Забута у пеклі

- Білл, все ж думаєш, це буде щось на кшталт африканського політичного устрою? - Білл Уокер був не лише його партнером у надскладних місіях і делегаціях, а й другом. Та й пауза уже затягнулася чи не на годину. Все ж не погано було б обговорити деталі у неформальній обстановці.

Ештону не подобалась сама ідея бою з туземськими племенами. Він знав, що це буде не бій і не війна. Він знав, що це буде бійня. І він клявся собі ще минулої війни, що це буде востаннє. І ось він знову їде в чергове пекло.

Для Повелительки нічого не змінюється. Навколо лине життя, і лише вона одна ніби кам’яна статуя - застигла посеред потоку істот. Повелителька усміхнулась цій думці і покрутила в руках льодяник з «магічним» складником. Ех, а колись наркотики їй подобались. Вона ще раз лизнула льодяник.

Це був третій день полону. Що ж. Це дивний полон. Їх не катували, не допитували, та що там, навіть не говорили з ними.

Ештону просто видали щось типу одягу монаха. Прості штани, як мішок для борошна. І з такої ж тканини щось типу халату на запах по пояс. На ноги якісь макасини з єдиним швом зверху. Може і не монах. Може селянин в Індії десь. Почувався він дибільно. 

Ештона забрав не той самий мужик в халатах.

Він йшов за цим служителем і думав.

Щось змінилось. Ну, не щось. Ештон знав що - він тепер не почувається в’язнем. От ніби то те саме все - кімната, книги, тренування, думки, але і ні. По перше, він тепер знає, що скоро зможе виходити звідси і все таке. По друге, він знає що це «скоро» питання кількох днів.

Час линув не реально швидко. У Ештона життя виявилось бурхливим. Він вловив, що у Шазарійців особливо розвинуто рівноправ’я. І якщо робочий тиждень 25 годин - то у всіх. Великий начальник ти, чи просто звичайний робочий. Якщо працюють всі - значить всі. І наложники теж.

Ештон і справді дуже хотів би працювати з дітьми. Не мати своїх, а виховувати чужих. Дивно, але кожен танцює по-своєму. Вдома така робота йому б не світила. По перше, потрібно було закінчувати педагогічний університет, а не воєнне училище.

- Наставник, у Вас щось сталось?

- Чому ти так вирішив? - Здивувався Ештон.

Служитель (знову інший) провів Ештона. Опинившись в Гаремі, Ештон вже знав куди йти і відкараскався від провідника. Хоча він був достатньо нав’язливим. Далі Ештон йшов в самотності. Він був дуже втомленим, хотів відпочити.

Вранці Ештон почувався дивно. Було таке враження, що йому не вистачає головного болю. Ніби то й не болить, але… Щось десь на периферії блимає.

Ввечері в кімнату постукали.

- Якщо це знову хтось із служителів, я їх вб’ю. Я серйозно. - Пробурчав Ештон з ліжка.

- Не хвилюйся я відчиню. - Ванесса встала. І Ештон черговий раз порадів, що вона все ж залишилась. І йому зараз не потрібно рухатись.

Ештон прокинувся від тихенького постукування у двері. І коли він вчора заснув? На руці спала Мерін, притиснувши руки до грудей. Вона була вродливою. По-справжньому вродливою. Вся разом. Це важко пояснити.

Щойно Мерін вийшла, Ештон встав. Поскладав посуд, підсунув на місце крісло і стільчик, пішов в душ. Надто насичена була розмова і тепер в голові було пусто. Це правильно, потрібно трішки відпочити. 

Ештон поворушився. І перше, що він відчув - це чиясь рука на його талії. Ештон акуратно вивільнився, обернувся і побачив свою Мерін.

Ештон уже звично прокинувся в обіймах Мерін.

Відкрив очі і обережно обернувся. Мерін спала.

Ештон перевірив годинник у Ключі. Ще рано. До тренування є час.

Зранку авантюра з сніданком пройшла на ура. На розчарування Ештона - Мерін спить у халатах, що мало відрізняються від її щоденного кокона. 

Але ранок був милим. Мерін залицяння сподобались. І він отримав в нагороду поцілунок й щасливий помчав на тренування.

- Як ти міг? Я не готова! - Ванесса відклала розмову до особистої зустрічі, очевидно не вважаючи, що це можна обговорити в Системі. 

