Частина 5

··›·‹··

Спогади ‘2ʼ

Юнгі взагалі не повинен був опинитися на тій вечірці, він терпіти не міг подібні заходи. Що казати, коли він з власного випускного вечора вислизнув вже за годину, прийшовши туди лише після довгих вмовлянь батьків залишити по собі у цій елітній школі хороше враження. А про “неофіційну вечірку”, яку зазвичай випускники влаштовували для себе на наступний день і йшли у “повний відрив”, взагалі говорити не варто, Юнгі навіть думки не допускав, щоб там зʼявлятися. 

 

Проте, цього разу йому викрутитися не вдалося. Батьки Мінів були досить сучасними у вихованні, та й самі неодноразово ходили по вечірках, які були невідʼємною частиною у сфері їх творчої діяльності, через що були дуже добре ознайомлені із практикою проведення “безбатьківських” вечірок. І добре знаючи, що їх молодший син дуже довірливий та легковажний — попросили Юнгі приглянути за молодшим братом та за його милим другом і однокласником Чіміном, котрого, до слова, батьки Мінів просто обожнювали (хто б здивувався). Звісно жодні аргументи на батьках не спрацювали б, а їх прохання можна було розглядати як прямий наказ. Тому Юнгі не залишалось нічого іншого, окрім як прийняти свою долю няньки для тих двох “дошкільнят”. 

 

Проте він дозволив собі внести кілька змін у батьківський план. Не бажаючи провести увесь час на вечірці виючи на повний місяць, і безпорадно спостерігати як нестерпно довго та ліниво стрілка його годинника змінюватиме свою позицію по колу, він вирішив запросити двох своїх друзів: Джина та Нама доєднатися до нього, аргументуючи це тим, що вони точно не захочуть бачити його увесь наступний місяць ще більш дратівливим та сварливим, якщо вони посміють залишити його наодинці із цим неочікуваним життєвим випробуванням. Також, він вирішив знехтувати наполегливим проханням батьків зберігати тверезий розум на цій вечірці, щоб мати змогу прослідкувати за молодшим, але Мін не міг собі уявити як і ще пережити той кошмар, якщо не випити бодай трохи (пс, трохи не вийшло). А ось третя зміна вже була більш вимушеною, аніж бажаною. 

 

Техьон, дізнавшись, що батьки вирішили приставити до нього няньку, спочатку жах як розлютився та образився, але пізніше, трохи подумавши як би він міг перевернути цю ситуацію у свою користь — лампочка над його головою яскраво замиготіла. Тож, після довгих Техьонових вмовлянь (здебільшого маніпуляцій/погроз напитися до невпізнаваності та щось вчудити), Юнгі здався та запросив Чонгука також прийти на ту вечірку, чим він додав собі ще більше обовʼязків, бо Чону на той момент було взагалі всього 17 років (хоч він і виглядав на всі 23), він саме закінчив школу екстерном та також вступав на перший курс до їх університету на спеціальність вокалу. І це стало одним із тих хитрих та непробивних Техьонових аргументів: дати можливість Чону побувати хоча б на одній випускній вечірці, оскільки випускний вечір зі своїм класом йому так і не судитиметься просвети разом.

Надто заклопотаний підготовкою та наряджанням, Техьон навіть забув попередити Чіміна про те, що до них того вечора приставлять наглядачів. Тож молодший і не підозрював нічого, коли вони з другом зустрілися вже на порозі будинку, де саме проходило святкування. Добре, хоч Юнгі тоді зʼявився не одразу, і вирішив прийти з друзями лише за годину після початку вечірки, закладаючи, що його непутящий братик за цей короткий час ще не встигне нічого витворити, а він, натомість, зможе насолодитися додатковою годиною “на волі”. 

 

На жаль, ця додаткова година не змінила ситуації загалом, і Юну з друзями все ж довелося зʼявитися на вечірці. Коли вони підʼїхали до невеликого будиночку за містом, то жодних сумнівів, що вони опинилися у правильному місці не було. Адже вся ілюмінація та музика просто кричали про те, що тут поліція на раз знайшла би собі додаткову роботу і виловила половину неповнолітніх за розпиванням алкоголю. 

