Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Не те щоб Деніел себе ненавидів, знаєте. Просто одного разу під час пограбування він схаменувся й подумав: «Ого, якби я помер, все стало б ідеально». І між митями сумнівів у собі та самовпевненості він дійшов висновку, що так, ймовірно, він дійсно не заслуговує усього того, що має. Можливо, коли б його не стало, Ділан би подумав: «Господи блять боже, ну нарешті його немає». Меррітт закотив би очі від радості, що йому більше не доведеться терпіти Деніелову манію контролю. Джеку з Лулою… що ж, їм обом було б начхати.
Це просто факт, і він його визнає, бо він один з тих людей, котрі неадекватні, дивні, котрі говорять не те, що треба, і котрих просто… недостатньо. Він прийняв це, воно йому вже на кістках закарбувалося — інші можуть зробити усе краще за нього. Він справді не заслуговує на життя. Справді. От і все.
…
Вони влаштовують чудове шоу, воно стає вірусним, їх показують усюди і фанати просто на вухах стоять. Ділан тягне їх відсвяткувати, усі напиваються в барі. Від Меррітого шарму дівчата швидко залишаються без трусів, Лула йде невідомо куди з намертво вчіпленим до неї невідомо ким.
Деніел ненавидить це місце і цю атмосферу. Тут людно. Повітря, масне від нудотного смороду алкоголю, що лине звідусіль, пронизує його наскрізь та викликає неспокій. Денні сидить у зручному кріслі, стискає свій келих з пивом, так і не зробивши жодного ковтка, й намагається уникати будь-якого зорового контакту. Він розмірковує, чи варто йому втекти, потім помічає, як Джек треться біля якоїсь білявки, і це стає останньою краплю.
Він вислизає з бару так тихо, що ніхто й не помічає — роки, коли він був невидимкою і завжди знав, де сховатися, дали своє. Він крадькома повертається до готелю, приймає довгий та неймовірно приємний душ і залазить до ліжка. Й оскільки йому немає більше чим зайнятися, він хапає свій ноутбук та вмикає відеозапис їхнього шоу, переглядаючи виступ знову й знову під різними кутами.
Його щоразу мимоволі пересмикує, коли камера обертається на нього, на його непоказну порівняно з іншими Вершниками постать. І він не може не помітити, наскільки… що ж, наскільки потворним він виглядає. Він псує мить, псує собою сцену. Він гадає, коли б там був Ділан, усе виглядало б набагато краще.
У всякому разі, Деніел додав у команду небагато. Меррітт має це своє божевільне вміння пудрити мізки, Лула — переконливість та фокус з обезголовлюванням, Ділан — інтелект та вміння планувати до найдрібніших деталей. А Джек…
О господи, Джек.
З його усмішкою, дотепністтю, неймовірним шармом, спритністю, картами та харизмою, котрі Деніела просто приголомшують, Джек клятий Вайлдер додав у команду геть усе. Деніел навіть близько не зрівняється з його досконалістю. Порівняно з ним, Денні — ніщо.
Хтось сказав би, що це просте захоплення. Проте Деніел вважає, що все набагато гірше. Те, як Джек рухається, як карти ковзають довкола нього, те, як він думає, як чинить, як працює — усе це полонить Деніела кожен клятий раз. І він сам настільки не рівня Джеку, що аж боляче. Дуже боляче. Та Денні давно змирився — він просто недостатньо хороший для будь кого, хоч на крихту такого ж прекрасного, як Джек.
Він переглядає відео, ретельно вивчаючи кожну деталь та місце, де помилився, аж поки більше не може сфокусувати погляд. Він засинає зі сльозами на очах.
Як би там не було, Вершникам стане краще без нього.
…
Вони тренуються разом, правлять теревені та готують гарячу запашну каву на кухні. Якийсь час у їх розкладі немає нічого особливого, тож вони настільки розслаблені, наскільки не були вже дуже давно.
