Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
- він мало у що вірив і завжди повторював, що можна не хвилюватися, бо життя—це не назавжди. — посміхнувся, граючи руками на своїх колінах. - ця фраза мене веселила і в ній правда був сенс.
- Джош сильно відрізнявся від Айзека? —сьогодні Майра була спокійнішою і рівень тривоги був значно меншим, ніж за вчорашньої розмови про Айзека. Емоції Томаса, здається, були такими ж божевільними, як і сам Айзек.
- Джош..так, Джош, він був повною протилежністю Айзека.
Рудоволосий ботан, хоча насправді ботаном він не був, просто любив читати книги і проводив з ними більше часу, ніж зі своїми рідними, бо друзів у Джоша не було.
- а як ти з ним познайомився? Скільки тобі було? — питання Майри змусило Томаса задуматися. Хлопець поклав руку на стіл і уважно дивився на свої пальці.
- двадцять..думаю мені було двадцять, коли я зустрів Джоша. — руки знову лягли на коліна, а погляд вперто зосередився на столі.
- Джош з’явився в нашому коледжі, він був розумним і відрізнявся від своїх однолітків, завжди був зосереджений на собі і своєму внутрішньому світі, книгах, музиці і посиденьках на задньому дворі свого дому. У нього не було компанії, і здається вона не була потрібною, а ще рудий відрізнявся від мене та Айзека, щоправда це не стало на заваді нашого спілкування. — Майра уважно слухала Томаса, думаючи над наступним питанням.
- Том, а Джош так само як і Айзек заспокоював тебе чи він не знав про твої проблеми?
- він мене не заспокоював, просто казав «життя–це не назавжди» і знову брав до рук свою книгу.
* * *
- а правда треба скрізь тягати цю книгу?
- треба, так само життєво необхідно, як тягати за собою незадоволене обличчя. — так, ці розмови були невід’ємною частиною дороги до будинку Томаса, завжди.
- цього телепня сьогодні не чути, знову вдома замкнувся.
- ой Айзек, дай людині побути на самоті. Том втомився від твоєї балаканини, тому закрився вдома.
- і думає, як себе загнати в могилу.—помовчав. Власні слова змусили задуматися і злякатися. Раптом справді загнав себе в могилу?
- Томас не такий придурок, як ти думаєш.—Томас знову лежав на ліжку, вперто зосередивши погляд на гладкій, білій стелі.
- як ви зайшли до моєї кімнати?
- у нас ключі є. Чого ти тут розлігся?—голос Айзека був знервованим.
- кажи правду, бо нашого брюнета зараз розірве від хвилювань, всю дорогу молов свої байки.— Джош всівся на великому підвіконні, з посмішкою відкривши свою улюблену книгу. Здається він читав її більше сотні разів, але захват і цікавість в його смарагдових очах ніколи не згасала.
* * *
- Джош правда повна протилежність Айзека.— слова Майри змусили Томаса посміхнутися.
- це викликало б посмішку в Джоша, бо Айзек його трохи дратував..як і мене спочатку, бо він міг собі дозволити те, чого не могли ми.
- я пам’ятаю про твої слова з нашої минулої розмови, Айзек міг казати «ні» і висловлював власну думку, навіть якщо це було різко.
- ти добре все запам’ятала.—після сказаного Томас замовк. Мовчав він годину чи більше? Важко сказати, сам Томас не зміг би відповісти на це запитання, бо слідкувати за часом він давно перестав.
- але він ніколи не казав, що йому зле чи коли в житті була купа проблем.—різко заговорив Том. - диво, що ми втрьох контактували, бо в кожному з нас було те, що дратувало іншого.
Айзека дратувало, що я міг спокійно висловити свої почуття і проблеми, а спокій Джоша в абсолютно кожній ситуації просто виводив мого дивакуватого брюнета з себе.
Джоша дратував запальний характер Айзека і те, що йому було байдуже, коли його слова могли зачепити інших, а в мені здається дратувала емпатія і слабкість характеру.
- а що в них не подобалося тобі?
- мені?—помовчав.
- нічого..я хотів мати в собі ті якості, які в них були попереду і які вони ніколи не приховували.
Іноді здавалося, що вони саме ті частини, яких мені не вистачало, щоб бути..повноцінним? Так, думаю це саме те слово.—дівчина намагалася дивитися на Томаса поглядом без натяків на жалість, йому й так було важко від своїх думок, а жалість збоку подіяла б на цього хлопця, як детонатор.
- поруч з ними все ще почував себе..неповноцінним?
- ні, однозначно ні. Якраз поруч з ними я почував себе тим, ким ніколи не міг стати.
- Джош так само був завжди поруч, як і Айзек?
- так, вони обоє були поруч, а іноді замінювали один одного, сиділи і розмовляли зі мною по черзі.— спогади викликали посмішку на молодому, проте втомленому, обличчі Тома.
- ким був для тебе Джош? Слово «друг» про нього?
- це слово не про Джоша. Він, як і Айзек, значно більше ніж просто друг. Рудий також з легкістю міг замінити всю мою родину, увесь соціум, мені не було потрібно когось іншого, аби нарешті почувати себе добре.
Я боявся його втратити, як і Айзека…правда боявся, мені було страшно знову повернутися в ту темряву, яка була до їхньої появи. Я не уявляв дня без розмови з ними, навіть години..було так страшно повернутися до себе минулого.
Майра..
- так, Томас? Мені взяти тебе за руку?—не чекаючи на відповідь Майра протягнула свою руку, очікуючи реакції Томаса, та чекати довго було зайвим. Хлопець поклав свою, худу і дещо холодну, руку на значно меншу долоню дівчини.
- я десь помилився, так? Щось зробив не правильно і тому вони загинули? Я..я власними руками їх вбив?—пауза та тиша, яку турбував цокіт годинника на білій стіні кабінету. - мені треба було боятися не втратити Айзека і Джоша, а боятися себе.