 

Розрахувавшись з таксистом, Юнгі з друзями направилися до дверей будинку. Старший швидко провів очима по переповненій людьми кімнаті, шукаючи одну єдину червону голівоньку свого братця, котрий вирішив на широку ногу увійти в доросле життя, і терміново пофарбуватися перед вечіркою (так, ніби він справляв менше враження на людей зі своїм природнім темним кольором волосся). Юнгі знайшов свою ціль, що сиділа до нього спиною на дивані разом із Паком; Техьон, як завжди, експресивно та захоплено перемовлявся з якимись хлопцями навпроти, котрі, швидше за все, були його однокласниками. Зрозумівши, що все поки йде добре і ніякої загрози немає (окрім жахливої гучної музики, що закладає його чутливі вуха), Юнгі разом із друзями направився до кухні, де знаходився імпровізований бар із випивкою. Кожен із них взяв по кілька пляшок пива, крім Чонгука, той від турботливого і відповідального хьона отримав на руки завчасно куплений цілий пакет його улюбленого ананасово-морквяного соку (одному Богу відомо, як у малого сформувався такий дивний смак). Юнгі швидко просканував територію, і забачивши сходи на другий поверх, кивнув всім на них. Невеличкий диванчик на балконі другого поверху здавався найкращим місцем для спостереження за тими двома пустоголовими дітьми, поки третій (Чонгук) був прямо у нього під боком. І добре б, щоб все так і залишалось, бо Мін не дуже поспішав зʼявлятися перед очима молодших, чи відводити до них Чона. 

 

Коли Юнгі врешті трохи випив, він зміг відволіктися на розмову з друзями, зрідка кидаючи погляд на яскраво-червону голову брата, що невтомно крутилася на всі боки говорячи з різними людьми, в той час як Пак здавався досить відстороненим і навіть трішки… сумним? Таке несподіване спостереження на мить боляче вщипнуло Юнгі за щоку, бо він ніколи не бачив подібних емоцій на лиці свого донсена. Той був яким завгодно: веселим, захопленим, спокійним, здивованим, рішучим, обуреним, роздратованим, скептичним, злим… Але він ніколи не бачив, щоб цей хлопець почувався не у своїй тарілці і виглядав сумним та самотнім. 

 

Юнгі вирішив переконатися, чи його власні очі його не обдурюють, і продовжив із ще більшою цікавістю спостерігати за молодшим. І вже за деякий час він побачив певну послідовність у його поведінці: як тільки хтось звертався до хлопця, то той ніби миттєво відмирав і з посмішкою відповідав, інколи надто награно заливаючись сміхом, міг жартівливо вдарити співрозмовника зграбним кулачком по плечу, і завзято хитав головою слухаючи інших; та як тільки загальний фокус уваги переходив з нього на когось іншого, він обережно прокручував головою у різні боки, наче намагаючись зрозуміти, чи його точно ніхто не бачить, після чого дозволяв собі глибоко видихнути та прикрити очі. В ці моменти його обличчя видавалось пустим та ляльковим, але навіть в такій беземоційності Юнгі, здавалося, вперше бачив щось живе, щось справжнє. 

 

Мін ніколи особливо не замислювався про почуття інших людей і не намагався аналізувати кожне їх слово, чи порух мʼязів на обличчі співрозмовника, просто дозволяючи людям поводити себе так, як вони вважають за потрібне, та не витрачати час на перевірку їх щирості. З рештою — все покажуть результати їх дій. Але в той момент, коли він побачив такі різкі зміни настрою та поведінки Пака, котрі, він був готовий закластися, ніхто окрім нього і не помітив, йому стало цікаво, що було причиною подібного настрою хлопця, і чому він сам не помічав цього раніше? І чи молодший взагалі поводив себе так раніше? 

 

За 40 хвилин таких спостережень, в голові Юнгі зʼявилося стільки різних думок та запитань, що його мозок просто не здатен був обробити інформацію, яка довший час надходила із нервових закінчень його правої руки, котру Джин вже цілу хвилину безуспішно поплескував, намагаючись привернути до себе увагу Юнгі. І як тільки він повернувся до друга із здивованим виразом обличчя, то одразу ж був збитий з пантелику запитанням:

 

– Ти що, на якусь школярку запав? – засміявся Джин. – На кого там так довго витріщаєшся?

