Під кінець робочого дня у нього завжди трохи боліла голова. Не сильно, але нескінченні світлі та не дуже запитання студентів могли звести нанівець будь-які щирі намагання доносити натхненну філософську думку. Магістри теж виглядали не в міру змученими, і Сє Лянь розумів, що частина з них ще до пар встигла відпрацювати на підробітку, частина спішитиме на зміни в барах та магазинах вже після, тому не надто звертав увагу на затуманені погляди очевидно ментально відсутніх підопічних. Надішле їм потім у чат потрібну літературу, щоб збільшити їх шанси на вдале закриття сесії, та й все. Марних надій на добросовісність всієї групи Сє Лянь не плекав, знову начитаються неякісної критики та прийдуть непідготовленими на семінар, але, чесно кажучи, він буде щасливим навіть при наявності тільки одного сумлінного студента на весь потік. Довгий викладацький шлях привчив його радіти і через менші дрібниці.
Промені сонця, яке якраз досягло західних вікон авдиторії, не додавали наснаги, вносили свою лепту в атмосферу лінивої знемоги. Крихітні пилинки невагомо танцювали в цих променях, своїми рухами гіпнотизуючи й так сонних студентів. Говорити хотілось тихіше, повільніше, відкидаючи до кращих часів принцип проводити лекції бадьоро та енергійно в спробах запалити якщо не ідеями, то хоч завзяттям. Простір розривав виключно його голос, ніхто не наважувався ні зашурхотіти зошитом, ні прошепотіти другові чергове жартівливе зауваження, ні дзвякнути застібкою рюкзака.
За стільки років викладання Сє Лянь досконально вивчив всі можливі сценарії розвитку подій, і сьома пара приблизно завжди відбувалась якось так, тільки пора року деколи вносила корективи: зимою приходилось дужче кутатись у светри та шалі, сьорбаючи чай з паперових стаканчиків; весною, сповнені енергії та переживань, студенти думали скоріше про курсові та дипломні, аніж заняття залікових предметів, а осінь зазвичай проходила у вечірній ніжності та лінощах.
Але цього разу картина все ж дещо відрізнялась від звичної, і навіть головний біль не зміг пересилити хитре очікування, приходилось ховати вогники в очах за скельцями окулярів.
У першому ряду сидів невимовної краси хлопець в червоному, що протягом усієї години з невеликим не зводив уважного погляду з оратора. Авдиторія маленька, що раніше призводило до постійних сварок з деканатом та роздратування — Сє Ляню подобалось відчувати простір, він не міг сидячки проводити заняття, — але зараз цей факт додавав тільки лишньої пікантності. Близько, неочікуваний гість знаходився занадто близько. Чутлива шкіра на передпліччях, здавалось, відчувала гаряче дихання, хоча фізично це було неможливо.
Очі, час від часу професійно окидаючі студентів, кожного разу наче спотикались, коли доходили до першої парти справа. Провокативно розстібнутий комір бордової сорочки, підгорнуті рукави, декілька срібних сережок у вухах та незмінна посмішка, яку, на щастя, не бачив ніхто, крім Сє Ляня. Весь образ хлопця в червоному кричав про таємницю, безбожно відвертав увагу від матеріалу лекції.
Пляшка води, яку Сє Лянь «про всяк випадок» завжди брав з собою на заняття, сьогодні нарешті стала у пригоді. У горлі пересихало злочинно швидко, що не сховалось від погляду магістрів, але ті грішили скоріше на веселий вечір напередодні, аніж на палкий погляд незнайомця. Присутність хлопця в червоному ні для кого не видалась дивною, гості у Сє Ляня бували частенько: то хтось знайомий з кафедри навідається, то практикант прийде переймати досвід, то студент іншої спеціальності, приваблений славою їхнього порадника, напроситься на лекцію-другу.
— Тож, якщо у вас немає питань, на сьогодні я б завершив заняття. Так, Цяньцьов, наступного разу семінар, — хлопець, який тільки-но зібрався підняти руку, тут же подивовано завмер, ніяково мугикнув щось у відповідь і поспішив першим покинути авдиторію.