Меррітт працює з Джеком, намагаючись навчити його присипляти людей, допоки той стоїть біля нього й виглядає вкрай спантеличеним. Лула спостерігає за ними двома, її губи здригаються у посмішці.
Денні запускає картами у мішень, розсіяно й неквапно. Він відволікається на Джека, милується ним здалеку, зауважуючи, наскільки той вродливий, як вії обрамлюють його очі кольору мокко та як ледь помітно скривлені його м’які губи. Він крутить у пальцях туза, підкидаючи його вгору лише для того, аби той досконалим бумерангом повернувся назад на кінчики його пальців.
Джек — це щось геть інше. І Деніел гадає, як же це несправедливо — Джек настільки неземний, і Деніел так сильно любить його, а Джек на нього навіть не дивиться. Джек бачить у ньому лише друга й наставника, хоча сам вже давно його перевершив.
Деніел занурений у свої думки і не помічає, коли Джек перестає розмовляти з Лулою і замість цього стурбовано дивиться на нього.
— Денні, з тобою все гаразд? — він кидає в Деніела картою, котру той спритно ловить рукавом.
— Так. Так, не хвилюйся. Просто втомився, — мимрить він, сердито глипаючи на Меррітта, очі котрого виблискують розумінням.
Гіпнотизер напівжартома прикладає палець до губ, підіймаючи іншу руку в знак капітуляції. Джек збентежено спостерігає за їх мовчазною розмовою.
— Шоумени, — буркоче Джек, відбираючи в Деніела карту та запускаючи її Меррітту в голову.
…
Деніел хворіє. Його страшно лихоманить, і він просто ненавидить цілими днями вилежуватись у ліжку й дивитись у стелю, почуваючись жахливо, почуваючись найбільшим нікчемою на світі.
Насправді все не так вже й погано. Лула крутиться біля нього, вони грають у шахи аж поки в обох не починають боліти пальці, Джек годинами відпрацьовує разом з ним свої трюки, в котрих стає неймовірно вправним, а Меррітт просто сидить і жартує собі з нього. Їх важко не любити.
Проте коли Деніел залишається сам у своєму ліжку, почуваючись просто жалюгідно, він думає та зважує. Інші, здається, чудово ладнають. Без Денні, котрий вічно всуне до них свого носа, все працює як треба. І йому цікаво, чи не є він для них звичайною перешкою.
Він не дурний. Він знає, що шанувальники постійно пишуть коментарі про те, наскільки Лула приголомшлива, який Меррітт джентльмен, про те, наскільки Джек по-хлоп’ячому самовпевнений… і жодного коментаря про нього самого. Якби шанувальники впізнали його як Вершника десь на вулиці, то були б розчаровані, що це він, а не хтось із них. Він лише пляма на підошвах їх взуття. Він їм не потрібен. Скільки він ще протримається перш ніж вони проженуть його?
…
Три дні потому Денні прокидається з ясною головою та свіжим тілом. Радий, що гарячка врешті минула, він навшпиньки спускається вниз, глянути, чим займаються інші. Меррітт, здається, досі спить, проте він чує приглушену розмову Лули та Джека з вітальні.
Він заглядає всередину й бачить на дивані Лулу, що лежить на Джекові, накривши його своїм тілом. Вони торкаються ліктями, їх ноги переплетені. Джек ледь не падає на підлогу, сміючись над її словами.
Серце Денні розбивається на кляті друзки. Він знає, що вони не разом, але, господи, він бачить, бачить, якою гарною парою вони були б — однією з тих, що влаштовують побачення в дешевих ресторанах і тримаються за руки у тісних кінотеатрах. Бачить, як маленькі лули і джеки бігають довкола їх чималого будинку з гарним парканчиком, допоки самі Лула з Джеком сидять, прихилившись одне до одного. Він усе це бачить, і йому болить, йому так болить, що його ніколи не буде для Джека достатньо. Що Джек ніколи на нього ось так навіть не гляне.
