Розділ 3.

 

 

- пане, що вас привело до мене? Могли б подзвонити і я сам приїхав би до вас.—промовляв чоловік років вісімдесяти п’яти, після того як побачив Йону.

- Ю Шин, не треба, все добре, в тебе всеодно безліч справ, не потрібно витрачати час на те, щоб їхати до мене через моє ж питання.

- як побажаєте, не можу вам заперечувати. Ю Рі щось накоїв? 

- наче ні, він старається повернути вашу довіру і гроші.

Ю Шин трохи посміхнувся.

- бачу, але він часто робить дурниці і прикривається тим, що він мій онук.

- думаю, йому треба трохи часу щоб порозумнішати, в будь якому випадку він під наглядом.

- так, маєте рацію. Що ж, ви хотіли про щось розповісти, прошу.—чоловік повернувся в своє крісло і поглянув на Мун Йону.

- пам’ятаєш, я розповідав тобі про те, як я став таким і як зустрів ту жінку, яка обмовилась про рудоволосе спасіння?

- так, пригадую.—Ю Шин задумався, складаючи руки перед собою. - але чому ви вирішили підняти цю тему після того, як сорок років навіть не задумувалися про те дівча? 

- сьогодні я зустрів її, точніше вона мене викликала.

- ви впевнені, що це точно вона? Вона бачила мотузку?

- цього я поки не знаю. Вона говорила про привидів, які їй розповіли, що вона спасіння демона і що вона може викликати мене в будь-який час, достатньо тільки задмухати сірник чи свічку.

- залишається тільки один варіант щоб дізнатися правду.

Йону підняв погляд на Ю Шина.

- що ти маєш на увазі?

- вона може вас викликати, говорить з привидами і її не злякала мотузка, якщо вона її справді побачила. Побудьте з нею якийсь час, поки не впевнитесь, що вона справді спасіння демона.

- дякую Ю Шин, я ні на мить не пожалкував, що того дня знову з тобою зустрівся.

Чоловік посміхнувся, дивлячись на свого рятівника, який зараз виглядав ніби його син чи онук.

 

1948 рік. Сеул.

 

- отже ти переродився, Сан Ши.—Мун Йону присів перед хлопчиком, який сидів на сходах, колись свого, будинку і витирав сльози.

- я Ю Шин, ви щось плутаєте.

- потім ти все зрозумієш, Ю Шин, трохи згодом, а зараз ходімо.—чоловік встав і поправивши свій одяг протягнув руку хлопчині.

 

2023 рік. Сеул.

 

- і я вдячний вам за ту руку, наврядчи колись зможу відплатити за те добро.

- Ю Шин, ти вже давно відплатив за добро, не тільки в цьому житті.—Йону встав з крісла. - бережи себе, пізніше побачимось.

- до зустрічі. 

Після виходу з будинку руки Йону знову обвив дим, а згодом вже знайомий спалах світла і от, він стояв за спиною рудоволосої дівчини, яка сиділа на лавці серед осіннього парку.

- знову перевіряла можливості і правдивість?

- ой.—Нарі підскочила, побачивши Мун Йону вона посміхнулась і сховала сірники в кишеню.

- мені сумно стало, а ще хотілось побачити тебе і дізнатись трохи більше, бо минулого разу щось не вийшло. 

- до речі, хороше місце, краще ніж минулого разу.

Дівчина знову посміхнулась, поправляючи ремінці свого рюкзака. 

- випускний клас? 

- таак, скоро екзамени і потім коледж.—трохи помовчала уважно дивлячись на хлопця.

- ти точно демон? 

Йону вийняв руку з кишені пальто і на його долоні з’явилося зелене світіння, потім стиснув долоню і забрав руку до кишені.

- я навіть не знаю, що тобі відповісти, Нарі.

Дівчина поплескала в долоні і знову посміхнулась.

- добре, вірю.—зробила кілька кіл навколо хлопця.

- я тут подумала, дядечко тобі не підходить, я буду звати тебе братик демон, гаразд? 

- а можна ніяк мене не звати? 

- о ні, ні, ні, нам доведеться багато бачитися, а свого імені ти ще не сказав.

- і поки не скажу.

Нарі стала перед Йону, дивлячись йому у вічі.

- поки? Значить не відкидаємо вірогідність того, що колись скажеш.

- ти голодна? 

- а..та ні, а що?

- ай, брехати демону погана ідея. Я бачу, як ти думаєш про курку.

- ей, ти думки читаєш чи що?

- так, ходімо.

- куди?

- годувати тебе. Раз ти мій порятунок, значить треба зробити так, щоб ти не померла з голоду перш ніж врятуєш мене від прокляття.—посміхнувшись Йону пішов вперед.

- ого, як красуня та чудовисько?—Нарі побігла за Мун Йону. - ну, ти не чудовисько, ні, це просто приклад.

- так, так, я зрозумів. 

 

Через тридцять хвилин в кафе.

 

- м, а що ще ти вмієш робити?

Говорила Нарі, насолоджуючись обідом. 

- і ще, може теж трохи поїси? Друга чашка кави за короткий час, ай, не добре. 

- не переймайся, краще мовчки їж і не відволікайся. 

- та братику демон, поговори хоч трохи.

- гаразд, потім розкажу тобі про все, лиш спочатку мені треба знати чи насправді ти моє спасіння, а може ти обманюєш?—Йону склав руки на грудях і подивився на дівчину, а вона відклала їжу, кладучи руку на серце.

- братику демон, я правду кажу, не сумнівайся.

- ти вперше така серйозна, аж не по собі.—хлопець посміхнувся і зробив кілька ковтків кави.

- їж поки тепле, потім поговоримо. 

- так ти вмієш посміхатися? Тобі личить.—Нарі з посмішкою кивнула Йону і продовжила їсти. 

Через кілька хвилин задоволена та сита дівчина вийшла з кафе.

- дякую, тепер я точно готова рятувати хоч сотню демонів.

- куди там сотню, не квапся. 

- а я можу, не сумнівайся. —трохи підскакуючи пішла вперед.

- а, до речі, як ти так швидко з’являєшся позаду мене? Справа лише в сірниках? 

- не знаю, я не контролюю цей процес, проте я відчуваю тебе і знаю коли ти про мене думаєш.

- правда..?

- так. Твої думки відволікають мене від роботи і змушують йти до тебе.

Нарі подивилась на Йону.

- ти наче мій хранитель.

- я і є хранитель, тільки не конкретної людини.

- правда? 

- правда. Пішли, проведу тебе додому.

- а може ще трохи погуляємо?

- уроки час робити, ходімо.

- ну братику демон, ще трохи.

- якраз погуляємо до твого дому.

- та ну тебе.—Нарі насупилась і далі мовчки йшла поряд з Йону. 

Згодом зупинилась біля будинку та подивилась на демона.

- що?

- нічого, дякую. 

- будь ласка і ще, не задмухуй сірники та свічки коли заманеться, тільки коли буде справді необхідно. 

- я подумаю, бувай братику демон.—з посмішкою побігла в дім.

- і чому саме вона?—мовив хлопець в порожнечу і пішов до свого будинку.