- я вдома.
- ти годину бачила? Куди тебе носить?
- тітонько, я ж готуюсь до екзаменів, треба більше часу сидіти в бібліотеці за книгами.
- не бреши мені, знаю я твої бібліотеки. Йди приготуй вечерю, ми зголодніли.
- але ж..
- мені повторити?
- ні, я вже йду.
Нарі віднесла рюкзак до кімнати і пішла на кухню, щоб приготувати вечерю для тітки та її дітей, з якими їй довелося жити після смерті своєї мами.
Готуючи, дівчина думала про слова привидів, та згадувала обличчя Йону, думала, як саме має його врятувати і в чому її значимість в його житті.
- ти глянь на неї, мамо, вона сміється.—крикнула Хі Джи, дивлячись на Нарі.
- екзамени в голові значить? —жінка встала з дивану і підійшла до Нарі. - чого смієшся?
- нічого, нічого такого, тітонько.
- не бреши мені.—тітка замахнулась та вдарила Нарі по обличчю. - твоїй мамі було б соромно за таку доньку як ти.
Дівчина закрила обличчя руками і вибігла з дому, на ходу витираючи сльози.
- чому соромно? Що я роблю не так?—сіла на пагорбі, дивлячись на нічне місто, намагаючись перевести дихання та трохи заспокоїтися. Через кілька хвилин взяла до рук коробку сірників і запалила один з них. - давай братику демон, ти мені потрібен.—задмухала вогонь і повернулась назад.
- що цього разу?—мовив Йону, закриваючи книгу і дивлячись на дівчину.
Нарі сумно посміхнулась і помахала рукою.
- тільки не кажи, що ти плачеш.—хлопець сів поруч з дівчиною і подивився на її обличчя.
- та не плачу я, в око щось потрапило, здається.
- навіщо тоді мене кликала?
- знаєш, мені спокійніше коли ти поруч. Я маю тебе врятувати? Значить побудь трохи зі мною, це буде відплатою за спасіння, гаразд?
Йону посміхнувся.
- гаразд, але ти розповіси правду, інакше я не зможу тобі довіряти і розповісти в чому твоє завдання.
- ну це буде чесно. Домовились.—Нарі протягнула Йону мізинець.
- закріпимо домовленість?
- я не люблю торкатися до людей.
- чому?—з цікавістю проговорила дівчина.
- коли я торкаюсь до когось, я бачу минуле життя людини.
- вау, моє теж можеш побачити?
- думаю так.
Нарі взяла Йону за руку.
- Нарі..я не бачу, нічого не бачу.
- а мені було цікаво дізнатися. Чому не бачиш?
- не знаю, може через те ким ти є, або це твоє перше життя.
- а..—посміхнулась. - отже я особлива.
- дуже не радій.—Йону забрав свою руку і подивився на нічне місто.
- що я маю зробити? Ну для того, щоб врятувати тебе.
- ти не бачиш чогось особливого чи незвичного?
- наче ні, а що?
- значить ти не моє спасіння.
- ей, на що ти натякаєш?
- ти не можеш врятувати мене, якщо не бачиш причину.
- може я побачу її з часом?
- може, а може ні. Так чому ти плакала?
- ну..—Нарі обійняла свої коліна. - я живу з тіткою та її дітьми, моя мама померла коли мені було шість. Тітка не віддала мене до притулку тільки через те, що мама залишила мені гроші на навчання, якими я зможу скористатися після двадцяти років.
- вона тебе б’є?
- інколи, але вона буває доброю, рідко, та це не проблема, я скоро знайду роботу, може є варіанти?
- сходи в якесь кафе, навіть не знаю.
- допоміг.
- звертайся. Заспокоїлась?
- так, дякую. Що ще ти можеш окрім як бачити минуле і створювати світло на долоньках?
- бачити майбутнє, читати думки і переміщатися в просторі.
- а ти правда крутий.—Нарі з тією ж посмішкою легенько вдарила Йону в плече. - як ти став демоном? Мама колись розповідала мені, що Бог карає людину за її гріхи, дає безсмертя і змушує надалі жити пам’ятаючи все, що він колись скоїв.
- твоя мама була розумною. По суті вона права, так і є.
- і в чому твій гріх?
Йону поглянув на Нарі.
- давай іншим разом, мені час.—хлопець встав з землі і поправивши одяг пішов до дверей комірчини.