На жаль, довелося вилазити з води. Ештон підняв верхню сукню з землі й затулив Мерін від себе ж. Їй стало смішно з його наївної галантності. Але поруч з цією жінкою у Ештона не виходило нахабніти по-справжньому.

Зранку Ештон прокинувся на траві в оранжереї в обіймах Мерін. Відчуття сну на землі були знайомі Ештону. Він любив це відчуття, хоч мало хто розділяв цю пристрасть, але Мерін, схоже, теж почувалася чудово. Судячи з її біохвиль, вона спала ще міцніше, аніж завжди.

Одразу після тренування Ештон відпустив хлопців і рушив до рогу Реабілітаційного Центру.

- Привіт. - Не звертаючи за кут, сказав Ештон. 

- Давно Ви знаєте, що я тут? - Запитав Рікон.

На тренування Рікон не з’явився. Він і не тренувався з ними. Просто десь збоку сидів, кудись в сторону дивився або в небо. Але Ештон розпереживався. По перше, вчора йому погано було, а по друге, сьогодні ж вночі вони контракт заключають… Чорт!

Ештон пішов в свої покої, залишивши Мерін зі своїми справами. Подумав трішки і пішов в душ. Ну, що тут думати ще? Потрібно чекати вечора. Але думки лізли і лізли в голову. Ештон був спокійний за свій кінцевий вибір, але не на жарт переживав за самого Рікона і договір.

Сьогодні Ештон встав ще раніше. Він тихенько постукав в двері. Йому майже моментально відчинила Сірін, впустила в середину. Ніби під дверима чекала. 

- Привіт. Ти знала, що я прийду зараз? 

Нарешті Ештон виспався. І з здивуванням зрозумів, що прокинувся пізніше за Мерін.

– Доброго ранку. – Мерін поцілувала його. Ештон розплився в усмішці.

Щось залоскотало щоку Ештона. Він прокинувся. Це волосся Мерін. Вона спала в його обіймах в спальні Ештона. Він поворушився і Мерін прокинулась. Обернулась і усміхнулась.

Ештон вирішив зробити перший “привал” у Джексонвіллі. А що хороше місце для покупок. Найбільше місто у штаті, до речі. Ще й пляж є. Готелі чудові. Те що треба, щоб його малі побачили трішки що робиться ззовні. Можливо затриматись тут довше, аніж на один день? Хм. Побачимо.

– Я такого ще ніколи не бачив. – Сказав Рікон.

– Якого такого? – Підняв брову Ештон. Він уже повністю прийшов до звичного стану.

Рікон дивився на нього з привідкритим ротом. Захоплено. Він смикнув головою пробуючи видобути з себе відповідь.

У них було ще кілька годин світлового дня. Ештон повіз їх одразу в напрямку Тенессі, як і планував. Ештон не хотів би зупинятися наніч, а на ранок бути уже на місці. Але після зустрічі з сім’єю Лі потрібно буде одразу їхати.

– Мерін! Привіт! Я привіз тобі КокаКолу! – Ештон залетів першим ділом в спальню до Мерін. З пакунками в руках. Вона плавно встала з ліжка. І підійшла до нього.

– Ти повернувся. – Усміхнулась вона.

Ештон швидко влився у свої будні після відпустки. Життя лягло на протоптану стежку легко. Тренування, гуртки, майже кожен вечір – Мерін. За час відсутності Ештона Система знайшла йому ще двох кандидатів у свиту.

– Мерін. – Сказав тихо Ештон, обіймаючи її так.

– М?- Спитала вона в обіймах.

Ештон стояв під холодним душем, намагаючись прийти до тями. Енергія Рікона бурлила в ньому і засвоювалась повільніше, аніж йому хотілось би.

Ештону хотілось побути наодинці після медитації. Та він не знав, куди подітися. І вирішив насолодитися самотністю під час прогулянки додому. Було багато думок. Вони роїлися. І, навіть, вже лежачи в ліжку, Ештон не міг заснути.

В спальню постукав Рікон.

– Тобі подобається? – запитав Ештон, спостерігаючи, як Мерін розглядає кільце.

– Так, сапфіри і чорне золото. Заворожуюче. І мені підходить. – Її хвилі схвально відізвались. І Ештон був задоволений собою. Мерін перевела на нього погляд.

