Дощ і сутінки

Часу, як завжди не вистачало. І тим не більше, я йшла саме в цьому напрямку… Мабуть це професійна звичка… Йти туди, де не знаєш, що від тебе хочуть…

Я швидко прямувала в свої покої. Я раніше не звертала особливої уваги, але от зараз бачу наскільки чисто в нашому клановому маєтку. В усіх коридорах не просто чисто, а жодної смітинки.

Я сіла на диванчик і похлопала жестом поруч, підзиваючи Тріна. Ні, це ім’я йому теж не пасує. Не знаю, що мали на увазі, так його називаючи, але в мене це асоціюється з звуком бездарно видобутим, з гітари, або самісену. Ні… Явно не це…

«Хлопчик» покірно сів.

Збори. Мій єдиний прямий обов’язок в клані… Насправді це збори не усього клану, це швидше рада вузького правлячого складу, наслідників і деякий уповноважених осіб, що являються кровними членами клану.

Інколи на зборах можна померти від нудьги. Особливо, коли все передбачено, нових підводних каменів не знайдено, змовників не виявлено, торгові шляхи чисті і нових розбійників не з’явилося… На таких зборах, я готова ледь чи не спати.

Тим часом Дана бігала, намагаючись встигнути зробити всі, покладені на неї обов’язки за один день. День зборів уже давно для неї став пеклом. Ще й сьогодні щастя у вигляді новоспеченого наложника привалило на її плечі.

«Яка ж вона тендітна.» - це перше, про що подумав Меліодас*, щойно побачив свою нову хазяйку. Вперше він її розгледів, коли йшов за нею по коридору в покої. Він жінок уже 9 років не зустрічав… А тут вона… Вродлива і ніжна.

Нарешті всі справи зробила.

Головне збори закінчилися. Всі ці промарковані листи ще треба буде розібрати, але це вже вдома. 

Цей день тижня мене вимотує… яка ж я стомлена…

Ранок перед від’їздом у мене починається ще до світання. 

Ненавиджу цю частину свого життя. Піднімати себе з ліжка, тоді, коли всі інші ще сплять… Просто огидно, як доводиться переривати собі сон. Це явно не життя аристократа…

Нарешті мій рідний дім. Моє придане. Скеля Ньюеж Ду.

В перекладі зі Західноземної мови перекладається - «м’які хмари».

Я пройшла вглиб маєтку, де був вхід в мій кабінет.

Я вже лежала в ванній, намагаючись розслабитись, а перед очима все ще мерехтіли листи. Права рука посмикувалась від пепенапруження - вже навіть професійні ручки для писарів не допомагають. Треба буде, щоб Дюн зробив масаж.

З Дюном легко. Якби я захотіла порівняти його з кимось або чимось я б сказала, що Дюн - породистий воронний скакун, але не норовистий, спокійний і покладистий, хоч в тілі сили немірено. Родом він з Південних земель.

Дана ще звечора пробувала придумати щось для наложника. Добре, що хазяйка залишила його в покоях. Не треба думати де його покласти спати. Навіть митись не вийшов. Але там де сіло, там і впало. В що його, темний біс Сигарди, одягти?!!

З’їв цей малий часу прірву. А зараз ще наложника на вечір готувати. Дюн, значить. Наложник. Ось що член, то член. Дюн знає тільки дві речі - як відтрахати до зірок в небі і як відім’яти до таких же зірок. На цьому все.

День сьогодні погожий. Та й роботи не багато - тільки те, що завжди. Лише наложника нового годувати. Дана уже приготування перед сніданком зробила. І тепер діло стало за новим наложником. Питання тільки куди його діти на день. Для роботи він уже не треба. Може залишити в кладовій?

Ванвей… Оце то наложник, оце то істерична сучка… Розбалуване, капризне. Нездале і нерозумне, але пискляве і крикливе… Вмів Ванвей тільки дві речі. Пеститись до хазяйки і дринькати музику. Все.

Завела Дана нового наложника в комірчину. І з одного боку серце за нього стискається, подобається він їй, а з другого - не вірить вона йому ні каплі. От як так? 

Кожній людині потрібен дім.

Якщо не дім, то хоча б кімната, Хоча б чотири стіни і німб вікна,

Та отвір дверей крилатий.

Бо кожна людина важкі почуття

від зору сторонніх не вміє сховати.

Життя це радість, робота, мрія,

Нарешті вечір. Я лежу в ванній, намагаючись розслабитись. Рука знову тремтить. Може мені розжалувати Дюна з статусу наложника і просто змушувати його робити мені масаж кожен вечір, як я вдома? Вік би дозволив. Ніхто і не зрозумів би, що щось не так… Немає сили вирішувати.

Я не особливо хотіла їсти. Але все ж з’їла щось.

Ванвей грав.

Він розмістив цитру на низькому столику, так аби бути розвернутим до мене спиною майже повністю. Так я бачила, як плавно і швидко рухаються його тонкі пальці над струнами.

Ми йшли коридором. Моя рука пестила його спину. А він, здається, і не дотерпить до покоїв. Мій Ванвей. Нетерплячий, гарячий, жадібний Ванвей. 

