Глава 1. Айзек Вайт

- як можна назвати людей, які проходили з тобою через всі труднощі на життєвому шляху? Знайомі? Товариші? Друзі? — останнє слово змусило зробити глибокий вдих і перестати транслювати потік своїх думок. Ще хвилина і знову.

- друзі занадто протерте до дірок слово, воно вже не має такого глибокого сенсу як раніше, бо його давно спаплюжили. Погодишся зі мною? — в очах промайнула цікавість разом з надією. 

- я не можу робити висновків, не дізнавшись, що стало причиною твоєї думки щодо цього слова. 

- а я не можу говорити, що вони були просто друзями. 

Я завжди був один. Я не знав, що таке комфорт у власній родині, що таке розуміння, підтримка, віра в мене..бо я сам ніколи не міг повірити в себе і я завжди був впевнений в тому, що на мене чекає черговий гучний провал в будь-якій справі, до якої б я взявся. — хвилинне мовчання. - я просто невдаха. — нервовий сміх, а після занурення у власні думки на години.

- Том, ми можемо продовжити? — за вікном геть стемніло. - якщо ти досі хочеш розповісти мені про них.

- так, розповісти про них, я хочу про них розповісти.

- як ти з ними познайомився?

- знайомство…першим в моєму житті з’явився Айзек.

Цей зухвалий хлопець нікому не подобався, і моментами здавалося, що він в іншому світі і нікому немає до нього діла, так само як і йому до них, але чомусь мене надто сильно тягнуло до цього дивакуватого брюнета з шаленою кількістю татуювань..хоч його методи були дещо…жорстокими.

- в чому була жорстокість методів Айзека? І що взагалі він робив?

- спочатку розповім, як розпочалося наше спілкування..чи ні?

- так, звісно, будь ласка. — ледь помітна посмішка на обличчі дівчини мала б створити ефект зацікавленості у розмові, але Том знав, що Майра досі його боїться.

- Айзек з’явився, коли мені було майже сімнадцять.

Він був відлюдником, як і я, тільки не приховував своєї ненависті до навколишнього світу і не боявся сказати ”ні„ чи послати когось до бісової матері, якщо йому щось не подобалося, тому потім мені було спокійно поруч з ним, ніби мені нічого не загрожує і ніхто не зможе мені зашкодити, бо цей дивак поруч, розумієш?

- так, я розумію тебе. Що ти відчував після появи Айзека? — зацікавленість Майри змусила Томаса радіти, як мале дитя, він навіть не намагався труїти себе думками, що вона цікавиться історією лише через своє досить хороше виховання.

- спокій. Мені було до біса добре, коли ми проводили час разом. Коли мені було погано, хотілося покінчити з цим всім і нарешті звільнити себе та інших від своєї нікчемної персони, коли біль роз’їдала мене зсередини…Айзек був жорстоким зі мною, але його слова всеодно мали якийсь ефект, бо на ранок я прокидався живим і далі продовжував жити як за шаблоном.

                                       * * * 

- ти перетворюєшся в таку нікчему, якою себе вважаєш. Хочеш здохнути? Здохни. –жбурнув на ліжко канцелярського ножа. - чи дати тобі пігулок? Повісити тебе? Хочеш втопитися? Ходімо до річки, влітку вода там досить тепла, чи зими почекаєш? Якщо продовжиш далі нити, я власними руками тебе вб’ю, бо дивитися на таку нікчему дійсно боляче.

Я не буду тебе жаліти і співчувати. Від тебе залежить, чи ти з цього вилізеш, чи втопишся в цьому болоті. Чекаєш, що я буду м’яким і буду тебе жаліти? Обійдешся.

Томас, піди змий ці шмарклі і візьми себе в руки..—одне слово правда давалося Айзеку надто важко. - будь ласка. І не принижуйся так, бо я знайду тисячі способів аби тебе вбити, щоб не бачити цієї картини.

                                       * * *

- і як ти вважаєш, чому Айзек говорив саме так і не намагався тебе заспокоювати?