- ей, ти куди?—Нарі підскочила з місця і побігла за Йону, в останній момент заскочивши в двері.
Коли двері відчинилися, перед дівчиною відкрився зовсім інший вид, якого раніше вона не бачила.
- це не схоже на Корею, де ми?
Йону повернувся на голос дівчини і здивовано поглянув на неї.
- ти просто пройшла за мною крізь ці двері?
- так, як ми тут опинились? Це твій фокус з переміщенням? —Нарі підійшла до Йону і постукала по плечу.
- ти справді крутий, братику демон.—посміхаючись мовила рудоволоса і пішла вздовж американських вулиць, з цікавістю дивлячись по сторонах.
- очманіти, спасіння і на таке спроможна?—Мун Йону трохи постояв, зосередившись на своїх думках.
- агов, ходімо вже, я вперше закордоном, хочу все роздивитися.—Нарі повернулась за Йону і взяла за руку, ведучи за собою.
- а навіщо ти сюди перемістився? Хотів від мене втекти?
- та ні, я часто тут буваю. Почекай мене в готелі, в мене невеличка справа.
- що? Залишиш мене одну в чужій країні без паспорта та грошей?
- в тебе є сірники, покличеш якщо знадобиться, я не піду надовго.
- може я боюсь?
- ти і боїшся? Не повірю. Ти бачиш привидів, говориш з ними і зараз розмовляєш з демоном, за яким сама побігла в якісь двері, тому навіть не говори мені про страх.
Зайшовши в готель Нарі сіла біля вікна і глянула на Йону.
- ти ж не будеш довго?
- не переймайся.
- що мені зараз робити?
- придумай щось, ти ж розумне дитя.—Йону посміхнувся і вийшов з готелю.
- і чим зайнятися?—Нарі пройшлась вздовж холу, після піднялась сходами виходячи на невеличкий балкон, з якого добре було видно все, що відбувалося за вікном.
Внизу знаходилась скринька для листів, побачивши яку у Нарі загорілись очі.
- в мене з’явилася ідея.
Кілька хвилин потому дівчина поклала листа в конверт і після кинула його до поштової скриньки, посміхнувшись, вийшла на вулицю.
- я знайшла тебе.—мовила та, сідаючи на траву на пагорбі, внизу якого було кілька могильних плит, біля яких сидів Йону.
- виглядає сумним, напевно безсмертя і справді більше прокляття, аніж благословення.—посидівши ще трохи Нарі вирішила підійти до демона.
- 1920 рік. Тут тільки твоє фото, а імені нема.
- чому не чекала в готелі?
- я вже зробила все, що хотіла, тому вирішила прийти до тебе. Ти ж не проти? Ні, от і чудово.—дівчина знову подивилась на могильну плиту з фото Йону.
- думаю, ви були хорошою людиною, зараз теж хороший. Не переживайте, я врятую вашу грішну душу від прокляття і ви будете вільним.—Нарі посміхнулась і поклонилась, після чого подивилась на демона.
- ходімо вже, спасіння.
Після відвідин могил людей, які на протязі життя були важливими для Йону, він разом з Нарі пройшовся вздовж вулиць, відповідаючи на її питання.
- ти бачив Америку геть іншою?
- так, я бачив як хижини перетворювались на ці готелі.
- ти міг купити хижину і перетворити її на крутецький готель.—посміхаючись говорила Нарі. - ой, котра зараз година вдома?
Йону подивився на годинник.
- одинадцята ранку.
- ти ж зараз не жартуєш?
- ні.
- чорт, мені пора на заняття. Можеш знову відкрити двері додому? Будь ласочка.
- ходімо назад.
Згодом дійшли до дверей, через які потрапили сюди і вже через мить стояли вдома посеред вулиці.
- ура, в тебе вийшло. Дякую братику демон, я ніколи не забуду цей день, а зараз вибачте, мені час на заняття.—посміхнувшись та поклонившись Нарі побігла в бік школи, а Йону залишився на місці, дивлячись їй в слід.
- ух, романтично, демон завів собі подружку?
Йону повернувся до Нірагі, який стояв позаду нього.
- що ти тут робиш?
- працюю, точніше відпрацював і збираюсь додому.
- який молодець. Ходімо вже.
- хочеш йти разом?
- та годі тобі, нам всеодно в одне місце.
- Йону, це точно ти? А де бурчання чи мовчанка?
- ай, тепер ти зануда чи що?
- все, все, мовчу, ходімо.