Сад кривавих дерев і гримучого плюща

Шапочки мухоморів ще мокрі після дощу, і червоніють навколо тіла таким самим блиском, що і краплі крові на хутрі. Це був хороший олень. Мідно-золотого забарвлення, із міцними рогами. Він був майже вибрався з пастки.

Гаррі гладить його шерсть, шкодуючи, але в серці розквітає пекуча втіха.

Молодий хазяїн любить оленину.

Він шепоче кілька слів, і туша стає легшою за росу, невагомішою за туман. Без зусиль підіймає і кладе на старого воза. Дошки панічно скриплять і прогинаються.

Тестрал ступає, і віз котиться за ним поміж деревами. Гілля чіпляється за його чорні кістки, а покручені стовбури схиляються зверху, щоб втопити в темряві і збити з шляху, але він добре знає дорогу. Їм варто добратися до Маєтку поки не стемніло. Навіть напівжива тварина це відчуває, і прибавляє ходу.

Коли вони виїжджають на поле, рвучкий вітер принизує Гарріне тіло до кісток. Він неприємно смикається, і ліс сміється навздогін воронячим карканням.

Город стоїть спустошений, сіріє розкопаною землею, на якій поодиноко застигли голови гарбузів, що мертвим поглядом втупилися в Маєток. Гаррі спиняється, щоб підібрати один і закинути до воза.

Брама тяжко скрипить, і відчиняється поволі, сантиметр за сантиметром, цирапаючи землю, щоб він міг увійти. Гаррі легенько торкається її в знак подяки. Їй доводиться найважче.

Тут у Маєтку Мелфоїв він живе скільки себе пам’ятає. Його ігровим майданчиком стали сади із гримучим плющем, його школою — робота слуги, його іспитами — боротьба з чудовиськами, якими кишить ліс. Вони з’являються ледь не щоночі і норовляться пробратися за браму. 

Акромантули, як правило, нападають зграєю — оточують територію і, як кліщі, що вгризаються в шкіру, — пробивають собі шлях всередину. Проти них найкраще діє вогонь, але сморід від павучих лап стоїть ще кілька днів.

Вовкодави — самітники, проте дуже люті. Їхнє хутро пропитане кров’ю, а зуби гострі як леза. Вони можуть тижнями чатувати навколо Маєтку, обходячи будь-які пастки. Тут, хочеш чи ні, а треба виходити на двобій. Побачивши самотню постать вони сходять з розуму, за що і розплачуються.

Але найгіршими чудовиськами є дементори, бо з ними нічого не можна зробити. Їм не завадять ні вогонь, ні зілля, проти них не існує пасток, їх не зачепиш закляттям, вони не бояться зброї. Вони просто тихо снуються територією, слухають стогони ув’язнених, проходяться могилами, і кожного разу, коли вони мертво втуплюють в Гаррі свій невидимий погляд, ноги підгинаються, пустота в грудях стає нестерпно боліти і розширюватися, заставляючи його захлинатися.

Він навчився справлятися і з ними теж. Головне — нічого не відчувати. Притлумити страх, відігнати огиду, очистити мозок від усіх думок. Зрештою, їм наказано не чіпати жителів, а у підвалі завжди знайдеться хтось більш цікавий їм ніж він.

Напевно їх приваблює запах крові, що йде з Маєтку. Він як солодка пісня заманює всіх до себе.

Гаррі тягне за вуздечка і веде тестрала крізь сад. Зранку він зібрав тут усе листя, уважно приглядаючись до кожного заковитка. Змії і жаби люблять приносити насіння диких рослин. Часто вони прокляті, і якщо проростуть, можуть виявитися зубастими ліліями, чи отруйними пороховиками. У них і так увесь східний периметр обріс плющем, що харчується кров’ю. Від нього немає ніякого спасу. Гаррі доводиться щоранку підрізати його гілля, щоб хоч трохи сповільнити ріст. Плющ це ненавидить, і люто вгризається в його залатані рукавиці, прориває тканину і впивається в плоть. Гаррі мовчки терпить біль, і відстругує так багато, як тільки може. 

