Джеймс Поттер звик бути найкращим учнем. Зрештою, у чоловічій гімназії з філологічним ухилом не так складно було здаватися генієм на фоні решти розбещених дітей баронів та герцогів. Він навіть сміявся з Ремуса та Реґулуса, які вечорами засідали за книгами замість втечі до села на вечорниці, щоправда, від останнього він ще й отримував гострого шпичака під ребра.
Але правда виявилася гострішою — Джеймс Поттер абсолютно не вмів учитися. У гімназії він звик вловлювати усе на льоту, ігнорувати існування домашніх завдань і готуватися до контрольних за годину до їх початку. Вступ до університету ж зустрів його, у першу чергу, численними конспектами і ще більш численними головними болями. Виявилося, що вже недостатньо зазирнути до бібліотеки на годинку-другу (бо з бібліотеками Джеймс усе ж був знайомим, навіть якщо активно це заперечував), натомість доводилося ледь не слово у слово записувати лекцію, а потім обов’язково переглядати її в кампусі, щоб хоч якось вкласти це все в голові. Це ж було і головною причиною скорочення часу його сну до заледве трьох годин і зовсім не аристократичної блідости.
Иншою проблемою з вступом до університету став Реґулус. По-перше, він вступив на астрономічний факультет, що вже обмежувало їхні зустрічі до вихідних і нерегулярних сутичок (бо зустрічами це було назвати важко) у великій бібліотеці.
По-друге, в університеті були дівчата. Джеймс ніколи не думав, що це стане причиною розколу у їхніх стосунках, адже усі дівчата, що він їх зустрічав дотепер, не цікавили його аж ніяк. Тут же ситуація різко змінилася і першоджерело цих змін звали Лілі Еванс. Руда, трохи сором’язлива і надзвичайно щира, вона була такою несхожою на те, що Джеймс любив (тобто на Реґулуса), хіба що інтелектом Блекові не поступалася (якби Джеймс навіть подумки припустив, що вона розумніша, Реґулус вколошкав би його на місці) (Джеймс був би не проти).
А разом із тим, вона цікавила Джеймса достатньо, щоб це почали помічати люди. Спершу, звісно, Ремус, не в останню чергу через його спостережливість, а через те, що Муні ходив на лекції разом із Реґулусом і був його хорошим другом, скоро про це дізнався і сам молодший Блек.
Джеймс був навіть готовим (якби це влаштувало Реґулуса) дати йому видряпати собі очі (щоб не було спокуси дивитися на рудоволосу Еванс). Але, звісно, Реґулуса це не влаштовувало і на ранок після їхньої сварки Джеймс прийшов у лекторій із пекучими слідами від коротких нігтів на обличчі.
Краще не ставало і від того, що Сіріус, його найкращий друг і найнадійніша опора, пригрозив розбити Джеймсу носа, якщо той ще раз засмутить його брата. Поттер боявся навіть уявити, що з ним сталося б, якби про сварку з її улюбленим сином дізналася місис Блек. Поки що йому вистачало того, з яким презирством на нього дивилися всі три кузини Реґулуса.
Із презирством. Бігме, та Джеймс іще навіть нічого не зробив. Він ніколи навіть не допускав думки про те, що Лілі могла б замінити Реґулуса. Якби йому дали про це подумати довше кількох секунд, Джеймс однозначно визначив би, що дівчина цікавила його зовсім в иншому пляні.
Утім, щоразу, як він намагався підійти до Лілі Еванс і попросити її сказати Реґулусу, що між ними нічого не було, Джеймс натикався лише на холодне:
— Я нікуди з тобою не піду, у мене заняття.
І перш ніж ошелешений Поттер встигав що-небудь заперечити, дівчина зникала в одному зі заплутаних коридорів величезного університету.
Зате, як він вже встиг помітити, Лілі була зовсім не проти компанії Реґулуса. Вона вивчала скандинавські мови, а Джеймс — германістику, тож вони часом перетиналися на лекціях, але весь свій вільний час (наскільки Поттер міг судити) (ні, він зовсім не стежив за жодним з них) дівчина проводила у компанії невеликої групки астрономів, що складалася з Пандори скоро-вже-Лавґуд, його друга Ремуса Люпина і його колишнього Реґулуса Блека.
Джеймс міг бути сліпим, але навіть він бачив, що саме поєднувало усіх їх — інтелект, стримана ніжність і тонке, природне (а не нав’язане багатими батьками, як у Поттера) почуття прекрасного.
Джеймс розумів, що, можливо, Реґулус та Лілі підходили одне одному значно краще, ніж він міг коли-небудь підходити комусь із них. Утім, це не зменшувало, а тільки підсилювало його бажання вити на місяць, як вовкулака з модних романів, що читала його мати.
