Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
«Я хочу, щоб ви нарешті навчилися співпрацювати».
Так сказала професорка МакҐонеґелл на першому занятті у нечисленного восьмого курсу. Під «ви» вона, звичайно, мала на увазі учнів зі Слизерину та Ґрифіндору, адже усі решта спромоглися це робити і без прохання нової директорки.
«О, це буде цікаво».
Так сказала професорка Трелоні, коли під час відбору на роботу над спільним проєктом Мелфой (слизеринцям дозволили тягнути жереб, щоб погамувати їхні одвічні претензії стосовно того, що їх залишають осторонь) витягнув із мішечка клаптик паперу з іменем Гаррі на ньому. Оскільки «буде цікаво» з боку професорки Трелоні зазвичай так чи инакше включало можливість загибелі Гаррі, він вирішив з особливою обережністю ставитися до цього нового партнерства.
«Прошу, не вбий його цього разу».
Це вже просила Герміона, після того, як отримала від професорки МакҐонеґелл відмову на прохання помінятися із Гаррі місцями. Той факт, що вона готова була заради нього спілкуватися з Мелфоєм, зачіпав Гаррі не менше, ніж те, що вона цілий рік допомагала йому та Рону шукати горокракси.
Сам Рон не залишився у Гоґвортсі — і ніхто не звинувачував його за це. Чесно кажучи, Гаррі не зовсім розумів, чому залишилася Герміона (вона сказала, що просто мусить закінчити середню освіту) — як на нього, дівчина вже знала набагато більше, ніж було необхідно. Сам же Гаррі… Напевно, він просто ще не знав, куди податися, а тому вирішив іще на рік продовжити жити безтурботним життям учня Гоґвортсу. Звісно, наскільки взагалі таке життя могло бути безтурботним.
Чого Гаррі не очікував — то це того, що до школи повернеться Мелфой. Більш того, його не було увесь вересень, за який Гаррі встиг по-справжньому насолодитися останнім шкільним роком. А тоді, за два тижні до Геловіну, він зіткнувся із кимось у коридорі, а отямився вже тоді, коли почув потік відбірної аристократичної слизеринської лайки.
За тиждень до Геловіну професорка МакҐонеґелл оголосила, що поділить їх на пари для підготовки замку до свята. У деяких місцях ще досі тривав ремонт, тож вчителі не мали часу для того, щоб прикрашати школу, тому ця ноша впала на плечі об’єднаних сил учнів старших курсів.
У випадку Гаррі — на його та Мелфоя плече.
«Я чекатиму на тебе о 18:00 у Великій Залі».
На перерві записка такого змісту опинилася у кишені Гаррі. Гадати від кого вона не довелося, дивувало лише, як це Драко з його талантом підкрадатися ще не вбив Гаррі тоді, коли була можливість.
Час було двічі підкреслено, ніби Мелфой вже очікував, що він запізниться. Гаррі замислився: хто узагалі пише 18:00? Хіба не звичніше було б написати, що він чекає на нього о 6 вечора? Звісно, це забрало б у Мелфоя можливість похизуватися і підкреслити, що в нього не так багато часу, тож краще Поттерові прийти вчасно.
О 18:01 Гаррі вилетів зі спальні як Вогнеблискавка, ледь не збиваючи у вітальні кількох першокурсниць, що ще не встигли звикнути до його шаленого броунівського руху, подолав коридори і сходи (жодні з вищеназваних не завели його у темний закуток до монстрів-людожерів) і нарешті опинився у Великій Залі. Мелфой вже був там і ліниво гортав якусь книгу, усім своїм виглядом показуючи, що смертельно знудився чекати.
— У тебе такий вигляд, ніби у тебе зараз буде серцевий напад, — спокійно сказав йому Драко замість привітання, а тоді, ніби робив це щодня, спрямував паличку на Гаррі і за допомогою заклинання розв’язав чужу краватку.
Гаррі зробив глибокий вдих і безсило упав на лавицю. Все сталося так швидко, що він навіть не встиг захиститися: якби це було смертельне закляття, то не вдалося б навіть ухилитися. Утім, чого це Гаррі мав перейматися через смертельні закляття, адже Гоґвортс — найбезпечніше місце на світі.
Крім того, це все через те, що він біг і зади́хався. Точно, біг — зло.
— Довго вже на мене чекаєш? — буденно поцікавився Гаррі. Так, ніби щойно не обдумував те, наскільки велика імовірність його вбивства Мелфоєм.
— Я не очікував, що ти прийдеш вчасно. На десятій хвилині подумав, що ти взагалі не прийдеш, — він потамував будь-які емоції, що могли бути в його голосі. — Ну, знаєш, не був певен, чи ти вмієш читати, щоб прочитати моє повідомлення.
— Дуже смішно, — сухо відгукнувся Гаррі. Попри це, повернення до такого дріб’язкового суперництва нагадувало про перші курси, коли усе було простіше, а отже, воно було доволі приємним, навіть якщо жоден з них не визнав би цього.
Вони ще кілька хвилин просиділи в тиші: Драко заглиблений у свою книгу, Гаррі — у свої думки, ніби не знали, з чого почати. Нарешті навчитися співпрацювати звучало добре в теорії, але на практиці ніхто не давав покрокових інструкцій для цього.