Він тихо виходить, кидається сходами нагору й витирає сльози, що виступили на очах. Деніел — сраний ідіот якщо думає, що він колись міг би мати бодай найменший шанс бути із Джеком.
…
Ділан відвозить їх назад на своєму авто після цілого дня, що вони провели у магазинчику для фокусників. Меррітт самовдоволено вмостився на передньому сидінні, а Лула, Джек і Денні, наче купка цуценят, сидять позаду. Їдуть у комфортній тиші, котру порушує лише дзижчання Лулиного телефону та Меррітове пронизливе свистіння з цього приводу.
Денні притиснутий до Джека, і від кожного дотику його нервові закінчення спалахують вогнем. У нього шкіра вкривається сиротами від того, наскільки Джек теплий, від того, наскільки недбало він спирається на Денні, наче в цьому немає нічого такого.
Господи, як же це несправедливо. Джек може робити подібне лайно, навіть не замислюючись, а для Денні… для нього це означає забагато.
Він міг би спробувати непомітно знайти розраду в тому, як Джекове тіло дотикається до його, коли б не почувався про цьому таким егоїстичним та винним. Він не може відвести очей від того, наскільки гарно Лула з Джеком підходять одне одному. Вони пасують одне до одного, наче частини головоломки, і Деніелу боляче на це дивитись. Він хотів би опинитися на місці Лули, стати тим, чого хоче Джек, що йому потрібно. Проте йому до цього далеко, і він не має права забирати Джека в Лули, не має права навіть намагатись, зруйнувавши цим їх стосунки. Тож він тримає руки при собі й залишається непохитним.
…
У неділю вранці Деніел вирішує: «До біса це все, якщо ті двоє самі не можуть витягти голови з дупи й побачити, що вони створені одне для одного, то я побуду для них звідником». Він повертається після пробіжки й бачить приклеєну до стільниці коротку записку з Джековим почерком, в котрій той повідомляє Денні, що пішов за продуктами, і якщо йому щось знадобиться, то Лула нагорі. Внизу домальоване, очевидно, Лулою, крихітне личко з витягнутими для поцілунку губами, й неохайна закарлючка, котрою Джек намагався це приховати. Денні вважає це неймовірно кумедним і фотографує собі на пам’ятку.
Він відкриває свій ноутбук і шукає, чим би таким зайнятись в інтернеті, проте його увагу притягує сповіщення. Він розгортає його й натикається на дурнувату статтю від Metro про «Таємні стосунки?!» Лули та Джека з розмитими фото та підписами, котрі це мали б підтвердити. В коментарях — ціла купа шанувальників, що вибухають підтримкою, говорять, яка вони чудова пара і наскільки вони за них раді.
Деніел скрушно зітхає й саме збирається згорнути вкладку, коли на очі потрапляє коментар: «Чесно кажучи, я думаю, що Деніелу подобається Джек… вони були б кращою парою :/».
Деніелу потрібне усе його самовладання, щоби загасити промінчик надії на те, що, можливо, Джек з ним виглядав би краще, ніж з Лулою. Той шанувальник помиляється. Усі, хто так думає, дуже сильно помиляються, і Денні ненавидить той факт, що навпаки просто неможливо.
Деніел перетворює на лайно життя кожного, кого любить. Генлі пішла просто тому, що він не вміє тримати язика за зубами. Деніел постійно втягує Вершників у халепу через свою кляту зарозумілість. Він просто не може бути ні для кого корисним. Усе, що він робить — це бере й руйнує їхні життя.
Він не хоче цього для Джека. Яким би егоїстом він не був, та він не опуститься до такого рівня. Він має змінити думку шанувальників, має показати їм, наскільки Лула та Джек ідеальні, довести, що Джек кращий за усе, що тільки може запропонувати Денні.