Ештон не сподівався, що буде легко. Тому всі наступні події стали для нього несподіванкою… На наступний же день він прийшов в відділ соціуму. Де з ним провели плідну бесіду.

– Дякую тобі. – Сказав Ештон в польоті на ліжко Мерін. День був фізично не важким, але роздуми витиснули з нього всі соки.

Наступного ранку Ештон зайшов в Храм. Тепер це місце відчувалося інакше. Тепло. Храм привітався з ним. Ештон готовий був поклястися, що відчув це. Він прослідував в кімнату Сірін. Постукав. Ештон вловив її біохвилі, вона була одна. Відчинила двері.

Дякуючи Ванессі, частину справ вдалося призначити ще на сьогодні, тому до вечора Ештон був зайнятий.

Ештон звично прокинувся в обіймах Мерін. Він потягнувся, і ненароком розбудив кохану. Ранок був приємним і неспішним. Вони поїли і почали свій день.

Ештон пізно потрапив в ліжко і рано встав – Ключ збудив його до сходу сонця. Він швидко прийняв душ, одягнувся і помчав у Храм.

Чомусь саме це ненав’язливе привітання Храму задівало в душі Ештона дивні струни. Він не розумів що це. Але… Це було щось… Фундаментальне? Щось глибше, аніж підсвідомість? Щось таке далеке, не інстинкти, ні. Ештон привітався у відповідь.

Два дні відпочинку минули неприпустимо швидко. І Ештона знову кинуло в життя.

Нарешті завал Ештон розгріб. На його превелике задоволення, судячи з звітів, про завершення місій – уже добротна частина справ зроблена – залишилось всього 457 справ. Може місяць ще і проект буде закрито… Хіба що ще звіти перед радою.

– Що це з тобою? – Запитала Мерін. Ештон втомлено поглянув на неї. Він щиро радів, що нарешті вечір.

В Храмі Мерін уже не нервувалася. Поводилась як в гостях. І це Ештона смішило трішки.

От нібито все гаразд. І розвідники його вступили – Ештон гордий.

Вони з Мерін не змовляючись прослідували в її спальню. І лягли в ліжко, обійнявшись. Та Ештону напівголе тіло коханої спокою не давало. І заснув він десь ближче до ранку. А коли прозвенів будильник – він був злий на весь світ, не менше.

《Ештон. Вибач, що заважаю.》- Звернувся Рікон.

《Погано?》

《Так.》

Ну, воно і не дивно. Мерін і Ештон забарикадувалися в покоях вже на кілька днів, пославши всі державні справи до біса.

– Мабуть, нам пора виходити. – Усміхнувся він коханій.

Впродовж тижня проект (НАРЕШТІ) закрили і тепер Ештон сидів на нараді з приводу звітності. Вчені встигли зробити індивідуальний перерахунок репродуктивної групи, керівники різних відділів – підрахунки, керівник соціального життя – розповідав про адаптацію.

– Отже, як ваші успіхи? – Запитав Ештон у Лісара і його Розвідника після лекції. Нарешті дочекався розмови… А то спокою йому не було цілий тиждень.

• Два тижні пролетіли, наче хвилька. Ештону спершу здавалось, що у нього надто багато вільного часу. Ні тобі зустрічей, ні тобі звітів, біганини немає. Тільки тренування. В обід прибігали лари. Мерін по вечорам… У Храмі зависло все в очікуванні.

На наступний день Рікон організував Ештону зустріч зі зграєю Візая. Саме ця зграя найближче стоїть по віку до межі стабільності біоритмів. Опісля вони змушені будуть шукати собі партнерів. 

В цьому місяці в Храмі був якийсь кавардак. Поява Лісара на лекціях заспокоїла і надала впевненості не лише Ештону. Хлопці теж плечі розправили. Та й нові лари внесли певний дисонанс на лекціях Рікона.

Куди піти? Все чого Ештон хотів – помедитувати в тиші. В квартиру? Так. В купальню. Що понахабніти трохи? Ештон вирішив таки знахабніти. Віддав через програмку свиті наказ, щоб набрали йому купальню. І до вечора не чіпали.

Так що, нарешті, довгоочікувана самотність.

Прокинулись вони ополудні. Зібрались неспішно, весело перемовляючись, й без поспіху завантажились у капсули.