Щойно ми дійшли до покоїв, щойно двері закрились, він підскочив до мене, і притисся до мене своїм тілом, випрошуючи ласку.

Я прокинулась.

За що я обожнюю дні в Ньюеж Ду, так це за сон. Сонце заливисто освітлювало мою кімнату і мені зовсім не потрібно вставати ні світ, ні зоря. Я потягнулася на ліжку.

«А от мені моя власна армія не завадила б», - думала я тоді.

Звісно три клани я б не потягнула, та й не потрібно мені, щоб за мною ходили, сяючи латами. А от непримітні тихі тіні, що втім від того менш могутніми не ставали, мені були доречними.

Я підходжу до виходу з спальні. Зупиняюсь.

До страти залишилось 12 днів. 

Потрібно йти снідати. У мене сьогодні ще є робота. Я вийшла з кімнати, спустилась. День почався.

Сілвер вже пішов, а я все ще лежу в ліжку. Навіть час ще є до ночі. Аж незвично. Зазвичай немає часу навіть дихнути зайвий раз.

В двері зайшли махаон й, вслід за ним, Дана. Мабуть вирішила прослідкувати за новим наложником ледь чи не до ліжка. Усміхнулась я служниці подумки.

Мілді вийшов. Думки потягнулися повільно, поступово холонучи. 

Дана зайшла в покої і вклонилася мені. Підійшла ближче до столу.

- Ще вина, хазяйка? - хоч тон в неї був легкий та щебечучий, вигляд був напружений та насторожений.

Пеланія. Провінційне місто в Центрі Світу.

У спальні було тихо. Мілді спав на дивані, скрутившись калачиком, з книгою під боком.

Я пройшла всередину і розмістилася за письмовим столом, втомлено і тихо впавши у крісло. Цей допит витиснув з мене усі сили.

Вечеря пройшла спокійно і затишно. Схоже я швидко до цього звикну. Не знаю самообман це чи ні, але тут і зараз… можливо щастя це занадто глибоке почуття… але комфорт затишок і безпека - це саме те… і тепло. 

Вадарій сидів у в’язниці от уже який день… Закутий до стіни. Що ж його не морять голодом чи спрагою. Не катують, поки що… Гірко усміхнувся принц. «За що ти зі мною аж так жорстоко, брат?»

Ох, і день був! Все ж потрібно було справи в портовому місті Гювар розприділити на два дні.

Сьогодні були і галери, і торговці, і в’язниця, і повірені, і інформатори… Просто таке враження, що за один день я прожила все своє життя.

Дана привезла вечерю. Переносні столики, для трапези у ліжку були уже укомплектовані і стояли на візочку. 

Я втрачаю терпіння. З кожним тижнем листів все більше і більше! Та я навіть робити підготовчу роботу до архіву не встигаю! Збори за три години, а в мене все ще просто… Жах… після вечері ще посиджу. А в архіві, мабуть, ночувати доведеться. Я ледь не заплакала від досади.

Юза вийшла.

Я постаралась заспокоїтись. Якщо хтось і може довести мене до нервового психозу, то це ця служниця… 

Ще й двох місяців не пройшло відколи Айрат позбувся однієї нареченої, як йому підсовують іншу…

Схоже, я все ж перенавантажила його. Думала я в якийсь із вечорів. Мого Махаона явно щось гризе вже певний час. Можливо тижня два… Я ковзнула рукою під його блузу. Він надає перевагу темним відтінкам в одязі. Або ж і зовсім чорному кольору. А ще Мілді має просто відмінний смак.

Наступного вечора, перед вечерею Мілді звернувся до мене знову.

- Хазяйка. 

- Так? - повернулясь я до нього напівобертом. Він мав достатньо рішучий вигляд, спокійний. Ніби все вже вирішено і залишилось лише зробити.

Інколи ночі в Ньюеж Ду здавалися Анірі надто порожніми. 

Раніше я їх любила… Я не можу тут думати… Яку вже годину не можу заснути!

Аніра злітає з ліжка і рвучко починає одягатися.

- Аніра!!! - В покої ввірвався Меліодас. Лютий, як істинний син Сигарди. 

- Так? - спокійно відгукнулася Аніра. Вона сиділа за столом. На плечах була вовняна накидка. А стіл перед нею був порожній.

Аніра лежала оголеною. Голову опустила між витягнутими вперед руками. Волосся розкинулось по ліжку. Я звісно чула, що після сварок секс чудовий, але… Не думала, що все буде аж настільки бурхливо.

Вадарій вже кілька років як живе, оглядаючись назад. Він не з тих, хто пробачає. Але і не з тих хто сліпо мстить. Так вже сталося, що будучи лише третім принцом, він сів на правляче місце. Зараз він займає місце першого радника. Правиця Світу. Це не його вина.

Дивно, але сказати ці кілька слів читачу не легко. В якійсь мірі, навіть тяжче, аніж виливати душу, створюючи чергову історію. Я не знаю хто ти. Не знаю тебе і твоїх мрій. Проте цей твір поєднав нас. Я написала - ти прочитав.