробуй.

- бачу ви знайшли спільну мову.

- так навіщо ти заїхав? 

- а, точно, дідусь просив передати тобі запрошення на його прийом. Сам знаєш, скоро відкриття нового філіалу, але він сказав, якщо ти будеш зайнятий, то він все зрозуміє.

- я геть про це забув, дякую Ю Рі, передай дідусю, що я обов’язково прийду.

- гаразд, дядечку жнець, ви теж можете прийти, тільки не дивіться в очі гостей.

- я прий… що ти сказав?

- що?

Нірагі став поруч з Йону і вони обоє подивились на Ю Рі.

- звідки ти знаєш?

- боже, ви такі дивні. Я знаю, що дядько Нірагі жнець, ну сам подивись на те, як він одягається, на всі документи в його кімнаті і на його обличчя.

- що не так з моїм обличчям?

- нічого, гарне в тебе обличчя.—промовив Йону, сам того не помітивши.

Нірагі з подивом глянув на Йону, проте нічого не сказав.

- і я знаю, що ти демон.

- звідки?

- я ще в шість років все зрозумів, дядечку. 

- очманіти.—Йону хотів щось сказати, але навколо його пальців з’явився клубок диму.

- мені пора, Ю Рі, ти нічого не бачив.

Через мить Мун Йону зник, залишаючи шокованого Ю Рі разом з Нірагі.

Коли світло розсіялося, Йону зрозумів, що стоїть на даху багатоповерхівки. В іншому краю стояла налякана Нарі, всім тілом втиснувшись в стіну, навпроти неї стояв привид, який своїм виглядом когось нагадував Йону.

- то от як ти виглядаєш.—привид зареготав, неспішно роблячи кроки назустріч дівчині.

- чого..чого ви від мене хочете? 

- я давно за тобою спостерігаю, ще з того моменту, коли жила твоя матір.

- ви знали мою маму? Але..звідки?

Привид знову зареготав.

- я блукаю між світами майже тисячу років, я бачив багато людей і багато «рудоволосих спасінь» які насправді виявлялися оманою.

- вона не одна з них.—Йону став перед дівчиною, закриваючи її від привида.

- так от що з тебе вийшло в кінці кінців, не думав, що зможу побачити тебе ще раз, Йону.

- я теж, імператоре Мун.

Привид зайшовся сміхом.

Перед Йону стояв його батько, привид людини, яка мала захищати свою плоть і кров, але через лихі язики обрала інший шлях, нарікаючи своє дитя на безсмертя.

- чого ти досі не зник з цього світу?

- я не можу піти, та чи тобі не знати через що я досі тут, не прикидайся, ти завжди був розумним, але недостатньо.

- хочеш довести до кінця свою справу?

Знову посміхнувся, облизнувши свої чорні губи та виставивши перед собою руку.

- хочу, цього разу закінчу те, що почав тисячу років тому. 

- тисячу років тому перед тобою стояв інший Мун Йону, зараз все змінилося.

- може ти правий, проте я бачу, що та частинка тебе ще досі живе, хоча сьогодні не про це, я побачив дівча і знаю, що вона для тебе значить, скоро знову зустрінемося.—привид старого імператора востаннє усміхнувся і зник так різко, як і з’явився.

Перелякана Нарі, яка весь час стояла мовчки за спиною Йону, нарешті заговорила.

- Й..Йону?

Хлопець обернувся до неї і поглянув в очі.

- ти ціла? Він не встиг тебе зачепити? 

Нарі міцно обійняла Йону, притискаючись до його грудей.

- я думала..думала жнець збрехав..і нічого не станеться..але потім з’явився цей..п..привид, я злякалась, дуже. Думала ти не прийдеш.

Йону легенько обійняв Нарі, погладжуючи по спині.

- все добре, тепер я знаю з ким маю справу, щось придумаю.

Дівчина трохи відійшла, дивлячись у вічі демона.

- якщо іншого разу я не встигну тебе викликати?

- тобі не доведеться мене кликати, ходімо додому, візьми необхідні речі, а все інше куплю трохи згодом.

- куди ти мене відправиш?

- зараз дім демона для тебе найбезпечніше місце.

- тобто я буду жити в тебе?

- так, давай потім обговоримо деталі, гаразд?

Нарі кивнула і пішла за Йону.

Через кілька годин, зібравши необхідні речі, Йону та Нарі стояли біля дверей будинку.

- тут точно буде чим зайнятися, в тебе ж немає хатньої робітниці?

- немає.

На вулицю вийшов Нірагі, з подивом дивлячись на сумки. - як це розуміти? 

Нарі підбігла до Йону, закриваючи його очі своїми долонями. - це жнець, не дивись йому в очі і не кажи свого імені.

Нірагі хмикнув і склав руки на грудях.

- Йону, поясниш?

- так.—хлопець забрав руки дівчини. - я знаю хто він, не бійся, тебе чіпати він не буде.—після перевів погляд на Нірагі.

- не повіриш хто вирішив з’явитися, тому Нарі житиме у нас, не чіпай її і навіть не думай лякати.

- яка турбота, я вражений. Гаразд.

- може підемо вже в дім, я трохи замерзла.

- ходімо. Нірагі, відчини двері.

- який код?

- я не знаю.

Нарі здивовано подивилась на хлопців. -хочете сказати, що не знаєте код від власного будинку?

- та він нам не потрібен, ми і без нього обходимось.—Йону пройшов крізь двері і відчинив їх з іншого боку.

- нагадай мені спитати код в Ю Рі, бо інакше не попадеш всередину.

- так точно.—дівчина посміхнулась і зайшла всередину.

- тобі так нудно зі мною, що вирішив привести свою рудоволосу?—сказав Нірагі, схилившись біля самого вуха Йону. В свою чергу Йону повернув голову в бік жнеця так, що між їхніми обличчями залишалось кілька сантиметрів. - ти уявити не можеш наскільки сильно, здається от-от зійду з розуму від суму.—усміхнувся і пішов за Нарі, показуючи їй нову кімнату, залишаючи Нірагі посеред гостинної.

Вечором цього ж дня.

- так кажеш то був привид старого імператора?—спитав Нірагі у Нарі, яка сиділа навпроти нього.

- так, він був схоже одягнутий, а ще говорив з Йону так, ніби вони не були просто знайомими.

- цікаво, наш демон вирішить зізнатися в чому справа чи піде вирішувати все самостійно?

Жнець трохи задумався потираючи лоб.

До будинку зайшов Ю Рі.

- здрастуй дядечку жнець.

- і тобі привіт, нечиста сила в своїй кімнаті.

- бачу ви реально знайшли спільну мову.

Ю Рі посміхнувся і подивився на дівчину.

- оу, вибач, спершу не помітив. Я Ю Рі, племінник Мун Йону і онук голови.

- чому я навіть не здивований? Який би з тебе був Рі, якщо б не згадав чий ти онук.

Нарі усміхнулась і підійшла до Ю Рі.

- я Хі Нарі, рада познайомитися.—протягнула руку для рукостискання. Ю Рі потиснув руку з посмішкою на обличчі. - взаємно.

- ей Ромео, ти забув за чим приїхав?—сказав Нірагі, беручи до рук свою пляшку з водою.

- а, так, що ж, був радий познайомитися, ще побачимося.—хлопець швидко пішов до кімнати Мун Йону.

- у них різні прізвища, але Йону його дядько?

- я сам не розумію їхніх родинних зв’язків, краще спитай нашу нечисту силу. Мені треба на роботу, може хоч ти приготуєш чогось на вечерю?

- без проблем, удачі, дядечко жнець.