Цього вечора Ліам вгощала свою зграю власноруч впольованою здобиччю. Всі інші – заздрісно нюхали. Всі в Храмі гомоніли, обговорюючи новини.

Одразу, як страшний грюкіт влігся, в бібліотеку зайшов Рікон.

– Знову невдача? – Поцікавився він, йдучи за облюбований стіл.

– Чому ж? Навпаки. Я майже добився ідеального варіанту. – Задоволено заперечив Ештон.

Якось непомітно промайнув триместр.

Ештон був задоволений з того, що поки що питання з договорами вирішено і відтепер, якщо претендент на договір матиме в майбутньому двох або трьох ларів, це можна буде без проблем внести в параметри майбутнього договору. Це значно розвантажило руки Ештона наразі.

– На минулих переговорах ми обговорювали можливість взаємного вивчення наших країн, культурний обмін, наукові експедиції. Але у зв’язку із загостренням стосунків між нашими країнами, цього так і не відбулось. Чи можемо ми повернутись до цієї теми? – Запитав обережно Білл Уокер.

Доброго дня, коханий читач. Ти знаєш про мене на разі більше, аніж я про тебе, адже читаєш мою душу. Мої думки, мої погляди, переконання. Та мені теж було б цікаво познайомитись. Адже двасторонній зв’язок – більш органічний. Моє натхнення з нетерпінная чекає на твій коментар. 

***

Вони йшли джунглями. Не було тут стежок. Просто ліс. Але Ештон відчував, що попереду щось є. Таке, що вибивалося з загальної енергетичної картини.

Вони їхали засніженими вуличками. Минали бутіки, що сяяли вітринами вночі, цілодобові супермаркети. Їхали в джипі-лімузні. І це виглядало б дибільно, адже вони прямували до околиць. Якби не вервечка таких же показушних машин.

Сказати, що Кір почувався, як лайно – не сказати нічого. І не лайново – ні, він сам почувається лайном, при чому висраним не з-під кого небуть, а з-під того гівнюка лицемірного… Якщо він колись ще побачить це падло, цього “директора” він його просто прикінчить.

– О, нові карти? – Ештон покрутив в руках колоду. Розпакував, потусував на пробу. Взяв одну карту, зігнув, вона одразу випрямилась. На дотик наче папір, але по властивостям більше пластик нагадує. – Круто. З якого матеріалу? – Поцікавився Ештон.

Останній шмат дороги трейлер вів виключно Ештон. Нелегке завданнячко – у сніжну люту завірюху заїхати по гірській дорозі в глуш. Але Ештон з блиском впорався і сяяв, як п’ятак, коли вони були на місці. Ніхто його ентузіазму поки що не розділив.

Ештон стояв біля каструлі з водою і перебирав приправи, намагаючись вирішити, що готуватиме. “А малий тихо ходить”- похвалив подумки Ештон, коли відчув його біохвилі, що невпинно до нього наближалися. Малий ступав тихо, підкрадаючись, зупинявся, коли Ештон робив паузу, перебираючи пакетики.

Ранок почався чудово. З кави, як то кажеться. Наодинці. Із завірюхою за вікном. Безмятежно.

Малий замерз до кісток. Ештон став наповнювати його енергією м’якими хвилями і огорнув теплою аурою. Нехай зігріється трохи. Навіть до табору так не дійде. Малий моментально затих. Офігів. Ештону стало смішно. Він пам’ятав, коли вперше відчув це. Малий опанував себе, витер сльози і сів.

– Не знаю. Відповідь так близько. Вона на поверхні. Але я ніяк не можу її знайти…- Сказав Ештон І-і-і-і-і… Відімкнувся чувак. Так, так і є. Тупо вирубився. Ніби в якійсь тупій комедії. Ніби робот, що був підключений до розетки, що танцював-танцював і випадково шнур зачепив.

Хрін його знає, як Ештон має заснути. Насправді він був щасливий. Він давно уже хотів так поспати. “Усією сім’єю”. Хоч і в житті нікому не зізнається. Ще б у Храмі… Взагалі була б краса. Але заснути все ніяк не давав той погляд, що малий кинув на них, коли відвертався, щоб спати. І його почуття.

Всі по тихесеньку розповзлися. Сірін і Рікон до себе, Лагор і малий по своїм кімнатам. А Мерін у їхню спальню. Мабуть, і Ештону варто було б піти. Але не спалося. Все ніяк рашаз з голови не йшов. Не йшов і хоч трісни. “Це моя правда. А ти шукай свою”. Ештон зітхнув, потер лоб і ліг на диван.

