Забутися в насолоді

Темряву кімнати прорізав раптовий спалах блискавиці. Ні, далеко не блискавки за вікном – сьогоднішня ніч здавалася тихою, хоч мак сій.

Люто блискав Дзидянь, що його міцно тримала в долоні дівчина посеред кімнати. За миттєвого спалаху на її обличчі заяскравіла лиховісний лукавий осміх.

Батіг у її руках то спалахував барвистим сяйвом, то знову згасав, огортаючи кімнату мороком. Злісне шипіння та скреготіння, що повсякчас лунало зі сторони батога змушувало здригатися дівчину, яка знаходилася на ліжку, все частіше. Хоч вона вже як ніхто звикла до поведінки свого Дзидяня, одначе в руках жінки навпроти він видавався незвично лячним. Лишень видавався: справжнього страху вона не відчувала й поготів. Хоча тепер, схоже, розуміла почуття тих парубків, що потрапляли в її безжальні руки за підозру в темних заклинацтвах; розуміла їхню наляканість та крики, якими вони благали відпустити.

Усередині неї у приємному передчутті щось клекотало все скоріше та скоріше з кожним новим миттєвим спалахом. Подумки вона вже згорала від очікування, попри те, що пречудово знала – перед нею хитра лисиця, що ще довго ходитиме довкола та дражнитиме її, змусивши тремтіти від бажання. Лиш після довгих мук та випробування часом вона, можливе, подарує її бажане.

Освітивши покої знову, батіг більше не згаснув: він продовжив сяяти, хоч і доволі мляво. У нічній тиші кімнати його скреготіння лунало надто гучно, заглушивши все навколо.

Жінка підняла погляд на темну постать перед нею. Раптом поряд пролунав гучний крок, силует опинився трохи ближче. Дівчина відсунулася назад, навіть не усвідомивши цього. Дівоча постать стисла її фіолетового змія ще міцніше, тож дівчина на ліжку не могла собі дозволити відвести від неї погляд. Раніше б їй і не спало на думку, що колись вона сама тремтітиме побачивши власну зброю в руках ще когось. Ба більше, тремтіти зовсім не від страху – від жаги.

- А-Чен, ти що, боїшся? Думаєш, Дзидянь здатен зробити боляче своїй справжній господині? - раптом нізвідки з’явилася перед її обличчям усміхнена Нє Хвайсан. Єхидна посмішка яскравіла на її лиці, певне, яскравіше за сам батіг у її руці. Дзян Чен же лиш поглянула в її вічі, де стрибали незмінні бісики, та звично закотила очі, не спромігшись відповісти вголос.

Туго затиснутий між зубами шмат тканини не давав можливості дівчині сказати принаймні слово. Хай би як Дзян Чен не огризалася, від думок про відсутність волі в словах у неї аж ноги підкошувалися. Однак вона самостійно не наважилася б визнати своє «чудернацьке», на її думку, бажання, а Нє Хвайсан також не пропонувала – боялася, аби щось не пішло не тим шляхом, а Дзян Чен не могла б навіть виказати невдоволення; боялася справді нашкодити дівчині. Згодом, вона все-таки збагнула, що за попереджувальний сигнал зійде будь-який незвичний жест чи сплеск духовної енергії Дзян Чен, не тільки ж бо словами можна спілкуватися. І вона наважилася, після чого зовсім не пожалкувала: зараз перед її очима відкривалася дивовижна картина повністю скореної їй Дзян Ваньїнь, у якої погляд здавався сповненим жаги й нестримного бажання. Зачепивши великим пальцем нижню губу, що визирала з-під кляпа, вона непомітно завела іншу руку за маківку, аби впевнитися, що вона зав’язала тканину не надто щільно. Невдовзі її вуста викривилися в ще більш зловісній посмішці, а полум’я похоті в, здавалося б, невинних оченят зажевріло дужче.

