На столі порожня банка з-під якогось напою, під диваном зім’яті листки, на спинці стільця висить вологий рушник. Вікно помалу відкривається від поштовхів вітру з ледь чутним скрипінням. Дощова мряка спустилася на небо і у приміщенні потемніло.
Кімната досить затишна, хоч і маленька. Крім стола зі стільцем та дивану, тут розташувалася шафа для книжок та інших дрібниць. Місце також залишилося для гардеробу. Ця величезна коробка зовсім не пасувала до інших меблів, проте головне - її функціонал.Дівчина, яка жила у цьому місці, була не єдиною, хто мешкав у квартирі. Ольга, тітка по материній лінії, теж тут жила. Вона справляла двояке враження. Ольга дозволила тут мешкати і нічого не просила у відповідь, однак з іншого боку вона ніби-то не бажала взагалі жодним чином взаємодіяти із Мелею. Уникання сумісних вечерь, буденних розмов, зорового контакту. Дівчині здавалося, що її присутність у цьому домі, очевидно, небажана. Проте їй чомусь цього не говорили прямо, ніби вона мусила здогадатися сама. Вона знала про тітку Олю зовсім мало. Як і тітка про неї. Хай би як там не було, Меля вважала, що тітка заслуговує хоча б на мінімальну вихованість у свій бік, нехай і трохи лицемірну. Меля не прикидалась, що неймовірно рада бачити її, коли поверталася додому. І не вдавала, що дуже сумує без неї під час вечері. Те саме було і від Ольги. Із своїх мушель їх могли витягнути тільки перебої у роботі роутера. Тоді вони зустрічалися у коридорі біля полиці, де його встановлено, і намагалися з’ясувати, чому виникла ця раптова несправність. Після цього вони знову розходились. Проте, поки дівчина мала де безкоштовно жити, то факт того, що тітка постійно уникає її, мало турбував. Вона спокійно приймала той факт, що чужа у цьому домі та навіть не намагалася довести, що вона її “рідна кровинка”. Для неї тут була навіть перевага, що тітка Оля ніколи не лізла в її справи.
Хмари насували все ближче. Вікно у Мелиній кімнаті геть відкрилося і протяг розворушив аркуші під диваном. Їй варто було б поквапитись, щоб зачинити його та захистити чехословацький столик від крапель дощу, але в цю мить вона зовсім не думала про цей побутовий момент, адже вирішувалося питання її честі та добропорядності. Часом, у її житті будь-яка дрібниця призводила до неочікуваних наслідків, як і цього разу. Точніше досить очікуваних. Меля стояла неподалік супермаркету і з кимось з’ясовувала стосунки. Голос трохи зривався. Незрозуміла суміш люті, роздратування та почуття справедливості кипіла в її мозку. Слідом за цим, там зароджувалися суперечливі рішення.
- Попроси вибачення і забирайся звідси! Та бабуся злякалася до смерті, якого біса ти взагалі стояв у неї за спиною і щось розглядав у сумці?! Це так жалюгідно, захотіти обчистити сумку бабусі, - дівчина з огидою подивилася на незнайомця.
Тим часом хлопець стояв з іншого боку від Меланії. Йому кортіло швидше забратися звідти, але дівчина почала привертати занадто багато небажаної уваги пішоходів, він не міг просто втекти як злочинець і тим самим видати свої наміри.
- Та тихо, дурепа, чо ти розкричалась! Якась хвора шизофренічка, це тобі голоси щось нашепотіли? Я нікуди не ліз!
- Слухай, мені не проблема тут це з’ясувати – ліз ти чи не ліз. Але робити хвору з мене точно не треба. – вона обернулась і побачила поблизу скляну пляшку, можливо, колись у ній був лимонад. Меланія схопила її за горло та розбила дно об край бордюру, наставивши гострим кінцем до незнайомця.
- Ти що, прибита якась? Від’їбись від мене!..
- Мало того, що грабіжник, так ще й і грубіян. Нікчемно. – Меля відійшла в бік і подивилася на нього ще раз.
Вона не помічала, як згущується натовп і продовжувала говорити на підвищених тонах. Але ось якийсь чоловік не витримав напруги і вирішив втрутитись у конфлікт.
- Агов! Що ви тут робите? Облиш його, а то я зараз поліцію викличу!.. - вигуки за погрози лунали недоладно. Слова вилітали з рота, проте без жодної користі.
-
Вибачте, але це вас не стосується. - Меланія усміхнулася і дивилася так кілька секунд поспіль на перехожого, у той же час стискаючи пляшку рукою. Виникла незручна павза.
Чоловік озирнувся навколо, ніби у пошуках підтримки. Проте люди вже поспішно розходились у протилежний бік від вуличних розбірок. Закляклий від страху, що зростав щосекунди, він вирішив тихо віддалитися звідти і зникнути, наче його тут і не було зовсім. Він розчинився у метушні вулиці, не залишивши жодного сліду. Краплі дощу почали падати на землю.
-
Слухай, мала, ти мене вже прілічно дістала. Просто не трогай мене і я дозволю тобі спокійно піти далі. Ти поняла? І не йди за мною, пришелепкувата, – хлопець відштовхнув її до стіни супермаркету і озирнувся на неї, наче хотів потішитися із того, що дівчина має жалюгідний вигляд. Від сили удару пляшка випала з руки, а дівчина впала на коліна. Через мить Меля потягнулася в кишеню по якусь річ.
- Шо, гроші шукаєш, щоб не бив тебе? Хахаха, давай сюди, все що є! Може, хоч якась користь буде з тебе.
Однак вона мовчала і продовжувала далі шарудіти в кишені куртки. Хлопець не зрозумів, що саме, але мигцем промайнуло щось блискуче. Дівчина піднялася і почала стрімко наближатися до нього. В її руці він побачив кастет. Вона накинула його на кисть так легко, наче звикла робити це щодня.
-
Я ще терпіла твою огидну пику, коли ти не зізнавався, що майже вкрав гроші у безпорадної жінки, але за “шизофренічку” та “пришелепкувату” ти зараз отримаєш. До речі, ти знаєш, що ейблізм видає у тобі малоосвіченого люмпена?
- ???..
Залишки сумнівів покинули її розум. Одним сильним ривком вона вдарила його у скроню. Втрата рівноваги. Він майже встиг перехопити її руку, але Меля не розгубилась і встигла нанести удар, спритно притуливши правицю до себе. Від раптового удару він захитався, як від сильного сп’яніння. За ним ще один удар вже в інший бік. Після шостого він впав від болю і скрутився, ніби земляний черв’як. Він спробував схопити її за джинси та збити з ніг, але натомість отримав двічі ногою по ребрам. Її страшно дратувало, що він не міг просто змиритися зі своєю участю і прийняти своє покарання за лихі наміри. Меланія подивилась навкруги, вже сутеніло і нікого не було, дощ не припинявся. У якусь мить вона вирішила, що ролі спасительниці всіх нещасних та ображених на сьогодні вистачить.
- Можливо, це було занадто, гаразд… Я переборщила, визнаю. Я не хотіла тобі сильно нашкодити, але що маємо, те маємо. Скоро очухаєшся, не вмреш. На жаль, для тебе ти не здатний визнати свої помилки одразу. Це ж було так просто. Мабуть, у садочку тебе не вчили гарних манер та чарівних слів ввічливості.