Буквально за кілька хвилин прийшли решта.

– Можна? – Зазирнула в кімнату Сірін.

– Так, звісно. – Кивнув Ештон. І Сірін зайшла. А за нею і Рікон.

Отямився Ештон уже в машині. За кермом був Рікон. Лісара і Розвідника не було. Замість них сиділо дві дівчини, тулячись одна до одної. Кір, Сірін і Мерін обтулили Ештона і тихо перемовлялись. Науковець сидів, стиснувши губи разом з Лагором.

За три години вони вже верталися назад. Рікон ніс козла з величезними рогами. Як вони його з’їсти мають, питання ще те.

По дорозі Ештон таки вимився в річечці і вони рушили в селище. Було глухо, наче в окупації. Воно і ясно – чужинці приїхали.

Ештон обрав для своєї зупинки маленьке містечко в штаті Монтана – Лівінґстон. Маленьке містечко, що нічим особливим не відрізняється. Вони прилетіли в найближчий аеропорт, а звідти доїхали поїздом. Зупинилися в місцевому готельчику при вокзалі.

Ештон з розвідниками витратили чимало годин, намагаючись зробити їхню подорож хоч більш- менш прийнятною з точки зору логістики. Але врешті-решт просто здалися, вирішивши, що відстані – не проблема, і зійшлися на тому, що якщо все сходитиметься по часу, то це уже не погано.

Але не встиг Ештон розстібнути останній ґудзик смокінга, як в двері постукали. Ештон розчаровано розвернувся і відчинив двері. На порозі був дворецький.

– Так? – Запитав Ештон. Що він ще хоче? Він звернув увагу на біохвилі Мерін. Вона очікувала.

Ештона жодна жива душа не чіпала і він виспався, як лось.

– Слухай, Ештон, а нащо ми сюди приїхали? – Запитав Рікон, стоячи на верандочці будиночка в лісовій гущі з одного боку та Аравійського моря з другого.

Ще два дні промайнуло, ніби й не було. Всі компанією, окрім Шони, відвідали пустелю. Вона сказала, що їй не місце під палючим сонцем, і Ештон залишив її у спокої.

– Що ж, якщо тобі не вистачає двох ларів, візьми собі ще.- Нічого собі постановка питання! І взагалі, вони що змовились?

Ештон навіть до пляжу не дійшов. Одразу після сніданку вигулькнула Шона і потягла його писати портрет.

Що найбільше шокувало Ештона по поверненню додому – Академія. Що вже готовенька стояла і чекала. Обидва корпуса. Навіть провідники уже працювали. Та від приємного шоку Ештона в почуття моментально привів Архітектор – у нього вже був готовий проект для філії Храму.

Коли Ештон зайшов в кімнату для засідань ради, побачив на місці для гостей(там де він і сам раніше сидів) знайому фігуру. Хлопець сидів спиною до входу, тому Ештон був не певен. Але… Біохвилі, здається, теж знайомі… Ештон привітався з коханою біохвилями, йдучи вздовж столу.

Дні текли не помітно. І сьогодні Ештон прокинувся, як завжди – рано. Зараз у нього багато роботи. Система підібрала для нього вісімнадцять кандидатів для його курсів на наступний рік. Він вирішив, що під час першого місяця занять відсіє половину.

Коли Ештон вийшов із медитації і відкрив очі, то із здивуванням помітив, що все гаразд. Свідомість одразу синхронізувалася із реальністю без зусиль. Все ще сидячи на землі, Ештон скористався ключем, аби перевірити скільки часу він пробув в медитації: вісім годин всього. Хм… Зовсім не багато.

Як по правді, Ештон все ще був не до кінця при собі. Він сидів посеред ради. Але вчорашні події були все ще надто свіжими. І відчуття змін у власній душі – надто помітними. Ештон глибоко, але тихо вдихнув, намагаючись зосередитись на довколишніх подіях.

Душа Рікона, як і раніше нагадувала білу пустку, всередині якої, наче на арені був звір і Рікон. Хм… Впринципі, у Ліам теж було так само. Може так у всіх ларів?

《А у людей інакше?》- Запитав Рікон. Спостерігаючи за образом душі Ештона.