Погляд Нє Хвайсан наштовхнувся на зеленаву барвисту мотузку, що обплітала все тіло дівчини. Цупкі вузли вона в’язала власноруч, створюючи на тілі коханої прекрасний візерунок; вона не лише відбирала у неї свободу хоча б ненадовго, вгамовуючи її буйність та запальність, а надавала й так навдивовижу гарному тілу Дзян Чен особливого вигляду, якоїсь вишуканості. Мотузок вплітався у кожну складку шкіри, залишаючи за собою легкі сліди, що ще недовго, а все ж нагадуватимуть про сьогоднішнє нічне дійство. Далеко не крихітне тіло Дзян Ваньїнь, що й зараз вражало своєю міццю, неначе опинилося у клітці, з якої мало б нестямно рватися на волю. Тільки от власниця його в душі не бажала вирватися, певне, навіть навпаки. Дзян Чен без вагань віддалася у руки коханки, адже сама жадала забутися у насолоді та щасливому безумстві. Поки її неквапом обв’язували вмілі пальці Нє Хвайсан, вона лиш зачаровано споглядала, а з її губ час від часу зривалися важкі зітхання, що вона не могла їх стримати в собі. А проте, не лише в неї дихання збивалося від задоволення. Нє Хвайсан і сама раз у раз заворожено вдихала повітря, якого вже не вистачало – кожен погляд на міцні шнурки, що скували кохану, відбирав погляд. «Очікування вартувало отриманого», - визирало з-поміж виру змішаних думок дівчини, що любувалася своєю роботою та ласувала поглядом кожен куточок шкіри Дзян Чен, легко проводячи долонею по мотузці та навколо неї, чим щоразу примушувала дівчину під неї здригатися від відчуття холоду від завжди крижаних пальців.

І це ще не остання річ, яку наважилася нарешті спробувати Дзян Ваньїнь цієї ночі, здолавши зрештою колишній страх. Вона також довірила найціннішу сімейну реліквію у руки коханої – свого вірного Дзидяня.

Дзян Чен вже не раз слухала захоплені промови Нє Хвайсан щодо її чи то яскравої шарлатової каблучки, чи то блискавичного батога, що вона його справді жадала взяти до своїх рук. Використати духовну зброю не за призначенням Нє Хвайсан вмовила її давним-давно, тож встигла випробувати дію Дзидяня на власному досвіді. Щоразу вона, варто було зміїстій блискавиці доторкнутися до її оголеного тіла, ніби втрачала здатність думати, забуваючись у насолоді. А сама Дзян Чен захоплено споглядала за тремтячим тілом, дражнячи дівчину раптовими доторками та поцілунками з-поміж невпинних ударів струмом кожного разу дужче.

Одначе сьогодні вперше Нє Хвайсан взяла його до рук, не сама мліючи під жаром фіолетового сяйва, а збираючись змусити кричати від насолоди господиню Дзидяня. Дзян Чен же, сама від себе не очікуючи, справді згорала десь зсередини через Нє Хвайсан з її хитрою посмішкою, гострим поглядом, які аж палав пристрастю щомиті сильніше, та власним батогом, який метав блискавиці навсібіч, у її правиці. Сьогодні, цієї літньої ночі, коли повний місяць яскравів високо вгорі, Дзян Чен повністю, до єдиної крихти опинилася у владних руках, які збиралися потурбуватися про неї та її усолоду сьогодні. І вона ні на мить не сумнівалася, що про неї потурбуються. Сьогодні вона нарешті довірилася жінці до кінця, сьогодні вона справді бажала, аби Нє Хвайсан випила її плоть та душу, не лишивши ані єдиної краплі.

Вона, не здатна зараз сказати ні слова, вся обплетена хвилястим візерунком із мотузок та туго зв’язаними зап’ястями за спиною, віддалася у владу Нє Хвайсан, залишивши тій навіть свою ж зброю. Лиш сама думка примушувалася труситися її ще сильніше, втім, як і Нє Хвайсан, що знову оглянувши тонку шию, що її навколо обв’язав мотузок, та сильні груди, підперезані знизу ним же, не змогла не закусити губу, аби не заскиглити від бажання. Вона збиралася помучити Дзян Чен довгим очікуванням, проте себе також наражала на страждання.

- Ти готова, дорогенька? – зрештою прошепотіла жінка, відірвавши погляд від власного шедевра, створеного на смуглявій шкірі. Нє Хвайсан простягнула вільну руку до щоки Дзян Чен, лагідно погладивши, проте вже за мить міцно вчепившись за волосся на її маківці. Дівчина їй у відповідь змогла лиш кивнути головою на знак згоди, ледь чутно видихнувши від різкого жесту. Помітивши, що Дзян Чен це, схоже, сподобалося, Нє Хвайсан вхопилася за її волосся дужче та потягнула вниз. Вирвавши ледь чутний крізь кляп стогін, вона задоволено всміхнулася.