Дорогою він ще раз оглядає пожовклу траву, тож не одразу помічає постать хлопця, що стоїть біля входу. Його волосся, на відміну від Гарріного, світле й блискуче, гладенько зачесане назад. Рукави дорогого костюму чисті і не обірвані, а кисті рук білі і ніжні на вигляд, наче в дитини. Забачивши Гаррі, він ховає їх в кишені, і пихато задирає підборіддя.

— Чого витріщився?

Гаррі червоніє і тягне вуздечку, щоб сховатися за мордою тестрала, але з запізненням згадує, що молодий хазяїн не бачить тестралів. Мабуть на стратах він відвертається чи просто заплющує очі. Це дивно, і соромно, але Гаррі подобається ця деталь, як і багато інших.

— Драко! — оклик заставляє молодого хазяїна зіщулитись і задерти голову, щоб побачити свого батька у вікні великої зали. Той киває головою всередину. — Ти потрібен мені тут.

Люціус Мелфой господар цього маєтку і права рука самого Темного Лорда. Гаррі варто б його поважати і боятися, але важко стримати гнів, коли він дивиться на нього з глузливою посмішкою. Люціус зневажає усіх слуг, але здається, що дивитися на Гаррі, замурзаного і з підбитим коліном, йому приносить особливу втіху. Якби він дізнався, що той трохи навчився чаклувати, і йому вдається більше ніж просто запалити ліхтар чи зробити підклад проти нечисті, то дуже розлютився б.

Біля дверей Драко затримується. Він кидає погляд від дороги по якій прийшов Гаррі, до воза із здобиччю, і його худої постаті в старій шкіряній куртці. А тоді опускає голову і шмигає всередину.

Гаррі веде тестрала вздовж кам’яної стіни, завертає за ріг, і стукає у маленькі дерев’яні дверцята кухні. Поки ельфи забирають здобич з воза, хлопець дрейфує поглядом всередину, смачно вдихає теплі аромати і насичується теплом, що виходить з парою. Але його уже двічі годували сьогодні, тож кухар захлопує двері перед його носом, відрізаючи його від цього запашного потоку, і Гаррі залишається надворі, раптово відчувши на шкірі, що день добіг кінця.

Його кімната знаходиться в тому ж приміщені, що і стайня, але з іншого боку.  Молочно-білий череп оленя, із розкішними рогами, займає всю ширину стіни над його ліжком. Рік тому він притягнув його із вилазки, і вирішив, що буде круто повісити череп в себе. А зараз уже так звик до нього, що нізащо не позбудеться. Інколи, в період дрімоти, йому здається, що череп охороняє його від поганих снів.

Йому завжди подобалися олені. Вони хороші тварини. Занадто хороші для цього місця. Гаррі цікаво звідки вони приходять. Має бути десь безпечне місце, щоб дітлахи росли і набиралися сил, не боячись інших лісових істот. Інколи здається неможливим, що таке місце взагалі існує. Але звідки йому знати? Гаррі ніколи бував деінде. Хіба що в снах.

Він запалює стару засмалену свічку, і вмивається з радна, швидкими рухами розтираючи холодну воду по шкірі, щоб не замерзнути. Ставить свічку біля вікна і розчісує пальцями волосся, вглядаючись в слабке відображення у шибці. Він і на половину не такий гарний, як молодий хазяїн. Шкіра на обличчі загрубіла і місцями лущиться, волосся жостке і неслухняне. Скоро його знову пострижуть, а це ще гірше. 

Він одягає свіжу сорочку, і заправляє в штани. На ноги — легкі літні черевики із шорсткою підошвою. Вирішує не брати куртки — надто громіздка. Вона настільки велика, що згорток з травами легко помістився у внутрішню кишеню. Гаррі дістає його і розгортує.