…
Так воно й починається. Денні тримається від Джека на відстані, наскільки йому не було б від цього боляче — це для Джекового добра, навіть якщо той цього не розуміє. Він зіштовхує Лулу з Джеком разом коли тільки може, намагається дати їм час наодинці, тягне Меррітта з дому, щоб вони могли побути самі. Це збіса боляче.
Джек розгублений. Він не розуміє, чого Деніел намагається досягти, і повністю все це ігнорує… тому Денні намагається знову, і знову, і знову, тим часом як Джек противиться усе сильніше.
Цей час — справжні тортури. Це час ледь не обертається для усіх чотирьох катастрофою. Лула переконана, що Денні хоче з неї познущатися, Меррітт має його за дурня, а Джек просто збитий з пантелику. Деніел знає, що вони не розуміють, що він робить, бо не бачать, що це на краще — коли він зведе Лулу та Джека, ті захоплять одне одним настільки, що й забудуть про його існування, і він зможе забратися з Вершників.
Справа не в тому, що він не хоче бути тут — це все, що у Денні є. Проте він певен, що вони могли б досягти більшого, коли б не він з його цілковитим безладом у голові. Він хотів би залишитись, дійсно хотів би, але знає, що він недостатньо хороший і що він тільки те й робить, що постійно їх підводить.
І коли вони починають планувати наступне шоу, він зрештою стикається із цим лицем до лиця. Вони юрмляться довкола мапи, схилившись над нею та строчачи ідею за ідеєю. Джек намагається довести, що було б ефективніше, якби вони дали Меррітту вирубати охоронців, і Деніел хоче посперечатися, проте спиняє себе.
Яке він тепер узагалі має право висловлюватись з цього приводу? Тому поки вони обговорюють решту плану, він мовчить, киваючи лише тоді, коли хтось кидає на нього погляд в пошуках схвалення. Невдовзі, коли усі розуміють, що Денні ще жодного разу не заперечив і не вніс свої корективи, між ними усіма наростає ніякова напруга.
Лула перша здіймає руки вгору.
— Денні, я гадки не маю, в які ігри ти намагаєшся з нами гратися, але це так бісить. Ти був з нами шалено милим, і я гадки не маю, чому, і… і я не розумію, чого ти хочеш досягти!
Денні здригається. Він вважає, що вся ця ситуація зараз виглядає по-дурному, проте тільки-но він порве з ними зв’язки та щезне з Ока, вони ще йому подякують. Це на краще.
Джек супиться.
— Що це все означає? Ти, напевно, забув нам розповісти про те, що ти робиш, тому ми не маємо жодного уявлення, що відбувається, але ти поводишся дивно, і ми просто хочемо знати, чи з тобою все гаразд!
Деніел стогне, коли розуміє, що той справді сказав це все вголос.
— Це вас не стосується. Зберіться. Нічого не відбувається. Закінчуйте складати план, в п’ятницю передамо його Ділану.
І, кидаючись до виходу із кімнати зі стиснутими кулаками, він весь аж тремтить.
Меррітт дивиться йому вслід зі співчутливим блиском в очах.
…
Вони в магічній крамничці в Макао, купують приладдя, щоби вкрасти дурнуватий чип для Волтера. Деніел розглядає гральний кубик, коли краєм ока помічає ремінь Джека в руках у Лули, а їхні обличчя осяяні такими широкими усмішками, що серце Деніела стискається від фізичного болю.
Це настільки його ранить… Це те, чого він домагався. Він має бути щасливим, має бути задоволеним, але ж ні, йому настільки боляче, що він вічуває, як на очі навертаються сльози, на груди лягає камінь, і він з усіх сил намагається дихати.
Його серце розбите. Проте він відсуває його вбік і хвалить себе за гарно виконану роботу. Лула з Джеком разом. Вони разом.
Вони разом.
…
Коли вони повертаються до дешевого мотелю, ключі від котрого їм глузливо кинув Волтер, Денні ввалюється до своєї кімнати та падає на поплямлені сечею простирадла.