— До речі, я тут читав книгу про фантастичних звірів і знайшов для тебе ідеяльний образ на Геловін, — веселий тон Гаррі прозоро натякав, що він вирішив відігратися за попередній жарт. — Ось, слухай: «джарв, хоча й нагадує перерослого тхора, але вміє говорити. Однак для ведення повноцінних розмов йому бракує інтелекту, тому він обмежується короткими, кхе, — він пробігся очима по сторінці книги, що прихопив із собою зі спальні, — фразами, що фонтанують з нього безперервно». Глянь, просто викапаний ти.
Мелфой швидко заморгав, а тоді витріщився на Гаррі — здавалося, ніби він зараз накинеться на нього із кулаками. Напевно, кілька місяців тому так і було б, але зараз вони мали працювати разом. Принаймні над цим проєктом.
— Дуже дотепно. Ти став упевненішим і нахабнішим, Поттере.
— Так, рік переховувань від Волдеморта, — Драко здриґнувся від звуку цього імені, — може мати такий ефект, — Гаррі раптом спохмурнів — його жартівливий настрій немов вітром здуло. Мабуть, кпин не викликав очікуваної реякції.
— Розумію.
Тихе, на межі чутного зітхання змусило Гаррі прикусити язика. Так, Драко був скалкою в дупі, але ніхто не заслуговував на те, через що він пройшов.
Було також щось комфортне у цьому «розумію». Бо на те, через що пройшов Гаррі, теж ніхто не заслуговував.
— У всякому випадку — я ніколи не любив Догляд за магічними істотами. Коли тебе ледь не вбивають на занятті, це може мати такий ефект.
— Не драматизуй, бувало й гірше, — зачароване небо потрохи темніло, разом зі справжнім, а в Гаррі все більше виникало почуття, ніби він сидів і жалівся на життя старому другу, з яким життя розвело в різні боки.
— Так, — на мить він подумав, що Драко згадає про ту дуель в туалеті, але той лише пирхнув, — бувало. Слухай, ми можемо сидіти тут до смерку і кепкувати одне з одного, а можемо придумати плян дій і розійтися.
— Я не проти сидіти тут до смерку.
— Що?
— Що? Якщо професорка МакҐонеґелл хоче, щоб ми зробили це завдання разом, то я готовий над ним працювати.
— Так, звичайно, — Драко пирхнув удруге, цього разу зі самовдоволеною усмішкою. — Ще будуть яскраві ідеї?
— З готовністю вислухаю твої.
— Є закляття, що створює великих реялістичних павуків. Чув, маґли люблять прикрашати ними домівки.
— Ага, щоб у Рона серце- — Гаррі запнувся на півслові, згадавши, що це перший Геловін за 11 років, який він проведе без друга. Про те, звідки Драко знав про традиції маґлів, він не додумався спитати. — Так, павуки це хороша ідея, подекуди не треба буде й вішати штучну павутину. Я завтра скажу про наш задум професорці МакҐонеґелл, думаю, вона підтримає
— Ще б вона тобі відмовила.
Драко підвівся з лавиці, попрямувавши до виходу, але, не пройшовши і з десяток кроків, розвернувся і повернувся до столу, де сидів Гаррі.
— Слухай, твої батьки… як ти це робиш?
— А можна чіткіше висловитися? — знущально мовив Гаррі, хоча, імовірно, зрозумів питання. Можливо, сподівався, що Драко відступить.
Драко Мелфой був не з тих людей, що не відступають.
— Твої батьки померли на Геловін. Як ти тримаєшся і не втрачаєш ґлузд в цей день? І взагалі?
— Дякую, що так віриш у мою ментальну стабільність, Драко, — відтягнув момент відповіді Гаррі. Він підвівся, а тоді сів просто на стіл, упівоберта до Мелфоя. — Не скажу, що я можу щось змінити: я не можу перенести Геловін і жодна магія на світі не зможе повернути моїх батьків. Навіть бузинова паличка. Тому я прикидаюся, що все гаразд. З року в рік стає все легше це робити.
Драко мовчав. Гаррі не знав, навіщо розповів це, те, що не розказував іще нікому, навіщо так довірився тому, хто ще вчора готовий був вставити йому ножа в спину. А тоді вони зустрілися поглядами і в очах Драко читалося «я теж прикидаюся», навіть якщо він ніколи не сказав би цього, боячись викликаного цим жалю, як вогню.
І Гаррі зрозумів.
— Не обов’язково прикидатися, — порушив тишу Драко. — Якщо в тебе з’явиться бажання щось розтрощити, абощо, просто скажи мені — я тебе прикрию.
«Я тебе прикрию», — фраза, яку їхні версії з перших курсів, з минулого, довоєнного життя ніколи б не дозволили собі сказати.
— Не знав, що ти такий збіса сентиментальний, Драко.
— Ти багато що про мене не знаєш… Гаррі, — усміхнувся слизеринець, махнувши рукою на прощання і повертаючи в бік підвалів. На годиннику було за чверть північ.
І Гаррі залишився сидіти у Великій Залі, так і не дізнавшись, чого коштувало Драко виміняти в Блейза папірчик із його ім’ям на ньому.