Сє Лянь опустився у викладацьке крісло, очікуючи доки всі студенти рушать за Цяньцьов. Приємна втома розлилась по тілу. Він уже не міг дотерпіти до моменту, коли зможе змінити кросівки на домашні капці, а сорочку та світлі джинси — на улюблену піжаму. Але спочатку вечеря — вони або зайдуть в який-небудь ресторанчик поблизу, або замовлять доставку — та повна бульбашок гаряча ванна. До вихідних далеко, робочий тиждень тільки-но почався, але він впевнено вирішив, що хоча б раз на місяць можна забити на ґрунтовну підготовку до завтрашніх післяобідніх пар і знайти час для себе. І, можливо, для декого ще.
Від приємних думок його відірвав дзенькіт прикріпленого до ременя срібного ланцюжка: повз викладацький стіл у сторону виходу пройшов хлопець в червоному. Ну авжеж, «дехто» не став зраджувати своїм звичкам і демонстративно нагадав Сє Ляню про свою присутність.
— А вас, юначе, я б попросив затриматись, — стримуючи недоречний поки сміх, промовив Сє Лянь.
Решта студентів, що поки не встигли вийти, зацікавлено глянули на незнайомця. Маленький спектакль розігрувався прямо на їх очах, але вони про те не здогадувались. Вони не стали мішати викладачу творити свої темні справи і, тихо перемовляючись, хутко зачинили двері з зовнішньої сторони.
Але двом, що залишились, вже було не до того. Погляди зустрілись, і у Сє Ляня не вийшло стримати посмішку.
— Вже давно склали філософію на відмінно, а все ще ходите на мої лекції. Що ви в них знайшли? — не виходячи з ролі доброзичливого, але все ж відстороненого викладача, розпочав Сє Лянь, прикушуючи дужку окулярів.
Але Хва Чен не погодився грати за цими правилами і, переконавшись, що в авдиторії пусто, зразу пішов у наступ. Він в мить подолав всю відстань між ними і, присівши на край стола, мовив:
— Ти так сексуально розповідаєш про Віденський гурток, що я не можу втриматись.
— Ти не знав, що сьогодні буде Віденський гурток. І до того ж це антисексуально, максимально далеко від поняття сексу.
— Все, що стосується тебе, не може бути антисексуальним, мене не проведеш, — здався Хва Чен, прихиляючись ще ближче. Тепер їх розділяли лічені сантиметри, а гаряче дихання, яке протягом пари примарювалось Сє Ляню, дійсно опалило ніжну шкіру щік.
Хва Чен підняв руку, тонкі пальці провели по коміру сорочки, ледь торкаючись оголеної шиї, заправили прядку волосся за вухо, полоскотали тендітну мочку, і нарешті зупинились на скроні, розслаблено масуючи ту. Прохолода від чужих подушечок пальців огорнула Сє Ляня, заставила біль трохи відступити. Він задоволено примружив очі й прихилився до спинки стільця, шукаючи хоч якоїсь опори.
— Я здивований, що сьогодні Цяньцьов сидів тихо, навіть не спробував розв’язати суперечку, — голос у Хва Чена звучав буденно.
— Та чого, — продовжуючи розслаблено плавати у морі ніжності, видихнув Сє Лянь. — Ти так не віриш у Цяньцьов, раптом хлопчина приборкав своє бажання приперти мене до стінки, — хихотнув він, але зразу ж серйозно продовжив: — Не знаю куди, але він очевидно спішив, весь час знервовано дивився на телефон. Такі настрої не підходять для розумових баталій. Поза тим він тебе впізнав. Тебе важко забути.
— Слабак, — в очах хлопця навпроти танцювали бісенята, а на посмішку, яка все яскравіше вимальовувалась на його обличчі, хотілось любуватись століттями. — В нього ніколи не вийде приперти тебе до стінки.
— А в тебе?
— А хіба я не вже?
Друга рука Хва Чена, щоб підтвердити сказане, тут же впевнено охопила талію. Він підійняв Сє Ляня з крісла, той опинився прямісінько між стегнами Хва Чена. Тіло дужче припало до тіла, тісний контакт дозволив відчути кам’яні м’язи преса та соски, тканина сорочки не стала завадою. Сє Лянь охнув, низ живота зрадливо напружився. Місце додавало гостроти моменту. Всі рухи та доторки сприймались інакше, чіткіше. І водночас навіювали спогади.