Йому вдалося. Чого б іще Лула здирала з Джера ремінь у безлюдному кутку магазину й обоє при цьому задихалися від реготу? Він знає, що Лула набагато краща, ніж він бодай колись зміг би стати, проте у цю саму мить він не може її не зневажати. І це тільки ще раз доводить, який же він придурок, тому що, господи, та якого біса? Вони ж створені одне для одного. Невже він такий ідіот, щоб узяти й усе їм зіпсувати?
Він засинає в сльозах.
…
Наступної ночі серце Денні усе ще зранене й болить, тому він збирається зарадити цьому єдиним способом, яким знає — він йде до клубу й до чортиків там напивається. І коли він п’є п’яте пиво й танцює під третю однотипну пісню в стилі EDM, — справді, цьому місцю вкрай бракує різноманітності, — коли він бачить хлопця з напрочуд знайомими карими очима та приголомшливою посмішкою, котрий дивиться просто на нього, то думає: «До біса це все».
Він надто п’яний, аби розуміти, що відбувається, коли притуляється до нього усім своїм тілом. Надто п’яний, аби розуміти, що відбувається, коли той облизує його шию. Надто п’яний, аби розуміти, що відбувається, коли кидає таксисту жменю готівки, перш ніж завалитись до своєї кімнати, спотикаючись та притискаючись губами до губ хлопця з карими очима.
Деніел скиглить, коли хлопець втискається в його пах просто так, через одяг, треться своєю ерекцією до його власної, і Денні, користуючись моментом, здирає з нього сорочку. Хлопець штовхає його на ліжко, нетерпляче розправляється з його гудзиками та підтяжками, знімає застібки, поспішаючи його роздягнути. Деніел стогне, коли з нього стягують нижню білизну. Холодне повітря торкається його члена, а тоді головкою ковзає гарячий язик, висмоктує краплю змазки, що виступила на кінчику, і Денні, котрий уже нічого не може з собою вдіяти, штовхається у вологий рот. Впирається хлопцю у горло, від чого той шумно задихається. Денні лається, уже збирається вибачитись, але раптом хлопець протяжно чуттєво стогне, опускає голову, різко насаджуючись ротом на його член, і Денні думає: «Ох, добре, він знає, що робить».
Кілька хвилин хлопець з карими очима робить Деніелу найкращий клятий мінет в його житті, аж раптом полишає його й перевертає на живіт. Деніел скиглить, пручається, але хватка міцна, і, господи, це надто гаряче. Хлопець схиляє голову до його вуха й шепоче:
— Презерватив є, але немає змазки. Не проти, якщо я використаю тільки слину?
І оглушливий стогін Денні — достатнє підтвердження його згоди.
Хлопець знову перевертає Денні на спину, вмощується між його ніг, а тоді опускає голову й широко облизує його вхід. Денні закидає голову назад, скрикує, та коли хлопець починає рухати язиком всередину й назовні, він розчиняється у безпорадних стогонах, знову й знову, бо, чорт забирай, Денні просто обожнює, коли йому роблять риммінг.
Денні відчуває, як починає стискатися довкола його язика. Хлопець відривається з хтивим поглядом і ковзає вперед. Вік кладе два пальці Деніелові на губи й наказує:
— Смокчи.
І Денні підкоряється, захоплено посмоктуючи й облизуючи їх, аж поки з них не починає текти слина. Тоді хлопець бере їх і кладе до рота собі, робить усе те саме, ні на мить не припиняючи дивитись Денні в очі, і Денні надзвичайно, просто неймовірно сильно збуджений.
Хлопець опускає пальці вниз і без попередження штовхає в Деніела одразу обидва. У Деніела вихоплюється приголомшливо гучний звук, у чому він ніколи нікому не зізнався б, і він чорт забирай ледь не кінчає у ту ж мить. Хлопець починає безжально трахати його пальцями, розводячи їх ширше, з кожним рухом штовхаючи їх глибше й глибше, і коли він врешті проходиться по його простаті, Деніел не може стримати клятий крик.