- Ти не перестаєш мене дивувати. Що ще тобі може сподобатися, м-м? – тихо мовила Нє Хвайсан, витягуючи в долонях батога й пильно оглядаючи його. Дзян Чен заворожено дивилася на свій Дзидянь у руках Нє Хвайсан, відчуваючи, що збудження десь усередині скупчується все більше, а ще дрижачи всім тілом лишень сильніше, чим тільки приносила жінці постала перед нею, помітне вдоволення. Вона щось прошепотіла про себе, не давши змоги Дзян Ваньїнь і почути. Одначе її, дзвінкий та все ж лиховісний, пролунав гучно та доволі неочікувано.

Нє Хвайсан поставила одну ногу на дерев’яне бильце ліжка та схилилася над дівчиною. Вільною від Дзидяня рукою вона витягнула з-за пояса улюблене віяло, викликавши нерозуміння в очах Дзян Чен. Посміхнувшись від цього розгубленого погляду, вона схилилася ще нижче, згорнутим віялом підхоплюючи підборіддя Ваньїнь. Задерши її голову якнайвище, вона заглянула їй глибоко в очі. Як погляди їхні зустрілися, то не відривалися один від одного ще, здавалося, якусь вічність. Зненацька вона відпустила її підборіддя та відкинула віяло кудись убік, навіть не поглянувши, де воно опинилося – надзвичайно непритаманна Нє Хвайсан поведінка. Губи її вмить опинилися на беззахисній шиї Дзян Чен, з чийого горла вирвався зойк, придушений тканиною в її зубах, що згодом перетворився на протяжний нестримний стогін. Нє Хвайсан залишала швидкі легкі поцілунки на шиї, ключицях, грудях. Вона промайнула живіт, зачепивши лиш чутливу шкіру десь знизу. Дзян Чен тріпотіла, весь час смикаючи зв’язаними за спиною руками.

Губами Нє Хвайсан розціловувала кожен сплетений власноруч вузол на шкірі коханки, час від часу відриваючись, аби кинути затуманений погляд чи то на власний витвір, чи то на тремтливе тіло перед собою. На якусь мить підвівшись та нависнувши над Дзян Чен, вона, з незмінною хитрою посмішкою, прошепотіла:

- Ти занадто прекрасна, пані Дзян. Здається, я впіймала саме божество у свої руки, — аби вже наступної миті припасти до теплої шкіри знову. Дзян Чен дрижала щомиті все більше, здушено вдихаючи та видихаючи. Її тіло здіймалося догори від насолоди, а всередині панував безлад — що в серці, що в голові. Усе змішалося в цілковитий рій хаотичних думок, вона ніяк не могла зібрати себе до купи, а ніч тільки-но починалася, і мучити її збиралися ще довго. Лиш яскравим написом у голові пульсувало: «Вона мене зруйнує сьогодні». Ця думка одразу ж промайнула, загубившись у черговому припливі задоволення від губ Нє Хвайсан, які зненацька залишили відчутний укус десь поблизу ключиць.

Невдовзі знову відірвавшись від майстерної роботи, Хвайсан нарешті підвела погляд до любих очей та запитала тихо:

- Люба, ти готова? – і неквапом витягла вже давно готовий до роботи батіг із-за спини. Дзян Чен заплющила на мить очі та знову ствердно кивнула. Серце всередині шалено закалатало від передчуття, а руки неконтрольовано смикнулися за спиною. Глибоко, наскільки їй це вдавалося, вона вдихала повітря, намагаючись принаймні трошки стишити бурю, що здійнялася всередині. І у цьому вона очікувано зазнала поразки – заспокоїтися вона б не спромоглася ще довго.

