Джемін захоплювався Ренджуном. Хуан займався улюбленою справою – малював картини та продавав їх. Хоча, скоріше це було його хобі, аніж основна робота. А хобі Джеміна було готування, хоча скоріше це був його спосіб вираження своєї любові, тож на кожні свята, коли Марк з Ренджуном приходили до нього з батьками у гості, На вигадував якусь цікаву страву.
Марк зустрічався з Ренджуном вже п’ять років, а Джемін був радий, що його брат знайшов своє справжнє кохання, але що спонукало На шукати любого приводу для того, щоб зустрітися з Хуаном?
А Хуан Ренджун справді надихає. Він малює картини, веде здоровий спосіб життя, весь такий правильний. Але у кожній людині є вада, правда ж?
Ренджуну 24, а Джеміну 18 і у нього випускний клас, забитий розклад і збори сім’ї звузилися до одного разу…в ніколи? Тільки на свята, але коли ж вони? Джемін не може ні про що думати, окрім того, як успішно завершити останній клас та вступити на спеціальність всього життя. Але Різдво наближається, а разом з ним морози, гірлянда на вікнах та гарячий какао під перегляд Гаррі Поттеру.
Джемін йде до Марка та Рена в гості, щоб передати останньому деякі принади для малювання, які залишились з років школи, коли малювання ще було важливо. А також свіжоспечені цитрусові кекси.
На дзвонить у двері і йому відкриває Марк, а той кидається йому на шию.
– Маркііі, як же я сумував – Джемін міцно стискає Лі, від чого той давиться.
– Джемін, ти став сильніше.
На посміхається і помічає у коридорі Рена.
Тепла розмова, плани на свята та ще теплі кекси з гарячою кавою роблять свою справу й атмосфера стає більш розслабленою.
– Джемін, а що ти взагалі хочеш на свята? – питає Хуан, явно зацікавившись цим питанням.
– Не знаю, якогось дива, теплої атмосфери та відчуття єдності. – Не задумуючись каже На. – Ну або ж просто формочки для випікання.
За розмовами година пройшла непомітно і На вже збирається йти, як завжди кажучи з надією в очах:
– Я сподіваюсь, ми скоро зустрінемось, я дуже сумую за вами. –На дивиться на Рена та Марка. В його очах дитяче сподівання. Сподівання на диво.
Скоро канікули, а у Джеміна купа домашки, яку бажано здати до кінця семестра, але йому приходить поведомлення, яке він зовсім не очікував.
Ренджуні ♡
Марк поїхав по справах, тож його сьогодні не буде. Можеш прийти, подивимось фільм
нана
оо, зрозумів, буду через пів години!
На вулиці морозно, але Джемін прямо біжить, сказавши батькам, що Ренджун покликав його в гості. Хлопець світиться від щастя, на шляху забігши у магазин та взявши сирний попкорн та ще смаколиків.
Джемін настирливо дзвонить у двері, коли йому нарешті відкривають. Перед ним стояв Хуан у розтягнутій футболці та чорних шортах. Такий затишний та милий.
– Привіт, проходь – хлопець пускає того у квартиру, а На вдихає такий улюблений запах кориці та акрилу.
Здається всю втому, як рукою зняло. На не може ні про що думати, окрім того, що він залишився наодинці з Ренджуном.
Хлопці посиділи, поспілкувались, але коли Ренджун почав показувати свої останні намальовані картини, усі формальності, як рукою зняло, і хлопці почали спілкуватися більш активно. Розказуючи останні новини з життя.
Фільм закінчився занадто швидко і На засмутився, але таке воно життя. Хлопець подивився на годинник, який показував початок дванадцятої ночі й здивувався з того, як швидко прошло три години.
– Я, мабуть, вже пійду, вже пізно… – На почав вставати з дивану.
– Я тебе проведу. Я буду хвилюватися, якщо з тобою щось трапиться – і Ренджун каже правду, хоча Джемін сприймає це як звичайну ввічливість.
– Гей, ні. Тоді я буду хвилюватися за тебе, чи дійшов ти додому. Я вже не маленький, Ренджуна. – намагається запевнити старшого Джемін, але виходить до чорта погано. На не хоче йти, і це видно.
– Тоді може залишишся на ніч?
– На ніч? Тобі ж може бути не…
– А чому б ні? – перебиває того Хуан. – Не хочу наражати тебе на небезпеку. Вже занадто пізно.
Світло від гірлянди, що висить на все вікно, від стелі до підлоги, гарно підсвічує обличчя обох і вони дивляться один на одного, як Джемін підривається з місця.
– Тоді я допоможу тобі прибрати! – більш енергійно відповідає молодший, а Ренджун помічає на його обличчі підступну посмішку.
Той у відповідь лише сміється і береться прибирати разом з На.
– Тільки батькам відпишись. – серйозно відповідає він.
– Добре-добре, хьон – На посміхається ще дужче.
Хуан розклав диван, на якому вони ж і дивилися фільм. Квартира була однокімнатна, тож іншого ліжка не було. А постелити на підлозі Джеміну, Ренджун собі ніколи не дозволить.
