All the Young Dudes

Субота 7 серпня, 1971 рік.

Ремус знов почесав голову, потім ніс, який все ще кровив. Це продовжувалося з минулого вечора, коли його вдарив один хлопець. Якщо чесно, Ремус вдарив його першим. Але цьому хлопцю – Малкольму Вайту – було чотирнадцять років, і він був вдвічі більший за одинадцятирічного Ремуса.

Ремус був практично впевнений у тому, що спав. Або, можливо, він просто втонув, поки вони перепливали те жахливе озеро, і тепер його мозок просто вигадує всяку дичину перед смертю. Він стояв у неймовірно великому кам’яному залі розміром з якийсь храм.

TW – гомофобний слюр в кінці розділу.

Неділя, 5 вересня, 1971

П`ятниця, 10 вересня, 1971

За перший навчальний тиждень Ремус втратив десять очок гуртожитку, вивчив одне заклинання і заробив ще один синець, цього разу на підборідді.

– Ну що, – запитав Джеймс у неділю ввечері. – Як ми збираємося їм помститися?

– Кому їм? – спитав Пітер, шукаючи щось у своїх паперах.

Середа, 15 вересня, 1971 рік.

Вівторок, 5 жовтня, 1971

Наступна повня майже не відрізнялась від попередньої. Цього разу вовк був, мабуть, більш неспокійним, тому що Ремус прокинувся з більшою кількістю глибоких подряпин.

TW: Згадка про жорстоке поводження з дітьми в кінці цього розділу.

П’ятниця, 15 жовтня, 1971 рік.

Субота, 23 жовтня, 1971 рік.

– Тебе просто ніколи не вчили?

На щастя, мадам Помфрі змогла розчаклувати їх кількома рухами чарівної палички. Але все одно прочитала їм лекцію щодо використання небезпечної магії.

– Люпине, можливо, ви дасте мені відповідь на це запитання – які трансформаційні якості філософського каменю? – одного разу наприкінці уроку запитала Макґонеґел.

Вівторок, 27 грудня, 1971 рік.

Неділя, 2 січня, 1972 рік.

– Блискуче! – вигукнув Джеймс, ляснувши по бортику ванної, – Неймовірно блискуче!

– Ви такі розумні! – видихнув Пітер.

Більшість ґрифіндорців залишилися у вітальні, перешіптуючись та обмінюючись чутками. Усі хотіли знати, хто це зробив. Мародери, які зазвичай були тільки раді опинитися в центрі обговорень, усі поповзли нагору з блідими обличчями від почуття провини.

– Ми дуже раді, що ти знову з нами, Люпине, – посміхнувся Сіріус, коли вони зняли плащ-невидимку, зайшовши до (раніше замкненого) класу захисту від темних мистецтв.