Дзидянь зашипів десь зовсім поблизу, жаром своїм він, мабуть, уже майже обпікав шкіру. Не встигла Дзян Ваньїнь ще розплющити очей, як несподівано відчула легесенький удар струмом, через що вмить відсахнулася. Наступної миті струм доторкнувся в іншому місці, одначе вона від незвички знову здригнулася. Нє Хвайсан, міцно вчепившись за ручку батога піднялася з ліжка й знову нависла темною постаттю. Вона пильно споглядала Дзян Чен, намагаючись вловити кожен її смик від несподіваного удару. Гарячих дотиків блискавиці до шкіри, Дзидянь уже майже повністю захопив її тіло, зв’язуючи ще сильніше. Він простягався зміїстим шляхом, обвиваючись навколо тонкої шиї, оминаючи вузли зі смарагдового шнурка та міцно хапаючись за ноги, що їх не зв’язувала сама Нє Хвайсан. Незабаром усе тіло опинилося в полоні не лише зелених шнурків, а й фіолетового батога, що яскраво мерехтів та не припиняв метати електричні заряди, примушуючи схоплену дівчину здригатися без перестанку.

Очі Нє Хвайсан геть оповив дурман, погляд туманився сильніше з кожним зирком на тіло коханої. Відпустивши Дзидянь та пустивши його у вільне пересування, вона знову опустилася на ліжко. Точніше, на стегна Дзян Чен, цим самим ще більше обмеживши її рухи. Долонями вона вчепилася за талію дівчини, вкотре захоплено обводячи поглядом повним захвату обплетений навколо Дзидянь. Зверху ж долинали тихе солодке скигління, до яких вона вже призвичаїлася.

- Дивовижна. Неймовірна. Прекрасна. Преподобна. Божественна. Моя, — зачаровано шепотіла Нє Хвайсан, ні на мить не спиняючи свої щирі, а все ж улесливі слова. Від них Дзян Чен умлівала лише більше, вже нестримно вириваючись із цупких пут власного батога та твердої шнурівки. Вир почуттів ставав неможливим, усього ставало забагато, надто сильно. Простирадла на ліжку зім’ялися вщент від її тремтіння, волосся, що на початку ночі як-не-як було перев’язане тонкою стрічкою атласу скуйовдилося. На очах збиралися сльози, а з-під шмата тканини в зубах рвався нещадний крик.

А проте, на стурбоване запитання Нє Хвайсан:

- А-Чен, усе гаразд? Мені варто припинити? Це занадто? – вона змогла лиш похитати головою.

Уривати блаженство просто зараз, коли збудження згорнулося в клубок та ледь не ллялося через край, здавалося чи не найбільшим гріхом.

Дзян Ваньїнь ніяк не бажала розплющувати очі, бодай на мить, адже пречудово знала: побачивши затьмарений погляд смарагдових очей Нє Хвайсан, вона досягне піку насолоди й ніч усолоди завершиться просто зараз. Одначе вона зовсім не збиралася закінчувати. Хотілося забутися у всім задоволення назовсім, назавжди. Потоки жару її духовної зброї змушували раз за разом здригатися гірше, а завдяки їхньому душевному зв’язку Дзидянь ще й знав кожне слабке місце дівчини, щоразу вдаряючи саме по них.

Нє Хвайсан же далі спостерігала за коханкою, не відриваючи очей ні на мить. Якби вона могла, вона б не кліпала, щоб і хвильки ось цієї Дзян Чен не випустити з виду. Вона, здавалося, не давала собі спуску навіть, коли кохалася — все намагалася здатися кращою, взяти все під свій контроль, захопити владу, а ще ніколи не давала собі можливості забутися, загубитися в задоволенні хоча б на кілька хвилин.

Душогубну дію Дзидяня Нє Хвайсан не раз випробувала на собі. Але, вочевидь, через їхній з Дзян Чен міцний духовний зв’язок, на неї він діяв ще сильніше, ніж на будь-кого, чим доводив свою господиню аж до сліз.

Стогони й крики лунали все гучніше, змушуючи вже саму Нє Хвайсан тремтіти від дивовижно солодкої музики, якою вони їй здавалися. Цього собі Дзян Чен раніше також не дозволяла — постійно стримувалася, на відміну від Хвайсан, яку наступного ранку зовсім не хвилювали здивовані погляди слуг, що чули всі її благання з покоїв глави. Дзян Чен вперше за довгі роки дозволила собі нарешті розслабитися, що не могло не радувати Нє Хвайсан.

Отримавши повний ентузіазму дозвіл на продовження, Нє Хвайсан вирішила не зволікати й продовжити свою роботу. Вона знову припала губами до шкіри коханої, зараз уже до внутрішньої сторони стегна, адже прекрасно знала, наскільки ніжне те місце. Викрик, що пролунав після першого ж поцілунку став найгучнішою нотою у надзвичайній пісні, що все продовжувала ллятися з її вуст. Нє Хвайсан одразу ж посміхнулася й продовжила вкривати цілунками все тіло. Діставшись до живота вона раптом легко провела язиком, викликавши буйну реакцію тіла Дзян Чен, чия спина вигнулася геть догори, попри вагу Хвайсан, що досі сиділа на її колінах.

