Зараз 3054-ий рік…
Я могла б почати по-іншому. Сказати, що усе буде добре, що люди вирішили усі свої соціальні, екологічні і економічні проблеми, стали надістотами, отримали усі найзабороненіші знання у всесвіті, заселили усі можливі для розвитку життя планети і пізнали сенс існування, але це усе від початку і до кінця буде найстрашнішою брехнею, яку я коли-небудь казала. БРЕХНЯ.
Я могла б почати розповідати про те, як герой в один прекрасний ранок прокинувся у своєму розумному домі, поснідав, випив каву, пішов на працю і зробив би усі свої найзвичайніші буденні речі, які роблять ледь не усі європейські люди нашого гнилого століття. Але це теж буде брехнею.
БРЕХНЯ.
Справжній початок №1
Землю поглинув ШІ, який може керувати часом, простором і навіть свідомістю цілого людства…
Все, що створили люди: культуру, мови, архітектуру, мистецтво… все було проковтнуто цією пекельною машиною, відфільтровано крізь мільйони схем нейромережей, оброблено через її потворний, деморалізований, абстрактний погляд на речі та відновлено знову в кольорах нового, проклятого світу, який тепер виглядає як повне біомеханічне пекло.
Після створення світу ШІ заснув, а його підпрограми взяли владу в свої руки, ставши чимось схожим на богів.
Цілі популяції живих організмів, від амеб до людей, стали живими біомашинами, які тепер у великій кількості створюються Інкубатором.
Спочатку була темрява… приємне небуття.
Потім засяяло дивне світло, до якого хотілося потягнутися. Єдине джерело у цьому небутті, царстві порожнечі. Єдина можливість почати існувати, знайти матеріальне тіло і стати частиною цього проклятого світу.
Звичайна людина прокинулася б у пологовому будинку, і акушерки і мама були б щасливі побачити ще одного прекрасного члена суспільства, що подає надії.
Але тут те, що народилося з утроби машини. І це можна лише з натяжкою назвати людиною. Жалюгідна його пародія, настільки жахлива карикатура, що на її тлі людина здається ще огиднішою, якби ми оцінювали її у вакуумі, відкинувши убік непотрібні думки про зовнішню красу — цю мерзенну, лицемірну та суб’єктивну штуку.
Його шкіра згнила і схожа на обгоріле вугілля, в проміжках яких кущиться щось, схоже на темряву. І «це» заповнює майже все тіло, це домінуюча його частина. Густе, фізичне, що відчувається, як гудрон, або нафта… І в’язке, нематеріальне і протиприродне людській натурі, як темрява. Грудна клітка проламана, на її поверхні видніються зламані закопчені ребра і по цій суті можна було б вивчати анатомію, та тільки от у нього не вистачає пару десятків кісток, тому навіть як макет воно таке собі. Живий відхід, біосміття.
Але воно ще не усвідомило цього, адже ще навіть не розуміє де знаходиться. У нього ще немає імені, а та машина, що його породила, може давати лише звичайні, пересічні імена з жалюгідних літер та циферок. І ім’я це є від народження.
Y68. Прокляті цифри та літери, які нам, на жаль, нічого не скажуть.
Поки що немає сенсу називати цю істоту більш конкретним і промовистим, гордим ім’ям, адже не факт, що вона не помре так само швидко і безглуздо, як і всі інші, які я побачив до цього.
Прокинувшись від такого довгого сну, новонароджена людина оглядається.
Навколо тільки червоний і чорний. Яскраво-червоний-червоний. Як кров, як соковите яблуко, як яскрава троянда… І чорне — як найтемніше вугілля, як карбон, як найгустіше чорнило. Червоне небо, чорна земля, червоні живі будинки та чорні фігури їхніх мешканців. То була одна з особливостей нових істот. Через часто пошкоджені очі або травми мозку, вони могли розрізняти дуже обмежений спектр кольорів, а то й зовсім бачити лише в одному кольорі. Поздоровимо її, вона одна з тих дефектних.
Чому вона? Можливо тому, що «вона» дуже тендітна і цілком жіночна на тлі інших «творінь». Або ж у неї просто не вистачає половини м’язів та жирового прошарку.