Кілька днів Ештон був, наче під дурманом. Ніби ефіру надихався. Ні, він робив усе, що повинен був: всі свої щоденні справи, й не зовсім… Проводив зустрічі… Займався в бібліотеці.

Тренував дітлахів усіх…

Але…

Підсвідомість кликала.

Ештон відкрив очі. І… Що? Немає більше медитаційного спокою. Лише емоції Ештона. Він уже давно не почувався таким безсилим. Все ще не синхронізована свідомість з реальністю підсилювала і вдало доповнювала паршивий стан. Ештон перевернувся на бік. Волосся впало на обличчя.

Можна було б іти вже в ліжко… Після всіх зустрічей Ештон звільнився лише о восьмій. Душа від тіла і без медитацій вже відділялася. І треба було б піти до Мерін… Третій вечір уже, як він вийшов з Храму. Але сил взагалі ніяких. Ні душевних, ні емоційних, ні фізичних на цю розмову немає.

Кір відкрив очі і повільно потягнувся в ліжку. Розкрився, відкинувши ковдру кудись на підлогу. Подивився в стелю.

Ештон так і не відкрив конверт від Пірея. І не розповів про це Мерін… Стояв ось так над ним, спираючись кулаками на витягнутих руках об стіл. Серце стискалося… Чорт, він і справді надіявся. Така малесенька ниточка… План Б… Але це… Він хотів дати можливість Мерін відпочити… А тепер що виходить?

Перший вечір після медитації, коли Ештон пішов до Мерін. Ледь встиг на вечерю. Добре, що Рікон підстрахував – пригляне за Кіром, поки той спить.

Тренування пройшло добре, а от опісля почалося пекло – не було часу взагалі ніякого… Калейдоскоп зустрічей і справ відібрав у Ештона всі сили… Коли він приліз в бібліотеку, часу не було не те що на проекти – а навіть поїсти не було часу йти кудись, уже через хвилин тридцять прийде Характерниця… Е

Функція вимкнути-ввімкнути – всім відома. От і Ештон так само: вимкнувся після вечері в обіймах Мерін, і ввімкнувся в тих же обіймах з будильником Ключа. І йому не хотілося думати, як він опинився в ліжку… Адже заснув він за столом.

Може треба було погоджуватись? Їм же похую. І Кір реально вірить, що вони там втрьох спатимуть просто. Що, не буде якоїсь херні… Ну, спати вчотирьох – це уже само по собі хуйня якась. Але… прийнятна. Кір потер обличчя. Вірус вкотре за вечір (уже ніч) нападає.

Пацан – це щось, звичайно. Ештон сидів і дивився на нього. Влаштував йому допит. І як тільки відшукав його зранку – спозаранку? Але… Ештон пам’ятає себе. Як це воно було, коли він вперше договір з Мерін заключав. Він теж тоді уточнив всі важливі, на його погляд, деталі на той момент.

В загальному Ештона рада заспокоїла. Всі піддані Мерін переконували його, що впораються з усім за відсутності Повелительки і без нього. Та й обіцянку, що раптом що, Ештона покличуть – дали без заминки. І Ештон заспокоївся. Але все ж кожних три дні він тепер буде присутнім на раді Керівників.

Ештон швидко синхронізував свідомість з реальністю. Майже без дискомфорту.

《Сірін, як там Кір?》- Можливо вдасться зробити хоч щось вже сьогодні?

Вони з Кіром ще деякий час обговорювали деталі. Ештон намагався втовкмачити Кіру що за чим і куди. І як. Але ж хіба можна пояснити те, що можна лише відчути? І так годину, може більше… Вони захопилися процесом, тож і не помітили що час пройшов.

Ештон встав, прийняв душ, тихенько пішов одягатися, щоб не розбудити малих. Потім швиденько вийшов у вітальню – там уже чекала Ванесса і сніданок.

– Привіт. Що це вчора було?- Сходу запитала вона.

– Про що ти саме?- Уточнив Ештон.

Вже о п”ятій тридцять Ештон був в бібліотеці. Аж не повірив. Ну… Ну, і прекрасно. Та й засів за проекти. Вечір проходив тихо і спокійно. І Ештон закопався у роботу, що припадала пилюкою вже майже три місяці.

– Ти що тут влаштував?- Увірвалася Ванесса.