Ельфійка Вінкі розповідала, що Живокіст лікарський — це помірно отруйна рослина, і може викликати параліч, але в при правильному застосуванні має хороші загоюючі властивості. У цю пору року стебла вже м’які і майже зів’ялі, але корені темні і розгалужені. Гаррі дбайливо викопував їх, щоб не пошкодити. 

Він бере в руку букет, востаннє пригладжує волосся і гасить свічку.

Температура надворі ще більше опустилася і ніч обіймає його плечі холодним потоком, намагаючись розвернути його назад. Але гаряче серце жваво тріпоче у грудях і тягнеться в сторону маєтку. 

По дорозі, він сторожко оглядається і нашорошує вуха, тож швидко ховається, коли двоє смертежерів проходять зовсім поруч. Один із них зупиняється.

— Хто тут? — він запалює свою паличку і робить кілька кроків до того місця, де сховався Гаррі. Але темні розлогі кущі справляють на нього погане враження, і він не насмілюється підійти ближче. — Знову якась нечисть пробралась, — випльовує, і йде геть.

Вони прямують до заднього проходу, тож Гаррі доводиться обійти маєток з іншої сторони, і трохи зачекати поки не стане безпечно виходити. 

У потрібному вікні високо вгорі ще світить світло. Якщо придивитися, то можна навіть побачити фігуру, що ходить туди-сюди.

Вилізти на прибудову найлегше в тому місці, де сірий дах трохи відстає від кам’яної стіни. Якщо розігнатися, і відштовхнутися від стіни вверх, можна вхопитися за шпарину обома руками. Тоді перечепитися зручніше, і, трохи пошкрябавши ногами стіну наче невмілий павук, знайти на що опертись, і зробити ривок вище, щоб вхопитися за виступ на даху. Дальше Гаррі підтягується, закидає ногу і, впершись животом на поверхню, повністю вилазить наверх. 

Ступаючи якнайтихіше, він напівприсядки доходить до краю де стіну обвиває злощасний плющ, що тягне свої зелені паростки прямо до вікна молодого хазяїна. Тут Гаррі завжди був безжалісним із рослиною, готовий запекло боротися за кожен сантиметр. Але в такі ночі як ця він навіть може послужити йому. Гаррі легень торкається товстого пагона. Рослина не подає ознак свідомості, і він проводить рукою далі, поки не натикається на липке крило кажана. Бридливо струснувши рукою, він ненавмисно скидає крило, і воно падає на покрівлю. Листя навіть не ворушаться.

Плющ, незважаючи на свою хижість, все ж денна рослина,  і без сонячного світла поволі засинає. Недостатньо міцно, щоб не пробудитися якщо його ріжуть, але Гаррі лізе обережно, хапаючись лише за міцні пагони, і йому вдається видертись якнайвище. 

Вікно молодого хазяїна відчинене. Шибки грайливо відбивають місячне сяйво, наче запрошуючи його всередину. Але це вже було б занадто. Гаррі ніколи не буде дозволено зайти до кімнати Драко. Все що він може — це з цікавістю заглядати всередину під час нічних вилазок. 

Молодий хазяїн сидить за столом, спиною до вікна. Гаррі бачить як перед його плечем танцює кінчик пера. Інша рука зарита у білявому волоссі, а ліктем він майже повністю ліг на поверхню у великій втомі, або нудьзі.

Поруч, у хаотично складених стопках, лежать книги. Їх у кімнаті багато, і вони займають собою всі вільні кути. Якось Гаррі хотів вкрасти одну з підвіконня, але вона загарчала на нього і ледь не вкусила. Якщо вони всі себе так паскудно поводять, то Драко мабуть доводиться нелегко вживатися з ними в одній кімнаті.

