Глава 3. Томас Морі

Майра зайшла до кабінету, поклавши на стіл блокнот в чорній, шкіряній, обкладинці разом з справою Томаса Морі.

- сьогодні все почнеться знову. — біле горнятко, на краю зі слідом від червоної помади, повернулося на своє місце на підвіконні, а сама Майра взяла телефон, швидко розпочавши коротку розмову - я на місці, чекаю. — і так само швидко її закінчивши.

Десять хвилин по розмові і двері кабінету відчинилися. Всередину зайшов Томас, який сьогодні виглядав спокійніше попереднього, проте його погляд так само лишався пустим і з кілька хвилинного спостереження можна було дійти висновку, що він не зовсім тут, принаймні думками.

- вітаю, Томас. Прошу, сідай. — ніжна і, ніби порцелянова, рука Майри вказала на стілець навпроти себе. 

- Майро, вітаю. Радий побачитися, якраз маю тобі дещо розповісти. 

- ти в хорошому гуморі, це тішить. Залюбки все послухаю, тільки для початку маю питання.

- м? Спробую відповісти. — хлопець сів на стілець, склавши руки на столі.

- як тобі спалося? Сни більше не тривожать?

- сни? Ні, ніяких снів. Я спав чудово, тільки здається в моїй кімнаті хтось був, сидів на підвіконні. 

- оу, Томас, це не можливо, до твоєї кімнати ніхто не заходив, я б про це точно знала. Думаю тобі все-таки наснився сон. 

- думаєш? — Томас різко замовк і відвів погляд вбік підвіконня, затримавши на ньому свій погляд на кілька хвилин, а потім так само різко повернув погляд на Майру, але вже посміхаючись. - так, так, то був сон, ти права, як я міг забути про подібне? 

- ти добре себе почуваєш? — доктор Фітчерс ніби звикла до різких змін в поведінці і настрої Томаса, але дещо її все-таки лякало.

- не дивлячись на те, що сьогодні річниця смерті Айзека і Джоша, я добре себе почуваю. 

Знаєш…сьогодні особливий день, навіть в хорошому сенсі, бо цього дня вони завжди повертають.

- тобто повертаються? Я не пригадую таких подробиць з наших попередніх розмов. — Майра відкрила блокнот і взяла ручку. - ти розповів мені все, про той день, чи є ще дещо, чого ти не сказав?

- я не пам’ятаю чи розповідав цю частину.

То був осінній вечір, а я знову був у розпачі, Джош читав свою книгу, а Айзек нервував більше звичного. — хлопець зажмурився, повертаючись в потік подій свого минулого.

                                       * * *

- і..кінець. — Джош закрив книгу і поправив окуляри.

- скільки разів ти її прочитав?

- багато, дууже багато. 

- більше, ніж татуювань у Айзека?

- ха, ну порівняв, звісно більше. 

- не займай мої татуювання. 

- і чого нервуєш? — на питання Томаса Айзек відповів поглядом, зосередженим на Джошуа. 

- бо ти знову як ганчірка. 

- подумаєш, разок зірвався, не будь таким суворим з нашою Попелюшкою. — рудоволосий мило посміхався, а брюнет ще більше нервував. 

- разок? Двічі за останній місяць хапався за таблетки, а потім відмовився від їжі і потрапив до лікарні, нарвався на промивку мізків.

- зате був у спеціаліста і отримав лікування, на шляху до одужання, не будь надто суворим. 

- агов, все, досить, не сперечайтесь через мою слабкість. Я п’ю таблетки, ходжу на терапію, але… — Томас піднявся - ми рідше бачимось. — Айзек і Джош замовкли.

- Том, розумієш..— Джош зняв окуляри. - для мене важливіше твоє здоров’я, ніж наші зустрічі, хоч це й дещо грубо і не схоже на мене. 

- не поводь себе з ним, як з дитиною. — Айзек різко сів поруч з хлопцями, поклавши руку на плече Томаса. 

- слухай уважно, я не буду повторювати двічі. Якщо маєш шанс одужати і взяти своє життя в свої ж руки, нарешті сховавши всю цю нікчемність до одного місця, то так і зроби, а ми з Джошуа тебе підштовхнемо. Ти вже вибач, але я готовий пожертвувати всім, якщо натомість ти будеш жити життям, а не існувати в своїх шмарклях. 