А потім був цілий квест аудієнцій. І якби не супровід, який його, як безпомічну дитину тягав туди і сюди, Ештон точно не впорався б. Але вони були, і Ештон, з горем навпіл, протягнув таки до семи вечора.

Ну, що сказати… День в Ештона був не поганий – всього чотири зустрічі, які не вмістилися в попередні дні, якщо, звісно, не рахувати чотирьох годин спаленого життя на раді. Оце то вже винудився… Ванессу і Рікона відпустив – що ж їм мучитись.

Сьогодні Ванесса Ештону графік склала виключно з зустрічей у Науковому Центрі.

День сьогодні був вільний і спокійний. Тренування немає, зустрічей всього чотири. О дванадцятій вільний вже був. Тому Ештон не задумуючись попрямував в Храм.

– Сірін…- Ештон з труднощами просунув другу руку між Ріконом та Сірін і поклав її на талію, а другою(вільнішою, де не було втиснутого, здається до кісток, Рікона) почав гладити Сірін по голові.- Може вже відпустите мене? Я ж в порядку.

Ештон ще з самого ранку домовився з Піреєм про зустріч. Той радо погодився зустріти “екземпляр” о другій. Тож Ештон швиденько відбігав аудієнції і вже направився в бібліотеку, де його підстерігала Шона.

– Здрастуй.- Усміхнувся їй Ештон.

Вони йшли в покої, а Кір мовчав. Взагалі нічого не казав. Але Ештон відчував, що він думає. Біохвилі роздумів взагалі не згасали. Ештон на нього поглядав скоса, та малий йшов спокійно. Ніяких внутрішніх метань. Що сьогодні з оточуючими робиться? Магнітні бурі чи що?

Після зустрічей Ештон вирішив швиденько заскочити перед обідом в Елізіум – навідатись. А тоді вже в бібліотеку. Ештон поспішав-поспішав, та й завмер посеред поля. Схоже… Він уже знає чого не вистачає тут. Ештон усміхнувся. Закрив очі і уява малювала неясні образи.

До секретного відділу Наукового Центру Ештон доїхав десь о дев’ятій. Ясна річ, нікого на робочих місцях не було. І як йому знайти Пірея? Ештон прогнав радар. Але… Це ж Пірей. Всюди непроникні для енергії матеріали й інше. Хм… Ештон задумався.

– Ештон… Це вже занадто. Ти скоро в медитаціях проводитимеш більше часу, аніж в реальності!- Намагалася Ванесса привести Ештона в почуття.

– Значить так! Правила гри такі: зграя ділиться на дві команди, ті хто захищає і ті хто нападає.- Нехай пограються, буде видно, чи їм сподобається. Ештон трішечки щось спланував на перше тренування, але буде видно по ходу.- Сірін очолює команду захисту, Рікон – команду нападу.

– Здрастуй, Еш! Що там? Звав?- Зазирнув у вітальню Картер.

– А, так, сідай, будь ласка, я зараз звіт дочитаю і почнемо. Як там у тебе справи? Як Рікон в ролі начальника?- Запитав Ештон, продовжуючи вникати у Ключ.

Після медитацій з Картером, Ештон почувався жахливо. Він уже вкурив, що більше п”ятидесяти зв”язків за один раз не зруйнує, але нічого кращого поки придумати не міг.

Раду справедливо вирішили провести у Храмі, раз він теж частина зграї. Але використали не церемоніальну залу – просто в одній із кімнат на верхніх поверхах поставили чашу з багаттям, відчинили вікно і в одязі ларів розсілися навколо.

Ештон стояв в бібліотеці і розглядав вже готовий князівський договір. Договір готовий, а Картер – ні. Хм… Ештон створив ще один блок інформації. Такий же. Просто скопіював. І в новому договорі начисто зніс частину, що відповідала за милість Повелителя. Почав заново. Для кого робити? Для Сірін.

– Серце Шазарії… Ви впевнений?- Садівники з сумнівом дивилися на проект Ештона. Один старий, як чорт. Дивний для шазарійця – з довгою бородою, в балахоні і лисий. Як маг якийсь. Другий типовий шазарієць середніх років – довговолоса заучка. Третій теж такий марудний чувак.

– Добре. Хороша присяга, Сірін.- Уважно вчитувався в заготовлені рядки Ештон.- У мене теж все готово. Готова переукласти договір?

– Зараз? А… повня?- Запанікувала Сірін.

