кохані
Інше
12+
Інші види стосунків
Сонце, Місяць
Сонце/Місяць
Фіклет
AU
Запитуйте дозволу

я ненавиджу росію

Деталі: сонячна система
Немає схованих позначок
нд, 10/23/2022 - 17:09
пн, 01/09/2023 - 09:54
17 хвилин, 9 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

— І навіщо? 

 

— Бо люди багато без сонячного світла не проживуть, — відповідає, зводячи брови. 

 

— Ну-ну, а як вони тоді вночі живуть? 

Повний текст фанфіку

— Зараз все у хмарах, гайда! Ніхто не помітить навіть, — голосно каже Місяць, — Я спеціально попросили їх напитися води, щоб бути ще густішими. 

 

Сонце зітхає (ніби їм треба це робити), усміхнувшись. Вони тільки почали роботу на цій частині планети! 

 

— І тобі не соромно? Займати разом зі мною найважливіші посади для всієї планети, але так безсоромно втікати від них, — жартує Сонце, хапаючи Місяць за руку.

 

— А для чого по-твоєму ще нам подібні до людських додаткові тіла і нещодавно знайдена схожа на Землю планета? — підмигує Місяць, ведучи своїх партнерів до тої планети. 

 

Сонце наостанок збирає у руках зі своїх силах невелику кульку свого яскравого світла, відправивши до рідної планети, щоб не залишати її без цього на ті тридцять хвилин, яких їх не буде.

 

— І навіщо? 

 

— Бо люди багато без сонячного світла не проживуть, — відповідає, зводячи брови. 

 

— Ну-ну, а як вони тоді вночі живуть? 

 

Сонце на це сміється, проводячи рукою по їхній голові, наче мати, яка хвалить дитину за повністю порожню тарілку борщу. 

 

— Завдяки тобі. Ти ж моє світло відображаєш, га? 

 

Місяць сміється у відповідь, киваючи, продовжуючи вести їх на іншу планету. Летіти космосом без будь-якого захисту на будь-якій обраній швидкості – круто. Вони не заздрять людям, яким для цього потрібні ракети, скафандри та ще купа заморочок. То чого летите? Якщо ви для цього не пристосовані, то і сидіть на місці! 

 

— Тут завжди захід в небі, наче ти робили, — повідомляє Місяць, як тільки вони добираються до обіцяного місця, — Але ти, звісно ж, робиш краще.

 

І якщо б Сонце могли почервоніти в цьому тілі, як робиться з людьми, то точно збентежено відвели погляд. Але зірка просто посміхається.

 

— Тобі треба перепочити. Бо ти іноді так стараєшся, що люди від спеки помирають, — радить супутник, на що отримує сміх.

 

***

 

— Вранці, коли я освіщали першим промінням одну з країн, то всі там були жахливо налякані та навіть плакали, — починає Сонце, — Це твоїх руць справа? Знову жартома насилаєш жахливі сновидіння половині планети, щоб вони одумались чи ще щось? — серйозно питають вони. 

 

— Хто-о? Коли? — насуплюється Місяць, склавши руки на грудях.

 

Ну, було таке кілька разів! Але не половині планети, а кільком людям, щоб вони задумались! Подумаєш, змінили кут і силу, з якою їх світло діятиме на людей, може, трошки налякали жахіттям, але ж не так… 

 

— Якась велика країна з негарними кордонами, — пригадує зірка, все так само серйозно дивляться вони, потираючи підборіддя.

 

Місяць голосно сміється і хапається за живіт, поки партнери дивляться з нерозумінням ситуації. 

 

— Так це ж росія, Сонечку, — все ще сміючись, розповідають вони, — Там і жахіття насилати не треба, вони вже живуть в жахітті. 

 

— Ох, — здивовано підіймає брови Сонце, — Я навіть не знали, як виглядає ця країна. Тобі не здається дивним, що ми все ще там працюємо і теж освіщаємо їх? 

 

Місяць задумується.

 

— Такий наказ. 

 

— І що? Не думаєш, що деякі люди не заслуговують на сонячне світло? — щиро дивується Сонце. Вони потирають руки, бо ті спітніли від нервів. Іноді й зірки не витримують деяких звірств, що відбуваються на цій планеті. 

 

— З іншого боку, якщо б ми цього не робили, то їх би вже давно не існувало, і ніхто не дізнався б, які вони гидкі тварини, — заспокоює Місяць, але марно. 

 

— Невже в нас нема вибору? — злісно хмуриться Сонце, тупнувши ногою по землі. 

 

Супутник кліпає очима, змахуючи довгими чорними віями, засмучено відвертаючись. 

 

— Це в них нема вибору. А ми щось придумаємо, — запевняють вони. 

 

Проходить хвилина повної тиші. На цій планеті так тихо, що аж страшно. Сонце розглядає великі гриби, ніби з рідної Землі, але ці поганки розміром з два метри чи більше, а дерева хоч і виглядають, як звичайні, але блищать, наче діти з Землі посипали їх кольоровими блискітками. Листя також незвично велике, незвично яскраве та на вигляд зроблене з м‘якого шовку.

Трава, на якій вони сидять, переливається перламутром, слабко рухаючись сама по собі без вітру.

 

— Знаєш, — починає Сонце, повернувши голову. 

 

Місяць зацікавлено дивиться прямо на них.

 

— Я домовлюсь з найгустішими хмарами, щоб вони закрили небо над цим мордором і на них випадково не потрапляло моє і твоє світло. 

 

— Вони ж не зможуть вічно це робити, — засмучено каже супутник.

 

— А хто каже що вічно? Вони попрацюють до того моменту, поки цієї країни просто не стане існувати.

 

— А як? — не розуміє Місяць, підтягнувши ноги до себе, щоб обхопити коліна руками.

 

— За цей час я зекономлю стільки світла, щоб в один момент закрити хмарами все інше, а цю країну спопелити до того моменту, поки там все не згорить, перетворившись на океан, — гордовито подає свою ідею Сонце, змусивши супутник посміхнутись. 

 

— Я завжди знали, що ти розумні дочорта. 

 

І все стане на свої місця. 

Теґи
    Вподобайка
    0
    Ставлення автора до критики