Коли хлопець вважає, що Денні достатньо готовий, то хапає його за ноги й закидує їх собі на плечі, щоби мати кращий доступ. Він надягає презерватив, плює на свій член, треться головкою до входу й проштовхує всередину сам лише кінчик, просто аби змусити Деніела застогнати. А тоді нарешті входить на всю довжину, дюйм за дюймом, поки весь не опиняється всередині Денні. Денні, котрий задихається й звивається від задоволення.
Вони завмирають так на певний час, щоби Денні міг звикнути, і коли він киває, хлопець різко штовхається, майже повністю виходить, тоді знову у нього врізається. Розум Денні затуманює задоволенням, він стогне щоразу, коли шкіра вдаряється до шкіри.
Минає не так багато часу, перш ніж у хлопця виривається хрип і він каже:
— Я зараз кінчу.
І звуку його голосу достатньо, щоби підштовхнути Деніела до краю. Він кінчає з криком, заплямовуючи простирадла білими смугами, й сильніше насаджується на член, коли оргазм накриває його хвиля за хвилею. Хлопець не відводить очей, захоплено дивиться, як він кінчає, а потім слідує за ним, виливаючись в презерватив.
Він повільно виходить, зав’язує та викидає презерватив, тоді йде за рушником й витирає з Деніела залишки підсохлої сперми.
Деніел надто дезорієнтований, аби зрозуміти, що відбувається. Він не помічає, коли хлопець залазить до нього в ліжко, не помічає, коли сам горнеться до його тепла. А ще не помічає номера кімнати на дверях і не помічає, що це кімната Джека.
…
Денні моргає й поволі розплющує очі. Його погляд усе ще затуманений від похмілля, розум — приємний чистий аркуш, якому заважає лише пульсація в задній частині черепа, котра, чесно кажучи, не така вже й жахлива. Навіть якось поетично — дуже іронічна, вважає Денні, поезія.
Тоді він повертається на інший бік, і… поряд із ним спить Джек.
Денні приголомшений та збентежений — довгих три секунди, поки в голові не зринають події вчорашньої ночі, і… господи боже.
Він різко зводиться у ліжку, помічає на столі Джекову улюблену потерту колоду карт, в іншому кінці кімнати — його валізу. Він мав би знати. Він, чорт забирай, мав би знати, що завалився до кімнати Джека, що це Джека він сюди притягнув, коли вони обоє були п’яні до чортиків, що він скористався Джеком, коли той був не при собі. Денні почувається цілковитим лайном.
Відчуття холоду осідає у його нутрощах. Він майже бачить вираз огиди на Джековому обличчі, щойно той прокинеться, майже відчуває, як огидно той почуватиметься, усвідомлюючи, що Денні, по суті, ґвалтівник, і…
Деніелу краще піти.
Він вислизає з ліжка, намагаючись не розбудити Джека. Нишпорить підлогою, хапає сорочку, як раптом врізається пальцем у шафку і скрикує від несподіванки. Джек ворушиться й зі стогоном прокидається, захмелілий після сну та геть розгублений. Він обертається й бачить Деніела, на мить чарівно мружачи очі, після чого його губи здригаються в легкій усмішці.
— Привіт.
Денні так і завмирає. Його рот працює швидше за мозок, і перш ніж він встиг би себе зупинити, він бовкає:
— Хіба ти не сердишся?
Джек схиляє голову набік.
— А мав би?
— Я ж по суті… Я… Я зґвалтував тебе, Джеку! Ти був п’яний, а я тобою скористався, і…
За одну мить Джек зривається з ліжка й притуляється до Денні всім тілом, притискаючи його руками до стіни, і його очі сповнені палкої рішучості.