Коли Сіріус перебісився і знову почав говорити із Джеймсом, виявилися іще трагічніші подробиці — у маєтку Блеків трохи краще сприйняли туманну перспективу того, що їхній улюблений син міг зустрічатися із дівчиною із простої сім’ї, ніж що він привів би додому хлопця.
Джеймс був готовий на стіни лізти.
На що Джеймс не був готовий — так це здаватися. Він збільшив частоту відвідин бібліотеки і зменшив свою присутність на лекціях із Лілі (це вийшло випадково, просто під час їхніх спільних лекцій у Реґулуса зазвичай було вікно, яке він проводив або із Пандорою у їдальні, або в бібліотеці з Барті) (останній Джеймсу геть не подобався, але за увесь час, що вони зустрічалися, він так і не знайшов у собі сил сказати про це Реґулусу).
Загалом, Джеймс робив усе, щоб перестріти Блека на нейтральній території та поговорити. Він боявся слів, що могли вирватися з його вуст на порозі Реґулусової, колись їхньої спільної, спальні.
Натомість Джеймс ненароком став свідком чужої особистої бесіди.
— Той мазунчик Блек, Лілі, невже ти не бачиш? — молодик з жахливо відчайдушним виразом і таким само жахливо брудним волоссям стояв упритул до Еванс. — Він такий, як і всі ті багатії — покористується тобою і викине…
— Покористується?! — дівчина миттю спалахнула, її руде волосся гойднулося в такт поспішним крокам, нагадуючи язики полум’я. — Та за кого ти мене маєш?
— Лілі, люба, ти неправильно зрозуміла. Я лише…
— Я тобі не люба, — огризнулася Лілі, силкуючись скинути чужу руку зі свого плеча.
— Гей, відпусти її, — Джеймс вийшов із тіні стелажів з книгами, відчуваючи, що ситуація стає напруженою.
— Поттер? А тобі якого біса треба? — цікаво, що цей молодик говорив так, ніби вони із Джеймсом були давно знайомі, а сам Джеймс ніяк не міг пригадати його імені. Зате на думку спадали кілька барвистих епітетів.
— Я сказав: відпусти дівчину. Вона чітко показала, що не рада твоїй компанії.
— Нариваєшся? Думаєш, через твою багату сімейку я побоюся тобі врізати?
Джеймс дійсно не наривався. Його репутація його випереджала, тож у головах студентів поряд із прізвищем «Поттер» стояли слова «бабій» і «хуліган» (жодним із них Джеймс не був). Насправді він навіть трохи пишався своєю здатністю вирішувати усе через діялог.
— Думаю, тобі не завадило б перевдягнутись із роби пастора, перш ніж залицятися до дівчат.
З иншого боку, навряд чи такий діялог можна було назвати конструктивним.
Попри свій одночасно розніжений і неохайний вигляд, його опонент нападав люто, так ніби відсутність практики з головою перекривала чиста ненависть до того, хто зганьбив його в очах Лілі. Джеймс ухилився від удару, що летів йому просто в обличчя, але другий — у груди — вибив з легень повітря і відштовхнув його до стелажа. Згори впало кілька сувоїв, на щастя, на цій полиці не було багатотомних фоліантів.
— Северусе, — так ось як його звали? — що ти робиш? Припини негайно!
Вигук Лілі відвернув увагу опонента і Джеймсу вдалося зробити швидкий випад, вдаряючи того в обличчя. Северус ображено і трохи шоковано схопився за носа, з якого тонкою цівкою стікала кров.
— Тобі краще сходити до лікаря, — сухо кинув йому Джеймс, супроводжуючи Лілі до виходу з бібліотеки. — Може, наступного разу знатимеш, що означає «ні».
Сам він мужньо стискав кулак, на кісточках якого виступали почервоніння — неодмінні супутники першої в житті бійки.
— Ти як? — схоже, дівчина згадала, що йому теж дісталося, тож почала стривожено оглядати обличчя Джеймса. Не могла знати, що болить йому у грудях і то вже давно.
— Бувало і краще, — зі сміхом зізнався він. — Бібліотека — не найкраще місце для таких речей.
Кілька хвилин вони йшли мовчки. Джеймс не забув, що взагалі-то намагався вирвати у Реґулуса трохи часу на розмову, але дивно було ось так покинути Лілі, не переконавшись, що вона у безпеці.
— Слухай, я тобі раніше казала… — ніяково заправивши пасмо волосся за вухо, почала вона, але Джеймс тут-таки її перервав.
— Не варто. Тим більше, що я не збирався кликати тебе нікуди, — по-своєму потрактувавши спохмурніле обличчя дівчини, він продовжив: — Без образ. Просто мій хлопець і так думає, що ми… ну… — Джеймс зашарівся.