- він заспокоював, тільки по своєму. Якби Айзек жалів мене і був м’яким, то виявився б правим, я був би тією нікчемою, яку він хотів вбити.

- я зрозуміла. Що ще ти хочеш розповісти мені про Айзека?

- мені було важко зрозуміти його поведінку і ці методи підтримки, чому він так вчиняв? Чому ніколи не казав мені, що я для нього щось означаю? Чому ніколи не хотів мене обійняти? Чи хотів..? Чому лишався поруч, якщо спочатку я сильно його дратував?

Ці ”чому?„ довго не йшли з моєї голови, навпаки їх ставало тільки більше, але потім я збагнув, що Айзек не завжди був холодним і зосередженим на собі хлопцем. 

Він бачив в мені себе колишнього, думаю це робило йому боляче, тому дивився на мене з ненавистю.

- це тебе не ображало? Не було думок, що тобі краще перестати з ним спілкуватися?

- ні, ні, о чорт, звичайно ні! — в очах Томаса промайнула паніка в суміші зі страхом.

- лишитися без Айзека..чорт..як я цього боявся. Так, він лякав мене, його поведінка і слова могли мене зачепити і мені хотілося його придушити, але чорт, я так боявся залишитися без Айзека..він казав, що тільки від мене залежить його термін перебування зі мною і казав, що він мені тільки нашкодить..чим? Він робив все, аби я не почував себе самотнім, не почував себе покинутим, почував себе важливим…

- Томас, вибач, це питання було не доречним, вибач. Якщо ти хочеш, ми зробимо перерву і продовжимо розмову вранці. — хлопець продовжував мовчати, а потім підняв заплаканий погляд на Майру. - я хочу продовжити, хочу говорити про Айзека, тоді в мене виникає відчуття, що він все ще живий, все ще поруч.

- добре, то що було між вами далі?—Томас знову мовчав майже годину, але потім різко посміхнувся, вже більш радісніше дивлячись на співрозмовницю. Його скуйовджене світле волосся додавало ще більше божевілля до його по-дитячому радісних сірих очей, з ледь помітними відблисками блакитного.

                                      * * *

- вибач за той вчорашній зрив, мене накрило через навчання. Я не хотів…говорити про самогубство.

- хотів, ти б не був проти втілити в реальність свої вчорашні бажання, але ти..

- знаю, зупинився через кота, бо він надто сильно голосив за дверима. — цього разу посмішка була дійсно щирою, в обох. - ця мала ненажера тебе врятувала.

- про нього ніхто так не подбає, як я. Хіба ти забереш до себе.

- ні, точно ні. Він від мене втече і йому прийдеться важко.

                                      * * * 

- я говорив про самогубство, але ми обоє завжди знали, що ніколи не зможу цього зробити. Боявся? Так, боявся, що я настільки нікчема навіть в цьому, і Айзек це знав.

- він завжди був поруч?

- так, завжди. Міг прийти посеред ночі, бути зі мною увесь день, на мої питання чому він завжди тут і чи немає в нього інших справ він відповідав, що я його справа.

Мене моментами лякала ця його таємничість, але всеодно в ньому було щось таке, що притягувало..я досі не розгадав, що це.

- як довго він був з тобою?—Томас зупинив свій погляд на вікні, через яке де-не-де виднілися верхівки дерев, освічені вуличними ліхтарями. - років п’ять, це мої найкращі п’ять років.

- то ким він для тебе був? Все-таки другом?—хлопець потис плечима. - другом? Гадаю ні, для нього це надто просто і надто стандартно, нормально, а він не був нормальним.—посміхнувся, опустивши погляд на свої руки, які всю розмову лежали на колінах. - Айзек більше, ніж знайомий, товариш, друг…це геть не про нього. Він був мені замість батьків, коханця, так званих бісових друзів, розумів мене і не засуджував, хоч і заспокоював не так, як хтось інший.

- твоя рідна душа?

- Айзекові не подобалися розмови про душі і щось в цьому роді, але таке, гадаю, його б зацікавило.