Джеміну, мабуть, просто пощастило, адже він перевдягнувся в речі Марка, бо що в цьому такого? Він його брат чи хто?
На ліг поряд з Ренджуном, дивлячись у стелю та насолоджуючись моментом, трошки подумавши:
– Гарних снів, хьон. Дякую за цей вечір – На ледве стримується, щоб не обійняти того і відвернувся на бік.
– Гарних снів, Джеміна.
Пройшло хвилин з двадцять, а Ренджун ніяк не міг заснути, хоча Джемін теж не міг, і Ренджун це знав.
– Про що думаєш? – подає голос Хуан.
– Про фільм – нічого краще не придумує Джемін. – він мені так сподобався.
– Хочеш повторити?
– Що? – Джемін не розуміє і повертається на інший бік до старшого дивлячись тому в очі, як Ренджун штовхає того у плече, змушуючи лягти на спину та затикає відкриті губи у німому питанні поцілунком.
Джемін не розуміє, що відбувається, але чомусь відповідає, поклавши руки на стегна Хуана, коли той нависає над ним.
– Ренджуна… – тихо вимовляє молодший.
– Ти не хочеш? – більш-менш стурбовано питає Хуан.
– Я…я не знаю..
– Давай спробуємо і якщо що зупинимося? – а Джемін нетерпляче киває у відповідь.
Хуан торкається губ шиї, ключиці Джеміна, яку видно з-під футболки. Спускається нижче, ставлячи коліна поміж ніг молодшого, змушуючи того зігнути ноги в колінах та трохи роздвинути їх. На слідкує за рухами старшого. Тільки зараз, у цю мить, Джемін тільки його. Світло від гірлянди слабо освічує кімнату, але молодший добре бачить рухи Хуана. Бачить, як той повільно проводить пальцями від низу живота до грудної клітини, забравшись рукою під футболку, не втрачаючи зоровий контакт з молодшим.
Джемін покривається мурахами, заплющує очі та гучно ковтає, відчуваючи як по всьому тілу пробігає хвиля задоволення.
Ренджун піднімає футболку молодшого, цілуючи живіт та ковзаючи пальцями по стегнах, а Джемін відчуває, як прискорюється його пульс та дихання. Поцілунки Ренджуна такі маленькі, такі невагомі, що хочеться ще, і На йорзає на ліжку, вимагаючи ще.
– Не поспішай, любий – посміхається Ренджун і прикушує бусинку соска, від чого Джемін прогинається у спині, шумно видихаючи зі стогоном, збираючи в кулачки простирадло. – Я ж ще нічого не зробив – з ноткою сміху каже старший і крутить пальцями вже затверділий сосок.
– Будь ласка, ще.. – стогне Джемін, не в змозі витримати стільки нових відчуттів в один час, підгинаючи ще більше коліна.
Ренджун нахиляється, цілуючи грудну клітину, упираючись коліном поміж ніг молодшого, а той нібито тільки більше з’їжджає вниз.
Хуан кладе руки на стегна На, враз стягуючи з нього шорти разом зі спідньою білизною. Ренджун нахиляється до губ Джеміна, затягуючи того у вологий, повільний поцілунок, тим часом підсунувши руку під сідниці молодшого та почавши масажувати сфінктер. Джемін мичить у поцілунок, ще більше йорзаючи на місці.
– Хочеш ще? – Ренджун відривається від вилизування рота Джеміна, на що у відповідь кивають.
Хуан облизує два пальці, так, що Джемін залипає, не в змозі відірватися від перегляду цього. На відчуває, як його розтягують одразу двома пальцями. Повільно, не поспішаючи, даючи звикнути. А Джемін лиш гучно видихає. Він добре себе контролює, не даючи Ренджуну почути себе.
Хуан бере того за стегна, припіднімаючи їх та входить, настільки добре, що у Джеміна збивається дихання і той починає хрипіти, схопившись за плечі старшого. Ренджун входить повністю, а Джемін не встигає вдихнути, завмирає, мружиться та падає назад на ліжко. Хуан відчуває, як його живіт вимазується у тепле сім’я молодшого і посміхається, нічого не кажучи. Він починає рухатись у ньому, не даючи перепочити молодшому.
Коли Джемін вже сам насаджується, Хуан починає надрочувати йому, від чого молодший не може стриматись і починає стогнати. Ренджун масажує головку, натиснувши, бачить, як з неї починає сочитися сперма і знову хижо посміхається, досягши свого.
У цей момент На нібито приходить в себе змушуючи Ренджуна вийти з нього та помінятися з ним місцями. На проводить пальцями по усій довжині Ренджуна, змушуючи того стогнати. Хуан набагато гучніший та мелодійніший. Джемін сідає поверх стегон Ренджуна, насаджуючись і надрочуючи самому собі. Обидва кінчають в один момент, видаючи гучний стогін.
Джемін важко дихаючи, спирається долонею о грудну клітину старшого, опустивши голову, відчуває, як гаряча сперма розливається всередині нього.
– Ти неперевершений – намагається перевести дихання.
– Ти теж. – Ренджун спирається об ліжко, припіднімаючись, цілує На, граючись з його язиком.