— Згадаємо мої студентські роки?
— Якщо ти натякаєш на те, про що я думаю, то краще не тр…
Його перебив ніжний поцілунок. Сє Лянь і сам розумів, що це «не треба» звучало не щиро, але старався відігравати роль до кінця. Проте коли твої губи нарешті знаходять частинку Іншого, про яку мріяв останні годину з лишком, усі «не треба», «не можна», «а раптом» зникають.
Коли язики сплітаються, вже не існує думок про «чи доречно?», бо жадана близькість не може бути недоречною. Принаймні не настільки, щоб відмовляти собі в маленькій витівці.
Рука Хва Чена лягла на поперек, невагомо вимальовуючи на ньому пучками пальців завитки. Навіть крізь тканину сорочки Сє Лянь відчував ніжність, з якою невидимі візерунки з’являлись на тілі. Спиною Сє Ляня пройшов електричний заряд. Важко було стримувати звуки, але необхідність це робити не втишувала жагу, хіба запалювала її ще дужче.
Сє Лянь хотів. Бажання руйнівною хвилею підіймалось всередині, штани швидко стали затісними.
— Провокатор, — видихнув Сє Лянь у вологі губи. Перетнути межу він все ще не міг, але рука зовсім не цнотливо ковзнула донизу, до місця, де їхні тіла сплітались найщільніше.
Не тільки Сє Лянь вже відчував незручності з одягом. Хва Чен голосно видихнув, коли пальці коханця погладили внутрішню сторону стегна. Коли вони нащупали його член — прикусив губу.
— Нічого не можу з собою вдіяти. Особливо коли робота поглинає всього тебе, а на мене часу, як завжди, обмаль.
Хва Чен нахилився до шиї. Аромат парфумів досі стійко чіплявся за шкіру, від ранкового тютюну залишилось мало що, проте ніздрі чітко вловили ванільну солодкість, яку зразу ж захотілось спробувати на смак.
Сє Лянь продовжував ліниві погладжування та млів від поцілунків у шию. Тканина джинсів приємно шурхотіла, а мокрі звуки біля вуха заставляли ті самі вуха палати рум’янцем.
— В цій авдиторії тільки-но був Цяньцьов, о боги, — захихотів Сє Лянь. Сміх не зруйнував чарівність моменту — навпаки. Хва Чен обожнював сміх коханого.
— Забудь про клятого Цяньцьов. Я відчуваю образу, коли ти в таких обставинах все ще про нього думаєш, — але Хва Чен теж посміхався.
І він забув. Наступні дії Хва Чена не дозволяли думати про що-небудь, окрім його рук та рухів. Губи обхопили мочку, одна рука зарилась в розпущене волосся, інша — опустилась на зад та стиснула. Коли Хва Чен чуттєво потерся тазом об його таз, Сє Лянь не стримав голосний та впевнено непристойний звук.
В той же момент він відсахнувся від Хва Чена, затискаючи неслухняний рот руками. Отакий — до втрати над собою збуджений, з припухлими від поцілунків губами та безладом у волоссі й одязі, — він понад усе подобався Хва Чену. І навпаки — Сє Лянь бачив перед собою не менш привабливу та звабну картину, тому мерщій потягнувся за телефоном.
— Чекай, викличу таксі.
До біса прогулянку в кафе чи доставку їжі, він тепер відчував голод зовсім іншого характеру.
— Таксі?
— Таксі. Як би нам того не хотілось, завершимо ми не тут, не цього разу.
Пальці тремтіли, втім швидко віднайшли потрібний застосунок та здійснили замовлення.
— Натякаєш, що буде наступний?
— Натякаю, що одного разу в нас не вийде стриматись. І сподіваюсь, до того часу хоча б Цяньцьов завершить своє навчання.
— Цікаві перспективи.
Таксі вже було в дорозі, тож словесні баталії довелось відкласти на потім. Вони знову поцілувались, втім тепер без викликів. Потім ще раз — в коридорі біля бюста з Сократом. Опісля по дорозі до виходу, поряд з деканатом. І ще раз — у головному фоє, де зверху на них несхвально гляділи вітражі з високочолими філософами всіх часів. Їм пощастило, що в вечірній час у їхній альма-матер рідко кого можна було зустріти, крім вже згадуваних скляних та гіпсових мудреців.