Поміж книг на шафах і поличках примостилися різного виду і кольору флакони із зіллями, а поруч гойдаються підв’язані до верху трави і корені.

Вінкі каже, що молодий хазяїн добре розуміється в травах, і вміє робити багато зіль і настійок. “Він дуже розумний на свій вік” — захоплено шепоче вона. — “Темний Лорд хоче зробити його смертежером уже цієї зими”.

Драко різко випростовується і зіжмакує усе написане. Цей різкий рух заставляє Гаррі пригнутися, і його нога зісковзує і із шарканням шкрябає стіну.

— Хто тут? — голос молодого хазяїна звучить налякано, але він робить крок ближче до вікна, і повторює. — Хто тут? Негайно назвіться. 

Гаррі легенько б’ється головою об стіну, із роздратованим стогоном. Це ж треба було так попастися! Однак, діватися нікуди, тож він обережно відпускає одну руку і дістає запханий за ремінь букет, щоб мовчки, повільним, але впевненим рухом, покласти його на підвіконня.

Він інколи робить так — залишає подарунки. Часто це трави, плоди чи інші корисні штуки із глибин лісу. 

Справа в тому, що Гаррі заворожують зілля. Коли він злягає з хворобою чи ураженням, ельфи приносять йому рятівні флакони. Вони маленькі, із сильним запахом, а кожен ковток приносить зцілення. Це дивовижно, наче рідка магія. І Драко один з тих, хто вміє цю магію приманювати і закорковувати. Гаррі хоче щоб той виготовив більше зіль, всіх що тільки можливо, і в такій кількості, щоб вистачило на віки.

В кімнаті якийсь час тихо, і Гаррі роздумує над тим, щоб просто хутко злізти на землю. Серце калатає як загнаний в пастку звір, а руки вчепилися лозу так міцно, що вона починає ворушитися. Усі слуги завжди повторюють йому як важливо знати своє місце. Не висовуватися, і не лазити там, де тебе не очікують побачити. Чудовиська з лісу страшні, — кажуть вони, — але люди всередині страшніші удвічі.

Молодий хазяїн повільно підходить до вікна, а тоді виглядає назовні.

Він намагається виглядати спокійним, але його очі округлюються, коли він бачить Гаррі, заритого в листя плюща, і ще більш розширюються, коли опускаються вниз, щоб оцінити відстань до землі. 

Драко невіряче хитає головою, і хмикає.

— Листя плюща краще всього підстригати вночі, я правильно розумію? — спокійно питає він, спираючись ліктями на підвіконня.

— Так, пане, — киває Гаррі, і акуратно виплутує праву руку із паростка, що сонно намагається задушити його зап’ясток. 

— А в моє вікно ти заглядав, напевно, щоб попросити садові ножниці?

Гаррі усміхається.

— Дірява моя голова. 

Драко бере в руки букет і оцінює його. 

— А живокіст для чого?

— Хотів подякувати за ті ліки, що ви дозволили мені принести коли я хворів.

— Це було кілька місяців тому.

— А я досі вдячний. 

Драко опускає погляд на букет, якийсь час просто перебираючи квіти в руках, тоді підводить голову і дивиться в темряву попереду, туди, де на тисячі кілометрів простягається ліс. Вночі він сповнений звуків, тож, коли вони замовкають, то чують протяжне виття і дике гарчання, від якого холоне кров.

— В такому випадку, — тихо говорить Драко, — мабуть варто зайти, і подякувати належним чином.

Він зникає всередині кімнати, залишаючи вікно гостинно прочиненим. 

Долоні Гаррі пітніють, хоч на дворі холодно. Плющ під ним нервово вовтузиться, і стає агресивним, але Гаррі безпомічно прикипає поглядом до вікна, з якого ллється світло. Він або лізе всередину, поки плющ не обмотав його кінцівки, і не став душити, або негайно спускається вниз, і біжить до стайні, щоб закритися там, і ніколи не згадувати цього моменту. 