- холера, Айзек, не так різко.

- ні, ні, помовчіть обоє. — Томас скинув руку Айзека і скочив на підлогу. - ви збираєтеся мене кинути? Вже не так весело і добре разом?

- істеричка. 

- далі я буду говорити, Айзек. — Джош посміхнувся, обернувшись до Томаса. 

- Попелюшко, ми не бажаємо тобі зла, ти це знаєш, йти ми також не хочемо, особливо Айзек, казиться аж палає. — піднявся, надягнувши окуляри.

- нам добре разом, навіть занадто, та на одних розвагах щасливим все життя не будеш, тому прямо зараз час брати все в свої руки, рятувати себе і дати собі шанс на нормальне життя.

- мені добре з вами, троє проти всіх, забули? — голос Томаса змінювався, а очі наповнювалися слізьми. 

- оу, Томас, я ніколи цього не забуду, не забуду наші пригоди, розмови, не забуду тебе, пам’ятатиму ”троє проти всіх„

- не влаштовуйте драму. — Айзек став пліч-о-пліч Джошуа. - тільки від тебе залежить, як довго ми пробудемо з тобою.

- та що ти на біса верзеш?

Що я тут вирішую? Як? Я не хочу аби ви йшли і жертвували нашими зустрічами через це трикляте лікування. Може я зовсім не хотів лікуватися? Антидепресанти? Мене нудить і я обіймаю унітаз частіше, ніж робив таке з вами. Я то почуваю себе краще, то хочу скочити з даху або втопитися. Яка користь?

- Томас, це просто побічні ефекти, ти не звик, треба час.

- я не хочу звикати, не хочу чути таке від вас. Розумієш?

- Морі, закрий рота. 

- знаєш що? Цього разу ти закрий свого рота, Айзек. Хочете йти? Валіть, а краще я піду.

- куди ти підеш? 

- стоп, хлопці, не гарячкуйте. — Джошуа став між злим Айзеком і заплаканим Томасом. - потім будете жалкувати про сказане.

- цього разу не треба твоїх заспокійливих промов, Джош. Я йду. — Томас витер обличчя рукавом розтягнутого чорного светра, повернувшись і пішовши до дверей. 

- зараз я його.. — та рука Джоша вперлась в груди Айзека, а його погляд залишався прикутим до дверей. 

- ні, ми тут закінчили. — рудоволосий перевів погляд на брюнета, поглядом замінивши решту слів, які, мабуть, треба було сказати в той момент. 

                                         * * *

- отже ви посварилися і ти пішов з дому. Куди ти пішов і що було далі?

- я взяв ключі від авто батька і просто поїхав вперед. Я поганий водій, отримав права, але майже не сидів за кермом, мені подобалося ходити пішки і відчувати вітер на своїй шкірі, це було своєрідним нагадуванням, що я ще живий. — Майра щось записувала до свого блокноту, з нотками здивування слухаючи цю частину розповіді свого пацієнта. 

- ти поїхав, що було потім?

- аварія. Я потрапив в аварію. Влетів в дерево. Далі прокинувся вже в лікарні.

Чув, як медсестри говорили, що після мого випадку ще двоє хлопців розбилися на мотоциклі..тією ж дорогою, що і я.

- це були Айзек і Джош? — Томас не одразу відповів на поставлене питання.

- так, мій брюнет і рудоволосий.

Поїхали за мною. Я винен, що вони померли. Було б краще, якщо б я тоді лишився і ми договорили, як гадаєш? — погляд Томаса був спокійним, що змушувало Майру відчувати напругу і трохи нервувати, адже зазвичай хлопець плакав лише від однієї згадки про загибель друзів, а цього разу спокійно розповідає про причину їхньої смерті без жодного натяку на сльози і докори сумління.

- я..я не знаю, Томас. Якщо щось має статися, воно рано чи пізно станеться. Гадаю Айзеку і Джошуа судилося померти в такому віці і ти тут ні до чого.

- судилося? — Томас розсміявся, прикриваючи обличчя рукою, моментами опускаючи голову. 

- вибач, це правда було смішно. — блондин видихнув, витерши сльози, які виступили через сміх. - судилось чи ні, але я їх вбив і їхня смерть тільки моя вина.

- Томас, якщо тобі сумно можеш цього не приховувати за сміхом. Я тут аби тобі допомогти.

