Джим нудився. Здавалося, усе його життя перетворилося на… виживання? Робота в інституті з 8 до 3, коротка дорога до найближчого універмагу та вечірня газета, у якій не було жодних новин. Здавалося, він залишався живим заради самого лише факту життя.
Звичайно, так було не завжди. Час від часу сіру буденність професора Моріарті розбавляли нові люди — студенти і викладачі, які ставали новими фігурами на його шахівниці, але рано чи пізно Джиму однаково ставало нудно. Його маніпуляції працювали безвідмовно, а кількість ітерацій, необхідна для того, щоб отримати щось від конкретної людини, суттєво скорочувалася. Здавалося б, Джим мав би бути задоволеним собою. Однак, знову ж таки, з часом йому ставало до бридоти нудно.
Новий професор в інституті з’явився рівно тоді, коли Джиму стало цікаво, чи можливо влаштувати все так, щоб хтось зробив щось для нього не через страх чи вигоду.
— У такому формулюванні це все ще маніпуляція, — зауважив тоді Шерлок. — Безкорисливість передбачає те, що вам не потрібно для неї нічого «влаштовувати».
— Тоді це ненадійна річ, професоре Голмс, — посміхнувся Джим, поправляючи краватку. — Якщо прибрати сторонній вплив, немає гарантії, що люди поведуться так, як від них очікуєш.
— Люди завжди поводяться так, як від них очікуєш, — зверхньо пирхнув Шерлок. — Утім є категорія тих, хто упивається своєю нездатністю передбачити чужу поведінку. Начебто, це захопливо — не знати, що чекає попереду.
Джим ліниво кинув погляд на масивний згаслий монітор, пригадуючи нещодавню розмову з Голмсом. Тоді вони обоє говорили так, наче люди — це инший вид, щось таке, що їхніх високих умів не стосується, а втім, зараз Моріарті хотів цієї невизначености, жадав насолоджуватися нею, як це роблять инші.
Він не хотів думати про те, що Шерлок розгадав його загадку, можливо, надто очевидну алюзію на пісню, що вийшла нещодавно. Майже не згадував обличчя того студента, якого зачинив у прозорому герметичному ящику — той залишався живим досить довго, щоб усе зрозуміти.
Джим не хотів знати, але уява ненавмисне підкидала йому картинки того, як Шерлок переконував би поліцію, що саме він вбивця. Джим жадав невизначености, але знав, що просто зараз Шерлок прямував до нього, можливо, проходив повз кабінет викладача з домедичної допомоги, професора Ватсона, і думав, чому вирішив привітатися не з ним у свій перший день на новій роботі. Джим хотів би, щоб хоч одного разу його маніпуляції не спрацювали, але на його колінах був пістолет і він точно знав, коли відчиняться двері.
До кабінету ніхто не зайшов і в коридорі було тихо. Професор Моріарті тихо підвівся, поправив костюм і швидко набрав електронного листа:
«А ви вмієте дивувати, професоре Голмс. Схоже, усе ж не всі дії людей можливо передбачити.
З любов’ю,
Ваш Моріарті.
П.с. Гра почалася»