– Вони вже не школярки, взагалі-то… – автоматично відповів Юнгі. – Ні на кого я не “запав”, просто виконую свою роботу, якщо ти не забув. Я тут тільки задля того, щоб за своїм телепнем спостерігати і за… – Юнгі на секунду запнувся та прочистив горло, – І за другом його…

– Оо, вибач-вибач, просто вже третя пляшка пива в твоїй руці трішки загородила вигляд на твій відповідальний і турботливий хьонівський образ, – награно розвів руками Джин і знову розсміявся. 

– Джин, перестань, – втрутився Намджун, – Ти ж знаєш як йому такі заходи даються. Ти взагалі вже четверту пʼєш.

– Та в мене стаж — ОГО! – Джин підніс вказівний палець над головою. – І мені за дітьми спостерігати не треба… хіба що тільки за вами, – вкотре загиготів Джин. – А от Юнгі ми скоро можемо втратити, і тоді Чонгуку, як єдиному пошановувачу морквʼяних соків на алкогольній вечірці, доведеться нас всіх на своїх плечах виносити. Ні, ну він звісно сильний малий, але я ж переймаюся… 

– Так, хьон, ми зрозуміли, ти та турботлива тітонька, що любить хильнути перед дітьми і назвати це маленьким секретом, – не боячись пʼяного гніву хьона заявив Чонгук. – І мене, взагалі-то, не запитували, чи я не хочу випити щось інше…

– Яйй! Ти що тут таке говориш, малий! Я, як мінімум, дядечко! Ну ви гляньте — він мене взагалі не поважає… Я за нього, бачте, переймаюсь… Ех, не шанує сучасна молодь своїх хьонів, – Джин, навіть будучи спʼянілим, вкотре вирішив продемонструвати свої видатні акторські здібності, які здобував на факультеті кіно і телебачення, і зобразив на лиці емоції небувалого суму, розчарування та образи в одному флаконі.

– Браво, хьон! – демонстративно заплескав у долоні Намджун. – Ти ще б сльозу пустив для повної драматичності моменту.

– Не заслуговуєте ви моїх сліз, – Джин цокнув язиком та нахилився до столу, щоб відставити пляшку, а потім знову звернувся до Міна. – Юнгі-я, скажи їм щось, це ти мене з ними познайомив, а мене тепер тут ображають ні за що, ні про що.

– Хьон, – Юнгі поставив руку на плече Джину, – Я б із радістю допоміг тобі захистити свою честь, але моя невеличка приватна дитсадівська група “Червона калинка” вже переповнена. Тому приходь наступного семестру, раптом місце звільниться і хтось з них подорослішає. Особисто я роблю ставку на Чонгука, – Юнгі звів куточки губ донизу, намагаючись виразити удаване співчуття.

– Ще один зрадник… Судячи з усього, неповага до хьонів це новий сучасний вірус, який передається повітряно-крапельним шляхом. І чого я взагалі з вами дружу… – махнув рукою Джин та встав з місця.

– Йй-яя, хьон, куди тікаєш, ну чого ти… – першим зреагував Намджун.

– Немає мені як час витрачати — на вас безсовісних ображатися… Просто хочу постояти і поспостерігати за цим ще більш безсоромним підростаючим поколінням, – Джин підійшов до балконних перил і сперся на них ліктями.

– Вони всі там на акторському такі чинні..? – тихо, собі під носа, прошепотів Чонгук посміхнувшись до Намджуна, на що старший теж легко посміхнувся, але приклав вказівного пальця до свого рота, тихо відповідаючи: “Так і є, але не кажи цього Джину, бо ти ще не бачив його акторських навичок для зображення істерики”.

 

– Йо, Юнгі-я, судячи з хиткого стилю ходьби, твої малі щойно з кухні повернулися і танцювати будуть, – Джин замахав рукою у бік Юнгі, підкликаючи його ближче.

 

Юнгі навіть не помітив, як на час розмови з друзями, випустив зі свого поля зору двох донсенів поверхом нижче. А тому слова Джина спрацювали на ньому немов бадьорий заряд дефібрилятором, і Мін, несподівано для себе та інших, різко підхопився з дивану та підійшов до перил, щоб краще все розгледіти. На його очах розгорталась наступна картина: Техьон міцно обійняв своїми двома руками лікоть Чіміна та щось дуже емоційно і натхненно кричав йому на вухо, тягнучи не дуже задоволеного хлопця кудись у середину великого холу, де енергійно танцювали їх спʼянілі однокласники. 

 

– Воу, а Чімінка підріс, навіть лице змінилося, напевно за ним всі однокласниці впадають, – завзято прокоментував Джин. – Тааак, давно я його не бачив, треба було частіше до тебе в гості заходити. 