Поки Ештон з Кіром дбали про рану Сірін, свита підготувала йому купальню. І… Так, він хотів переконатися, що з Сірін все гаразд. І він хотів… Не почуватися винним, якщо чесно, за цей укус.

Дні минали. Ештон вніс зі своєї пам”яті в голограф інформацію про кокон. Скопіював усе в точності, як бачив, його навіть лякали інколи можливості, що відкривала медитація. Ештон вніс усе це в пам”ять. Це зайняло шалену кількість часу, але далі Ештон не поспішав рухатись.

Та Ештон дарма переживав, що у нього щось не вийде. Щойно Ештон відкрив очі, потягнувся і вишкрібся з-під ларів, він побачив Картера, ще сплячого, і його перемкнуло. Ештон повільно видихнув. Не розбудити Картера і не укласти з ним договір просто зараз – було складно.

Розвідники з усіх сил намагалися випендретися перед кланом Макнармерів.

Ештон прокинувся. Ні, в ліжку спати – прекрасно, звичайно, але це не принесло задоволення ніякого. Сам в величезній помпезній чужій спальні. Ештон зітхнув, встав, потягнувся, вдягнувся… Скоро. Вже скоро він побачить Мерін. Справи, а потім поїде до неї. Ще зовсім трішечки. І… пішов снідати.

Йшли назад мовчки. Було про що подумати, насправді.

– Доброго дня, Серце Шазарії. Для мене честь зустрітися з Вами.- Вклонився малий Макнармерів. Десь одноліток Кіра. Старався поводитись напищено, але щось не виходило. Насправді він був досить невпевнений.

Що ж… Як там? Не кликати того, хто прийти не може. Ештон поки не дозволяв собі “хотіти” аби зграя опинилася поруч. Для початку потрібно переконатись, що він не мучитиме нікого. Окей. З Картером ясно. Картера не звемо. Не кличемо. Хай сидить в Шазарії під боком у жінки і дивиться за Акакдемією.

Всі уже попрокидались, а Сірін з Ріконом навіть вполювали зайця й товстезну пташку (хто кого). Кір з Шоною теж пішли прогулятися лісом – Шона пообіцяла знайти якісь тутешні гриби до м”яса. А Ештон лишився з Акеларом, що спав, втиснувшись в нього. Ештон лише відсунувся, щоб не збудити біохвилями.

Берег зранку і справді виявився казковим. Яскраво-зелена трава, що росла на річковому березі.

Поки вони летіли літаком, Ештон був ще в адекваті більш-менш. Та щойно він побачив піски Єгипту – дах зірвало начисто. Ештон забув уже про все. І єдине що його хвилювало – це Мерін. Серце то вискакувало, то майже зупинялося. До сказу доводило те, що ментальний зв’язок все ще не працював.

Ештон прокинувся. Все тіло затекло. Підлога тверда, ще й відчуття, ніби з будуна. Ештон все ще не відкрив очі, тому що розліпити їх – завдання не з легких. І в цей момент щось залоскотало обличчя. І усвідомлення, що це волосся Мерін – вимело всі негативні відчуття з його сприйняття.

А потім в шатро, з зруйнованими в фарш нутрощами, непроханими гостями поприпиралися всі кому не лінь: розвідники, що одразу кинулись розгрібати завали, влаштовувати лігво якесь, не питаючи чи треба, вклоняючись находу, Лагор і зграя Ешона теж не змусила себе чекати.

Не зважаючи на те, що Ештон ліг пізно: поки кров вся зі зміюк стекла, поки шкіру зняв, поки вичистив від нутрощів, а потім ще в молоці замочив… Словом, десь в півночі ліг – як справжня господиня. Та не зважаючи на усе це – встав рано.

Ештон просто жахливо не виспався. Очевидно, те що йому вчора організм свої викрутаси вичворив дається в знаки – він же і минулу ніч, спав так собі… Та й зміна клімату. Ну, можливо, ще плюс витрати енергії, хоча він її весь час багато витрачає. Ні, мабуть не виспався просто, якщо вцілому.

По приїзді десь серед ночі хотілося вже, нарешті, заснути. Їхали довше, аніж планували, на добрих годин сім. Тож в цьому задоволенні ніхто відмовляти собі не став. Розбили табір серед нічних пісків, виставили сигналізацію і заснули.