— А, — тільки й відповіла Лілі. — Мені шкода.
На превеликий жаль Джеймса, вона так і не запропонувала йому поговорити із Реґулусом, а сам він про це просити чомусь не наважився. Урешті-решт, він же не з пожежі Лілі витягнув, абощо, з чого це вона мала бути Джеймсу щось винна.
Він провів дівчину до жіночого гуртожитку, а тоді розвернувся в бік свого. Годі було й мріяти виловити Реґулуса в бібліотеці, коли надворі була така погода. Коли надворі збиралося на дощ, Реґулус завжди готував великий чайник чаю, діставав щось із книг не для навчання і горнувся із Пандорою під однією ковдрою.
Коли надворі було сонячно, Реґулус завжди приходив на тренування Джеймса з крикету, щоб потім довго сміятися з зауважень тренера і вплітати хлопцеві у волосся польові квіти. Літо завжди було їхньою найкращою порою, але, схоже, їхні сонячні дні були вже давно позаду.
Можливо, Джеймс просто був занадто сліпим, щоб це визнати.
Але він усе ж помітив Реґулуса — у спільній вітальні, а не у Пандориній кімнаті — і пообіцяв собі, що спробує востаннє.
— Я не хочу говорити, Поттере.
— Ти мене ненавидиш? — здається, запитання приголомшило Реґулуса, бо він невидющим поглядом втупився в хлопця. Можливо, він був схильним до драм, Сіріус іноді жартував, що вони сваряться частіше, ніж їхні з Реґулусом «старі» (Джеймс ніколи б не назвав так батьків), але ще не казав, що ненавидить Джеймса.
— З чого ти… взяв? — він обережно посунувся, звільняючи на дивані місце для Поттера.
— Я б сказав, що докази на лице, але вони загоїлися за той тиждень, що ти мене ігноруєш, — невесело пожартував Джеймс.
— Вибач за те. Я не мав зриватися на фізичне насилля.
Джеймс розумів, чому Реґулусу було важливо за це перепросити. Вальбурґа мала дещо неконвенційні, як для їхніх кіл, способи виховання.
— Пусте, — він хотів сказати, що хлопцеві, з яким бився, дісталося гірше, але це могло ускладнити усе іще більше. До того ж навряд чи Реґулус оцінив би його вихваляння бійкою.
— Я не ненавиджу тебе, — якраз тоді, коли Джеймс хотів сказати, що він так і не відповів, раптом заявив Реґулус. — І Лілі сказала мені, що між вами нічого не було. Та я потім і сам зрозумів, що і бути не могло.
— Дякую, що віриш у мене, — з сумішшю сарказму та щирості відповів Джеймс.
Дивовижно, як Реґулус, улюбленець усієї сім’ї Блек, узагалі допускав думки про те, що міг бути для нього не на першому місці. Хоча, якщо глянути на стосунки в сім’ї Блек, можливо, Реґулус іще добре тримався.
— Я тому і почав з нею спілкуватися — хотів все дізнатися. Ну, спочатку, — ніби виправдовувався Реґулус. Джеймс не до ладу згадав слова того хлопця з бібліотеки. Ні, звісно, Реґулус, його Реґулус не мав нічого спільного із тією збоченою фантазією. — Потім виявилося, що вона теж цікавиться астрономією і…
— І дійшло до того, що твоя мама вже не проти того, щоб ти з нею зустрічався? — поблажливо підказав Джеймс.
— Що? А, тобі Сіріус розказав? Ну, він був трохи злий на тебе, що ти мене скривдив, то, мабуть, і вирішив так відігратися.
— Тобто?
— Тобто ми з Лілі лише друзі.
— А, співчуваю, — так, Джеймс напевне розумів, як це — опинитися в ситуації, коли кохана людина вже не відповідає взаємністю.
Реґулус тяжко зітхнув і закотив очі, ніби Джеймс не розумів елементарного.
— Причина, з якої ми з Лілі друзі, а в тебе з нею нічого бути не могло, — Пандора.
Кілька довгих митей Джеймс не розумів елементарного, а тоді здивовано подивився на Блека.
— Пандора-що-скоро-стане-Лавґуд? А як же її майбутній чоловік?
— Вони якось розберуться, повір, — м’яко усміхнувся Реґулус, холод, що спершу прослизав у його тоні, кудись подівся.
— А ми? — дочекавшись, щоб хлопець на нього подивився, Джеймс продовжив: — А ми розберемось?
— Звичайно. Це ж ми, — Реґулус обережно поклав голову на рідне плече, переплітаючи свої холодні пальці із теплими Джеймсовими.
— Знаєш, я тебе теж не ненавиджу. А дуже навіть люблю.