Що ж, боягузом він ніколи не був.

Гаррі чіпляється тремтячою рукою за підвіконня, і вже хоче перенести на неї свою вагу, коли чує жахливий рев. 

Він належить невідомій йому істоті і настільки гучний і потужний, що здається лунає зовсім поруч. 

Рука зісковзує, і він падає донизу, чіпляючись за паростки. вони рвуться від необережних рухів, і плющ мстиво впивається в його передпліччя, тим самим гальмуючи падіння. 

Коли до прибудови залишається близько метра, Гаррі видирає паростки зі свого тіла, і стрибає вниз. Пробігшись по похилому даху прибудови, він завертає за ріг.

Це не тварина. 

Виглянувши з-за стіни, Гаррі бачить як по той бік будинку лежать закривавлені тіла двох смертежерів. Величезний батіг, що вирує над ними, виявляється коренем давно зрубаного дерева. А сам пень, широкий і спорохнявілий, із тріском припіднімається, викорчковуючи себе з землі. 

Його проїджена кора відшаровується у глибокому подиху, пропускаючи вітер в свої шпарини, і повітря виходить назовні жахливим гучним свистом, що схожий на вереск. Земля навколо лускає наче шкаралупа, звільняючи довге коріння.

Очі Гаррі розширюються від страху і він кидається назад. 

— Сховайтесь, — кричить він до молодого хазяїна, що тривожно висунувся з вікна, зачувши звук.

 Драко дивиться на нього з відстані своєї кімнати.

— Що відбувається?

 — Закрийтесь у кімнаті без вікон. Я зараз. 

Він зістрибує з прибудови і зі всіх ніг мчить до стайні. Поранене плече горить пекучим болем, але він швидко добирається до шафи з інструментами і дістає масивну сокиру із широким лезом і стару потріпану мітлу. 

Літав він всього кілька разів у житті, але кожного разу, коли мітла відриває його від землі і мчить вгору, він відчуває такий шалений прилив задоволення, наче був народжений для цього.

Дерево верещить таким диким криком, що навіть ліс лякливо замовкає перед його люттю. Довге коріння, що вибралося з-під товщі землі, потягується і розходиться віялом, і пень, наче комаха, що переставляє лапами, швидко дістається маєтку. 

Коли Гаррі, підлітає ближче, коріння якраз вгризається в кам’яні стіни. З тріскотом і ревом воно пролуплює собі заглибини, щоб дертися вище, туди, де все ще світиться світло, залишене молодим хазяїном. Каміння і пісок сипляться донизу, поки пень дереться все вище і вище.

Гаррі зручніше перехоплює ручку сокири, і робить глибокий вдих. В таку халепу він потрапляє не вперше. Можливо бути слугою справді принизливо, і Люціус Мелфой має право насміхатися над ним, але Гаррі пишається тим, що він вміє добре виконати свою роботу. З монстрами він не панькається. І якими б страшними вони не були, живими з Мелфой Менору їм не вибратися. 

Наче арбалетна стріла він летить прямісінько до пня, і, шмигнувши повз, із усіх сил рубає його посередині. Пень верещить і міцно б’є його по спині, вибиваючи з мітли. 

Гаррі падає, ледь встигши відвести руку геть, щоб не поранити себе сокирою, і земля котиться перед очима, стрясаючи з нього весь дух.

Зарубок на спорохнявілому дереві боляче тріщить і обростає лікарським мохом, і рослина з новими силами і ще більш розпаленою люттю, продовжує лізти нагору. 

— Заклятус! — Драко висувається з вікна, щоб жбурнути в нього прокляття, але тут же шмигає назад, ледь ухилившись від гострого коріння. Воно пробиває шибку, і осколки градом падають на нього зверху. 

Не давши собі перепочинку, Гаррі зводиться на ноги. Усе тіло пульсує і горить, і ним добряче похитує, поки він шукає в темряві мітлу. 