– Не думаю, що тобі це допомогло б, – відповів Намджун, котрий щойно, разом з Чонгуком, доєднався до них. – Чімін нарешті усвідомив цінність власних нервових клітин, і майже перестав зʼявлятися на порозі будинку цього ворчуна. Техьон тепер сам до дому Пака бігає.

– Воу, Юнгі-я, а я вже думав ти зовсім хватку втратив, але ж ні — таки вижив найкращого друга свого брата, ая-яй, – награно зацокав язиком Джин і захитав головою.

– Та не виживав я нікого, – невдоволено хмикнув Юнгі.

– Звісно, ти спеціально лишнього поруху пальцем не зробиш, в цьому випадку тобі було достатньо просто бути собою, – загиготів Джин. – Дивно тільки, що він майже три роки протримався, хлопець ще той кремень.

– Мені здається… думаю, Чімін-хьон просто завжди намагається бачити в людях краще… – невпевнено подав голос Чонгук, котрий кілька разів мав нагоду за минулі місяці поспілкуватися з Паком, коли Те запрошував їх разом до себе пограти у приставку (щоб не відчувати себе надто ніяково наодинці з предметом своїх томливих зітхань). 

– Охо-хо, Чонгука-а, то ти-таки вмієш добре про хьонів відзиватися, але дуже вибірково, правда? – показово надув щоки Джин і схрестив руки на грудях.

– Хьон, не починай цей свій мюзикл, з минулого надто мало часу пройшло — ефект буде не той, – як завжди, намагався згладити ситуацію Намджун.

 

Увесь цей час Юнгі стояв майже нерухомо, інколи потягуючи пиво, його увага розривалась між розмовою друзів та спостереженням за двома донсенами. А коли до одного із його вух долетів зтишений гучною музикою коментар Чонгука, то Юнгі вже вкотре за вечір щось неприємно вкололо у груди, від чого він починав почувати себе ще більш некомфортно, що, у свою чергу, дратувало та злило.

 

– Ваааау! Я звісно знав, що Чімін займається танцями, але ніколи не думав, що він настільки вправно це робить! – захоплено вигукнув Джин, мало не підсвистуючи. – Та він рухається плавніше, ніж моя сестра, – розсміявся хлопець.

– Як ти можеш таке казати про власну сестру? – раптом втрутився Намджун. – Сойон красива і дуже граційна… 

– Ага, у неї від граційності тільки одне імʼя, – закотив очі Джин. – Ось це я називаю граційністю! – Джин різко витягнув руку вперед та пальцем вказав на Чіміна, котрий плавно покачував тілом на танцполі, та, здавалось, злився з музикою в одне ціле і не бачив більше нічого іншого довкола. Очевидно, невідомого походження алкоголь, що вони з Техьоном хильнули на кухні, допоміг Паку відпустити важкі думки та цілковито поринути у танець.

– Я не сперечатимусь, Чімін і справді, як на хлопця, рухається дуже вправно, але ти не можеш порівнювати його із Сойон…

– Та звісно, наведи мені хоча би один приклад, коли вона не одягала свої балахони і виглядала жіночно? – знову схрестив руки на грудях Джин, так ніби всім сенсом його життя було переконати вже два роки нерозділено закоханого в свою сестру Намджуна, що та не варта його уваги.

– На університетському фестивалі минулого року, їх група організувала мейд-кафе і Сойон тоді просто розкішно виглядала у платті мейд-сами, – гордовито заявив Намджун, замріяно посміхаючись від згадки про ту подію, що мало не викликала у нього серцевий напад.

– Та яке там плаття, то просто сарафан був, ще й довжиною нижче колін. Добре, хоч не до підлоги, – скептично пирснув повітрям Джин.

– Хьон, я починаю думати, що в тебе якісь нездорові нахили — постійно прагнеш свою сестру роздягнути… – вирішив уштрикнути Джина Нам. – Я от думаю, що це навпаки досить мило, коли дівчина прикриває своє тіло від сторонніх очей…

– Ага, щоб все тільки тобі дісталося, – зареготав Джин.

– Хьон, і ти ще нас безсоромними називаєш? – подав голос Чонгук, котрий увесь цей час червонів за свого хьона через подібні його коментарі про власну сестру.