- мені не сумно, ти що?

Ах, так, пам’ятаєш на початку нашої зустрічі я сказав, що маю тобі дещо розповісти?

- так, звісно. Що ти хотів сказати? — Майра трохи відсунула блокнот, спостерігаючи за тим, як Томас дивився на вікно з зацікавленим виразом обличчя, ніби когось слухаючи. - Томас? За вікном хтось є?

- за вікном нікого. Хіба ти не бачиш?

- що я маю бачити?

- я мав тобі розповісти, що я застряг у своєму сні, точніше кошмарі.

- і що є твоїм кошмаром?

- ти, цей кабінет. — хлопець повільно повернув погляд на Майру Фітчерс. - наші розмови, таблетки, якими ти годуєш мене другий рік, ці розповіді і твої спроби переконати мене в тому, що хлопці померли. 

- Том, здається тобі стало тільки гірше. 

- мені навпаки так добре. — зажмурився, усміхнувшись. - тепер можна їй сказати?

- до кого ти звертаєшся? І що сказати?

- Майро, дорогенька, ти не бачиш?

- Томас, вже не смішно, про кого ти говориш? — дівчина встала з крісла, впершись долонями в стіл. 

- так, ти був правий, її це не сильно втішило. — Томас подивився собі за спину.

- я казав, що вона нас не побачить, як до цього не бачили всі інші. — рука, на пальцях якої було кілька каблучок, а на зап’ясті виднілися відблиски браслету і частина татуювання, лягла на плече Томаса. 

- Айзек, будь трохи ввічливішим. — Джош поправив окуляри, мило посміхаючись і встаючи з підвіконня.

- тобі час повертатися до палати, на сьогодні розмов достатньо. — Майра відійшла від столу, беручи телефон. 

- а я збирався поділитися з тобою радісною новиною, що вони, насправді, не померли і це все правда сон. — хлопець розчаровано дивився в спину доктора Фітчерс. 

- Ерік, зайдіть до мене, пацієнту час повертатися в палату і відпочити, проведіть його. — Майра відклала телефон, повернувшись до столу. - Томас, ми повернемося до цієї розмови трохи згодом, знову, з самого початку, а зараз тобі треба спати.

- спати? Ні, Майро, я не хочу. Чому ти мені не віриш? Чому? — блондин різко встав з місця, нервово вхопившись руками за край столу. Його голос був таким стурбованим, наляканим, дитячим. Це щоразу змушувало Майру стримувати сльози і краяло їй серце. 

- я не хочу спати, Майро! Мій брюнет і рудоволосий тільки повернулися, я не хочу знову тікати від них. Не віддавай мене Еріку, прошу..він знову робитиме уколи, даватиме пігулки…я не зможу встати з ліжка. 

- Том, все буде добре, обіцяю. 

Заспокойся, будь ласка, ніхто не хоче тебе кривдити. — дівчина обійшла стіл, підійшовши до Томаса, але хлопець розцінив цей жест як можливу загрозу, відштовхнувши Майру, через що вона впала на підлогу. 

- не чіпай мене! Ти така сама, як і всі. — тим моментом до кабінету увійшов Ерік, високий санітар, та його помічник.

- Майро, ти в порядку? 

- так, забирайте його і дайте заспокійливе. — дівчина піднялась на ноги, поправивши свій білий халат, намагаючись уникати зустрічі з поглядом Томаса, в якому було розчарування і безмежний розпач. 

- я не хочу! Не хочу назад..— Томас намагався уникнути хватки Еріка, тим самим зачепивши стіл, скинувши з нього блокнот і папку, документи з якої розлетілися підлогою.

- Морі, буде боляче, якщо будеш так пручатися. — Ерік та Саймон взяли Томаса під руки, йдучи до виходу з кабінету лікаря-психіатра Майри Фітчерс. 

Крики Тома було чутно до тих пір, поки він не повернувся до своєї палати. 

Майра, трохи заспокоївшись, присіла, збираючи з підлоги документи.

”Томас Морі. Дата народження: 22.03.1998 рік. Штат Каліфорнія.

Діагноз: біполярний розлад. Множинне роздвоєння особистості.

Час перебування в психіатричній лікарні: з 2021–по сьогодні.

Лікар: Майра-Дженна Фітчерс„