На горизонті видніється сіре й похмуре кладовище, де кожен день розбиваються життя, немов ті птахи, які прагнули злетіти, але зламали свої крила. Воно живе забуттям, дихає мертвим подихом й навіки береже уламки нашої пам’яті.
Небо затягнулося чорним покривалом, але зорі більше яскраво не світитимуть, бо вони стали янголами. Северус часто приходив сюди, коли відчайдушна туга краяла серце. Його мрії залишились тепер під гранітною й мовчазною плитою. Там його кохана. І знову на вустах чоловіка вимальовувалося ім’я Лілі.
Чужа дружина. Як же гірко й важко після цих слів. Чорнявий ніколи не забував про неї, навіть після смерті. Кохав так, що ладен був своє життя віддати.
Його очі більше не побачать її, губи не відчують, а руки вже не зможуть обійняти. Це божевілля. Чорна мантія розвівається від легкого подиху вітру, але Снейпу байдуже. Нехай, почнеться злива, або піде сніг він все одно стоятиме навколішках перед могилою дівчини, яку не зміг врятувати. На жаль Лорд Волдеморт безжалісний і ніколи не помиляється у виборі ідеальної жертви. Він влучно потрапляє в ціль.
Ніхто не має права не схилити перед ним голови, бо Володар - дитя темряви.
І якби Снейп міг хоч щось змінити. Йому залишається лише згадувати Лілі. Її чарівну посмішку, привабливі очі, вміння зачаровувати собою увесь світ. Лише один Господь знає, що зараз відбувалося в серці цього чоловіка. Там така порожнеча, що підземелля Гоґвортсу здасться солодким раєм в порівнянні із тим пеклом, що проживав Снейп зараз.
Його тіло ще й досі було теплим. Він дихав, однак, щосекунди помирав. Чиясь зморщена рука торкнулася чоловіка, коли він намагався випити отруйне зілля.
— Северусе, зупинись. Не змушуй Лілі страждати ще більше.— Албус Дамблдор знав про його таємницю, але не міг спокійно спостерігати за тим як один із найкращих професорів школи магії намагається собі зашкодити. Спотворити все те прекрасне, що він створював роками.
— Директоре, я не можу більше. Я повинен піти. — він не тямив себе від горя, відколи матері Поттера не стало. Снейп нікому не розповідав про те, що Еванс часто приходить у його сни.
— Не, звинувачуй себе в тому, що сталося з батьками Гаррі. Вони довірилися не тій людині, але ти маєш жити заради продовження Лілі й Джеймса. Це їхній син. — Дамблдор давно вже не бачив Снейпа таким пригніченим, але нічим не зміг йому допомогти. Від кохання й смерті немає ліків. Це просто потрібно пережити або прийняти.
— У нього її очі. Ви розумієте? Це нестерпно. — хлопець вже не міг приховувати того, що кохав Лілі. Вона була сенсом його життя. А Гаррі міг стати його сином. Його,а не Джеймса. — чоловік не уявляв свого майбутнього без коханої. Він навіть хотів умовити Темного Лорда, щоб він його вбив. Щоб, не чіпав Лілі та його чоловіка.
— Не забувай про свою обіцянку. Ти повинен відпустити своє перше кохання й відкрити своє серце для нових почуттів. Северусе, не муч себе більше марними надіями. — Албус хотів переконати Снейпа в тому, що смерть - частина людського життя і коли прийде час, то кожен побачить захід сонця. Неможливо втекти від самого себе. Це неминуче.
Снейп вже був так близько до своєї мети. Лише один дотик палички й все могло закінчитися. Однак, директор Гоґвортсу з’явився невчасно. Він, немов тінь ходив за юнаком. Постійно стежив за ним. Директор боявся, що чоловік вкоротить собі віку. Лілі все одно не повернути, а життя продовжується.
Снейп заховав свою паличку під довгу мантію й підняв очі в небо. Воно плакало дощем. Душа вже давно згоріла живцем. Чоловік відчував цей біль у кожному своєму подиху. Склалося таке враження, що його легені повільно наповнювалися отрутою. Дамблдор обійняв його й розчинився в повітрі. Лілі вже не посміхнеться, не поговорить із ним, не триматиме його за руку. Тепер є лише Снейп і його нерозділене кохання.
Він поцілував гравіровку з ім’ям коханої й пообіцяв собі, що ніколи її не забуде. Він пробув на кладовищі до темної ночі. Блідий місяць ледь освітлював безлюдні вулиці по яких крокував Северус. Він знову опинився навпроти того будинку де все це сталося.