– Чшш! Ти вже й так собі всього за один вечір напрацював мінус тисячу пунктів у моєму персональному списку важливих людей, – задер носа Джин.

– Оо, хьон, то моє імʼя є у цьому списку?! – по-юнацьки радісно засвітились очі Чонгука.

– Яйй, ти знову робиш дивні висновки з моїх слів… – трохи зніяковів Джин побачивши таку щиру реакцію хлопця. – І взагалі, ми з теми зійшли, Намджун, твої слова про фестиваль мене ані краплі не переконали. Думаю, навіть я би виглядав у тому костюмі більш жіночно і сексуально, – Джин перевів погляд на нижній поверх, знову дивлячись на танцюючого хлопця, котрий почав поводити себе ще відвертіше, чим прикував до себе очі всіх своїх однокласниць, і не тільки… – А от Сойон поруч із Чіміном в такому костюмі напевно взагалі би зі стіною злилась, – вкотре розреготався Джин, очікуючи бурхливої реакції Намджуна.

– Джин-хьон, ти вже переходиш за всі рамки розумного, як можна порівнювати дівчину та хлопця у подібних костюмах… Брр, збоченство якесь… – швидко замотав головою Намджун.

– Чого ви всі такі ніжні… вже й поуявляти веселі речі не можна? У вас на музичному почуття гумору при вході відбирають і замість нього нотний стан по вені пускають? – розчаровано цокнув язиком Джин та закотив очі.

 

А тим часом, на танцполі знизу вже ставало якось надто спекотно. Бо плавні рухи Чіміна все швидше переростали у розвʼязні і вабливі, які більше нікого не могли залишати байдужим, і Юнгі був зовсім не вийнятком. Міну здавалось, наче він спостерігав за абсолютно незнайомою людиною, котра всього за один вечір витурила за двері всі його попередні переймання та проблеми, натомість заповнивши голову старшого вже зовсім іншими хвилюваннями і загадками. А наслухавшись дивної розмови друзів, котра ніби на зло постійно сходилась на одному конкретному хлопцеві, Мін вирішив рятувати ситуацію, і нарешті дати знати своєму брату, що він вже на вечірці, і чекатиме на них з Чіміном у дальній кімнаті нагорі. Але спершу, він вирішив переконатись, що Техьон отримав повідомлення та побачив його на балконі. 

 

Юнгі спостерігав, як молодший брат почав копирсатися в задній кишені своїх джинсів та дістав телефон. Він стрімко глянув угору, розшукуючи поглядом хьона, і коли побачив, то активно замахав йому рукою, на що Юнгі невимушено підняв зігнуту у лікті руку на рівні своїх грудей та вказав пальцем на головну приманку — Чонгука, що стояв трохи далі по правій стороні від Юнгі. Очі Техьона вмить засяяли, немов в них скинули вагон новорічної ілюмінації, і він повернувся до Чіміна, щось кричачи тому на вухо та вказуючи рукою угору. Чімін здавався абсолютно дезорієнтованим і ніяк не міг зрозуміти, чого від нього хочуть. Він почав блукати затуманеним поглядом у напрямку, що вказував Техьон, і в один момент зустрівся поглядом з Юнгі. Швидше за все, хлопець навіть не зрозумів на кого він дивився у тому миготливому освітленні, на відміну від Юнгі, котрий чітко бачив Пака увесь вечір, і зустріч з очима хлопця, вперше за довгий час що вони не бачились, вкотре за вечір спровокувала дивні болісні відчуття у грудях. Від цього у Міна миттєво пересохло горло, і він поспіхом намагався проковтнути слину, щоб хоча б трохи скинути напругу, яка так несподівано охопила все його тіло.

 

– Ходімо, – Юнгі поплескав Джина по плечу.

– Також танцювати захотілось? – глузливо запитав Джин, знаючи, що у світі немає такої кількості алкоголю, яка б змусила друга танцювати. 

– У витверезник місцевий ходімо, – Юнгі кивнув у бік дальньої кутової кімнати.

– Юнгі-я, не псуй нам святкування, я тільки насолоджуватися вечором почав, – занив Джин.

– Я бачу… і чую. Тому і потрібно паузу взяти. Те з Чіміном зараз також підійдуть, – Юнгі глянув на решту друзів та кивнув їм, щоб ті слідували за ним.