- Ти знаєш, Дзян Чен, наскільки ти дорогоцінна? – раптом лагідно прошепотіла вона, піднявшись та провівши рукою по розпатланому волоссю. Кінчиками пальців вона, ледь-ледь доторкаючись, провела від шиї та аж до живота, не доходячи до лона: нехай задоволення Дзян Чен продовжиться ще хоча б на трохи.

І невдовзі, легким помахом руки, Нє Хвайсан згорнула Дзидянь, що вмить опинився на її долоні у вигляді крихітної каблучки. Начепивши її собі на палець лівої руки, як зазвичай носила її Дзян Ваньїнь, вона потяглася до вузла на маківці тієї, аби дати їй зрештою можливість говорити та стогнати увесь голос.

Звільнившись від ганчірки в зубах, Дзян Чен ще якусь мить намагалася надихатися. Її тіло все ще трусило від почуттів, а також збудження, що лишень наростало з кожною миттю.

- Мила, скажи, як ти? Ми не продовжуватимемо, якщо для тебе це все ж було занадто, — м’яким доторком погладивши щоку Дзян Чен, запитала Нє Хвайсан.

На що цього разу отримала лиш вбивчий погляд.

- Нє Хвайсан. Якщо я цієї ночі не кінчу, то Дзидянем вже я скористаюся, як і належить. Твоя спина тобі не подякує, — сказала, як відрізала, майже прошипівши, Дзян Чен.

Нє Хвайсан їй щиро усміхнулася, не очікуючи навіть ще якоїсь відповіді. Вона залишила ще один лагідний поцілунок на шиї та опустилася донизу, легко розводячи вбік її, вже звільнені від Дзидяня, коліна, не зустрівши жодного спротиву. Лівою рукою вона знову, ледь доторкаючись, провела по її тілу, змушуючи Дзян Чен ще раз вигнутися доверху та тяжко вдихнути. Долонею вона вхопилася за грудь, змусивши Ваньїнь закотити очі. Вона залишалася на волосинці від довгоочікуваного оргазму.

Ще недовго помучивши Дзян Чен повільними доторками й ніжними погладжуваннями, Нє Хвайсан нарешті дісталася правою рукою до клітора, починаючи легко стимулювати. Дзян Чен же злегка закусила губу, намагаючись стримувати скигління, яке більше не придушить кляп. Хвайсан з силою ущипнула її вільною долонею, помічаючи це. Притиснувшись вустами майже до вуха, вона прошепотіла:

- Прошу, не стримуйся. Відпусти всі думки, які тебе картають.

На диво, Дзян Чен не почала сперечатися чи огризатися, а легко видихнула. Вона підняла очі, ловлячи пристрасний погляд Нє Хвайсан. На коротку мить вони не відривали позір одна від одної, одначе Хвайсан враз відірвалася від неї, раптом піднявшись з ліжка.

- Куди ти? Що? Нє Хвайсан, я вже говорила…! - одразу ж роздратовано випалила Дзян Чен, одначе її урвали пальцем, зненацька прикладеним до губ. Над нею знову нависала Нє Хвайсан, що тепер крутила між пальцями маленький ножик. Не зумівши стримати черговий осміх на губах після побаченого нерозуміння в очах Ваньїнь, вона раптом розрізала мотузок біля шиї, розпускаючи весь створений власноруч орнамент на тілі.

- Ти знаєш, сьогодні ти справді так чудово впоралася. Я в захваті від тебе. Насправді ти завжди неймовірна, я не можу перестати захоплюватися тобою. Моє щастя, що ми взагалі зустрілися, дійсно. Обожнюю тебе, люба… – невпинно почала промовляти вона, дорізаючи всі шнурки до кінця. Залишилися зв’язаними лишень зап’ястя за спиною, однак, щодо них Нє Хвайсан, вочевидь, не квапилася. Закинувши ніж за спину, вона знову припала руками до Дзян Чен, ніжно доходячи пальцями до лона.