Останній поцілунок вони встигли урвати в тінях колон біля входу в університет. Прибуло таксі.
Це була найдовша поїздка додому в їхньому житті. Коліна, що торкаються чужих колін, посмішки, сповнені хоті, що вони один одному безупинно дарували, випадкові та навмисні доторки, рука, що обіймає за талію та погладжує поперек.
Сє Лянь вміло тримав маску та вів беззмістовну бесіду з водієм, за що отримав безліч захоплених поглядів від Хва Чена. Таксі їхало лише хвилин десять, але відчуття підказували — вічність.
В голові Сє Ляня метеликом билась лише одна думка, навіть коли відповідав на одноманітні репліки водія про погоду, університет та корки на дорогах. Йому хотілось відчути Хва Чена всередині, хотілось хапати простирадла та вже не стримувати стогони, насолоджуватись наповненістю… Або ні?
Квартира зустріла їх лінивою тишею, яку вони в той же момент пошматували: брязнули ключі, зашуміли застібки, важко впала сумка з конспектами.
Сє Лянь нетерпляче нахилився до кросівок, шнурки яких вирішили безбожно заплутатись саме в той час, коли кожна секунда очікування дорівнювала пекельним мукам. В його поле зору потрапили найсексуальніші на цілому світі гомілки. Короткі штани не повністю закривали сильні ноги Хва Чена. Рука самотужки потягнулась, щоб полоскотати відкриту шкіру, окреслити шлях від краю тканини до ахіллового сухожилля, а потім назад. Волоски приємно поколювали кінчики пальців.
Погляд знизу-вверх підтвердив досі нечітке бажання. Цього разу Сє Ляню треба не наповнюватись, а наповнювати, внутрішні демони кричали про необхідність володіти.
— Давай сьогодні я? — напівпрохання, напівнаказ. Шнурівки нарешті здались гарячковому натиску та натужному смиканню і порвались. Бідкатися та оплакувати втрату Сє Лянь не став, тільки полегшено відкинув подалі непотрібне взуття.
— Залюбки.
Хва Чен допоміг Сє Ляню піднятись. Дорогою догори Сє Лянь не втратив можливість вкотре пересвідчитись, як сильно його жадали. Бажання не вщухало, а недавні маніпуляції з гомілкою тільки підігріли його.
Ще один поцілунок, який вони вже не розривали до самої спальні. Сонце зайшло, кімнату заполонила сутінкова млість та прохолода від розчиненого завчасно вікна. На передпліччях Сє Ляня з’явились сироти: чи то від навколишньої температури, чи то від контрасту з розпеченим до надвисоких позначок диханням, що він чув на своїх вилицях. Зуби стукались об зуби, вуста мучили вуста.
— Візьми мене так сильно, як тільки зможеш, — разом з цією фразою вони звалились у ліжко, Хва Чен своїм тілом суттєво вдавив Сє Ляня в матрац.
Сє Лянь засміявся. Він обожнював дивитись на Хва Чена, коли той нависав над ним. Довге волосся коханця чарівно огортало його лице та не залишало погляду простору для втечі.
— Провокатор.
— Аякже.
— Залюблю тебе до нестями.
Ще навіть не договоривши, він, не докладаючи зусиль, змінив їхнє положення в просторі — тепер Сє Лянь владно вмощувався на стегнах Хва Чена, оцінюючи їхню комфортність. Член відчутно випирав, тож Сє Лянь, граючись, ковзнув по ньому сідницями. На обличчі Хва Чена квітла заворожена усмішка. Він хотів закласти руки за голову, та Сє Лянь не дозволив це зробити, перехопив одне передпліччя та стиснув.
— Спершу одяг. Дозволь мені…
Вправні пальці швидко порозстібали ґудзики, але повністю знімати сорочку він не став, тільки оголив груди та живіт, розводячи краї тканини в сторони. Сє Лянь нахилився до яремної ямки та поцілував — хотів зробити це ще в авдиторії, але зупиняв себе. Зовсім поруч з нею, під ключицею знайшлася маленька гематома, слід від його зубів. Заціловуючи попередні, залишені ще декілька днів назад укуси, він поволі опустився до пупка та тоненької доріжки темного волосся попід ним.