– Боже, тобі терміново потрібна ще одна пляшка, бо твоїм настроєм можна все живе умертвляти… Звідки ти взагалі знаєш, що там нікого немає? Ти був тут раніше? Таки ходиш потайки від нас по шкільних вечірках? – ніяк не зупинявся енергійний Джин.

– Просто я не витрачаю час на дурні обговорення і аналізую незнайоме середовище… За весь цей час до тієї кімнати ніхто і близько не підходив, отже — нам туди, – твердо відповів Мін, але його хитка ходьба підказувала, що від його жорсткості скоро нічого не залишиться.

– І нічого то не дурні розмови, у вас просто уява слабка, а я образами мислю! Закладаюсь, Техьон би мене підтримав, у нього уява ще крутіше за мою працює…

– Так, хьон, і скоро ти зустрінешся зі своєю спорідненою душею. Головне нам цю зустріч пережити… – важко видихнув Намджун.

 

Мін обережно відкрив двері в кімнату, будучи не до кінця впевненим чи його теорія вірна, але, переконавшись, що у ледь освітленій кімнаті все ж нікого немає, зайшов всередину разом із друзями. Вони швидко розмістилися на кріслах та дивані довкола невеличкого журнального столику, почуваючи себе наче вдома.

 

– Вау, мила кімнатка, напевно якійсь із однокласниць Те і Чіма належить, – по-господарськи розглядався Джин помітивши кілька фотографій привабливої дівчини, які стояли в кутку приліжкової тумби.

– Тільки не заляпай тут все слиною, хьон, – піджартував над другом Намджун.

– Пф, ти за кого мене приймаєш…

– За Кім Сокджина, звісно, – усміхнувся Нам. – Серйозно, що ми тут взагалі робимо, Юн? Ти просто плануєш протримати малих увесь вечір в цій кімнаті, поки з них алкоголь не вивітриться?

– Приблизно такий план, – спокійно відповів Юнгі.

– Яя-йй, я так і знав, що ти нічого веселішого, ніж лежання на дивані не придумаєш. Тому подбав про все за тебе, ну хіба ж я не найкращий хьон у світі? – гордовито заявив Джин, і витягнувши з кишені якийсь прямокутний плаский предмет, кинув його на столик перед друзями.

 

Всі присутні глянули на яскраво-червону коробочку, а потім одночасно підняли скептичний погляд на Джина.

 

– Ти серйозно, хьон, “Уно”? І це твоя неймовірна розважальна програма? – розчаровано відкинувся на крісло Намджун.

– Йй-яя! Та вам ніколи не вгодиш! За що я тільки серед таких невдячних людей опинився? 

– А мені подобається ця гра, хьон, ми якось з однокласниками грали, було весело, – вирішив підтримати Джина Чонгук.

– Оо, Чонгук, так тримати! Такими темпами ти повернеш собі місце у моєму списку! – пожвавився Джин.

– Добре, вибір у нас все одно не великий… – погодився Джун і роздав кожному ще по одній пляшці пива. – А це для натхнення.

– Хо-хо, Намджуна-а, ти там у них весь бар обчистив, чи що? Пляшки ніяк не закінчуються, – здивовано поглянув на друга Джин і одобрююче закивав головою. – Але це добре, дітворі менше дістанеться, можна розглядати це як благородний вчинок.

– Я все не перестаю дивуватися, як легко ти завжди можеш виправдати будь-яке надмірне розпивання алкоголю, – усміхнувся Джун.

– Це просто моя додаткова спеціальність, але я про неї не розголошуюсь, – підморгнув друзям хлопець. – Добре, тоді, щоб у вас була певна мотивація до гри: як щодо того, щоб грати на бажання? Хто програє, той виконує бажання того, хто першим здасть всі карти!

– Ого, хьон, пропонуючи щось подібне ти ж навіть не допускаєш думки, що сам можеш програти і тобі доведеться зіткнутися із покаранням від когось з нас? – хитро посміхнувся Чонгук.

– Ейй! Звісно я не допускаю такої думки — переможці завжди думають лише про виграш, тому і перемагають! – впевнено заявив Джин. – Тому навіть не мрій, що я виконуватиму твоє бажання.