Позаду Y68 — лише темний гігантський пульсуючий отвір, що можна назвати по-науковому маткою, а попереду — ціла юрба виродків, подібних до неї. Покручені, огидні, мерзенні. Якщо уявити прямий антонім до слова «краса», то ось його візуальне втілення.
У неї багато шляхів, але яким з них вона піде? Хоча добре… Я віддам їй владу над власним тілом і думками. Все ж таки, я не хочу перетворюватися на лялькаря.
Пробудження для нашої малечі видалося не дуже добрим.
«Мені не подобається.» – Перша думка. Перші зачатки розуму. Можливість самостійно приймати рішення та формувати реакцію на навколишні події.
«Я хочу змінити світ.» – Друга думка, і досить зухвала, навіть нездійсненна!
Хтось скаже, що вона абсолютно не реальна, що це просто жалюгідні мрії наївної, щойно народженої дитини. Але в цій думці є суть. Є рушійна, основна сила, якої не вистачає багатьом звичайним людям.
Y68, як і будь-яку дитину, ще ведуть наївність та допитливість. Для неї світ тільки відкриває свою завісу, але в неї ще немає сил і мудрості для того, щоб зрозуміти його складні переплетення, його грішність і ницість. Вона не дотримується загальної відрази і ненависті, а намагається відсторонитися від них і дивитися на речі оптимістичніше, поки що згладжуючи все те, що звичайні люди назвали б «кошмаром».
Людський мозок має звичку забувати чи ігнорувати ту інформацію, яка завдає йому незручностей. Власне, саме тому можна трохи звинуватити Y68 у дурниці та не об’єктивному погляді на речі.
Але оскільки вона є єдиною, хто захотів так подумати і хто дійсно хоче втілити це єдине бажання в життя, її можна похвалити за сміливість.
Вона встає і робить перші кілька невпевнених кроків. Вже на другому з них вона оступається і мало не падає носом у криваве місиво під її ногами, з якого вона народилася. Але тільки-но їй вдається зберегти крихку рівновагу, як щось ззаду б’є її по ногах і вона таки падає, болісно знайомлячи своє обличчя з підлогою. У роті — пил, бруд, кров та якісь м’ясисті рештки, з яких складається земля.
Вона озирається. Позаду неї стоїть якийсь виродлк з трьома занадто довгими ногами і витягнутою мордою без шкіри, що нагадує кінський череп. Хочеться закричати від такої несправедливості, вказати цій тварі її законне місце, але проблема в тому, що голосові зв’язки ще не розроблені, тому виходить видавити лише пару звуків, що шиплять, та й новонароджена ще не знає ніяких грубих, лайвивих слів, якими вона могла б висловити своє обурення.
Напевно, єдиний позитивний бік цього суспільства — відсутність такого зовнішнього суб’єктивного поняття, як краса. Ніхто не засудить тебе за зовнішність, якщо всі навколо однаково потворні. Усім було начхати, як ти виглядаєш, аби ти міг працювати і мав інтелект вищий, ніж у трирічної дитини. Ну ось, цей триногий міг би потрапити на місцевий конкурс краси.
Y68 впевнено піднімається знову, незважаючи на біль у всьому тілі. В оголені легені хтось ніби підкинув піску, тому дихання виходить плутане. Всі м’язи натягнуті, як струни, і ниють, благаючи про відпочинок. Її завзятість можна лише позаздрити. Виходимо із зони комфорту, не маючи її з самого народження!
Все чавкає, хлюпає, пульсує, розпадається і знову регенерує. Занадто багато шуму, рухів та запахів, так що молодий розум губиться у всій цій какофонії, а пересувати слабенькими ніжками ще складно. Те, де знаходиться Y68 - це своєрідна друга головна площа міста, де розташований Інкубатор і де з’являються всі подібні до неї. Немає жодних ясел, дитячого садка чи школи. Ти з самого початку є частиною цього суспільства, як би ти цього не хотів, і твоє виживання залежить лише від тебе.
Привіт, новий світ!
«Я хочу змінити світ.»