Леві скептик.
Він не вірить у привидів та іншу нісенітницю. Зрештою, він дипломований психіатр, а не наївний хлопчина. Навіть коли йому пропонують роботу в найстарішій психіатричній лікарні країни, в якій, за чутками, відбуваються дивні речі, він відмовляється в це вірити. Поки сам не стикається з чимось незрозумілим і по-справжньому моторошним…
Бабине літо вступило у свої права на початку жовтня. Дерева рясніли під сонячними променями червоними, помаранчевими та жовтими фарбами. У повітрі стояв запах паленого листя і сухої трави. Птахи надривали свої голоси в останніх піснях цієї осені. Так, воістину благодатна пора.
Наступного ранку, привівши себе в порядок і швидко покінчивши зі сніданком, Леві запланував поїздку до лікарні, щоб подивитись на нове робоче місце. Думки про нову посаду трохи хвилювали його.
Леві всю ніч не міг заснути, прокручуючи в голові, як знайомитиметься з новими колегами. І якщо спочатку уявні особи та діалоги його бавили, то опівночі чоловік готовий був вити від безсоння. Він навіть подумував зателефонувати Ханджі і попросити розповісти про її улюблені досліди.
Тьмяне брудне світло тремтіло, на секунди занурюючи нескінченний коридор у непроглядну темряву, а потім знову висвітлювало його. Тут було неспокійно та холодно. Леві втягнув повітря, наповнене ароматом медикаментів, і скривився. На ньому був білий халат, а в руках анамнез якогось пацієнта.