 

У цей момент, двері в кімнату різко відчинилися і всередину, немов ураган, залетів Техьон, палко всіх вітаючи та поспішно кидаючись до Чонгука. За ним тихо увійшов Пак, котрий перші кілька секунд очевидно перебував у стані глибокого шоку, бо нікого із них він не очікував сьогодні тут побачити. Певно, хлопець намагався зібратися з думками, але цей процес сильно сповільнювала дія алкоголю. Тому він просто переводив очі по колу на всіх присутніх, поки його погляд не зачепився за глибокі темні очі Юнгі, котрий сидів прямо перед ним на дивані зі схрещеними на грудях руками, тримаючи однією із них пляшку пива. І тоді Пака немов блискавкою вдарило усвідомлення того, в якій ситуації він опинився, і що нічим хорошим це напевно не закінчиться. І йому взагалі варто було б у той же момент розвернутися та вийти геть у ще досі відкриті за його спиною двері, але не встиг він про це подумати, як Техьон зненацька зʼявився позаді нього та різко захлопнув єдині двері до порятунку ногою, і знову вчепившись за руку ледь притомного друга, потягнув його ближче до столику.

 

– Ти мені нічого не хочеш пояснити, Те? – шепотів Чімін.

– Що? Аа, точно, я забув тобі сказати, що хьон з друзями сьогодні тут будуть, вибач, – почухав рукою червону потилицю Техьон, намагаючись зобразити щирий жаль на своєму обличчі, але виходило в нього не дуже, бо його сяючі очі кричали лише про те, як він радий бачити Чонгука.

– Забув? Ну звісно, така маленька деталь…

 

Не встиг договорити Чімін, як його голосно перебив Джин:

– Довго ж ви піднімались! Ви там свої номери телефонів дівчатам роздавали, чи намагались якийсь танцювальний конкурс по дорозі виграти? – кепкував Джин. – До речі, Чіміна-а, — класно рухаєшся, я б іще раз поглянув! Ми з Намом якраз обговорювали, що моя сест…

 

Джина різко обірвав Намджун, намагаючись уникнути чергової незручної ситуації:

– Хьон намагається сказати, що він хотів би, щоб ви доєдналися до нашої гри в “Уно”. Ви ж не проти провести трохи часу зі своїми хьонами, з котрими так рідко бачитеся? – Намджун вирішив на корені присікти всі спроби хлопців відмовитися, і одразу використав козирну “хьонівську” карту.

– Ого, “Уно”? – першим відгукнувся Техьон, котрий очікувано всівся поруч із Чонгуком. – Звучить цікаво, давно вже не грав.

– Так, “Уно” — ти ж знаєш правила гри, Чімін? – вперше подав голос Юнгі, уїдливо усміхнувшись молодшому у вічі.

– Що? А… ем, ну, я чув про неї, – явно розгубився Пак, почувши що Мін звертався саме до нього.

– Тобто — не знаєш? – наполягав на чіткій відповіді Юнгі.

– Я швидко вчуся, хьон, – сердито зиркнув на старшого Пак.

– Отже — не знаєш, – підсумував Мін.

 

– Годі вам вже, всього кілька секунд минуло, а ви знову гризетеся, – не витримав Намджун та втрутився. – Чіміна-а, давай я тобі все швиденько поясню, – поспостерігавши за тим, як молодший все більше дратувався від глузливих коментарів Міна та несподіваного розвитку вечора загалом, Джун поплескав по вільному місці, запрошуючи Чіміна сісти поруч з ним і подалі від Юнгі.

 

Що ж, нам всім вже добре відома розвʼязка тієї напруженої та тривалої гри: Чімін, будучи спʼянілим та надто впевненим в собі — програв; Юнгі ж — навпаки — був першим, хто позбувся всіх карт і виграв. А коли діло дійшло до вигадування покарання — Джин став першим, хто потягнувся до вуха Юнгі і подав йому “блискучу” ідею, що не так давно осяяла його розум та не давала спокою після розмови з Намджуном на балконі. І в той момент, чи не вперше в житті, під впливом алкоголю, емоційного піднесення від виграшу і нових незрозумілих для себе думок, що докучали йому увесь вечір, поки він спостерігав за Чіміном — Юнгі вирішив прислухатися до друга, “легко” удосконаливши своє бажання особливими умовами його виконання. 

 

І спочатку ця ідея здавалася дуже навіть цікавою та потішною, але варто було Юнгі зустрітися із втіленням цього задуму в реальності — він зрозумів наскільки сильно помилявся. 

Зрештою, за язика його тоді ніхто не тягнув, а сказаного назад не повернеш. Тому доведеться розгрібати наслідки власноруч.