Ременя швидко вдалось позбутись, штани полетіли у невідомому напрямку. Хва Чен залишився в білизні та розстібнутій сорочці, Сє Лянь — поки повністю одягнений.
Сє Лянь дмухнув на низ живота, дивлячись прямо у вічі Хва Чену, та, не гаючи часу, спустив труси. І взяв до рота. Він не планував доводити справу до кінця таким чином, скоріше вирішив погратись та додатково розпалити. Після декількох поштовхів та майже повного занурення, він відпустив збуджену плоть. Провів язиком по всій довжині, ще раз, ще раз, ще раз, зосереджуючи увагу на ледь видних лініях вен. Наостанок мазнувши губами головку, він відсторонився та витер пальцем краплину слини з кутика рота.
І нарешті згадав про свої ґудзики. Хва Чен напівлежав, опираючись на лікті, та тяжко дихав. Він сам потягнувся за тюбиком змазки.
Оголена шкіра Сє Ляня сяяла. Хва Чен розумів всіх студентів та студенток, які потайки заглядались на їхнього викладача, бо він справді був ідеальним. А особливо, коли його права рука ніжно терзала сосок, ліва — поступово підготовлювала анус до подальшого, а губи натхненно виціловували внутрішню сторону стегна. Палець за пальцем, лубрикант пришвидшував та полегшував роботу. Хва Чен плавився у насолоді, не в змозі відповісти хоч якимось активними діями. Млів на розкиданому покривалі та душив всередині себе непристойне скиглення.
— Я готовий, — видихнув Хва Чен. Блиск в його очах говорив красномовніше будь-яких слів. — Не знущайся, я вже не можу терпіти.
Сє Лянь увійшов. Непевно, уважно слідкуючи за реакціями на обличчі коханця, зробив декілька пробних поштовхів. Коли не побачив там ознак сильного дискомфорту або болю, стиснув рукою сідницю та збільшив темп. Після особливо різкого поштовху, Хва Чен хитнувся разом з ним, а повітря завібрувало від першого гучного та протяжного стогону.
Сє Лянь притягнув стегна коханця ще ближче, спина того чуттєво прогнулась, а він сам щосили загарчав в зажату між зубів шкіру долоні. До океану задоволення додалась крихітка болю, і Хва Чену це достобіса подобалось. Ноги Хва Чена сплелись за Сє Ляневим попереком. Сє Лянь продовжував вбиватись в тіло коханого несамовито, тваринно, розбещено.
Зникли доцент кафедри історії філософії та успішний підприємець — їм на зміну з’явились вони справжні, без масок та соціальних ролей. І оці справжні Сє Лянь та Хва Чен любили один одного до шаленства, до мерехтіння чорних цяточок перед очима, до видимих слідів на спітнілій шкірі.
Досягли піку вони не одночасно. Хва Чен кінчив скоріше, не витримуючи скаженого ритму, що кожним проникненням вибивав з нього дух, та пестощів сильної руки Сє Ляня. Не набагато довше протримався сам Сє Лянь, наостанок приглушуючи фінальний викрик об плече коханця — залишиться чергова відмітина. Вони тремтіли, вони змучено впали на ліжко, плутаючись в руках та ногах, вони хихотіли, вони не могли оговтатись.
Сє Лянь поцілував коханого у вилицю. Заправив мокру прядку за вухо. І майже нечутно пробурмотів:
— Я щасливий. Абсолютно непідготовлений до пар, голодний, втомлений та брудний. Але щасливий.
— Я зараз щось приготую, обіцяю.
— А потім замість мене переглянеш та поправиш логічний конспект для першокурсників? Ні, полеж трохи зі мною. Ти теж втомився.
Час на їжу справді буде колись потім: може, через пів години, але ймовірніше — завтра. І на першокурсників, і на омріяну ванну з бульбашками. А час на отаку нічим не прикриту любов у відблисках зіниць — він зараз, завжди зараз. Сє Лянь заплющив очі, дихання його уповільнилось.
— Наступного разу ми точно повинні зробити щось в авдиторії.
— Я досі тебе чую, негіднику. Ні.
— Клятий Цяньцьов.
Відгуки