— Ти нічого такого не робив, Денні. Думав, я цього не хочу? Ти хоч уявляєш скільки разів ночами я на тебе дрочив? Дідько, та я так довго тебе хотів, ти собі навіть не уявляєш…
— Ні.
— Ні?
Денні видихає.
— Ти не хочеш мене. Ти хочеш Лулу. Ми всі бачимо, як ти на неї дивишся і як вона дивиться на тебе, і Бог мені свідок, ви ідеально один одному підходите. Я б ніколи не став між вами, Джеку. Ти справді, справді мене не хочеш.
Джек недовірливо розтуляє губи.
— То ось що ти думаєш? То ось чому ти був… Господи, Атласе, який же ти в біса тупий…
А тоді торкається губами до Деніелових губ.
Поцілунок повільний. Повільний і справжній, без шаленої гарячковості минулої ночі. Джек облизує його рот, а Денні настільки приголомшений, що забуває відреагувати. І перш ніж він нарешті все усвідомлює, Джек невпевнено відсувається…
Та він притягує Джека назад, обіймає його за талію. Денні думає, що зараз заплаче, насолоджуючись запахом м’ятного шоколаду, котрий Джек так любить, кориці та ще чогось, чим пахне лише Джек. І, так, Денні все ж схлипує. Джек дивиться на нього стурбовано, але Денні лише хитає головою та пригортає його міцніше.
…
— Повірити не можу, що ти думав, ніби я закоханий в Лулу.
Джек потирається носом до Деніелого вуха, коли вони ніжаться в ліжку, ситі й задоволені після цілої години поцілунків.
— Я ж не знав, що вона лесбійка, — вигукує Денні, щосили намагаючись приховати рум’янець.
Джек регоче й падає на подушку.
— Ти дивовижний… Ти навіть не уявляєш, наскільки ти милий.
У відповідь Денні щось бурмоче собі під носа.
— Що ти сказав?
— Сказав, що не думав, ніби можу подобатись тобі чи комусь іншому.
Джек зводиться на лікті й здивовано дивиться на нього.
— Ти про що?
— Зі мною важко поладнати. Генлі пішла, бо я був тим ще придурком, Ділан теж був на мене розлючений. Я вмію лише усе псувати.
Джек раптово нависає над ним, притискаючи Денні до ліжка. Каже рвучко:
— Я кохаю тебе.
— Що? — хрипить Денні.
— Я кохаю тебе, Атласе. І я повторюватиму це знову й знову, поки ти мені не повіриш. Коли я вперше побачив тебе того клятого дня, то зрозумів, що мені кінець. Ти настільки зосереджений на наших планах, ніщо не зрівняється з твоїм вкладом у їх розробку. Ти не зупинишся, поки все не буде ідеально, але навіть попри це ти настільки про нас турбуєшся. Ти кинеш усе, якщо хтось із нас опиниться у небезпеці. Ти турбуєшся про нас дуже, дуже сильно, тож навіть не смій сумніватися, що ми не турбуємося про тебе точно так само. Ти неймовірний. Ти заслуговуєш геть на все, що я тільки можу тобі запропонувати. Я чорт забирай так сильно тебе кохаю. Денні, будь ласка, повір мені.
Деніел цілу хвилину мовчить, втративши дар мови, перш ніж Джек бере його обличчя в тремтливі долоні й каже:
— Я знаю, що ти, можливо, ще не готовий повірити, коли я кажу, що ти для мене ідеальний. І це нормально. Але я кохаю тебе неймовірно сильно, тож не смій ні на мить в цьому засумніватись.
— Я кохаю тебе, — видихає Деніел у відповідь, притискаючи свої губи до губ Джека в поцілунку. — Господи, я кохаю тебе так сильно, більше за все на світі.
…
Коли Лула дізнається, що Денні думав, наче вона закохана в Джека, то сміється так голосно, що навіть не дає нікому дослухати кінець історії.