З очей покотилися градом сльози. Кожна річ нагадувала йому про неї. Ніхто не кохав цю рудоволоса красуню, дужче за нього. Хіба, що Поттер. Сьогодні чоловік прощається з Лілі. Прощається назавжди. Його рука тягнеться до портрета маленького Гаррі. У нього дійсно її очі. Очі його коханої Лілі.
На порозі темної кімнати з’являється Персефона у весільній сукні. Білосніжна вуаль повністю закриває її обличчя.
Вона дивиться йому у вічі й загадково посміхається, а потім чоловік розплющує очі. Тут нікого немає. Це просто лише плід його уяви. Снейп не знає ту дівчину.
Спогади знову приводять його до Лілі. Вони були такі близькі й далекі водночас. Немов, лід і полум’я. Він ще глибше занурюється у свої мрії. Цей голос. До болю рідний й знайомий.
— Северусе, моя сестра називає мене бридкою. Напевно, Петунія мені заздрить? — дівчина повільно нахиляється й цілує його в щічку. Її личко одразу ж покриває ледь помітний рум’янець.
— Лілі, ти прекрасна. Нікого не слухай. — Снейп відчуває, що його серце ось - ось вистрибне з грудей. І якби не Джеймс, то вони були б разом.
— Відколи, я поїхала до Гоґвортсу моє життя кардинально змінилося. Я знайшла своє покликання. — Лілі продовжувала тримати його за руку й тонути в цих бездонних очах. ЇЇ найкращий друг був, немов ковток свіжого повітря в цьому холодному й темному світі.
— Що в тебе з Поттером? Я просто бачив вас на Чорному озері разом, — він не хотів чути цієї правди, бо вона б поставила крапку в його історії з подругою дитинства. Снейп розумів, що Лілі закохана в Джеймса тому й не розповів їй про свої почуття.
— Він мені подобається. Якісь дивні відчуття, ніби метелики всередині літають. — ось вона і відповіла на своє головне запитання. Це справжнє кохання, а Снейп все одно залишиться для неї лише другом і не більше.
Хлопець ще ніколи не почувався настільки нещасним. Він кожного дня збирався з силами, щоб освідчитися Лілі в коханні. Багато думав над тим, що могло б вразити її. Ідей було безліч, а от реалізувати їх якось не було змоги.
В той вечір їхня дружба закінчилася. Вони опинилися по різні береги однієї ріки. Северус кохав без взаємності, а Лілі палала від пристрасті до іншого. Настільки різними вони були, немов небо і земля.
Снейп з болем в серці все те згадував. Принаймні, вона була жива. І залишиться такою назавжди. Поки, живе пам’ять про чарівник, то він не помирає.
Чоловік не міг повірити в те, що Лілі обрала не його. Він завжди хотів опинитися на місці того Поттера. Хоча, б на декілька хвилин.
З заздрістю дивився на те як Джеймс палко цілує Лілі. Йому так цього не вистачало. Ненависть заволоділа серцем Снейпа. Ці спогади витягували з нього останні сили. Ще декілька кроків й чоловік би впав у прірву. Хтось вчасно врятував Снейпа. То була якась білявка. Дуже красива з проникливим поглядом. На хвилину здалося, що це Лілі, але то не вона.
Просто хтось схожий на Еванс. Снейп довго дивився у вічі незнайомки, аж поки не відчував, що серце стискається від болю.
Хлопець не зміг врятувати своє кохання. Він просив пробачення в тієї, яка давно покинула цей світ.
Персефона торкнулася своєю рукою його обличчя. Цей чорнявий здався їй знайомим. Таке враження, що вона вже раніше зустрічалася зі Снейпом.
— Северусе? Невже, це ти? — дівчина вже навіть і не сподівалася його знову побачити. Якось вони разом мали піти на Різдвяний бал, але не судилося. Їхні дороги розійшлися одразу після закінчення Гоґвортсу.
— Ми знайомі? Вибачте, але я вас не пам’ятаю. — Снейп не розумів хто ця пані, й що вона взагалі тут робить? Йому і так проблем вистачає, а тепер ще вислуховувати всяку маячню.
— Так, разом навчалися на Слизерині. Я Персефона Нот, але я так розумію, що мене ти вже не згадаєш. Стільки років минуло. Але, я рада тебе знову бачити,. — вона відійшла вбік й подивилася вдалечінь. Небо було всіяно зірками. Лише невеликий храм на розі вулиці освічували два старезних ліхтарі.