Тим часом Драко кидається всередину будинку, біжить коридором і завертає за ріг. Пень зі швидкістю вітру, прослизає крізь вікно і мчить слідом. 

В закритому приміщенні його коренева система здається ще більш розкішною і масивною. Вона обліплює стіни, і, відштовхуючись, легко пересуває залишки стовбура.

Стрімке коріння наздоганяє Драко на сходах. Воно проповзає йому попід ноги, і перечепившись, він ледь не падає.

— Зв’язатус! — знову кидає Драко, але кореневище продовжує насуватися на нього широкою сірою хмарою, залишаючи за собою бурий слід піску.

Драко зривається на ноги, і забігає в найближчу кімнату. Стіни великої зали налякано тремтять поки він накладає закляття на двері, і мчить до вікна. 

— Алогомора — кричить він, і вікна слухняно відчиняються, впускаючи всередину холодну вогкість ночі. За його спиною тріщать двері, розірвані навпіл, і Драко вискакує з вікна саме в ту мить, коли гострі корені стрімко тягнуться до нього, щоб прошити його тіло наскрізь. 

Кілька секунд він просто падає в темряву, підступну і безжальну, яку боявся все своє життя, яка щоночі чатувала його за вікном, лякаючи своїм виттям і скреготом. Він падає і його тіло заклякає від страху. 

А тоді, його підхоплюють. 

Гаррі, швидко ловить його і садить позаду себе на стовбур мітли. Вони стрімко підіймаються доверху, і з такої висоти пень може хіба що вдавитися від злості. 

— Де ти навчився літати? — питає Драко і вчеплюється в його спину. Він не звик бути позаду.

— Бачив як ти літав, — Гаррі знизує плечима так, наче цього достатньо. — А потім пробував повторити. 

— Це… — Драко захлопує рота, і ніяковіло закінчує. — Це непогано.

Гаррі вправно літає навколо пня, надоїдливо звертаючи на себе його увагу, але тримаючись на достатній відстані від його коренів. 

— Заклятус на нього не діє, — роздратовано каже Драко.

— Це тому що він не тварина, — Гаррі дивиться вниз і обдумує ситуацію.— На рослин такі закляття не діють.

— А що на них діє?

— Вогонь, — говорить Гаррі, і його спокійний та зосереджений вираз обличчя помітно жвавішає.

Пень знову верещить, і йому підспівує виття з лісу. Драко нервово крутиться. Ще не вистачає, щоб на шум збіглися усі місцеві гультяї. 

— Тільки спробуй спалити мій будинок, — погрожує він.

Гаррі  усміхається.

— Якщо не вогнем, то чим його позбутися? 

Пень внизу знову верещить, але на цей раз не через неможливість до них дотягнутися, а тому, що зелені пагони плюща міцно переплітаються з його коренями, і ласо обмотуються навколо стовбура. 

Поки дерево розриває листки, щоб звільни своє коріння, Гаррі знаходить момент і підлітає до нього якнайближче. 

Драко, тримаючись за нього однією рукою, направляє другу в сторону пня, і чиста магія рівним струмком звільняється з нього крізь паличку, і освітлює темряву сріблястими променями.

Гаррі заворожено дивиться на те, як морозний іній покриває стовбур і білими візерунками розходить по коренях, сковуючи їх в кільце льоду. Пень пручається до останнього, але закляття із хрускотом обмотує його повністю. 

Я хочу цього навчитися — думає Гаррі, і вперше ця думка не викликає сорому чи страху. Сьогодні загинуло кілька смертежерів. Дістати паличку одного з них не буде проблемою. Він вмовить Драко навчити його чаклувати по-справжньому, що би той не попросив натомість. 

Гаррі усміхається цій думці і міцніше перехоплює ручку сокири. А тоді замахується і щосили рубає стовбур, розколюючи його на частини.