Раптовий стогін зірвався з губ Дзян Чен, коли вони заповнили її зсередини, намагаючись довести до крайньої точки насолоди. Ще якісь декілька хвилин вона стримувалася й не давала збудженню вирватися, поки сама ж невпинно трусилася й смикалася. Одначе, якоїсь миті не витримала — з горла вирвався гучний скрик, що заповнив собою всі покої, спина вигнулася дугою. Від маківки та аж до кінчиків пальців пройшлася хвиля найбільшого заласся, змусивши дівчину задрижати щонайдужче цієї місячної ночі.

Дзян Чен продовжувала битися в потоці оргазму, проте Нє Хвайсан уже потягнулася до підлоги за викинутим раніше ножем, аби відразу ж розрізати шнурівку й на руках, попри те, що й сама важко дихала. Очі її сяяли від збудження не менш ніж у Дзян Чен до цієї миті.

Невдовзі Дзян Ваньїнь зрештою розплющила очі, схоже, відійшовши від жару, що заполонив усе тіло, поки вона, кінчаючи, здригалася.

- Як ти, дорогенька? - одразу ж запитала схвильована Нє Хвайсан. Дзян Чен же уважно подивилася на неї, здавалося, доволі холодним поглядом, проте одразу ж, не кажучи ні слова, схопила дівчину за волосся й притягнула до своїх губ. Нє Хвайсан, усміхнувшись у поцілунку, обійняла її, притискаючи все ближче. На мить відриваючись від губ, вони не могли налюбуватися одна одною — сяйво місяця, що так яскраво падало на їхнє ложе, робило обох ще прекраснішими в їхніх очах.

***

- Дякую, — між іншим, прошепотіла Дзян Чен. Міцно пригорнувши Нє Хвайсан, чия зараз черга була важко дихати через бурхливий оргазм, до себе. Вона перебирала пальцями її розкішне каштанове волосся. На обличчі дівчини після подяки засяяла лагідна усмішка. Незабаром, нарешті віддихавшись, Нє Хвайсан підняла тепер вже невинний погляд зеленавих очей на Дзян Чен та тихо запитала:

- За що саме? Хіба не я зараз повинна тобі подякувати, ха?

- Не вдавай, наче не знаєш. Перед іншими свої вистави розігруватимеш, — кинула Дзян Ваньїнь, на мить закотивши очі, а проте, так і не стримала ледь помітної усмішки. Ледь помітної для сторонніх, однак не для Нє Хвайсан – та вмить вловила поглядом, невдовзі щасливо притуляючись до дівчини. Кімнату огорнула мертва тиша, лишень вітер завзято розвівав гілки дерева за вікном. Сон зрештою почав їх згортати у свої обійми, проте Нє Хвайсан раптом розбила приємну мовчанку:

- Насправді, це мені варто тобі подякувати: за довіру. І за Дзидянь, який нарешті визнав і мене своєю господинею. Річ надзвичайна, вкотре переконуюся, — говорила вона майже заснувши, раз у раз позіхаючи, вона ледь могла як слід говорити. – Зброя твоя, А-Чен, не менш чудова, аніж ти сама…

Її все ж здолав сон – уже за мить з-під руки Дзян Чен почулося приглушене сопіння. Сама ж Дзян Чен заціпеніла і ще довго не могла відійти від приголомшення. Нє Хвайсан бо спросоння вміла здивувати її: слів, що з її вуст злітали не могла більш контролювати, тож розповідала все, що мала на душі. Згодом, Дзян Чен отямилася завдяки неголосному хропінню, що долинуло від Нє Хвайсан. Вона аж здригнулася від несподіванки, ледь не зачепивши зірвавши мирний сон іншої. Кинувши короткий погляд на вікно, в якому яскраво мерехтіла повня, вона пригорнула Нє Хвайсан ближче до себе, накриваючи їх обох тонкою ковдрою.

- Кохаю тебе, — ласкаво погладивши ніжну щоку дівчини, ледь чутно прошепотіла вона їй слова, які занадто важко давалися їй уголос. Нє Хвайсан, як ніхто в її житті, заслуговувала їх почути, однак, Дзян Чен ніяк не могла здолати власний страх та промовити все їй в обличчя.

А втім, на лиці Нє Хвайсан уві сні раптом засяяла по-дитячому мила усмішка, якої Дзян Чен так і не встигла запримітити.