 

Вогнище яскраво палає у темряві, знищуючи в собі всю лють і відчай, якими просякла деревина. У його світлі Гаррі вишукує серед зеленого листя усі дрібні шматочки пня, але пагінці плюща вперто чіпляються за кожне коріння, не бажаючи його відпускати. 

— Не їж заразу, — шикає він, і видирає щепку, щоб кинути її до вогнища. Плющ відступає подалі, збираючи досередини усі свої пошматовані листки.

Драко повертається сам, його дихання важке, а обличчя похмуре. Підійшовши ближче до ватри, він гасить Люмус.

— Усі мертві, — каже він. — Гадки не маю, що робити в таких випадках, а батько повернеться лише зранку. 

Гаррі теж не знає, тому вирішує помовчати, і докинути щепок у вогонь. Смерть ніколи не відходила далеко від Маєтку, але раніше шанобливо обминала його жителів. 

Якийсь час чути лише хрускіт та потріскування від згарища. Погляд Драко прикипає до вогню, всередині якого від жару тліють і розкладаються залишки пня.

— Він просто не витримав, знаєш. На цьому пні страчували маґлів. Батько казав, що на них не можна витрачати магію, тому їх відводили до саду. 

Гаррі киває, бо і так це знає. Дерево було пропитане кров’ю. Саме тому плющ і накинувся на нього.

— І він не витримав, — знову каже Драко майже пошепки. — І я теж скоро не витримаю. 

Від тепла вогнища його замерзле тіло трусится, і він нервово смикає плечем, наче відмахується від комахи. Гаррі підходить ближче, і кладе долоню на його холодну спину. Його тінь від вогню пересікається із тінню Драко.

— Я не такий сильний як вони, — продовжує Драко. — Не такий… — він хитає головою. — А слабаки тут не виживають. Вони або їдуть дахом, або помирають. І на мене чекає і те, і інше. 

— Чому? — запитує Гаррі. 

Нічним небом знов розноситься виття від якого тремтять верхівки дерев. Драко зіщулюється і сполохано озирається на ліс.

—  Чуєш, як виє? Не знаю що це, але воно чатує на мене. Чекає, поки я вийду за огорожу. Я відчуваю це, — він дивиться на Гаррі, і очі його блистять як скло, — Мені ввижається Ґрим. Правду кажу, я його бачив.

Гаррі хитає головою, і хапає Драко за рукав так, наче той і справді збирається здуру вийти за огорожу. 

— То вовкулаки виють, бо у них новий лідер, — впевнено каже він, стискаючи пальцями тканину його мантії.

Драко щуриться із недовірою.

— Звідки ти знаєш? 

Гаррі знизує плечима.

— Просто знаю. І то не Ґрим ходить садами, а великий чорний пес. Я теж його бачив. Він тут щось винюхує уже кілька днів.

Погляд Драко м’якне, а плечі трохи розслабляються.

— Точно? 

— Так. Хочеш, я спіймаю його для тебе?

— Хочу, — каже Драко. 

Він торкається рукою його руки, і їхні пальці змикаються наче зубці капкана. Губи Гаррі смикаються у посмішці. І щоб подовжити цей момент, він не припиняє говорити.

— І оленів стає все більше. Здається, що темрява поволі покидає ліс, — ділиться він спостереженнями. —  А ще, знаєш що? 

— Що?

Гаррі нахиляється до нього, і шепоче.

— Щось підказує мені, що Темний Лорд слабшає. 

Драко смикається і озирається, наче після таких слів на них одразу ж мають накинутися смертежери. Але єдині смертежери тут лежать на віддалі у калюжах власної крові.

— Ти не можеш цього знати, — він стискає його руку.

— Але я знаю, — впевнено каже Гаррі. Він згадує свої сни в яких змія налякано сичить, замкнена в магічному коконі, і на його вустах розквітає посмішка. — Я знаю.